18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
15 квітня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/1443/19
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М. при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., за участі представників сторін: позивача (в режимі відеоконференції) - адвоката Овчарука О.О., відповідача (в режимі відеоконференції) - Хливнюк І.В. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Черкаси справу №925/1443/19 за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» до Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго» про стягнення 343974 грн. 95 коп. та за 95зустрічним позовом Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго» до Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» про визнання недійсним пункту договору,
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" (далі - Уманського КП "Уманьтеплокомуненерго") про стягнення 441580,67 грн за прострочення виконання зобов'язання з своєчасної оплати за поставлений природний газ згідно з договором постачання природного газу №2329/1617-ТЕ-36 від 06.09.2016, у тому числі: 288 302,22 грн пені, 112 463,49 грн 3% річних, 40 814,96 грн інфляційних.
В обґрунтування позовних вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначив, що за укладеним між сторонами договором позивач передав, а відповідач прийняв природний газ, проте у визначений договором строк відповідач своєчасно не розраховувався, допустивши прострочення оплати його вартості, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій та інших нарахувань, обов'язок зі сплати яких передбачено договором та діючим законодавством.
Від Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" до Господарського суду Черкаської області надійшла зустрічна позовна заява про визнання недійсним пункту 10.3 договору постачання природного газу від 06.09.2016 №2329/1617-ТЕ-36, який укладений між позивачем та відповідачем.
Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що договір вчинений ним під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Підставою для визнання недійсним пункту договору заявник зазначає порушення статті 233 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.09.2020 (суддя Кучеренко О.І.). первісний позов задоволено частково, стягнено з Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго» на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» 575 грн. 34 коп. річних та 8 грн. 63 коп. судового збору, в іншій частині первісного позову відмовлено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Задовольняючи позов в частині стягнення 575 грн. 34 коп. 3% річних, суд виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини та наведений позивачем розрахунок свідчить про те, що незважаючи на те, що часткова оплата згідно спільного протокольного рішення у сумі - 3500000 грн змінила порядок оплати за отриманий у 2017 році газ, проте, сплачені відповідачем суми не були своєчасними за отриманий газ загальною вартістю 6 875 130 грн. 52 коп.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних, суд виходив з того, що є безпідставним нарахування пені, 3% річних та інфляційних витрат за 2016 рік, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань за договором, оскільки прийняті спільні протокольні рішення змінили порядок розрахунків за отриманий згідно з договором природний газ, при цьому у наданому позивачем розрахунку пені, інфляційних та річних не враховано ці положенням, тому у суду відсутні підстави для висновку, що оплата отриманого у 2016 році газу була здійсненна відповідачем поза межами і строками, які були встановлені спільними протокольними рішеннями.
Відмовляючи у задоволенні зустрічної позовної заяви, місцевий господарський суд виходив із недоведеності належними доказами та непідтвердженості існування обставин, які б свідчили, що оспорюваний договір (чи його частина) був укладений під впливом тяжкої обставини.
Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.10.2020 у справі №925/1443/19 стягнуто з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" 2 102 грн судового збору (за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 21.01.2020), та 24111 грн. 86 коп - витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове рішення мотивовано тим, що оскільки суд відмовив у задоволенні зустрічного позову, тому сума сплачена адвокату за надання правничої допомоги в частині відшкодування витрат, що полягають у складанні зустрічного позову, задоволенню не підлягає, тобто витрати на адвокатську допомогу, які підлягають розподілу становить 24143 грн.25 коп. (27893,25 - 3750,00). Враховуючи, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволені на суму 575 грн. 34 коп, що становить 0,13 відсотка від суми заявлених позовних вимог, відповідно до відшкодування з підлягає сума у розмірі 24111 грн.86 коп.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 рішення Господарського суду Черкаської області від 08.09.2020 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.10.2020 у справі №925/1443/19 залишено без змін. Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постановою Верховного Суду від 25.11.2021 року рішення Господарського суду Черкаської області від 08.09.2020 в частині відмови у стягненні пені, 3% річних та інфляційних, додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі №925/1443/19 скасовано, а справу №925/1443/19 передано в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2021 у справу №925/1443/19 передано на розгляд судді Господарського суду Черкаської області Грачову В.М.
Ухвалами Господарського суду Черкаської області від 24.12.2021, 12.01.2022 прийнято справу №925/1443/19 до провадження суддею Грачовим В.М., постановлено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 08.02.2022; запропоновано сторонам подати письмові пояснення на підтвердження своєї правової позиції в даному спорі з урахуванням постанови Верховного Суду від 25.11.2021; забезпечено участь представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів, за його клопотанням.
Відповідач в особі директора подав суду:
14.01.2022 відзив на позовну заяву (вх. № 540/2, т.3 а.с. 98-99), в якому заперечив обґрунтованість, доведеність позовних вимог, вказав про неможливість проведення ним розрахунків власними коштами від господарської діяльності у спірний період, просив відмовити у задоволенні позову повністю, врахувати при розподілі судових витрат обґрунтованість заявленого до стягнення ним відшкодування витрат понесених відповідачем на правничу допомогу адвоката
17.01.2022 клопотання (вх. № 649/22, т.3 а.с. 106-107), в якому з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) просив розглядати справу без участі представника відповідача.
Представник позивача подав суду 04.02.2022 засобами електронного зв'язку пояснення у справі (вх. № 1752/2, т.3 а.с. 109-112), в якому додатково підтвердив обґрунтованість позовних вимог, вказав, що позовні вимоги стосуються лише нарахувань штрафних санкцій на власні кошти, тобто поза межами постанови КМУ №20 у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача, на підставі договору постачання природного газу від №2329/1617-ТЕ-36 від 06.09.2016, 288302 грн. 22 коп. пені, 22634 грн. 63 коп 3% річних, 32462 грн. 76 коп. інфляційних втрат, що разом становить 342824 грн. 27 коп. та відшкодувати судові витрати.
Ухвалами суду від 08.02.2022, 17.03.2022 прийнято до провадження пояснення сторін, уточнення позовних вимог позивача, підготовче провадження у справі № 925/1443/19 закрито, призначено розгляд справи по суті на 17.03.2022 року, в якому, з урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, Закону України № 2102-IX “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", відкладено розгляд справи № 925/1443/19, запропоновано усім учасникам справи, виходячи з поточної ситуації, разом з заявами по суті справи направити в суд і іншим учасникам справи свої пропозиції щодо дати призначення судового засідання та можливості їх участі у розгляді справи в режимі відеоконференції.
Ухвалами Господарського суду Черкаської області від 21.10.2024, 19.11.2024, 11.12.2024, 03.02.2025, 04.03.2025 призначено судове засідання з розгляду справи №925/1443/19 по суті, яке в подальшому відкладено на 25.03.2025, забезпечено участь в судовому засіданні для представника Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» - адвоката Жигадло І.Б. та для представника Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго» - Хливнюк І.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням їх власних технічних засобів, за їх клопотаннями.
Протокольною ухвалою суду від 25.03.2025 завершено розгляд справи по суті, оголошено в судовому засіданні перерву до 07.04.2025, забезпечено участь в судовому засіданні для представника Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» - адвоката Жигадло І.Б. та для представника Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго» - Хливнюк І.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням їх власних технічних засобів, за їх клопотаннями.
Представник позивача подав, через систему «Електронний суд» 03.04.2025 заяву (вх. № 5206/25, т.3 а.с. 208) про заміну представника в судовому засіданні призначеного на 07.04.2025.
Відповідач в особі свого представника подав, через систему «Електронний суд» 07.04.2025 заяву (вх. № 5403/25, т.3 а.с. 213-217), в якій надав додаткові пояснення щодо заперечень позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову, у разі задоволення позовних вимог просив врахувати незмінність тарифів по сплаті наданих підприємством послуг з теплової енергії категорією «населення», наявність військового стану в країні та зменшити штрафні санкції до максимально можливого розміру, відшкодувати судові витрати понесені відповідачем на правничу допомогу.
Ухвалою суду від 07.04.2025 відкладено судове засідання з розгляду справи №925/1443/19 по суті на 15.04.2025, забезпечено участь в судовому засіданні для представників Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України», Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго» в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням їх власних технічних засобів, за їх клопотаннями.
Представник позивача подав, через систему «Електронний суд», 14.04.2025 заперечення на заяву відповідача (вх. № 5817/25, т.3 а.с. 230-239), в якому зауважив на фактичному визнанні відповідачем позовних вимог, заперечив проти задоволення заяви відповідача та зменшення розміру санкцій, просив задовольнити уточнені позовні вимоги повністю, здійснити розподіл судових витрат у справі з урахуванням апеляційного та касаційних проваджень.
В засіданні суду 15.04.2025 представник позивача уточнений позов з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, поясненнях підтримав і просив суд задовольнити повністю, представник відповідача позов не визнала і просила суд відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов, поданих суду заявах по суті спору, у разі задоволення позову просила зменшити розмір заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних до максимально можливого розміру.
Згідно з ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні 15.04.2025 року судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши їх заяви по суті справи і з процесуальних питань, письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд задовольняє позов частково з таких підстав.
Між позивачем - Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як постачальником, в особі начальника Департаменту реалізації газу Лужанського В.Г., який діє на підставі довіреності від 13.06.2016 №14-96, та відповідачем - Уманським комунальним підприємством "Уманьтеплокомуненерго" , як споживачем, в особі директора Гуртовенко Ю.О. що діє на підставі Статуту, 06.09.2016 укладено договір постачання природного газу №2329/1617-ТЕ-36 (далі Договір, т.1 а.с. 21-29), п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природній газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Сторони Договору погодили усі істотні умови цього договору, зокрема домовились про таке:
п.1.2. - природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню;
п.2.1. - постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року. природній газ обсягом 13350,0 тис куб м. у тому числі по місяцях: жовтень - 950,0 тис куб м.; листопад - 2200,0 тис куб м.; грудень - 2400,0 тис куб м.; січень - 3300,0 тис куб м.;лютий - 2400,0 тис куб м.;% березень- 2100,0 тис куб м.;
п.5.2. - ціна за 1000 куб.м природного газу за цим договором становить 4 942 грн, крім того, податок на додану вартість - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 5930грн.40 коп;
п.6.1 - оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу;
п.6.2.2 - сторони погодили, що у будь-якому випадку споживач зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 договору - у разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;
п.7.2.6 - споживач зокрема, зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі і порядку, що передбачені цим договором;
п. 8.2 - у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення;
п. 10.3 - строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогами про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних становить 5 років;
п.11.3 - усі зміни і доповнення до цього договору оформляються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків зазначених пунктах 11.5 та 11.6 цього договору;
п.12.1 - договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності , і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.
23.01.2017 до Договору між сторонами підписано додаткову угоду №1 (т.1 а.с. 30-31), п.п. 1-6 якого внесено зміни в розділи предмети договору, кількість та фізико-хімічні показники газу, порядок та умови передачі природного газу, права та обов'язки сторін.
На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 45 469859 грн. 40 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 7884241 грн. 44 коп., від 30.11.2016 на суму 13280822 грн. 42 коп., від 31.12.2016 на суму 17429665 грн. 02 коп., від 31.03.2017 на суму 6875130 грн. 52 коп. (т.1 а.с. 32-35) та не заперечується учасниками справи.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005 №20, між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Черкаській області, Департаментом фінансів Черкаської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Уманської міської ради Черкаської області, Уманським комунальним підприємством "Уманьтеплокомуненерго" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" підписано Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України та проведені відповідні оплати, а саме:
- спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ №249 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету від 18.01.2017 (т.1 а.с.40-43), за умовами якого Уманське комунальне підприємство "Уманьтеплокомуненерго" перераховує Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" кошти в сумі 13 884 991 грн. 10 коп, у тому числі ПДВ 2 314 165 грн.18 коп, за природний газ за 2016 рік згідно з договором від 06.09.2016 №2329/1617-ТЕ-36 із записом у графі "призначення платежу" "Постанова КМУ від 11.01.2005 №20, за природний газ за 2016 рік, договір від 06.09.2016 №2329/1617-ТЕ-36, у тому числі ПДВ 2 314 165 грн.18 коп.";
- спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ №1032 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету від 16.02.2017 (т.1 а.с.44-47), за умовами якого Уманське комунальне підприємство "Уманьтеплокомуненерго" перераховує Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" кошти в сумі 9 906 393грн, у тому числі ПДВ 1 651 065грн. 50 коп, за природний газ за 2016 рік згідно з договором від 06.09.2016 №2329/1617-ТЕ-36 із записом у графі "призначення платежу" "Постанова КМУ від 11.01.2005 №20, за природний газ за 2016 рік, договір від 06.09.2016 №2329/1617-ТЕ-36, у тому числі ПДВ 1651065 грн.50 коп";
- спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ №1499 за рахунок коштів Загального фонду Державного бюджету від 13.03.2017 (т.1 а.с.48-51), за умовами якого Уманське комунальне підприємство "Уманьтеплокомуненерго" перераховує Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" кошти в сумі 2 500 000 грн, у тому числі ПДВ 416 666 грн.67 коп, за природний газ за 2016 рік згідно з договором від 06.09.2016 №2329/1617-ТЕ-36 із записом у графі "призначення платежу" "Постанова КМУ від 11.01.2005 №20, за природний газ за 2016 рік, договір від 06.09.2016 №2329/1617-ТЕ-36, у тому числі ПДВ 416 666 грн.67 коп.";
- спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ №2110 за рахунок коштів Загального фонду Державного бюджету від 12.04.2017(т.1 а.с.52-55), за умовами якого Уманське комунальне підприємство "Уманьтеплокомуненерго" перераховує Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" кошти в сумі 3 500 000 грн, у тому числі ПДВ 583 333 грн.33 коп, за природний газ за 2017 рік згідно з договором від 06.09.2016 №2329/1617-ТЕ-36 із записом у графі "призначення платежу" "Постанова КМУ від 11.01.2005 №20, за природний газ за 2017 рік, договір від 06.09.2016 №2329/1617-ТЕ-36, у тому числі ПДВ 583 333грн.33 коп".
Із довідки по операціям по Уманському КП "Уманьтеплокомуненерго" по договору № 2329/1617-ТЕ-36(т.1 а.с.37-39) вбачається, що розрахунки за Договором здійснювалися:
- шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до постанови КМУ від 18.06.2014 №217);
- шляхом укладення спільних протокольних рішень (далі - СПР) про організацію взаєморозрахунків (відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20).
За уточненим розрахунком позивача (т.2 а.с. 108-111) за порушення строків оплати спожитого природного газу позивач нарахував до стягнення на підставі п. 8.2. Договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України та заявлені поза межами застосування постанови КМУ №20:
288302 грн. 22 коп. пені нарахованої за зобов'язаннями жовтня 2016 за період з 26.11.2016-29.01.2017 - у сумі 148517 грн. 65 коп., за зобов'язаннями листопада 2016 за період з 27.12.2016-02.02.2017 - у сумі 6671 грн. 28 коп., за зобов'язаннями грудня 2016 за період з 26.11.2017-22.03.2017 - у сумі 133113 грн. 30 коп.,за зобов'язаннями березня 2017 - 0 грн.;
22634 грн. 63 коп. 3% річних нарахованих за зобов'язаннями жовтня 2016 за період з 26.11.2016-29.01.2017 - у сумі 21216 грн. 81 коп., за зобов'язаннями листопада 2016 за період з 27.12.2016-02.02.2017 - у сумі 950 грн. 44 коп., за зобов'язаннями грудня 2016 за період з 26.11.2017-22.03.2017 - у сумі 467 грн. 39 коп., за зобов'язаннями березня 2017 - 0 грн.;
32462 грн. 76 коп. інфляційних втрат нарахованих за зобов'язаннями жовтня 2016 за період з грудня 2016- у сумі 30447 грн. 64 коп., за зобов'язаннями листопада 2016 за період січня 2017 - у сумі 2015 грн. 12 коп., за зобов'язаннями грудня 2016- 0 грн., за зобов'язаннями березня 2017 - 0 грн.
Таким чином, спірні правовідносини сторін виникли із договору постачання природного газу №2329/1617-ТЕ-36 від 06.09.2016, вимоги позивача, заперечення відповідача витікають із прав і обов'язків сторін за цим договором.
За правовою природою ці правовідносини віднесені до договірних зобов'язань постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу - параграфом 5 глави 54 ЦК України, загальні положення правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України. Параграфом 3 глави 30 ГК України визначені особливості правового регулювання договору енергопостачання, як окремого виду господарсько-торговельної діяльності. Також перебувають у сфері регулювання Закону України «Про ринок природного газу», Закону України "Про теплопостачання".
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За змістом з ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, припинення правовідношення, відшкодування збитків та іншим способом відшкодування майнової шкоди або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтями 20, 144 ГК України також передбачено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Норми глави 16 розділу IV книги І ЦК України врегульовують загальні положення про правочини, правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.
Розділ I книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про зобов'язання, зокрема:
зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509);
сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч. 1, 3 ст. 510);
одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525);
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526);
якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530);
виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (ст. 538);
виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546);
неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549);
розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551);
зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598);
зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599);
порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610);
у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611);
особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч.ч. 1, 2 ст. 614);
у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється (ст. 615).
Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:
договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626);
відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);
зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);
договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629);
договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За вимогам ст. 264 ГК України передбачено, що за договором поставки постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар (енергоносії) приєднаними мережами у власність покупця для використання його у підприємницькій або іншій діяльності, не пов'язаній з сімейним, домашнім або подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами (статті 11, 629 Цивільного кодексу України).
Пунктами 27, 31, 37 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих товщ, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією; постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина третя статті 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Частиною другою статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов'язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина третя статті 13 Закону України "Про ринок природного газу").
Законом України "Про теплопостачання" визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
Скасовуючи рішення Господарського суду Черкаської області від 08.09.2020 року в частині відмови у стягненні пені, 3% річних, інфляційних втрат, додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.10.2020 року, постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 року у справі № 925/1443/19 та скеровуючи справу на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.11.2021 року у справі № 925/1443/19 зокрема зауважив:
«Верховний Суд зазначає, що постачання природного газу споживачам є різновидом господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних прав та обов'язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до обов'язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі укладених із споживачами договорів. Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб'єктом господарювання.
Відтак, правовідносини гарантованого постачальника природного газу, яким є позивач, та теплопостачальної організації, яка використовує природний газ у цілях виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води, опосередковуються шляхом укладення договорів постачання природного газу на засадах строковості, оплатності та цільового використання поставленого ресурсу.
Відповідно до положень частини 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" КМУ прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок № 217).
Судами встановлено, що розрахунки між сторонами договору здійснювалися двома способами: укладення спільних протокольних рішень та коштами, які перераховувалися відповідачем на користь позивача виключно з рахунку із спеціальним режимом використання у відповідності до частини першої пункту 6.2 договору.
Згідно долученої позивачем до позову довідки по операціям по Уманському КП "Уманьтеплокомуненерго" по договору № 2329/1617-ТЕ-36, розрахунки за договором здійснювалися:
- шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до постанови КМУ від 18.06.2014 №217);
- шляхом укладення спільних протокольних рішень (далі - СПР) про організацію взаєморозрахунків (відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20).
5.9. Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Водночас, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, та від якої не відступила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при розгляді справи №903/918/19.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 виклала правовий висновок щодо застосування приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, зокрема вказавши таке: "Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217 дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат."
Судами попередніх інстанцій встановлено, що поставка відбувалась протягом 2016-2017 років та згідно з актами приймання-передачі природного газу у 2016 році було поставлено газ на суму 38 594 728 грн. 88 коп, у 2017 році - на суму 6 875 130 грн.52 коп; всього на загальну суму 45 469 859 грн.40 коп.
Судами встановлено, що відповідно до спільних протокольних рішень, відповідачу перераховано за природний газ згідно з договором №2329/1617-ТЕ-36 від 06.09.2016 на суму 29791384 грн. 10 коп, відповідно: 30.01.2017 - 13884991 грн. 10 коп. (закрито заборгованість за зобов'язаннями жовтня 2016 року на суму 927799 грн. 68 коп., за зобов'язаннями листопада 2016 року на суму 12957191 грн. 42 коп), 28.02.2017 - 9906393 грн (закрито заборгованість за зобов'язаннями грудня 2016 року на суму 9906393 грн), 23.03.2017 - 2500000 (закрито заборгованість за зобов'язаннями грудня 2016 року на суму 585585грн 92 коп., за зобов'язаннями березня 2017 на суму 1914414грн 08 коп), 28.04.2017- на суму 3500000 грн. (закрито заборгованість за зобов'язаннями березня 2017 року на суму 3500000 грн).
Разом з тим, дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині нарахування пені, 3% річних та інфляційних за поставлений природний газ у 2016 році, суди не надали оцінки обставинам дотримання/недотримання відповідачем строків сплати вартості природного газу з посиланнями на проведення відповідачем розрахунків на умовах, визначених Порядком №217 з дотриманням умов договору, обмежившись лише встановленням обставин оплати за спільними протокольними рішеннями.
Також суди не досліджували наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, інфляційних втрат та 3 % річних на предмет визначених позивачем періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили на підставі належних, допустимих та достатніх доказів, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за поставлений природний газ у визначені позивачем періоди, чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов'язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період та дійшли передчасних висновків про часткове задоволення первісного позову без повного, об'єктивного та всебічного з'ясування фактичних обставин справи в їх сукупності відповідно до вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України.
Суди попередніх судових інстанцій при розгляді даної справи не врахували висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, від 27.02.2020 у справі № 921/12/19, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас, Верховний Суд відхиляє доводи скарги щодо неврахуваннями судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.06.2020 у справі №904/1210/18, оскільки судом касаційної інстанції у зазначеній справі не вирішувалось питання застосування Порядку № 217.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Відповідно до викладених обставин справи суд вбачає, що сторонами був укладений договір постачання природного газу №2329/1617-ТЕ-36 від 06.09.2016, який ними виконувався.
Позивач на виконання вищевказаного договору у період з жовтня 2016 року - березня 2017 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 45469859 грн.40 коп., який відповідач отримав без зауважень та оплатив на суму 15678475 грн. 30 коп. коштами з рахунку із спеціальним режимом використання у відповідності до частини першої пункту 6.2 договору, а також на суму 29791384 грн. 10 коп на умовах спільних протокольних рішень від 18.01.2017, 16.02.2017, 13.03.2017,12.04.2017 з урахуванням Постанови КМУ від 11.01.2005 №20, Порядку №217.
У зв'язку з простроченням сплати основного грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача на підставі п. 8.2 Договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України, поза межами застосування постанови КМУ №20:
288302 грн. 22 коп. пені нарахованої за зобов'язаннями жовтня 2016 за період з 26.11.2016-29.01.2017 - у сумі 148517 грн. 65 коп., за зобов'язаннями листопада 2016 за період з 27.12.2016-02.02.2017 - у сумі 6671 грн. 28 коп., за зобов'язаннями грудня 2016 за період з 26.11.2017-22.03.2017 - у сумі 133113 грн. 30 коп.,за зобов'язаннями березня 2017 - 0 грн.;
22634 грн. 63 коп. 3% річних нарахованих за зобов'язаннями жовтня 2016 за період з 26.11.2016-29.01.2017 - у сумі 21216 грн. 81 коп., за зобов'язаннями листопада 2016 за період з 27.12.2016-02.02.2017 - у сумі 950 грн. 44 коп., за зобов'язаннями грудня 2016 за період з 26.11.2017-22.03.2017 - у сумі 467 грн. 39 коп., за зобов'язаннями березня 2017 - 0 грн.;
32462 грн. 76 коп. інфляційних втрат нарахованих за зобов'язаннями жовтня 2016 за період з грудня 2016- у сумі 30447 грн. 64 коп., за зобов'язаннями листопада 2016 за період січня 2017 - у сумі 2015 грн. 12 коп., за зобов'язаннями грудня 2016- 0 грн., за зобов'язаннями березня 2017 - 0 грн.
Сторони погодили в п. 8.2. Договору, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Судом враховано, що Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі. Положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат.
Нормами ч. 1 ст. 546, ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За приписами ст. 551 ч. 2 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 231 ч. 4 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
При вирішенні спору в частині стягнення спірних сум пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат суд керується висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 25.11.2021 у даній справі, приписами статей 546-548, 549-552, 610-612, 614, 625 ч. 2 ЦК України ЦК України, статтями 216-218, 229-232, 234 ГК України, роз'ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» N 14 від 17.12.2013 року, умовами п. 8.2 Договору, їх розрахунок позивачем методологічно і арифметично проведено правильно, тому вимогу позивача щодо стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат суд визнає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню у заявленому розмірі.
Твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, запереченні щодо безпідставності заявлених позивачем вимог по стягненню пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат суд оцінює критично, оскільки всі вимоги позовної заяви відповідають умовам погодженого та підписаного сторонами договору постачання природного газу №2329/1617-ТЕ-36 від 06.09.2016 із змінами, внесеними до нього та узгоджуються з нормами діючого законодавства України, тому вказані доводи відповідача з наведених ним підстав суд визнає необґрунтованими і відхиляє.
Щодо посилань відповідача у заявах по суті спору про надання відповідачем послуг теплопостачання населенню, бюджетним установам, суб'єктам господарювання, врахування положень Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» від 29.07.2022 № 2479-IX, Постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.2022 № 1403 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України “Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» суд зауважує, що положення зазначених актів не містять заборони щодо стягнення з них штрафних санкцій річних, інфляційних втрат за невиконання взятих на себе зобов'язань в період воєнного стану.
Разом з тим, суд враховує клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій заявлене у заяві від 07.04.2025, та зауважує, що наявність воєнного стану в Україні має суттєві негативні наслідки для господарюючих суб'єктів, якими є сторони у цій справі.
Згідно зі статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 року у справі № 367/7401/14-ц дійшов висновку, що у вказаній статті не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що системний аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Приймаючи до уваги наведені вище обставини, фінансовий стан сторін, наслідки спірного порушення зобов'язання для них, відповідно до норм ч. 3 ст. 193, ч. 1 ст. 233 ГК України, ст. 529, ч. 3 ст. 551 ЦК України, роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», суд зменшує розмір пені який підлягає до стягнення на 50 %, що становить 144151 грн. 11 коп.
Щодо клопотання відповідача в частині зменшення заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат до максимально можливого суд зазначає наступне.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Водночас, згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17). Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Суд враховує постанову Верховного Суду від 18.01.2024 року за № 914/2994/22 та вказує на безпідставність заявленого клопотання відповідача у вказаній частині.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням викладених обставин справи, умов укладеного сторонами договору постачання природного газу №2329/1617-ТЕ-36 від 06.09.2016, наведених норм законодавства, вказівок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 25.11.2021 року у справі № 925/1443/19, що розглядається повторно, суд спірні вимоги позивача вважає обґрунтованими, позов задовольняє в частині вимог про стягнення 144151грн. 11 коп. пені, 22634 грн. 63 коп. 3% річних, 32462 грн. 76 коп. інфляційних втрат, в частині решти вимог відмовляє.
На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати - судовий збір в розмірі 5150 грн. 99 коп. (за подання первісного позову враховуючи зменшені позовні вимоги), без урахування зменшення розміру задоволених вимог судом, судовий збір в розмірі 7713 грн. 56 коп. (за подання апеляційної скарги), судовий збір в розмірі 10284грн. 73 коп. (за подання касаційної скарги).
Пунктами 1, 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанції.
Щодо судових витрат позивача у розмірі 1472 грн. 72 коп. за подання первісного позову на суму яких зменшено вимоги, вказані витрати з урахуванням п.п. 1, 5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір підлягають повернення за клопотанням сторони, матеріали справи якого не містять.
Враховуючи попереднє рішення суду про задоволення первісного позову, судові витрати відповідача покладаються на нього.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго», ідентифікаційний код юридичної особи 02082675, місцезнаходження: 20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Тищика, буд. 12А на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України», ідентифікаційний код юридичної особи 20077720, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Б Хмельницького, буд. 6 - 144151грн. 11 коп. пені, 22634 грн. 63 коп. 3% річних, 32462 грн. 76 коп. інфляційних втрат, 5150 грн. 99 коп. судових витрат за подання первісного позову, 7713 грн. 56 коп. судових витрат за подання апеляційної скарги, 10284грн. 73 коп. судових витрат за подання касаційної скарги.
У задоволенні позову в частині вимог про стягнення 144151грн. 11 коп. пені - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 17.07.2025 року.
Суддя В.М. Грачов