18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
17 липня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/565/25
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Артіль ЮС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія ТМС»
про стягнення 34 119,02 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Артіль ЮС» (вул. Центральна, 2-А, с. Плугатар, Криворізький район, Дніпропетровська область, 53723, код ЄДРПОУ 25017616) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія ТМС» (вул. Квіткова, 4, м. Черкаси, 18029, код ЄДРПОУ 40260074) про стягнення 17 560,00 грн заборгованості, 10 821,91 грн збитків від інфляції, 2158,94 грн 3% річних, 1 772,17 грн пені, 1 806,00 грн штрафу за укладеним між сторонами договором на поставку товару № 3 від 15.03.2021 та відшкодування понесених судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання з оплати поставленого йому товару за укладеним між сторонами договором. Правовими підставами визначив статті 526, 530, 611, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України (ЦК України), статті 193, 230, 265 Господарського кодексу України (ГК України), посилаючись, зокрема, на умови та обов'язковість умов укладеного між сторонами договору.
Ухвалою від 26.05.2025 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, справу вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У визначені законом строки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
З метою визначення місцезнаходження відповідача судом був замовлений витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з яким адресою місцезнаходження товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія ТМС» є вул. вул. Квіткова,4, м. Черкаси, 18029.
Суд вжив усіх заходів для належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 925/565/25, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі було направлено рекомендованим листом відповідачу за адресою вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Квіткова,4, м. Черкаси, 18029.
Однак вищевказана ухвала суду повернулася до суду 11 червня 2025 року, у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
В пункті 3.9.1. постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. До повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду. Наведене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.
Відповідно до частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Інформація щодо суду, який розглядає справу, учасників справи та предмета позову, дати надходження позовної заяви (скарги) або будь-якої іншої заяви або клопотання у справі, у тому числі особи, яка подала таку заяву, вжитих заходів забезпечення позову та (або) доказів, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного суду до іншого є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина 3 статті 9 Господарського процесуального кодексу України).
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Судом з дотриманням вимог статті 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвалу про відкриття провадження у справі № 925/565/25, що вбачається за веб-адресою: http://court.gov.ua/fair/.
Відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, відзив на позов або будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення спору по суті, не надав.
Беручи до уваги, що ухвалу було надіслано за належною адресою, повідомленою позивачем, яка відповідає адресі, зазначеній у Єдиному державному реєстрі, суд дійшов висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
15.03.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю “Артіль ЮС» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “КОМПАНІЯ ТМС» (покупець) було укладено договір поставки за № 3 (далі - Договір), предметом якого є поставка запасних частин та підшипників (далі - товар), партіями, в асортименті, кількості й за цінами, зазначеним у погоджених рахунках (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору покупець здійснює оплату кожної партії товару по відповідному рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника по факту передачі товару, або передплата.
Відповідно до п. 3.2 Договору датою й фактом оплати вважається дата надходження безготівкових коштів на поточний рахунок постачальника. (п.
Відповідно до п. 4.1 Договору Товар поставляється відповідно до Інкотермс-2010 за узгодженням сторін зі складу м. Кривий Ріг вул. Кременчуцька, 69.
Відповідно до п. 4.2 Договору право власності переходить покупцеві в момент передачі товару та супровідній документації на партію товару.
Відповідно до п. 8.5 Договору за порушення зобов'язання по оплаті товару покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення, від простроченої суми за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до п. 8.6 Договору за порушення зобов'язання по оплаті товару понад 30 календарних днів, покупець сплачує постачальникові, додатково, штраф у розмірі 10 % від неоплаченої суми шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, а також відшкодовує заподіяні збитки.
Договір скріплений підписами та печатками його сторін (а.с. 15).
Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.
На виконання умов договору постачальник здійснив поставку товару покупцю на загальну суму в тому числі з ПДВ 22560,00 грн, що підтверджується копією видаткової накладної № 161 від 27.05.2021, яка підписана обома сторонами (а.с.17).
27.05.2021 постачальником виставлено рахунок № 191 на загальну суму 22560,00 грн, в якому зазначено асортимент, кількість та ціна поставленого товару (а.с. 18).
29.10.2021 покупцем частково сплачено вартість товару в розмірі 5000,00 грн.
Будь-які зауваження з боку відповідача щодо невідповідності товару стандартам, якості, кількості позивачу не надходили.
26.10.2022 постачальник звертався до покупця з вимогою №7 про сплату заборгованості 17560,00 грн, що підтверджується описом вкладення та накладною № 5000025498532 від 26.10.2022, виданою АТ «УКРПОШТА» (а.с. 20-22), однак зобов'язання щодо погашення заборгованості покупець не виконав.
В позовній заяві позивач повідомив, що відповідач прийняв товар, але свої зобов'язання по оплаті виконав частково (не в повному обсязі) лише на суму 5000,00 грн, тобто належним чином не виконав та допустив прострочення, тому на момент звернення позивачем до суду з позовною заявою борг відповідача складає 17560,00 грн.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань відповідно до умов Договору стало підставою для звернення позивача до суду для захисту порушеного права та примусового стягнення заборгованості з боржника.
Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань поставки.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (далі по тексту ЦК України).
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Частинами 1 та 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що:
1. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
2. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Оцінивши фактичні обставини справи та приписи наведеного вище законодавства, суд доходить до наступних висновків.
Із матеріалів справи вбачається, що 15.03.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю “Артіль ЮС» (постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю “КОМПАНІЯ ТМС» (покупець, відповідач) було укладено договір поставки за № 3, предметом якого є поставка запасних частин та підшипників, партіями, в асортименті, кількості й за цінами, зазначеним у погоджених рахунках (п. 1.1 Договору).
На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму в тому числі з ПДВ 22560,00 грн, що підтверджується копією видаткової накладної № 161 від 27.05.2021, яка підписана обома сторонами, товар прийнято відповідачем без зауважень по кількості та якості, протилежного суду не доведено (а.с.17).
27.05.2021 позивачем виставлено відповідачу рахунок № 191 на загальну суму 22560,00 грн, в якому зазначено асортимент, кількість та ціна поставленого товару (а.с. 18).
29.10.2021 відповідачем частково сплачено вартість товару в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Відтак, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами та, відповідно, наявності правових підстав для набуття постачальником відповідної плати за поставлений товар.
Отже, судом встановлено, що позивач здійснив поставку товару відповідно до умов договором поставки № 3 від 15.03.2021 на суму 22560,00 грн, що підтверджується видатковою накладною, яка підписана уповноваженою особою відповідача та скріплена його печаткою. Відповідач прийняв товар, але свої зобов'язання по оплаті виконав лише частково (не в повному обсязі) на суму 5000 ,00 грн, тобто належним чином не виконав та допустив прострочення.
26.10.2022 позивач звертався до відповідача з вимогою №7 про сплату заборгованості 17560,00 грн, що підтверджується описом вкладення та накладною № 5000025498532 від 26.10.2022, виданою АТ «УКРПОШТА» (а.с. 20-22).
Однак відповідач свої зобов'язання в частині належної та повної оплати за вже отриманий товар належним чином не виконав, хоча строк оплати за отриманий товар для відповідача вже настав.
Таким чином, позивач в порядку захисту своїх порушених прав на своєчасне одержання заборгованості в сумі 17560,00 грн вправі вимагати від відповідача примусового виконання своїх зобов'язань шляхом стягнення з нього на свою користь вказаної суми коштів.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Відповідач доказів, які підтверджують оплату ним заборгованості перед позивачем за отриманий товар не надав, доводів позивача не належним чином не спростував, обставин які б виключили можливість задовольнити позовні вимоги суду не надав.
Не містять матеріали справи й належних та допустимих доказів спростування правомірності правочину.
Відповідно до ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
Факт виконання позивачем належним чином договірних зобов'язань по Договору підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи та не оспорюються відповідачем.
Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, враховуючи положення договору щодо порядку оплати поставленого товару, суд вважає, що позовна вимога в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 17560,00 грн належним чином обґрунтована, тому підлягає задоволенню в повному обсязі.
Також позивач заявив до стягнення 10 821,91 грн збитків від інфляції, 2 158,94 грн 3% річних, 1 772,17 грн пені, 1 806,00 грн штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Одночасне застосування позивачем до відповідача пені та штрафу узгоджується з положеннями діючого законодавства, оскільки згідно з наведеною вище статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, які можуть застосовуватися одночасно.
У пункті 5.44 постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 18.05.2021 у справі № 913/686/19 суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить положенням статті 61 Конституції України, адже пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності; у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відповідно до п. 8.5 Договору сторони погодили, що за порушення зобов'язання по оплаті товару покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення, від простроченої суми за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до п. 8.6 Договору сторони погодили, що за порушення зобов'язання по оплаті товару понад 30 календарних днів, покупець сплачує постачальникові, додатково, штраф у розмірі 10 % від неоплаченої суми шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, а також відшкодовує заподіяні збитки.
Позивачем проведено розрахунок на заборгованість 17560,00 грн:
2095,65 грн 3% річних з 28.05.2021 по 19.05.2025
10711,28 грн збитки від інфляції з 28.05.2021 по 19.05.2025
1435,59 грн пеня з 28.05.2021 по 28.11.2021
1756,00 грн штраф;
Також позивачем проведено розрахунок на здійснену 29.10.2021 оплату відповідачем на суму 5000,00 грн, яка була здійснена з порушенням строків зобов'язання по оплаті товару:
63,29 грн 3% річних за період 28.05.2021 по 28.10.2021;
110,63 грн збитки від інфляції за період 28.05.2021 по 28.10.2021;
336,58 грн пеня за період 28.05.2021 по 28.10.2021;
50,00 грн штраф.
Разом з тим, суд зазначає, що вимоги позивача заявлені без урахування приписів законодавства про застосування позовної давності. Однак, згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідач своїм правами скористався на власний розсуд, жодних заяв і клопотань щодо розгляду справи, в тому числі і про застосування позовної давності, не подав.
Також щодо строку позовної давності судом враховано наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) було установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжувалося.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-ІХ від 30 березня 2020 року вирішено розділ “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнити, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: “під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COV1D-19)» №540-ІХ від 30 березня 2020 року набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Дослідивши надані позивачем у позовній заяві розрахунки інфляційних, 3% річних, пені, та штрафу здійснивши перевірку правильності нарахування за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “ЛігаЗакон» судом встановлено, що нарахування позивачем інфляційних за визначений ним період зроблено невірно, заявлений позивачем розмір інфляційних є меншими від нарахованого судом (11078,81 грн, розрахунок міститься в матеріалах справи), з урахуванням принципу диспозитивності суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення інфляційних в заявленому розмірі - 10821,91 грн, щодо інших нарахувань, судом встановлено, що надані позивачем розрахунки відповідають вимогам діючого законодавства, є правомірними, обґрунтованими, арифметично правильними, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 2 158,94 грн 3% річних, 1 772,17 грн пені, 1806,00 грн штрафу.
З огляду на вищевикладені приписи законодавства та п. 8.5, п. 8.6 Договору суд приходить до переконання, що вимоги позивача про стягнення 10821,91 грн збитків від інфляції, 2 158,94 грн 3% річних, 1 772,17 грн пені, 1806,00 грн штрафу відповідають приписам Закону та укладеному сторонами договору, є обґрунтованими та підлягають до задоволення в заявлених розмірах.
Крім того, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються відомості про розподіл судових витрат.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Позивач у позовній заяві заявляв вимогу про відшкодування понесених судових витрат: сплаченого судового збору - 3028,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу 10000,00 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України позивачу підлягає відшкодуванню сплачена ним за подання позову сума судового збору за рахунок відповідача.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі - Закон № 5076-VI), котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Позивачем з метою захисту своїх порушених прав було укладено Договір від 25.10.2022 № 1/25/10 про надання професійної правничої допомоги та Додаткову угоду від 19.05.2025 № 4-19/05 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 25.10.2022 № 1/25/10 на надання професійної правничої допомогу за позовом Клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ТМС» (ЄДРПОУ 40260074) про стягнення заборгованості за Договором на поставку товару від 15.03.2021 №3 з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, штрафу та пені.
Відповідно до п.2 Додаткової угоди сторони визначили, що для виконання доручення Клієнта Адвокатом надаються наступні види правничої допомоги: 2.1. аналіз фактичних обставин справи, формування доказів; 2.2. написання, складання, оформлення позовної заяви; 2.3. написання, складання, оформлення процесуальних документів; 2.4. представництво інтересів Клієнта під час здійснення цивільного судочинства Клієнта в суді першої інстанції; 2.5. вчинення всіх інших дій, які на думку Адвоката є доцільними при розгляді вказаної справи для досягнення результату.
Відповідно до п. 3 Додаткової угоди вартість правової допомоги, яка сплачується клієнтом адвокату, за даною Додатковою угодою визначається на підставі кількості часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги виходячи із розміру погодинної тарифної ставки адвоката, що складає 4000,00 грн.
Відповідно до п. 3.1. Додаткової угоди сторони дійшли згоди, що вартість адвокатських послуг, які пов'язані з участю адвоката в судовому засіданні, незалежно від часу його участі, становлять у фіксованому розмірі, а саме 4000 (чотири тисячі) гривень.
Відповідно до п. 3.2. Додаткової угоди клієнт сплачує на користь адвоката грошову суму за надану правову допомогу, зазначену в цій Додатковій угоді, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок адвоката, не пізніше 5 днів після ухвалення судом рішення по суті справи.
Згідно з п. 6 Додаткової угоди сторони погодили, що адвокат має беззаперечне право на отримання грошових коштів визначених у п.3 Додаткової(не підлягають поверненню уже сплачені кошти), незалежно від результатів розгляду справи місцевим господарським судом.
З матеріалів справи судом встановлено, що виконавцем таких послуг є адвокат Федьков Олексій Олександрович (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Федькова О.О. № 543, видане Хмельницькою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, згідно з рішенням від 15.07.2011 № 43).
20.05.2025 Позивач та адвокат підписали Акт приймання наданих послуг № 1, на суму 10000,00 грн, в якому зазначено опис наданих послуг (правової допомоги), що фактично були надані, а також їх вартість.
Окремо слід зазначити, що заявлена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу відповідає попередньому (орієнтовному) розрахунку таких витрат, який зазначено у позовній заяві. При цьому суд враховує, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права (постанова Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18).
Відповідно до правової позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, розподілу підлягають витрати на професійну правничу допомогу незалежно від того чи їх фактично сплачено чи має бути сплачено, що слідує зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Суд враховує, що відповідно до п. 3.2. Додаткової угоди, клієнт сплачує на користь адвоката грошову суму за надану правову допомогу, зазначену в цій Додатковій угоді, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок адвоката, не пізніше 5 днів після ухвалення судом рішення по суті справи.
Відтак строк оплати гонорару не сплинув.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07), пункт 115 рішення, суд зазначив, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (рішення у справі «Савін проти України», п. 97).
Суд враховує правову позицію об'єднаної палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, відповідно до якої за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Також Господарський суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Виходячи з конкретних обставин справи, обсягу наданих позивачу послуг правничої допомоги та погодження розміру витрат між адвокатом та позивачем, керуючись нормами процесуального законодавства та враховуючи правову позицію об'єднаної палати Верховного Суду, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, суд дійшов висновку, що за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню 5000,00 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу, при цьому витрати на адвоката в сумі 5 000,00 грн залишаються за позивачем, оскільки розгляд даної справи здійснено судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а також судом враховано, що послуга адвоката, а саме участь у судових засіданнях, не мала необхідності та адвокатом не надавалась.
Відповідно до положень частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України сума судового збору підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у розмірі 3028,00 грн.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія ТМС» (вул. Квіткова, 4, м. Черкаси, 18029, код ЄДРПОУ 40260074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Артіль ЮС» (вул. Центральна, 2-А, с. Плугатар, Криворізький район, Дніпропетровська область, 53723, код ЄДРПОУ 25017616) - 17 560,00 грн заборгованості, 10821,91 грн збитків від інфляції, 2 158,94 грн 3% річних, 1 772,17 грн пені, 1806,00 грн штрафу, 3028,00 грн судового збору, 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Чевгуз