Справа № 333/1018/25
Провадження № 1-кс/333/2135/25
Іменем України
18 липня 2025 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , особи, яка подала скаргу, - ОСОБА_3 , представника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, яка полягає у невиконанні вимог ст. 220 КПК України, -
ОСОБА_3 звернувся до Комунарського районного суду м.Запоріжжя зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, яка полягає у невиконанні вимог ст. 220 КПК України, в якій скаржник просить слідчого суддю зобов'язати уповноважених осіб ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі задовольнити його клопотання, допитати його як потерпілого, долучити до справи речові докази. До скарги скаржник долучив лист заступника керівника першого СВ (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі ОСОБА_5 вих. № К-132-25/17-02-121/25 від 04.02.2025 року, яким заявника повідомлено, що його звернення вх. № К-132-25 від 30.01.2025 року, щодо можливих неправомірних дій окремих суддів Ленінського районного суду м. Запоріжжя та секретаря Ленінського районного суду м. Запоріжжя щодо підробки відеозапису та з інших питань розглянуто. Встановлено, що слідчим вже здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 4202508000000003 від 15.01.2025 року, за обставинами можливої фальсифікації окремими суддями Ленінського районного суду м. Запоріжжя матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_3 .
Особа, яка подала скаргу, - ОСОБА_3 у судовому засіданні вимоги скарги підтримав.
Представник ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні скарги, оскільки клопотання ОСОБА_3 розглянуто слідчими ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі.
Заслухавши пояснення особи, яка подала скаргу, представника ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, дослідивши скаргу та додані до неї документи, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, виходячи з такого.
Слідчим суддею встановлено, що слідчими ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі були розглянуті клопотання ОСОБА_3 про застосування до нього заходів безпеки і його допиту в якості потерплого в рамках зазначеного кримінального провадження та надано відповіді на запитання, що в них порушуються.
Постановою слідчого ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, ОСОБА_6 від 07.04.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 в частині допиту його в якості потерпілого у кримінальному провадженні № 4202508000000003 від 15.01.2025 року, в іншій частині клопотання задоволено. У постанові зазначено, що на даний час в ході досудового розслідування не отримано достатніх та об'єктивних даних, які б свідчили про спричинення ОСОБА_3 будь-якої шкоди, передбаченої ч. 1 ст. 55 КПК, внаслідок можливих неправомірних дій працівників правоохоронного органу, у зв'язку з чим відсутні підстави для залучення останнього у якості потерпілого у вказаному кримінальному провадженні та допиту в якості потерпілого.
Слідчий ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, відмовляючи в задоволені клопотання ОСОБА_3 в частині допиту його в якості потерпілого у кримінальному провадженні № 4202508000000003 від 15.01.2025 року, в постанові від 07.04.2025 року визначив мотиви, за яких ОСОБА_3 на даній стадії досудового розслідування не може з об'єктивних причин бути залучений як потерпілий. Також слідчий вказав, що на даний час в ході досудового розслідування кримінального провадження не отримано достатніх та об'єктивних даних, які б свідчили про спричинення ОСОБА_3 будь-якої шкоди, передбаченої ч. 1 ст. 55 КПК України, внаслідок можливих неправомірних дій працівників правоохоронного органу, у зв'язку з чим відсутні підстави для залучення останнього у якості потерпілого у вказаному кримінальному провадженні та допиту в якості потерпілого.
Положення ст. 55 КПК України визначають поняття потерпілого в кримінальному провадженні, визначають його ознаки, причинно-наслідковий зв'язок виникнення прав та обов'язків в особи на присвоєння такого статусу та обставини за яких в особи виникає таке право.
Отже, поняття потерпілого визначено в КПК України чітко - потерпілий це фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Конституцією України передбачено обов'язок держави утверджувати і забезпечувати права та свободи кожної людини. У зв'язку з цим важливого значення набуває точне й однакове застосування судами норм кримінально-процесуального законодавства, якими визначено права потерпілих від злочинів.
КПК України допускає можливість відмови у визнанні особи потерпілим в разі неможливості визнання потерпілим конкретної особи, виходячи з кримінально правової характеристики кримінального правопорушення, у разі відсутності шкоди з боку особи, яка подала відповідну заяву.
Аналіз змісту ч. 5 ст. 55 КПК України свідчить про те, що під час досудового розслідування саме слідчий або прокурор повноважні вирішувати питання, пов'язані з визнанням особи потерпілою або відмовою в такому визнанні.
За результатами розгляду вказаного звернення щодо забезпечення його безпеки ОСОБА_3 надано відповідь про те, що ст. 19 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» визначено, що безпека осіб, які перебувають в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах або у місцях із спеціальним режимом тримання, забезпечується заходами, зазначеними у статтях 8, 11, 15, 16 цього Закону, за винятками, що випливають з вимог режиму їх тримання. Додатково до них можуть застосовуватися також такі заходи, як переведення до іншої установи виконання покарань чи слідчого ізолятора або в інше місце із спеціальним режимом тримання. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» унормовано, що підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у ст. 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу і майну. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» рішення про застосування заходів безпеки приймається слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні провадження. Встановлено, що матеріали за його обвинуваченням перебувають на даний час на розгляді у Ленінському районному суді м. Запоріжжя. Згідно з положеннями ст. ст. 5, 8 Закону України «Про попереднє ув'язнення» забезпечення порядку тримання під вартою осіб у місцях попереднього ув'язнення покладається на адміністрацію місць попереднього ув'язнення, у тому числі щодо забезпечення реалізації прав громадян на особисту безпеку. Встановлено, що 28.11.2024 року ОСОБА_3 вже звертався до суддів Ленінського районного суду м. Запоріжжя, тобто у провадженні яких перебувають матеріали за його обвинуваченням, із заявою про забезпечення безпеки, у задоволенні якої було відмовлено. Так, на даний час відсутні відомості, що свідчили про наявність реальної загрози його життю, здоров'ю з боку будь-яких осіб. Зацікавленість таких осіб у наданні ОСОБА_3 визнавальних показань не має сенсу, оскільки судом досліджуються докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, обвинувачений у будь-який момент може відмовитися від надання показань або відповідати на питання. Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки бору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили. Також, відповідно до отриманої інформації, ОСОБА_7 регулярно надавалась можливість оглядатися медичними працівниками, проходити обстеження, надавалася медична допомога, окрім випадків безпосередньо його відмови. Окрім цього, ОСОБА_3 надається можливість та не обмежується право у складанні будь-яких скарг, клопотань, заяв, у яких він може викладати будь-які відомості за своїм бажанням, у т.ч. стосовно працівників зазначеної державної установи, брати участь у будь-яких судових засіданнях, у т.ч. з розгляду його скарг. Враховуючи викладене, відсутні підстави для звернення слідчими ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, до суду, у т.ч. Комунарського районного суду м. Запоріжжя, із клопотанням про застосування заходів безпеки стосовно ОСОБА_3 шляхом переведення в інший слідчий ізолятор. Одночасно й відсутні підстави для звернення до суду із таким клопотання в рамках інших кримінальних проваджень, адже не встановлено жодних відомостей про те, яка саме загроза наявна з боку суддів Ленінського районного суду м. Запоріжжя та інших. Крім цього, у своїх зверненнях ОСОБА_3 не виносить на розгляд безпосередньо слідчому питання щодо забезпечення його безпеки, а просить ініціювати це питання перед судом. Рішення про застосування заходів безпеки може бути прийнято слідчим суддею у випадках, передбачених ст. 206 КПК України, згідно з якою кожен слідчий суддя, суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. За наявності відповідних підстав, ОСОБА_3 має право самостійно звернутися до відповідного суду із такою заявою.
Крім того, у своїй заяві від 23.01.2025 року ОСОБА_3 не заявляє клопотання про допит його як потерпілого і доручення до справи речових доказів, а також не виносить на розгляд безпосередньо слідчому питання щодо забезпечення його безпеки, а просить надати йому зустріч з представниками прокуратури для з'ясування ситуації щодо забезпечення його безпеки. При цьому ОСОБА_3 не заявляє жодних відомостей про те, яка саме загроза наявна з боку суддів Ленінського районного суду м. Запоріжжя та інших.
Відповідно до вимог ст. 40 КПК України, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Чинний КПК України не надає права слідчому судді перебирати на себе повноваження слідчого приймати замість останніх осіб будь-які процесуальні рішення, віднесені виключно до компетенції уповноважених осіб органу досудового розслідування.
Ухвалення слідчим суддею рішення, яким було б зобов'язано слідчого вчинити конкретну дію, вказувало б на втручання в процесуальні повноваження слідчого, про що зазначено також у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 522/7836/21 від 01.12.2022 року.
Отже, слідчим суддею встановлено, що слідчими ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі були належним чином розглянуті клопотання ОСОБА_3 щодо його допиту в якості потерпілого, доручення речових доказів і надання йому заходів безпеки, надано відповіді на запитання, що в них порушуються.
З урахуванням наведеного вище, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити у задоволенні скарги.
Керуючись ст. ст. 303-307 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, яка полягає у невиконанні вимог ст. 220 КПК України, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя ОСОБА_1