Справа № 463/3876/25
Провадження № 2/463/1433/25
18 липня 2025 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді: Стрепка Н.Л.,
з участю секретаря судового засідання: Онишкевича О.І.,
представника позивача: Михалевського Ю.Р.,
представника відповідача: Висоцької Х.О.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра», третя особа: Моторно (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, -
встановив:
адвокат Михалевський Ю.Р., діючи в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордеру серії ВС №1360799 від 22 квітня 2025 року, звернувся до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» на користь ОСОБА_1 : страхового відшкодування у розмірі 70482,3 гривень, витрат на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 1500 гривень та пені за період з 18 березня 2025 року по 24 квітня 2025 року у розмірі 2274,74 гривень, разом 74257,04 гривень; понесених судових витрат на сплату судового збору у розмірі 1211,2 гривень, 10000 гривень витрат за проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи (висновок судового експерта Онишка Р.М.) та 25000 гривень витрат понесених на професійну правничу допомогу, разом 36211,2 гривень; а також ухвалення у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що проводитиме примусове виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова по даній справі здійснювати нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму основного боргу в розмірі 70482,3 гривень, яка підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» на користь ОСОБА_1 починаючи з 19 квітня 2025 року до моменту виконання рішення за такою формулою: розрахунок пені: пеня = С х (2ОСД/365) х Д/100, де C - сума прострочення, 2ОСД/365 - подвійна облікова ставка НБУ за 1 день прострочення, Д - кількість днів прострочення.
Вимоги позову мотивує тим, що 12 жовтня 2024 року о 10 годині 05 хвилин на перехресті вул. Богданівська-Тракт Глинянський у м. Львові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та SKODA OCTAVIA р.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок вказаного ДТП автомобіль TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження. За фактом даного ДТП учасниками такого було складено спільне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), у якому ОСОБА_3 визнав вину у вказаному ДТП. На момент ДТП транспортний засіб SКODA OCTAVIA р.н.з. НОМЕР_2 був забезпечений договором (полісом) ОСЦПВ №218778629, виданим ПрАТ «СК «Саламандра». ОСОБА_1 подав повідомлення про подію, яка має ознаки страхового випадку. В подальшому ПрАТ «СК «Саламандра» направило оцінювача для проведення огляду автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 . 6 лютого 2025 року представник ПрАТ «СК «Саламандра» повідомив, що розрахований збиток становить 27373,13 гривень з урахуванням франшизи 1300 гривень. ОСОБА_1 з вказаним розміром страхового відшкодування не погодився, а ПрАТ «СК «Саламандра» відмовилось надати ОСОБА_1 документи, на підставі яких було проведено такий розрахунок. У зв'язку із явним заниженням страхового відшкодування та не згодою ОСОБА_1 з визначеним розміром відшкодування, проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи у даному випадку було обов'язковим. Однак, ПрАТ «СК «Саламандра» не залучило судового експерта, у зв'язку із чим, ОСОБА_1 був вимушений самостійно звернутися до судового експерта Онишка Р.М., з метою проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи. ОСОБА_1 надіслав на адресу ПрАТ «СК «Саламандра» повідомлення про експертний огляд та заяву про виплату страхового відшкодування, що підтверджується поштовою квитанцією №7900900623034. Згідно поштового трекінгу відправлення №7900900623034, ПрАТ «СК «Саламандра» отримало дані листи 18 грудня 2024 року.
23 грудня 2024 року відбувся експертний огляд автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 за адресою м. Львів, вул. Надійна, 6. Представник ПрАТ «СК «Саламандра» на експертний огляд не прибув. Згідно висновку експерта транспортно-товарознавчої експертизи №53/24 від 21 січня 2025 року (далі - висновок судового експерта Онишка Р.М.), ринкова вартість автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 на момент пошкодження у ДТП становить 93013 гривень; вартість відновлювального ремонту автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 становить 235628,43 гривень; утилізаційна вартість автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 у пошкодженому внаслідок ДТП 12 жовтня 2024 року стані та у цінах на дату ДТП становить 21230,7 гривень.
Таким чином вважає, що на ПрАТ «СК «Саламандра» покладено обов'язок відшкодувати ОСОБА_1 різницю між вартістю автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 до та після ДТП, що становить 71782,3 гривень.
Згідно з листом ПрАТ «СК «Саламандра» №48 від 27 березня 2025 року розмір франшизи по полісу №218778629 (яким був забезпечений автомобіль SKODA OCTAVIA р.н.з. НОМЕР_2 на момент ДТП) становить 1300 гривень.
Відтак, на ПрАТ «СК «Саламандра» покладено обов'язок виплатити ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 70482,3 гривень.
Окрім цього, ОСОБА_1 має право на відшкодування витрат, понесених ним на евакуацію автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 з місця ДТП, що становить 1500 гривень.
Відтак, загальний розмір страхового відшкодування, яке підлягає виплаті ОСОБА_1 становить 71982,3 гривень.
Крім того, ПрАТ «СК «Саламандра» отримало заяву ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування 18 грудня 2024 року (згідно поштового трекінгу відправлення №7900900623034). Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик протягом 15 днів із дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів із дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обгрунтованими - ухвалити рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.
Вважає, що останнім днем 90-денного строку для виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування було 17 березня 2025 року, у зв'язку із чим, строк неналежного виконання зобов'язання ПрАТ «СК «Саламандра» необхідно обраховувати з 18 березня 2025 року, що становить 2274,74 гривень (у період з 18 березня 2025 року по 24 квітня 2025 року (момент подання позовної заяви) Національним банком України було встановлено облікову ставку в розмірі 15,5 % річних. За вказаний період минуло 38 дні. Розмір зобов'язання за вказаний період становив 70482,3 гривень. (70482,3 грн. * (2 * 15,5% / 365) * 38 / 100 = 2 274,74 гривень.
Окрім цього, ураховуючи, що процес судового розгляду справи може зайняти тривалий
час, у позивача відсутня можливість розрахувати розмір пені, яка підлягатиме стягненню з ПрАТ «СК «Саламандра» станом на день ухвалення рішення. Згідно з ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки річних або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Відповідно до ч. 11 ст. 265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду й відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
В обґрунтування позовних вимог посилається на додані до позовної заяви письмові докази, які підтверджують право вимоги до відповідача та розмір заборгованості останнього. Як на підставу задоволення вимог вказує на положення ст.ст. 22, 1166, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про страхування», ст. 9, 22, 29, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Матеріали позову були подані до Личаківського районного суду м. Львова 28 квітня 2025 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких було визначено суддю Стрепка Н.Л.
Ухвалою суду від 29 квітня 2029 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судове засідання.
30 травня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача Лукашука В.В., який діяв на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого просить залишити позов без задоволення з наступних підстав.
Відповідач категорично заперечує проти твердження позивача про те, що ПрАТ «СК «Саламандра» не здійснило будь-якої виплати ОСОБА_1 та зобов'язане виплатити страхове відшкодування у розмірі 71782,3 гривень. Дане твердження не відповідає дійсності. 12 жовтня 2024 року о 10 годині 05 хвилин на перехресті вул. Богданівська-Тракт Глинянський у м. Львові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля TOYOTA CARINA державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля SKODA OCTAVIA державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 15 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав повідомлення про подію, яка має ознаки страхового випадку. Відповідач належним чином відреагував на звернення та направив оцінювача для проведення огляду пошкодженого автомобіля TOYOTA CARINA державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . За результатами проведеної оцінки було складено Звіт №1631 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженому транспортному засобу, згідно з яким: ринкова вартість транспортного засобу становить 61506,81 гривень; вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 75154 гривень. Відповідно до статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують його вартість до дорожньо-транспортної пригоди. У даному випадку, оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість транспортного засобу, автомобіль було визнано економічно знищеним. Додатково було складено Звіт №1632 про оцінку вартості транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди, згідно з яким ринкова вартість транспортного засобу після ДТП становить 27290,4 гривень. На підставі проведених оцінок було сформовано страховий акт №0054028.10.24/1, який у подальшому було передано до Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ). 6 лютого 2025 року представник ПрАТ «СК «Саламандра» повідомив позивача, що розрахований збиток становить 27373,13 гривень з урахуванням франшизи 1300 гривень. Для отримання відшкодування власнику було запропоновано заповнити відповідну заяву та надати фото та реквізити власника з IBAN.
ПрАТ «СК «Саламандра» повністю виконало усі покладені на нього зобов'язання відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо розгляду заяви про страховий випадок та визначення розміру страхового відшкодування в межах своїх правових можливостей та повноважень. Усі дії відповідача здійснювалися своєчасно, добросовісно та з дотриманням процедурних вимог, встановлених чинним законодавством, що унеможливлює покладення на нього відповідальності за затримку виплати страхового відшкодування. Принципово важливим для правильного вирішення справи є встановлення точного моменту початку обчислення строку для виплати страхового відшкодування, оскільки від цього залежить оцінка правомірності дій відповідача та обґрунтованості позовних вимог. ПрАТ «СК «Саламандра» отримала від представника ОСОБА_5 адвоката Михалевського Ю.Р. претензію про виплату страхового відшкодування лише 3 березня 2025 року, що є документально підтвердженим фактом. До цього моменту відповідач жодних заяв про виплату страхового відшкодування не отримував, що об'єктивно позбавляло можливості розпочати процедуру врегулювання та своєчасно направити страховий акт до МТСБУ для подальшого врегулювання. Відповідно до пункту 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик зобов'язаний прийняти рішення про виплату страхового відшкодування не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування. Таким чином, 90-денний строк для виплати страхового відшкодування об'єктивно розпочався з 3 березня 2025 року і має закінчитися 1 червня 2025 року, тобто на момент подання позовної заяви строк для виплати жодним чином не був пропущений, а відповідач діяв у повній відповідності до законодавчих вимог. Рішенням Правління Національного банку України №166-рш від 14 травня 2024 року «Про застосування до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» заходу впливу у вигляді анулювання ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг» було прийнято рішення про відкликання ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг з 14 травня 2024 року. Це рішення мало безпосередній та визначальний вплив на правовий статус відповідача та його можливості щодо здійснення операційної діяльності, включаючи здійснення страхових виплат. Одночасно з цим рішенням Правління Національного банку України рішенням №167-рш від 14 травня 2024 року «Про призначення тимчасової адміністрації в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Саламандра» та відсторонення органів управління Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» було призначено тимчасову адміністрацію, що фактично позбавило керівництво компанії можливості самостійно приймати рішення щодо фінансово-господарської діяльності, включаючи здійснення страхових виплат. Незважаючи на зазначені надзвичайні обставини, які об'єктивно та повністю унеможливлюють здійснення прямих страхових виплат безпосередньо відповідачем, останній продемонстрував максимальну відповідальність та професіоналізм, 26 травня 2025 року належним чином сформувавши страховий акт №0054028.10.24/1 та своєчасно передавши його до Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) для подальшого врегулювання страхового випадку відповідно до встановленої процедури. Якщо позивач вважає, що суми страхового відшкодування за розрахунками відповідача недостатньо для покриття завданої шкоди, він має право звернутися виключно до винної особи з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а не до страхової компанії, яка вже виконала свої зобов'язання.
Застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності вимагає обов'язкової наявності вини боржника згідно зі статтею 614 ЦК України. У даному випадку відповідач діяв виключно добросовісно, виконуючи всі покладені на нього зобов'язання у встановлені законом строки, що повністю виключає наявність будь-якої вини з його боку. Звертає увагу, що відсутнє саме порушення грошового зобов'язання як основна підстава для нарахування пені. Строк виплати страхового відшкодування не був порушений, оскільки він ще не минув на момент подання позовної заяви до суду. Крім того, сама фактична можливість здійснення прямої страхової виплати була об'єктивно відсутня через прийняті регулятором рішення про відкликання ліцензії та призначення тимчасової адміністрації. Пеня не може нараховуватися за обставин непереборної сили або дії обставин, що знаходяться поза контролем зобов'язаної особи. Відкликання страхової ліцензії та призначення тимчасової адміністрації є актами державного примусу, які створили об'єктивну неможливість виконання зобов'язання в звичайний спосіб. Відповідно до статті 617 ЦК України, особа звільняється від цивільно-правової відповідальності, якщо порушення зобов'язання сталося не з її вини, а внаслідок дії зовнішніх обставин. Відтак вважає, що у діях відповідача відсутні будь-які ознаки зловживання правом або навмисного ухилення від виконання покладених зобов'язань.
4 червня 2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив представника позивача адвоката Михалевського Ю.Р., відповідно до якої просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вказує, що страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. 13 грудня 2024 року ОСОБА_1 надіслав на адресу ПрАТ «СК «Саламандра» повідомлення про експертний огляд та заяву про виплату страхового відшкодування, що підтверджується поштовою квитанцією №7900900623034. Згідно поштового трекінгу відправлення №7900900623034, ПрАТ «СК «Саламандра» отримало поштове відправлення 18 грудня 2024 року. Страховик протягом 15 днів із дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів із дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - ухвалити рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. Таким чином, останнім днем 90-денного строку для виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування було 17 березня 2025 року. Однак відповідач своєчасно свого зобов'язання з приводу виплати відшкодування шкоди не виконав. Окрім цього, відповідач також не дотримався вимог п.36.2 ст. 36 вказаного вище закону у частині необхідності проведення судової експертизи за відсутності погодження розміру страхового відшкодування із потерпілим. 6 лютого 2025 року представник ПрАТ «СК «Саламандра» повідомив, що розрахований збиток становить 27373,13 гривень з урахуванням франшизи 1300 гривень ОСОБА_1 із вказаним розміром страхового відшкодування не погодився, а відповідач відмовився надати позивачу документи, на підставі яких було проведено такий розрахунок, що підтверджується скріншотами листування із застосунку «Viber» із яких вбачається, що представник відповідача стверджував, що виключно страхова компанія може розраховувати заподіяний внаслідок ДТП збиток, а також категорично відмовив у надані будь-яких документів на підставі яких було зроблено повідомлений розмір шкоди. Вперше, ОСОБА_1 отримав змогу ознайомитися із документами, на підставі яких відповідач проводив розрахунок страхового відшкодування, після отримання відзиву на позовну заяву. Зокрема, відповідачем до відзиву на позовну заяву було долучено звіт про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу №1631 та 1632. Зазначені звіти складені оцінювачем ОСОБА_6 на замовлення ТОВ «Фінанс Лайн». Ознайомившись із наданими відповідачем звітами, вважає такі неналежними доказами заподіяного позивачу збитку та складеними з численними порушеннями законодавства у сфері оцінки колісних транспортних засобів. Як вбачається з наданих звітів, замовником оцінки виступає ТОВ «Фінанс Лайн». Однак, позивач ніколи не звертався до ТОВ «Фінанс-Лайн» з метою проведення розрахунку заподіяного внаслідок ДТП збитку та не надав згоди ПрАТ «СК «Саламандра» на передачу персональних даних третім особам, які не пов'язані із здійсненням страхової діяльності. ТОВ «Фінанс-Лайн» не є страховою компанією, а ОСОБА_1 ніколи не звертався до ТОВ «Фінанс-Лайн» з метою визначення розміру збитку, відповідно будь-які підстави у ТОВ «Фінанс-Лайн» для визначення розміру заподіяної шкоди - відсутні. Проведення розрахунку розміру матеріального збитку потребує спеціальних знань та не пов'язане із питанням про право. Згідно ч.1 ст. 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У зв'язку із цим, допустимим доказом розміру заподіяної шкоди може бути виключно висновок відповідної товарознавчої експертизи. Таким чином, саме транспортно-товарознавчою експертизою, а не звітом оцінювача повинен визначатися розмір страхового відшкодування, однак, відповідач такої експертизи не проводив. У звітах наданих відповідачем відсутнє попередження оцінювача про обізнаність оцінювача про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве складення такого звіту та відсутні будь-які посилання, які б вказували що такий звіт складений для подання до суду. На відміну від висновку транспортно-товарознавчої експертизи №53/24 від 21 січня 2025 року, у якому зазначено, що судовий експерт ОСОБА_7 попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та що такий висновок підготовлений для подальшого подання до суду. Окрім цього, складені звіти складені також з порушенням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (далі - Методика), які є основним нормативно-правовим актом, який регламентує методи оцінки заподіяних збитків внаслідок пошкодження КТЗ. Згідно з абз. 1 п. 5.1 Методики, технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) дає змогу за допомогою органолептичних методів визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Відповідно до абз. 2 п. 5.1 Методики, визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об'єкта дослідження на огляд, у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження. Однак, всупереч тому, що зазначено у розділах «ОГЛЯД ТА ІДЕНТИФІКАЦІЯ КТЗ» у звітах №1631 та №1632 зазначає про проведення ним огляду 13 листопада 2024 року у м. Львові оцінювач ОСОБА_6 ніколи не здійснював огляд автомобіля належного позивачу та ніколи не звертався до останнього з метою проведення огляду автомобіля. Натомість, автомобіль, який належить позивачу оглядав інший оцінювач на ім'я « ОСОБА_8 » із контактним номером телефону НОМЕР_3 . Не проведення безпосереднього огляду зумовило також помилковість висновків викладених у звіті, оскільки оцінювач ОСОБА_6 не мав реальної змоги оцінити технічний стан автомобіля та належно врахувати обставини, які впливають на подальше проведення дослідження. Відтак, звіти надані відповідачем є неналежними та недопустимими доказами, натоміть саме позивачем було долучено висновок судового експерта Онишка Р.М. транспортно-товарознавчої експертизи №53/24 від 21 січня 2025 року.
Як зазначено самим представником відповідача, що ПрАТ «СК «Саламандра» було позбавлено ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, а також було відсторонено органи управління страхової компанії та призначено тимчасову адміністрацію, окрім цього представник також вказує про наявність близько 200 судових справ за участю страхової компанії. Зокрема, дані обставини могли вплинути на внутрішнє дотримання порядку у частині отримання та збереження документів, які були надіслані потерпілими учасниками ДТП, у зв'язку із чим, зазначення відповідача саме про отримання вимоги про виплату страхового відшкодування від 3 березня 2025 року може бути зумовлене самими діями страхової компанії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц (провадження №14-27цс21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми , а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. У постанові від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц, Велика Палата Верховного Суду вказала, що «винуватець відповідає за завдану шкоду, якщо вона перевищує міру відповідальності страховика або відноситься до сум, які страховик не повинен відшкодовувати». У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц вказано, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом №1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону).
У даній ситуації, учасниками ДТП на місці події було складено спільне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), у якому ОСОБА_3 (страхувальник відповідача) визнав вину у вказаному ДТП. Відповідно до абз. 3 п. 33.2 ст. 33 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку. Згідно з п.4 Постанови Правління Національного банку України №108 від 30 травня 2022 року, максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Національної поліції України в розмірі 80000 гривень на потерпілого. Таким чином, у даному випадку ліміт відповідальності ПрАТ «СК «Саламандра» становить 80000 гривень, у зв'язку із чим, звернення потерпілого до винуватця ДТП у межах ліміту відповідальності страховика суперечить інституту страхування та висновкам викладеним у постановах Верховного суду.
Натомість позивачем було заявлено загальний розмір страхового відшкодування, у розмірі 71982,3 гривень (з урахуванням франшизи 1300 гривень, яка була відшкодована винуватцем ДТП), що повністю охоплюється лімітом відповідальності відповідача.
Згідно з ст. 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. Відповідно до ч.7 ст. 102 Закону України «Про страхування» у разі нездійснення страховиком страхової виплати відповідно до умов договору страхування або законодавства страховик зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню) в розмірі, встановленому договором страхування або законом. У відповідності п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Згідно висновків Верховного суду, викладених у постанова в справі №758/16044/16-ц від 19 лютого 2020 року та в справі №337/5617/19 від 27 січня 2021 року, суд вказав, що враховуючи положення пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого граничний строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплати складає 90 днів, а за умовами договору про добровільне страхування - 14 днів, Верховний Суд (взявши до уваги визначені позивачем вимоги до страховика) погоджується з тим, що починаючи з 91 дня після звернення з необхідними документами про виплату страхового відшкодування у страховика виникло прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідно, суд погоджується з розрахунком періоду, наданим позивачем для обрахунку часу прострочення, починаючи з вересня 2014 року і до дати звернення до суду із цим позовом». Таким чином, нормами законодавства у сфері законодавства передбачено сплату страховиком пені у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування. Вказані норми не містять будь-яких виключень, які дозволяли б страховику не сплачувати пеню на користь потерпілої особи, у зв'язку із будь-якими обставинами. Окрім цього, посилання відповідача на те, що він начебто діяв добросовісно та, що у страхової компанії відсутня вина є безпідставними, оскільки у даній ситуації ПрАТ «СК «Саламандра» діяло всупереч вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», належно не розрахував та не виплатив страхове відшкодування потерпілому та безпідставно відмовляв позивачу у наданні документів на підставі яких було здійснено розрахунок.
Вважає дії відповідача недобросовісними, оскільки під час досудового врегулювання спору він діяв недобросовісно, оскільки повідомив завідомо занижений розмір виплати страхового відшкодування, який навіть є менший ніж проведений ним же розрахунок, оскільки зі звітів №1631 та №1632 вбачається, розмір, який підлягає виплаті ОСОБА_1 становить 32916,41 гривень.
5 червня 2025 року на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення представника відповідача ОСОБА_9 , відповідно до яких вказує, що ч. 5 ст. 123 Закону України «Про страхування» встановлює, що з дати прийняття рішення про анулювання ліцензії страховика зупиняється виконання страховиком грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав, та припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Ця норма має імперативний характер і встановлює автоматичне зупинення виконання всіх грошових зобов'язань страховика з моменту анулювання ліцензії. Принципово важливим є те, що таке зупинення відбувається не за волею страховика чи внаслідок його дій або бездіяльності, а в силу прямої вказівки спеціального закону. Таким чином, у відповідача об'єктивно припинився перебіг усіх грошових зобов'язань, включаючи зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування, що зумовлює відсутність правових наслідків для сплати пені. Відсутність можливості виконання зобов'язання через дію імперативної норми виключає наявність вини боржника, яка є обов'язковою умовою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності згідно зі ст. 614 ЦК України. Пеня як вид неустойки може нараховуватися лише за умови фактичного прострочення виконання зобов'язання, чого не відбулося у даному випадку через зупинення перебігу строків виконання.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги висновком №53/24 від 23 грудня 2024 року, однак розрахунок вимог є неправомірним, а даний висновок недопустимим доказом у зв'язку з тим, що він складений із грубим порушенням чинного законодавства. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Економічна необґрунтованість ремонту визначається у випадку, коли передбачені витрати на відновлювальний ремонт перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Частина 2 ст. 30 Закону чітко встановлює формулу розрахунку відшкодування: якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди. Принципове значення має те, що законодавець вимагає визначення саме вартості транспортного засобу після ДТП, а не вартості його утилізації. Однак, у позовній заяві позивач розраховуючи ціну позову використовує ринкову вартість КТЗ TOYOTA CARINA д.р.н. НОМЕР_1 до ДТП та утилізаційну вартість КТЗ TOYOTA CARINA д.р.н. НОМЕР_1 у пошкодженому внаслідок ДТП 12 жовтня 2024 року, стані, що являє собою порушення законодавства України. Ключова помилка у висновку №53/24 полягає в тому, що при розрахунках застосовується неправильна методологія. Замість визначення ринкової вартості залишків транспортного засобу (навіть за ціною металобрухту), використовується вартість утилізації, що прямо суперечить вимогам ст. 30 Закону. Така підміна понять призводить до штучного завищення розміру відшкодування, оскільки вартість утилізації завжди нижча за ринкову вартість залишків. Сам висновок №53/24 є недопустимим доказом у зв'язку з тим, що був складений без дотримання Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка є основним нормативним документом, яким повинні керуватися експерти при проведенні відповідних досліджень. Недотримання обов'язкової методики є грубим порушенням процедури експертизи та робить її висновки юридично неспроможними. Відтак, порушенням є застосування при розрахунку вартості металобрухту так званого коефіцієнта «засміченості» у розмірі 20%. Даний коефіцієнт визначається як питома частка засміченості неметалічними компонентами складових, що підлягають утилізації. Однак відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, відсутнє будь-яке згадування щодо даного коефіцієнта та його застосування. Використання непередбаченого методикою коефіцієнта є свавільним і не має жодного нормативного обґрунтування. Такий підхід суперечить основним принципам проведення судової експертизи, які вимагають строгого дотримання встановлених методик та стандартів. Експерт не має права самостійно вводити додаткові коефіцієнти або корегування, які не передбачені відповідною методикою. Детальний аналіз висновку №53/24 свідчить про наявність ознак навмисного завищення розмірів збитків на користь потерпілого. Це проявляється у: свавільному застосуванні непередбаченого методикою коефіцієнта засміченості; підміні понять «вартість після ДТП» на «вартість утилізації»; ігноруванні нормативних вимог щодо визначення ринкової вартості залишків; відсутності обґрунтування для застосованих розрахункових методів. Такі дії суперечать принципам об'єктивності, неупередженості та професійності експертного дослідження і можуть кваліфікуватися як зловживання з боку особи, яка проводила оцінку. Вищезазначені системні порушення законодавства та методики свідчать про те, що висновок №53/24 було виконано з грубим порушенням встановленого порядку, що тягне за собою його недопустимість як доказу у справі.
У випадку, коли позивач має в наявності власну експертизу щодо розміру збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу, а відповідач надає експертний висновок з іншими результатами оцінки вартості пошкоджень, виникає ситуація суперечливих доказів, що потребує додаткового з'ясування. З огляду на принцип змагальності, закріплений у статті 12 ЦПК України, та обов'язок сторін активно відстоювати свою правову позицію, позивач, маючи на меті довести правильність розрахунків власної експертизи та спростувати висновки експертизи відповідача, повинен був подати до суду відповідне клопотання про призначення судової експертизи. Таке клопотання є процесуальним засобом реалізації права позивача на доказування та забезпечення об'єктивного встановлення судом розміру завданих збитків. Неподання позивачем клопотання про призначення судової експертизи в умовах наявності суперечливих експертних висновків може свідчити про неналежне виконання ним обов'язку з доказування обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги. За наявності двох різних експертних висновків без проведення судової експертизи суд позбавляється можливості об'єктивно оцінити достовірність кожного з них та прийняти обґрунтоване рішення щодо розміру збитків.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При вирішенні питання про розмір відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката суд з'ясовує їх дійсність, необхідність та розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями щодо зменшення розміру судових витрат, заявлених до відшкодування, якщо такі витрати є неспівмірними з предметом спору та іншими критеріями, визначеними у ст. 137 ЦПК України. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу пропорційності при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню. Аналіз обґрунтованості витрат на оплату послуг адвоката не може здійснюватися у відриві від співвідношення цих витрат до ціни позову та значення справи для сторони. Згідно з з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, відшкодуванню підлягають лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Аналогічна позиція висловлена ЄСПЛ у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, п. 268), де зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У даному випадку позивач заявляє про стягнення судових витрат у розмірі 36211,2 гривень при розмірі позовних вимог 74257,04 гривень, що становить 48,8% від суми позову. Така диспропорція є очевидно неспівмірною та суперечить принципу розумності витрат, встановленому ч. 3 ст. 137 ЦПК України. Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000 гривень вказує, що дана справа не відзначається особливою складністю як з фактичної, так і з правової точки зору. Предмет спору є типовим, а обставини стандартними для даної категорії справ. Це підтверджується тим, що представником позивача регулярно подаються до судів аналогічні позовні заяви, текст яких, за винятком сум та реквізитів сторін, повністю відтворює шаблонні формулювання, що є прямим свідченням типовості, невеликої складності справи та незначної кількості витраченого адвокатом часу. Використання шаблонних процесуальних документів свідчить про мінімальний обсяг фактично виконаних адвокатом робіт та незначний час, витрачений на підготовку процесуальних документів. За таких обставин заявлений розмір витрат на правничу допомогу є явно завищеним та не відповідає критеріям, встановленим ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Стосовно витрат на проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи у розмірі 10000 гривень зазначає, що призначення експертизи було ініційоване позивачем для підтвердження обставин, які лягли в основу його позову. Однак при визначенні розміру відшкодування таких витрат суд повинен враховувати співмірність цих витрат з предметом спору та їх необхідність для вирішення справи. Враховуючи зазначене, розмір заявлених позивачем судових витрат у сумі 36211,2 гривень є неспівмірним з предметом спору, складністю справи та обсягом фактично виконаних робіт. Такі витрати не відповідають критеріям дійсності, необхідності та розумності, встановленим у ст. 137 ЦПК України, а також принципу пропорційності, неодноразово підкресленому Верховним Судом та Європейським судом з прав людини.
6 червня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача адвоката Михалевського Ю.Р. про зменшення позовних вимог та залучення до участі у справі третьої особи, відповідно до якої просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 39115,89 гривень, витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 1500 гривень та пеню за період з 18 березня 2025 року по 24 квітня 2025 року у розмірі 2274,74 гривень, а разом 42890,63 гривень та понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 1211.2 гривень, 10000 гривень витрат за проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи (висновок судового експерта Онишка Р.М.) та 25000 гривень витрат понесених на професійну правничу допомогу, а разом 36211,2 гривень. Ухвалити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що проводитиме примусове виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова по даній справі здійснювати нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму основного боргу в розмірі 70482,3 гривень, яка підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» на користь ОСОБА_1 , починаючи з 25 квітня 2025 року до моменту виконання рішення. Розрахунок пені: Пеня = С х (2ОСД/365) х Д/100, де С - сума прострочення, за такою формулою: 2ОСД/365 - подвійна облікова ставка НБУ за 1 день прострочення, Д - кількість днів прострочення.
Крім того, просить залучити Моторне (транспортне) страхове бюро України у якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача.
В судовому засіданні 6 червня 2025 року протокольною ухвалою суду прийнято заяву про зменшення позовних вимог і залучено до участі у справі Моторне (транспортне) страхове бюро України у якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача. Оголошено перерву в судовому засіданні.
26 червня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника позивача адвоката Михалевського Ю.Р. про стягнення судових витрат в розмірі 36211,2 гривень.
26 червня 2025 року було відкладено розгляд справи за клопотання представника третьої особи адвоката Висоцької Х.О., яка діяла на підставі довіреності від 5 грудня 2024 року №6-01/311.
30 червня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшли письмові заперечення представника відповідача Лукащука В.В., в яких він вказує, що такі є неспівмірним з ціною позову, адже становлять 58,3% від загальної суми позовних вимог, а витрати на правову допомогу в розмірі 25000 гривень є неспівмірними зі складністю справи, а тому просив відхилити клопотання про стягнення понесених судових витрат.
11 липня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення представника третьої особи МТСБУ адвоката Висоцької Х.О., в яких вказує, що 12 жовтня 2024 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 , та транспортного засобу «Skoda», д.н.з. НОМЕР_2 . Транспортний засіб «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 , був забезпечений відповідно до полісу №218778629 в ПрАТ «СК «Саламандра». Позивач звернувся до ПрАТ «СК «Саламандра» з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. 26 травня 2025 року ПрАТ «СК «Саламандра» прийняло рішення про здійснення на користь позивача відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу у розмірі 32916,41 гривень, що було зафіксовано у страховому акті №0054028.10.24/1. На сайті МТСБУ було розміщено повідомлення про те, що 14 травня 2024 року Національним банком України прийнято рішення про анулювання ліцензій ПрАТ «СК «Саламандра» на провадження страхової діяльності. МТСБУ звернуло увагу, що це рішення не впливає на чинність договорів страхування та не виконання зобов'язань за укладеними договорами у майбутньому. Врегулювання страхових випадків за діючими договорами ПрАТ «СК «Саламандра» відбувається у звичному режимі. ПрАТ «СК «Саламандра» та МТСБУ погодили механізм проведення виплат страхового відшкодування потерпілим за діючими полісами ОСЦПВ за рахунок централізованих фондів Бюро. Тому, 26 травня 2025 року ПрАТ «СК «Саламандра» звернулося до МТСБУ із запитом про здійснення відшкодування по страховим справам, перелік яких додавався (на підставі рішень ухвалених таким страховиком). В такому переліку містилася і страхова справа №0054028.10.24/1 (яка була відкрита по даному страховому випадку). 29 травня 2025 року МТСБУ було ухвалено наказ №3.1/17254 відповідно до якого було прийнято рішення про здійснення відшкодування на користь позивача в розмірі визначеному страховиком. На виконання вказаного вище рішення, 30 травня 2025 року МТСБУ здійснило таке відшкодування на банківські реквізити позивача. Тобто, МТСБУ здійснило виплату відшкодування у визначеному страховиком розмірі, при цьому не було учасником процедури розгляду заяви Позивача про здійснення страхового відшкодування.
Крім того, просить вирішити питання понесених судових витрат в розмірі 1000 гривень на правову допомогу.
Також 11 липня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення представника позивача адвоката Михалевського Ю.Р., відповідно до яких вважає посилання сторони відповідача на відсутність обов'язку з виплати пені неправильними, оскільки це суперечить вимогам законодавства та висновкам Верховного Суду. Згідно з ч. 5 ст. 123 Закону України «Про страхування» з дати прийняття рішення про відкликання ліцензії страховика зупиняється виконання страховиком грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав, та припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім випадків виходу з ринку страховика без припинення юридичної особи. У даній ситуації, ПрАТ «СК «Саламандра» не перебуває у стані припинення юридичної особи, що підтверджується відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у зв'язку із чим, посилання на зазначену норму є безпідставним. Окрім цього, зазначене твердження відповідача суперечить наступним висновкам Верховного Суду, зокрема згідно з п.п. 77-79 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №201/16373/16-ц від 22 лютого 2022 року: 77. Страховик, членство (у тому числі повне) якого припинено, зобов'язаний виконати свої зобов'язання згідно з укладеними ним договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. 78. Крім того, в абзаці третьому пункту 2.5 Положення про застосування Держфінпослуг заходів впливу (затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 13 листопада 2003 року №125) прямо передбачено, що в разі призупинення або анулювання ліцензії страховика заборона на здійснення страхової діяльності не поширюється на виконання зобов'язань за вже укладеними договорами. 79. Таким чином, наслідком анулювання ліцензії страхової компанії буде неможливість укладення такою компанією нових договорів страхування, а також внесення змін до чинних, а не позбавлення її зобов'язань за існуючими договорами. Зобов'язання такої компанії за укладеними раніше договорами не припиняються, тобто виплати страхового відшкодування повинні проводитися в повному обсязі, у тому числі за рахунок страхових резервів. Отже, анулювання ПрАТ «СК «Саламандра» ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послу у сфері страхування, припинення його членства в МТСБУ, перебування в стані припинення (ліквідації), не звільняє його від обов'язку виконати свої зобов'язання згідно з укладеними ним договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Окрім цього, необхідно враховувати, що у даній ситуації поліс №218778629 (яким був забезпечений автомобіль винуватця ДТП) був укладений 5 січня 2024 року, натомість рішення НБУ, яким було позбавлено ліцензії відповідача набрало законної сили 14 травня 2024 року, тобто після взятого на себе ПрАТ «СК «Саламандра» зобов'язання. Більше того, згідно з рішенням НБУ «Про застосування до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» заходу впливу у вигляді анулювання ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг було встановлено факт здійснення Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Саламандра» ризикової діяльності, що загрожує інтересам страхувальників та/або інших кредиторів за ознакою формування страхових резервів у недостатньому розмірі три рази протягом календарного року більше ніж на 10% від їх достатнього розміру, визначеного відповідно до законодавства України. Зокрема, у зазначеному рішенні описано, що саме дії відповідача, які полягали у недостатності формування страхових резервів, та які призвели до неналежного виконання зобов'язання страховою компанією і стали підставою для застосування відносно страховика заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії. Таким чином, відповідач зобов'язаний виконувати взяті на себе зобов'язання ще до моменту відкликання ліцензії, а саме своєчасно та у належному розмірі здійснити виплату страхового відшкодування потерпілим особам. У зв'язку із чим, твердження відповідача про відсутність зобов'язання з приводу виплати пені є безпідставним та необґрунтованим.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судову експертизу», законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону, інших нормативно правових актів. Основним нормативно-правовим актом, який встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів є Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24 листопада 2003 року №142/5/2092 (далі - Методика). Згідно з п.1.1. Методики, ця Методика розроблена згідно із Законами України «Про судову експертизу», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи й оцінки майна. Відповідно до п. 1.2 Методики, Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Методи оцінки, передбачені цією Методикою, можуть використовуватися для оцінки самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторів і комбайнів на колісних шасі, якщо вони не суперечать тим положенням, які регламентують оцінку цих видів транспорту. Згідно з п. 1.3 Методики, вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин. Таким чином, визначаючи вартість автомобіля (КТЗ) до чи після ДТП, судові експерти зобов'язані дотримуватися вимог Методики. Розділом ІІ Методики передбачено бази оцінки КТЗ, а саме такі як утилізаційна вартість, вартість відновлювального ремонту та вартість матеріального збитку. Зокрема, відповідно до п.2.2 Методики, утилізаційна вартість КТЗ визначається як грошова сума, яку передбачається одержати від продажу не придатного для експлуатації за прямим функціональним призначенням КТЗ для альтернативного використання його справних і придатних до експлуатації складників. Як вбачається із визначення «утилізаційної вартості КТЗ», що це є вартість автомобіля (КТЗ), який не придатний для експлуатації, тобто у пошкодженому, внаслідок ДТП, стані. Відтак, Методикою, яка є обов'язковою для судових експертів, які виконують судові транспортно-товарознавчі експертизи, для визначення вартості транспортного засобу після ДТП, передбачено таку базу оцінки, як «утилізаційна вартість КТЗ». Таким чином, судовим експертом Онишком Р.М. у відповідності до вимог Методики було визначено саме утилізаційну вартість КТЗ, у зв'язку із чим твердження відповідача про те, що визначення саме такої бази оцінки, а не ринкової вартості залишків транспортного засобу є безпідставним та суперечить вимогам законодавства у сфері оцінки колісних транспортних засобів. Окрім цього, відповідачем було зазначено, що судовий експерт Онишко Р.М. начебто не дотримався вимог Методики, однак при цьому, відповідачем не було зазначено якої саме вимоги не дотримався судовий експерт, як це вплинуло на результати експертного дослідження. Також відповідач вказує про неврахування судовим експертом коефіцієнта «засміченості» у розмірі 20%, проте знову ж таки не зазначає жодних пунктів Методики, які встановлювали необхідність врахування такого коефіцієнту, не вказує, яким чином це вплинуло на результати дослідження. Будь-яких конкретних вимог Методики, які порушив судовий експерт Онишко Р.М. - ПрАТ «СК «Саламандра» не навело. Відтак, твердження відповідача про недотримання вимог Методики судовим експертом ОСОБА_7 є безпідставними та жодним чином не підтверджується. Таким чином, твердження відповідача не знайшли жодного підтвердження, а лише спрямовані на уникнення зобов'язання з приводу виплати страхового відшкодування у належному розмірі.
В судовому засіданні 14 липня 2025 року представник позивача адвокат Михалевський Ю.Р. позов підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в поданих заявах по суті справи, просив позов задовольнити з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог. Також вказав, що у поданих стороною відповідача звітах оцінювач використовував для порівняння автомобіль іншої генерації.
Представник відповідача в цьому ж судовому засіданні відносно позову заперечила з підстав викладених в заявах по суті справи. Пояснила, що відповідач отримав повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, а також повідомлення про огляд транспортного засобу експертом і претензію. Заперечила отримання відповідачем заяви на виплату страхового відшкодування, на яку посилається сторона позивача у позові. Транспортний засіб оглядав один експерта, оцінку проводив інший. Замовником звіту є юридична особа з якою у відповідача укладено відповідний договір. Підтвердила здійснення переписки з позивачем у додатку «Viber» зі сторони відповідального працівника відповідача. Вважає, що відсутня вина відповідача у виплаті страхового відшкодування, оскільки всі виплати та експертизи перевіряються МТСБУ, а сам відповідач позбавлений можливості самостійно здійснити виплату.
В судове засідання 14 липня 2025 року представник третьої особи МТСБУ не з'явився, від адвоката Висоцької Х.О. надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутності, при ухвалені рішення просила врахувати раніше подані письмові пояснення та стягнути понесені витрати на правову допомогу.
За таких обставин суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності представника третьої особи, відносно чого інші учасники справи не заперечили.
14 липня 2025 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.
Судовим розглядом встановлено, що 12 жовтня 2024 року о 10 годині 05 хвилин на перехресті вул. Богданівська-Тракт Глинянський у м. Львові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та SKODA OCTAVIA р.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Внаслідок вказаного ДТП автомобіль TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження.
За фактом даного ДТП учасниками такого було складено спільне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), у якому ОСОБА_3 визнав вину у вказаному ДТП.
На момент ДТП транспортний засіб SКODA OCTAVIA р.н.з. НОМЕР_2 був забезпечений договором (полісом) ОСЦПВ №218778629, виданим ПрАТ «СК «Саламандра».
ОСОБА_1 подав повідомлення про подію, яка має ознаки страхового випадку.
В подальшому ПрАТ «СК «Саламандра» направило оцінювача для проведення огляду автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 .
6 лютого 2025 року представник ПрАТ «СК «Саламандра» повідомив, що розрахований збиток становить 27373,13 гривень з урахуванням франшизи 1300 гривень.
Вказані обставини визнаються сторонами у справі, а тому у відповідності до ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
ОСОБА_1 із вказаним розміром страхового відшкодування не погодився.
Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
У зв'язку з наведеним проведення експертизи в даному випадку було обов'язковим.
У зв'язку з не проведенням відповідачем експертизи, така проведена на замовлення позивача.
З висновку експерта транспортно-товарознавчої експертизи згідно договору №53/24 від 23 грудня 2024 року №53/24 від 21 січня 2025 року ринкова вартість автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 на момент пошкодження у ДТП 12 жовтня 2024 року становить 93013 гривень.
Вартість відновлювального ремонту автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 , станом на момент огляду, становить 235628,43 гривень.
Вартість матеріального збитку з технічної точки зору, заподіяного власнику автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок його аварійного пошкодження у ДТП, у зв'язку з тим, що вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля перевищує його вартість до цього пошкодження, і відповідно проводити його повноцінне ремонте відновлення економічно недоцільно, визнається у розмірі його ринкової вартості на момент до цього пошкодження, яка, з урахуванням характеристик, показників його стану на той час, що можливо було встановити при експертному огляді 23 грудня 2024 року аварійно пошкодженого автомобіля, становить 93013 гривень.
Вартість утилізації автомобіля TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП 12 жовтня 2024 року, враховуючи дані про особливості стану транспортного засобу, у цінах на дату ДТП становить 21230,7 гривень.
Представник відповідача в судовому засіданні підтвердила, що відповідач отримав від позивача інформацію про дату та час огляду транспортного засобу експертом.
Враховуючи положення п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» судом береться до уваги як доказ визначення вартості матеріального збитку завданого позивачу внаслідок ДТП, яка мала місце 12 жовтня 2024 року саме вказаний вище висновок експерта, а не надані стороною позивача звіти №1631, №1632 від 6 лютого 2025 року про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу. Крім того, суд звертає увагу, що в наданих стороною відповідача звітах замовником оцінки є ТОВ «Фінанс-Лайн», хоча представник відповідача в судовому засіданні вказала, що у відповідача з вказаним товариством укладено відповідний договір щодо огляду транспортних засобів, однак відповідних доказів не надала. Крім того, вказані звіти складено оцінювачем, який при складенні таких не попереджався про кримінальну відповідальність за складення завідомо неправдивого звіту.
Щодо заперечень сторони відповідача з приводу неналежності вказаного висновку експерта, то суд зазначає, що такий складено у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема з дотриманням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24 листопада 2003 року №142/5/2092. Визначаючи вартість утилізації транспортного засобу експерт виходив з п. 2.2 Методики, згідно з яким вартість КТЗ визначається як грошова сума, яку передбачається одержати від продажу непридатного для експлуатації за прямим функціональним призначенням КТЗ для альтернативного використання його справних та придатних до експлуатації складових.
Суд також звертає увагу, що сторона відповідача не заявляла клопотання про призначення експертизи на спростування поданої стороною відповідача експертизи.
На момент розгляду справи в суду відсутня інформація, що транспортний засіб TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 відремонтовано, чи відчужено позивачем, а таке відчуження відбулось на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу, як такого, що не є фізично знищеним.
З акту здачі-прийому виконаних робіт від 12 жовтня 2024 року та платіжної інструкції №9357-2446-3251-0452 вбачається, що позивач сплатив 1500 гривень по евакуації транспортного засобу TOYOTA CARINA р.н.з. НОМЕР_1 .
З наданих стороною позивача доказів часткової оплати страхового відшкодування, а саме скріншоту про зарахування коштів, які були долучені до заяви про зменшення позовних вимог, вбачається, що позивачу МТСБУ здійснило виплату в розмірі 32866,41 гривень. При цьому з платіжної інструкції №17579 від 30 травня 2025 року вбачається, що позивачу було здійснено страхове відшкодування на суму 32916,41 гривень. А тому суд бере до уваги суму вказану у платіжній інструкції, оскільки така є розпорядженням ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (постанова правління НБУ №163 від 29 липня 2022 року «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг»), а не суму вказану на скріншоті долученим стороною позивача.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Частиною першою статті 990 ЦК України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
У статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі №204/5314/18, від 02 грудня 2021 року у справі №753/17190/18.
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність.
Внаслідок заподіяння під час дорожньо-транспортної пригоди шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених указаним Законом випадках - Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ)) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Відповідно до абз. 3 п. 33.2 ст. 33 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Згідно з п. 4 Постанови Правління Національного банку України №108 від 30 травня 2022 року, максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Національної поліції України в розмірі 80000 гривень на потерпілого.
Згідно з ч. 5 ст. 123 Закону України «Про страхування» з дати прийняття рішення про відкликання ліцензії страховика зупиняється виконання страховиком грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав, та припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім випадків виходу з ринку страховика без припинення юридичної особи.
При цьому, суд звертає увагу, що страховик, членство (у тому числі повне) якого припинено, зобов'язаний виконати свої зобов'язання згідно з укладеними ним договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (пункт 52.5 статті 52 Закону).
У даній ситуації, ПрАТ «СК «Саламандра» не перебуває у стані припинення юридичної особи, що підтверджується відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В абзаці третьому пункту 2.5 Положення про застосування Держфінпослуг заходів впливу (затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 13 листопада 2003 року №125) передбачено, що в разі призупинення або анулювання ліцензії страховика заборона на здійснення страхової діяльності не поширюється на виконання зобов'язань за вже укладеними договорами.
Наслідком анулювання ліцензії страхової компанії буде неможливість укладення такою компанією нових договорів страхування, а також внесення змін до чинних, а не позбавлення її зобов'язань за існуючими договорами. Зобов'язання такої компанії за укладеними раніше договорами не припиняються, тобто виплати страхового відшкодування повинні проводитися в повному обсязі, у тому числі за рахунок страхових резервів (п. 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі №201/16373/16).
Враховуючи описане вище, суд приходить до переконання, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, про стягнення з відповідача в користь позивача страхового відшкодування в розмірі 39065,89 (71982,3-32916,41) гривень та витрат в розмірі 1500 гривень на евакуацію транспортного засобу, оскільки як встановлено в судовому засіданні проведення ремонту транспортного засобу позивача є економічно необґрунтованим і вказана сума коштів не виходить за межі максимального розміру страхової виплати, з врахуванням раніше сплачених коштів.
У відповідності до п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
П. 36.5 вказаної статі визначає, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно з п. 35.1 ст. 35 вказаного вище закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Сторона позивача вказує, що з відповідною заявою від 13 грудня 2024 року про здійснення відшкодування позивач звернувся до відповідача, яка останнім отримана 18 грудня 2024 року. Одночасно з вказаною заявою позивач повідомив відповідача про огляд транспортного засобу експертом. До матеріалів справи стороною позивача долучено трекінг поштових відправлень 7900900623034. Сторона відповідача заперечує факт отримання заяви, однак підтвердила представник відповідача в судовому засіданні отримання повідомлення про огляд транспортного засобу експертом. Сторона позивача належних доказів в підтвердження факту скерування відповідачу заяви про здійснення виплати не надала, зокрема опису вкладення поштового відправлення, а тому суд не може взяти до уваги посилання позивача на звернення до відповідача для здійснення страхової виплати у грудні 2024 року.
Представником відповідача в судовому засіданні підтверджено та крім того з листа ПрАТ «СК «Саламандра» від 27 березня 2025 року, адресованого адвокату Михалевському Ю.Р., а також відзиву вбачається факт отримання відповідачем претензії позивача про відшкодування шкоди від 3 березня 2025 року цього ж числа.
Таким чином на момент звернення з позовом не пройшли строки визначені ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.
Стороною відповідача під час розгляду справи в суді не визнається сума претензій позивача. Крім того, така не визнавалась і при прийнятті рішення щодо здійснення страхового відшкодування, оскільки таке здійснено в сумі 32916,41 гривень, та в страховому акті №0054028.10.24/1 від 26 травня 2025 року розмір страхового відшкодування визначено в розмірі 32916,41 гривень.
У зв'язку з наведеним відсутні підстави для стягнення пені з відповідача за неналежне виконання грошового зобов'язання, оскільки на момент розгляду справи не встановлено строку прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, а також в судових засіданнях, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Також у відповідності до положень ст. 133, 141, п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України суд вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат. Частинами 1, 2 ст. 141 Кодексу визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд прийшов до переконання про задоволення позову частково, а саме про стягнення з відповідача в користь позивача 39065,89 гривень страхового відшкодування, 1500 гривень витрат на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП, всього 40565,89 гривень, що становить 94,7% від розміру заявлених позовних вимог.
У зв'язку з наведеним з відповідача в користь позивача підлягає стягненню 94,57% сплаченого позивачем судового збору, що становить 1145,55 гривень.
Окрім того представник позивача в позовній заяві просить стягнути з відповідача в користь позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 25000 гривень.
Згідно з ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому згідно з частинами 3-4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Окрім того при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
При цьому Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 зазначив, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. А в постанові від 15 червня 2021 року №159/5837/19 Верховний Суд наголосив, що витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того чи їх уже фактично сплачено адвокату.
У справі «Бєлоусов проти України» ЄСПЛ сформував правову позицію про те, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями, а тому витрати за цим гонораром є «фактично понесеними». Така ж позиція сформована ЄСПЛ у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану»
Аналогічну правову позицію підтримав Верховний суд у постановах від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, від 27 липня 2022 року в справі №686/28627/18 вказавши, що у своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 9 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду».
Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату. Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану».
Також у своїй постанові від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19 Верховний Суд зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Так з наданих стороною позивача разом з позовом документів вбачається, що 17 лютого 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Танасишин, Михалевський і Партнери» укладено договір про надання правової допомоги, згідно з умовами якого адвокатське об'єднання прийняло на себе зобов'язання щодо надання юридичної допомоги ОСОБА_1 у справі щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Представником позивача адвокатом Михалевським Ю.Р. долучено акт виконаних робіт №25/06/2025 від 25 червня 2025 року відповідно до якого сторони домовились, що вартість наданої правової допомоги у справі №463/3876/25 становитиме 28000 гривень, а також надано детальний опис робіт. В позові та клопотанні про стягнення понесених судових витрат сторона позивача просить стягнути з відповідача 25000 гривень на професійну правничу допомогу.
Однак враховуючи предмет спору, ціну позову, проведення в даній справі лише трьох судових засідань, часткову сплату страхового відшкодування, співмірність та розумність розміру витрат, суд приходить до переконання, що з відповідача в користь позивача підлягає стягненню 10000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, з договору №53/24 від 23 грудня 2024 року, акту виконаних робіт №53 від 21 січня 2025 року та платіжної інструкції від 29 грудня 2024 року вбачається, що позивач поніс витрати на проведення експертизи в розмірі 10000 гривень, а тому з відповідача в користь позивача підлягають стягненню такі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 9457 гривень.
Вирішуючи питання судових витрат третьої особи, суд виходить з положень ч. 12 ст. 141 ЦПК України та враховує часткове задоволення позову, а також ставлення до заявлених позовних вимог.
З поданих письмових пояснень представника третьої особи вбачається, що такі зводяться до констатації третьою особою фактичних обставин ДТП і перерахування МТСБУ коштів на рахунок позивача.
На підтвердження понесених витрат третьою особою надано витяг з договору №3/4/2023 про надання послуг в сфері права від 21 грудня 2022 року, додаткову угоду №159 від 10 червня 2025 року, відповідно до яких вартість витрат на професійну правничу допомогу становить 1000 гривень.
В пункті 2 додаткової угоди №159 від 10 червня 2025 року визначено, що оплата послуг виконавця в розмірі, який вказаний в пункті 1 цієї угоди, здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом п'яти банківських днів з дати підписання сторонами акту про виконані роботи.
Проте вказаного вище акту третьою особою не надано, а тому при ухваленні рішення суду, питання судових витрат третьої особи не вирішується.
Керуючись ст.ст. 81, 82, 141, 265, 273, 274 ЦПК України, суд -
ухвалив:
позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра», третя особа: Моторно (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» на користь ОСОБА_1 39065 (тридцять дев'ять тисяч шістдесят п'ять) гривень 89 (вісімдесят дев'ять) копійок страхового відшкодування, 1500 (одну тисячу п'ятсот) гривень витрат на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди, 1145 (одну тисячу сто сорок п'ять) гривень 55 (п'ятдесят п'ять) копійок судового збору, 10000 (десять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу, 9457 (дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят сім) гривень витрат на проведення експертизи.
В задоволені решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Саламандра», місцезнаходження: 36019, м. Полтава, вул. Колективна, 10, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21870998.
Третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України, місцезнаходження: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21647131.
Суддя: Стрепко Н.Л.