65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1917/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом: Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (вул. Свіштовська, 3, м. Кременчук, Полтавська обл., 39610)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Чорноморський паливний термінал» (вул. Північна, 2, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68000)
про стягнення 41648,21 грн,
Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Чорноморський паливний термінал», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 41648,21 грн, з яких: основний борг в сумі 32312,88 грн; інфляційні втрати в сумі 7056,61 грн; 3% річних в сумі 2278,72 грн.
Позиції учасників справи
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину неповернення відповідачем позивачу авансу за послуги, які були ненадані під час дії договору про надання послуг по організації повернення порожніх власних та орендованих вагоно-цистерн від 18.05.2016 № 1253/10/2119.
Відповідач відзив на позов і жодних доказів суду не надав, про розгляд справи був повідомлений належним чином, а отже справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішується судом за наявними матеріалами. При цьому суд зауважує, що відповідач не повідомляв суду про наявність обставин, що перешкоджають йому брати участь у розгляді справи в умовах воєнного стану, запровадженого на території України або з інших підстав.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.05.2025 позовну заяву Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1917/25; постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Обставини справи
18.08.2021 між Акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (замовник) та Приватним акціонерним товариством «Чорноморський паливний термінал» (виконавець) був укладений договір про надання послуг № 252-21 (а.с. 9-12, т.1), у відповідності до якого виконавець зобов'язався надати замовнику послуги з перевалки (навантаження, зберігання) нафтопродуктів, а замовник - прийняти та оплатити надані послуги на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом 4.1. договору передбачені умови щодо вартості послуг, які надаються за договором та визначено, що оплата послуг виконавця проводиться замовником протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання рахунку виконавця. В цей же час, відповідно до п 4.9. договору, при наявності кредитового сальдо на користь замовника, виконавець зараховує дані грошові кошти як передоплату або повертає їх замовнику протягом 10-ти календарних днів на підставі письмової вимоги заявника.
Згідно з п. 9.1. договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині взаємних розрахунків - до повного їх завершення.
Для здійснення оплати компенсації послуг української залізниці при виконанні договору від 18.08.2021 № 252-21 відповідачем був виставлений позивачу рахунок від 06.10.2021 № 308 на суму 936000,00 грн (а.с. 16, т.1), який був оплачений позивачем 07.10.2021 (а.с. 15, т.1).
Між цим, як вбачається з матеріалів справи (а.с. 17-18, т.1), між сторонами був укладений також договір про надання послуг по організації повернення порожніх власних та орендованих вагоно-цистерн № 94-16, за умовами якого відповідач зобов'язався організовувати повернення порожніх та орендованих вагоно-цистерн позивача, а позивач - вчасно оплачувати вказані послуги.
Відповідно до п. 4.5. договору остаточний розрахунок між сторонами здійснюється на підставі акту наданих послуг, який підписується сторонами по закінченню кожного календарного місяця, в якому надавались послуги, з урахуванням здійсненої передплати залізничного тарифу. Обов'язок по складанню акту наданих послуг несе виконавець.
Згідно з п. 9.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2016. Водночас, між сторонами укладались додаткові угоди (а.с. 19-25, т.1), якими строк дії договору продовжувався та згідно з додатковою угодою № 7 визначений до 31.12.2022.
Як пояснює позивач та вказане не заперечене відповідачем, сплачені позивачем 07.10.2021 грошові кошти за договором № 252-21 були зараховані наступним чином: повністю було оплачено акт виконаних робіт від 30.11.2021 № 390 на суму 566103,59 грн; частково сплачено кошти за актом виконаних робіт від 31.10.2021 № 350 на суму 138474,73 грн. Далі, як зазначає позивач, залишок оплати в розмірі 231421,68 грн, на підставі листа позивача від 04.01.2022 №71/3-1/а, зараховано в рахунок оплати тарифу за повернення порожніх цистерн згідно з договором від 18.05.2016 № 94-16. При цьому сам лист від 04.01.2022 №71/3-1/а позивач суду не подав, разом з цим, відповідачем обставина щодо погодження сторонами порядку зарахування вищевказаних сум не заперечена. Таким чином, вказані кошти враховувалися сторонами як попередня оплата по зазначеному вище договору № 94-16.
Як свідчать матеріали справи (а.с. 26-28, т.1), відповідно до актів виконаних робіт від 31.01.2022 № 47, від 28.02.2022 № 92 та від 31.03.2022 № 109, відповідачем були надані послуги позивачу за договором № 94-16 на загальну суму 199108,80 грн. На підтвердження обставини надання відповідачем інших послуг за договором № 94-16 матеріали справи доказів не містять, в цей же час, позивачем було складено інвентаризаційне повідомлення (а.с. 29, т.1), в якому останній наголосив про наявність у відповідача заборгованості у розмірі 32312,88 грн по сплаченим позивачем грошовим коштам згідно з рахунком від 06.10.2021 № 308 та договором від 18.05.2016 № 94-16, у зв'язку з чим позивач просив перевірити ці дані і підтвердити їх або повідомити про наявні розбіжності. У власному інвентаризаційному повідомленні (а.с. 29, т.1) відповідач підтвердив обставину наявності заборгованості перед позивачем, станом на 31.12.2023, за договором від 18.05.2019 № 94-16 у розмірі 32312,88 грн.
Як встановлено судом, зміст направленого позивачем інвентаризаційного повідомлення не містить вимоги позивача про повернення суми переплати, крім цього, у матеріалах справи також відсутня окрема вимога позивача до відповідача про повернення спірних коштів.
Водночас, посилаючись на те, що строк дії договору від 18.05.2016 № 94-16 сплив 31.12.2022, позивач вважає, що після цієї дати у відповідача виник обов'язок з повернення суми переплати, у зв'язку з чим позивач в межах цієї справи заявив до стягнення з відповідача 41648,21 грн, з яких: основний борг в сумі 32312,88 грн; інфляційні втрати в сумі 7056,61 грн (за період з січня 2023 року по березень 2025 включно); 3% річних в сумі 2278,72 грн (за період з 01.01.2023 по 08.05.2025).
Відповідачем суду контррозрахунку не подано.
Законодавство, застосоване судом до спірних відносин
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 73 доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позиція суду
Як встановлено судом, між сторонами у справі існували договірні правовідносини на підставі укладених договорів від 18.08.2021 № 252-21 та від 18.05.2016 № 94-16, в цей же час, матеріалами справи підтверджується, що за договором від 18.05.2016 № 94-16, строк дії якого закінчився 31.12.2022, рахується переплата у розмірі 32312,88 грн. Позивач вважає, що оскільки строк дії договору від 18.05.2016 № 94-16 закінчився 31.12.2022, то у відповідача з наступного дня - 01.01.2023 виникло грошове зобов'язання перед позивачем з повернення суми невикористаної попередньої плати (авансу).
Так, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (такий висновок був викладений у постанові ВП ВС від 02.09.2020 у справі № 918/631/19, на яку посилається позивач).
Суд наголошує, що ст. 693 ГПК України регулює правовідносини купівлі-продажу (поставки) товару і передбачає, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Тобто, для застосування цієї норми права має існувати обставина не передання товару у встановлений строк, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця, а тому волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
В цей же час, договір № 94-16 є договором про надання послуг, а позивач у позові не вказує обставини прострочення відповідачем виконання зобов'язання по цьому договору. Більше того, суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду закінчення строку дії договору не припиняє невиконаного зобов'язання між сторонами.
Таким чином, суд вважає, що позивач не довів підставність застосування ст. 693 ЦК України до спірних правовідносин.
В цей же час, Верховний Суд у постанові від 27.03.2025 у справі № 910/1586/24 зазначав, що у господарському процесуальному законодавстві діє класичний принцип «jura novit curia» або «суд знає закони», який полягає в тому, що: суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в господарському процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При вирішенні господарського спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Виходячи з положень ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою принципу «jura novit curia», згідно з якого неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Положеннями частин першої, третьої статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав або коли така підстава згодом відпала.
Як встановлено судом, відповідачем були набуті за рахунок позивача грошові кошти у розмірі 32312,88 грн за договором від 18.05.2016 № 94-16. Оскільки після 31.12.2022 цей договір закінчив строк своєї дії, а сторони не повідомили суду про наявність у відповідача невиконаного зобов'язання за цим договором, відповідно, відпала підстава збереження відповідачем коштів, отриманих від позивача за цим договором після 31.12.2022. За цих обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення цих коштів відповідачем позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 виснувала, що зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.
Отже, приймаючи до уваги дату закінчення строку дії укладеного між сторонами договору 18.05.2016 № 94-16, відповідач був зобов'язаний повернути позивачу суму невикористаної попередньої плати 01.01.2023, відповідно, з 02.01.2023 у спірних правовідносинах сторін має місце обставина прострочення відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат (а.с. 30, т.1), суд встановив його часткову невірність, адже розрахунок 3% річних позивач помилково здійснив з 01.01.2023. З урахуванням вказаного, суд здійснив власний розрахунок, за результатом якого судом встановлено, що вірною сумою відсотків річних є 2276,07 грн. В цей же час, здійснений позивачем за період січень 2023 року - березень 2025 року розрахунок інфляційних втрат судом визнає вірним та обґрунтованим.
За вищевикладених обставин, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» до Приватного акціонерного товариства «Чорноморський паливний термінал» слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача борг в сумі 32312,88 грн, 3% річних в сумі 2276,07 грн та інфляційні втрати в сумі 7056,61 грн.
Розподіл судових витрат
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги вищезазначене, судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2422,25 грн.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Чорноморський паливний термінал» (вул. Північна, 2, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68000, код ЄДРПОУ 31886323) на користь Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (вул. Свіштовська, 3, м. Кременчук, Полтавська обл., 39610, код ЄДРПОУ 00152307) борг в сумі 32312 грн 88 коп, 3% річних в сумі 2276 грн 07 коп, інфляційні втрати в сумі 7056 грн 61 коп та судовий збір в сумі 2422 грн 25 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 17 липня 2025 р.
Суддя Д.О. Бездоля