17.07.2025 Справа№914/1894/25
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Олени ЩИГЕЛЬСЬКОЇ, розглянувши матеріали заяви Дочірнього підприємства “Санаторій “Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця»
про забезпечення позову
у справі № 914/1894/25
за позовом: Дочірнього підприємства “Санаторій “Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця», м. Моршин Львівської області
до відповідача: Моршинської міської ради, м. Моршин Львівської області
про визнання протиправним та скасування рішення
встановив:
Дочірнє підприємство “Санаторій “Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Моршинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Моршинської міської ради LXI сесії VIII скликання №935 від 10 жовтня 2024 року “Про припинення права постійного користування земельними ділянками Дочірнього підприємства “Санаторій “Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця».
Ухвалою суду від 04.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.08.2025.
15.07.2025 від Дочірнього підприємства “Санаторій “Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця» поступила заява про забезпечення позову (вх.№2220/25).
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на наступні обставини.
10 жовтня 2024 року Моршинська міська рада на LXI сесії VIII скликання своїм рішенням № 935 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Санаторій «Моршинкурорт» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», припинила ДП «Санаторій «Моршинкурорт» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» на наступні земельні ділянки:
- площею 2,5831 га (кадастровий помер 4610700000:01:006:0014) 06.01 для будівництва обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 04 листопада 1997 року, серія І-ЛВ № 004789;
- площею 0,3940 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0086) 06.01 для будівництва обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 04 листопада 1997 року, серія І-ЛВ № 004789;
- площею 3,72 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0016) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 15 липня 1994 року, серія ЛВ 9;
- площею 0,3818 га (кадастровий номер 4610700000:01:005:0333) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 15 липня 1994 року, серія ЛВ 9;
- площею 0,9224 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0019) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (для культурно-просвітницьких цілей) за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 29 червня 1999 року, I-ЛВ № 003408;
- площею 6,5829 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0045) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 22 червня 1994 року, серія ЛВ 11.
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення, була наявність заборгованості у Позивача зі сплати земельного податку з юридичних осіб станом на 01 вересня 2024 року в розмірі 15 318 930, 86 грн. Проте, на переконання Позивача, сума земельного податку не є узгодженою, а отже не є безспірною. Відтак, вважає, що наявність заборгованості не може бути підставою для позбавлення права на постійне користування земельними ділянками.
З даним рішенням позивач не погоджується, вважає його протиправним, прийнятим із порушенням процедури та таким, що порушує права Позивача на володіння власним майном, яке знаходиться на відповідних земельних ділянках, що стало підставою для звернення з позовом до суду.
На переконання заявника, Моршинська міська рада на будь-якому етапі може передати у власність чи користування вище зазначені земельні ділянки, що за своєю суттю ускладнить виконання рішення по даній справі та може створити додаткові спори з третіми особами щодо користування нерухомим майном ДП «Санаторій «Моршинкурорт» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та земельними ділянками.
Відтак, ДП «Санаторій «Моршинкурорт» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» вважає, що адекватним і співмірним заходом забезпечення позову із заявленим позовними вимогам є заборона приймати рішення щодо передачі у власність або користування (оренду, сервітут та або інше речове право) земельні ділянки:
- площею 2,5831 га (кадастровий помер 4610700000:01:006:0014) 06.01 для будівництва обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 04 листопада 1997 року, серія І-ЛВ № 004789;
- площею 0,3940 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0086) 06.01 для будівництва обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 04 листопада 1997 року, серія І-ЛВ № 004789;
- площею 3,72 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0016) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 15 липня 1994 року, серія ЛВ 9;
- площею 0,3818 га (кадастровий номер 4610700000:01:005:0333) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 15 липня 1994 року, серія ЛВ 9;
- площею 0,9224 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0019) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (для культурно-просвітницьких цілей) за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 29 червня 1999 року, I-ЛВ № 003408;
- площею 6,5829 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0045) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 22 червня 1994 року, серія ЛВ 11.
17.07.2025 через систему «Електронний Суд» від представника Моршинської міської ради надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову (вх. № 19069/25), в яких представник вказує, що оскільки нерухоме майно, що належить на праві власності позивачу, а також земельні ділянки, право постійного користування на які припинено та необхідні для обслуговування такого нерухомого майна, згідно з оскаржуваним рішенням нікому не передані, а тому позивач не позбавлений права у встановленому законодавством порядку оформити право користування на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування цього нерухомого майна, тому вважає, що заявлені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, доведеності обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом таких заходів забезпечення позову, а тому просить відмовити у задоволенні заяви ДП «Санаторій «Моршинкурорт» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» про вжиття заходів забезпечення позову.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов таких висновків.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").
Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
У разі звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі їх задоволення не вимагатиме примусового виконання, у цьому випадку має бути застосовано та досліджено таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому в таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанови Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19).
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Тим часом, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.
В свою чергу, заходи забезпечення позову мають застосовуватись у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Судом враховано, що предметом позову по даній справі є визнання протиправним та скасування рішення Моршинської міської ради LXI сесії VIII скликання №935 від 10 жовтня 2024 року, а тому судове рішення у разі задоволення позову не вимагатиме примусового його виконання, в зв'язку з чим судом досліджується така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. З наведених підстав суд вважає заперечення відповідача безпідставними.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Враховуючи зазначені вище положення чинного законодавства, суд звертає увагу сторін, що інститут забезпечення позову впроваджений з метою запобігти негативним наслідкам.
Таким чином, у випадку передання Моршинською міською радою у власність чи в користування іншим особам земельних ділянок площею 2,5831 га - кадастровий помер 4610700000:01:006:0014; площею 0,3940 га кадастровий номер - 4610700000:01:006:0086; площею 3,72 га - (кадастровий номер 4610700000:01:006:0016; площею 0,3818 га -кадастровий номер 4610700000:01:005:0333; площею 0,9224 га - кадастровий номер 4610700000:01:006:0019; площею 6,5829 га - кадастровий номер 4610700000:01:006:0045, то при умові задоволення позову позивача, останній буде вимушений звертатися до суду з новими (іншими) позовами, оскільки позивач буде позбавлений можливості поновити порушені права за захистом яких він звернувся до суду на підставі рішення суду.
Водночас суд зазначає, що згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України. Відповідно до положень статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Відтак, суд приходить до висновку, що вимога заявника про заборону Моршинській міські раді приймати рішення щодо передачі у власність або користування (оренду, сервітут та або інше речове право) земельні ділянки: кадастрові номера 4610700000:01:006:0014, 4610700000:01:006:0086, 4610700000:01:006:0016, 4610700000:01:005:0333, 4610700000:01:006:0019 4610700000:01:006:0045 може мати наслідком втручання в дикреційні повноваження ради, для запобігання створення додаткових спорів з третіми особами щодо користування нерухомим майном ДП «Санаторій «Моршинкурорт» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та земельними ділянками, а тому дану вимогу слід задовольнити частково та заборонити Моршинській міській раді вчиняти дії щодо передачі у власність або користування (оренду, сервітут та або інше речове право) земельних ділянок:
- площею 2,5831 га (кадастровий помер 4610700000:01:006:0014) 06.01 для будівництва обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 04 листопада 1997 року, серія І-ЛВ № 004789;
- площею 0,3940 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0086) 06.01 для будівництва обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 04 листопада 1997 року, серія І-ЛВ № 004789;
- площею 3,72 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0016) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 15 липня 1994 року, серія ЛВ 9;
- площею 0,3818 га (кадастровий номер 4610700000:01:005:0333) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 15 липня 1994 року, серія ЛВ 9;
- площею 0,9224 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0019) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (для культурно-просвітницьких цілей) за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 29 червня 1999 року, I-ЛВ № 003408;
- площею 6,5829 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0045) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 22 червня 1994 року, серія ЛВ 11.
Відтак, суд приходить до висновку, що запропоновані заявником заходи забезпечення позову не обмежують повноважень відповідача щодо фактичного володіння та використання майна, не становитимуть непропорційне втручання у мирне володіння майном, оскільки їх застосування передбачено національним законодавством, переслідує легітимну мету (забезпечення ефективного захисту прав заявника), судом обрано найменш обтяжливі форми обмежень, які не стосуються повного обмеження права власності (виключно стосуються заборони розпорядження та проведення реєстраційних дій); власнику надано право судового захисту та забезпечено можливість ініціювати зміну або скасування заходів забезпечення позову (ст. ст. 143, 145 ГПК України).
Щодо збереження балансу інтересів, на думку суду, заходи забезпечення позову, які спрямовані на забезпечення існування предмету спору в даній справі до її вирішення по суті, як тимчасовий захід, не порушують права відповідача й не потребують зустрічного забезпечення.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Дочірнього підприємства “Санаторій “Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця» про забезпечення позову (вх.№3009/25 від 15.07.2025)- задовольнити частково.
2. Заборонити Моршинській міській раді (82482, Львівська область, м.Моршин, вул. Івана Франка, 15, код ЄДРПОУ 04372448) вчиняти дії щодо передачі у власність або користування (оренду, сервітут та або інше речове право) земельних ділянок:
- площею 2,5831 га (кадастровий помер 4610700000:01:006:0014) 06.01 для будівництва обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 04 листопада 1997 року, серія І-ЛВ № 004789;
- площею 0,3940 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0086) 06.01 для будівництва обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 04 листопада 1997 року, серія І-ЛВ № 004789;
- площею 3,72 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0016) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 15 липня 1994 року, серія ЛВ 9;
- площею 0,3818 га (кадастровий номер 4610700000:01:005:0333) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 15 липня 1994 року, серія ЛВ 9;
- площею 0,9224 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0019) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (для культурно-просвітницьких цілей) за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 29 червня 1999 року, I-ЛВ № 003408;
- площею 6,5829 га (кадастровий номер 4610700000:01:006:0045) 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за рахунок земель оздоровчого призначення, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 22 червня 1994 року, серія ЛВ 11.
4. Стягувачем за цією ухвалою є: Дочірнє підприємство «Санаторій «Моршинкурорт» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» (82482, Львівська область, м.Моршин, вул. Паркова Площа, 3, код ЄДРПОУ 02649905).
Боржником за цією ухвалою є: Моршинська міська рада (82482, Львівська область, м.Моршин, вул. Івана Франка, 15, код ЄДРПОУ 04372448).
5. В задоволенні решти вимог заяви відмовити.
6. Дана ухвала є виконавчим документом, набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення, в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
7. Ухвала про забезпечення позову може бути пред'явлена до примусового виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання ухвалою законної сили відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про виконавче провадження".
8. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.
Суддя Щигельська О.І.