79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
14.07.2025 Справа № 914/1627/25
За позовною заявою: Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», м.Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Львів-Телеком», м.Львів
про стягнення 100823,66 грн надміру отриманих грошових коштів
Суддя Ділай У.І.
Секретар Ю.І.Кохановська
За участі представників:
Від позивача: Т.В.Урбанська - представник
Від відповідача: Л.В.Кожушко - представник
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025, справу №914/1627/25 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 28.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов'язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.
04.06.2025 від позивач до суду надійшов лист, до якого долучено для огляду оригінали доказів, копії яких подано до матеріалів справи.
12.06.2025 від відповідача до суду надійшли відзив та заява, в якій відповідач, серед іншого, просить суд здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 17.06.2025 заяву відповідача та призначено судове засідання на 10.07.2025.
У судовому засіданні від 10.07.2025 оголошено перерву до 14.07.2025.
Представник позивача в судовому засіданні 14.07.2025 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.
У судовому засіданні від 14.07.2025 представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні.
В процесі розгляду матеріалів справи суд -
встановив:
07.12.2023 між Львівським міським комунальним підприємством «Львівводоканал» (надалі - ЛМКП "Львівводоканал", позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Львів-Телеком» (далі - ТзОВ «ВФ «Львів - Телеком», відповідач) було укладено договір про закупівлю № 02-992 ТЛ, відповідно до якого відповідач зобов'язувався передати у власність позивача системи відеоспостереження з монтажем (товар) та здійснювати його гарантійне обслуговування впродовж 12-ти місяців з дати встановлення та монтажу, а позивач зобов'язувався прийняти товар у відповідності до своїх замовлень та своєчасно оплатити його.
Загальна вартість договору становила 1 017 000.00 грн з ПДВ, з яких 439 318,80 грн послуги з монтажу.
У додатку № 1 до договору сторони погодили специфікацію, в якій зазначені переліки складових частин систем відеоспостереження (з вказанням їх кількості та вартості, а також вартості послуг з їх монтажу) з розбивкою по кожному з шести об'єктів, де ці системи мали бути змонтовані.
Як зазначено в позові складові частини систем відеоспостереження на суму 577681,20 грн були поставлені продавцем замовнику на склад 18.12.2023 згідно з накладною № 0012 від 18.12.2023.
Назва об'єктуВартість складових частин систем відеоспостереження, грнВартість послуги з монтажу, грнРазом, грн
на об'єкті № 1 (н/ст. Воля Добростанська)133 235,40103 037,60236 273,00
на об'єкті № 2 (н/ст. Кам'яноброди)78 013,8058 451,20136 465,00
на об'єкті № 3 (н/ст. Великополе75 613,8055 451,20131 065,00
на об'єкті № 4 (н/ст. Плугів141 035,40112 034,60253070,00
на об'єкті № 5 (н/ст. Плугів-2)74413,81 54452,20128866,00
на об'єкті № 6 (н/ст. Червоне)75369,0055892,00131261,00
всього577681,20439318,801017000,00
Здійснивши монтаж систем відеоспостереження на шести об'єктах, відповідач оформив шість актів здачі-приймання наданих послуг згідно з Договором № 02-992 ТЛ від 07.12.2023. Позивач здійснив повну оплату (складових частин систем відеоспостереження та послуг монтажу по всіх шести об'єктах).
За результатами виконання договору (за даними бухгалтерського обліку позивача) було створено об'єкт незавершеного будівництва 151.00.0088 «Система відеонагляду».
13.11.2024 Наказом позивача № ОД-1175 призначено проведення позапланової інвентаризації об'єкта незавершеного будівництва 151.00.0088 «Система відеонагляду». В результаті проведеної інвентаризації виявлено невідповідність змонтованих складових частин систем відеоспостереження на кожному з шести об'єктів, заявлених відповідачем для монтажу.
За твердженням позивача, не змонтованими виявились складові частини систем відеоспостереження на загальну суму 88 229,92 грн з ПДВ. Також в ході інвентаризації виявлено, що невивезеними зі складу позивача № 61 залишились товарно-матеріальні цінності, придбані у відповідача за договором № 02-292 від 07.12.2023 на суму 44 326,80 грн з ПДВ. Вартість не змонтованих складових частини систем відеоспостереження становила 132556, 72 грн з ПДВ. Це становить 22,95 % від вартості всіх складових частини систем відеоспостереження, які мали бути змонтовані відповідно до умов договору.
Позивач вважає, що вартість послуг з монтажу складових частини систем відеоспостереження фактично становила не заявлені у договорі 439318,80 грн, а на 100823,66 грн менше.
27.01.2025 позивач скерував відповідачу лист № ДВ-1547 з пропозицією відшкодувати вартість фактично невиконаних робіт з монтажу.
Як зазначив позивач відповідач відмовив у поверненні коштів.
Подаючи позов до суду, позивач просить стягнути з відповідача 100 823,66 грн надміру отриманих грошових коштів.
Відповідач заперечив проти позову з огляду на таке.
Відповідно до Тендерної документації: ВІДКРИТІ ТОРГИ на закупівлю товарів: ДК 021:2015: 32320000-2 - Телевізійне й аудіовізуальне обладнання, затвердженої (Системи відеоспостереження з монтажем), затвердженої Рішенням уповноваженої особи ЛМКП «Львівводоканал» від « 02» листопада 2023 року, протокол №23-74К-1, предметом закупівлі було: Системи відеоспостереження з монтажем.
ТОВ «ВФ «Львів-Телеком» подало пропозицію щодо поставки товару відповідно до Технічних специфікацій, визначеним замовником закупівлі, вказавши послугу з монтажу та їхню вартість по кожному об'єкту окремо, що не перевищує вартості поставленого товару і включена до ціни договору.
Відповідач звернув увагу, що при підписанні договору про закупівлю № 02-992ТЛ від 07.12.2023 та додаткових угод до неї, а також при виконанні умов договору щодо поставки товару та монтажу на об'єктах замовника, жодна із сторін договору не висловила застережень чи зауважень до предмету договору, зауважень до кількості таабо якості поставленого товару та монтажу, а також щодо визначення вартості послуги монтажу як «послуга» в «кількості 1», що було погоджено та підписано сторонами договору.
Щодо твердження позивача щодо не змонтованих складових частин систем відеспостереження відповідач зазначив, що якраз усі складові частини систем відеоспостереження та обладнання були змонтовані. Не змонтованими залишились супутні матеріали, що виявились не потрібними для монтажу та замовленими в межах договору замовником з надлишком.
Також відповідач повідомив, що кількість замовленого товару підтверджено Специфікацією до Договору, яка була визначена ЛМКП «Львівводоканал». Кількість поставленого в повному обсязі згідно умов договору товару підтверджено видатковою накладною. При монтажі обладнання виконано умови щодо кінцевого результату договору - Системи відеоспостереження з монтажем, і жодних претензії замовника щодо невідповідності чи некомплектності Систем відеоспостереження позивач не пред'являв.
На звернення ЛМКП «Львівводоканал» відповідач відповів про виконання умов договору про закупівлю № 02-992ТЛ від 07.12.2023 в повному обсязі щодо поставки товару та монтажу обладнання, про що підписано видаткову накладну та акти здачі-приймання наданих послуг щодо монтажу обладнання.
При прийнятті рішення суд виходить із наступного.
Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно із заявленими позовними вимогами позивач просить стягнути 103851,66грн надміру сплачених за договором про закупівлю № 02-992 ТЛ від 07.12.2023.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як підтверджено матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір № 03/01-2024 про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2024, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.
За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами (ч. 3 ст. 264 ГК України).
У частині 2 ст. 712 Цивільного кодексу зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом на виконання умов договору відповідачем поставлено складові частини системи відеоспостереження на суму 577681,20грн, а позивачем прийнято товар за накладною №0012 від 18.12.2023. В подальшому відповідач здійснив монтажні роботи на об'єктах замовника, про що складено шість актів здачі - приймання наданих послуг від 29.12.2023, від 17.01.2024, від 23.01.2024 та три акти від 30.01.2024.
Таким чином, свої зобов'язання щодо передачі товару та виконання робіт за спірним договором відповідач виконав, що підтверджено копіями вищевказаних документів, долучених до матеріалів справи. Згідно із матеріалами справи, жодних зауважень зі сторони позивач в накладній та актах здачі - приймання наданих послуг не зазначено.
Підписання позивачем накладної та актів здачі - приймання наданих послуг, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Мотивована відмова від приймання виконаних робіт з боку позивача в матеріалах справи відсутня. Водночас обсяг виконаних робіт погоджений сторонами та їх вартість повністю оплачена.
Суду не надано належних та допустимих доказів оскарження факту поставки за спірною накладною та актами здачі - приймання наданих послуг.
Отже, умови спірного договору сторони виконали повністю і зауважень одна до одної з цього приводу у них не було.
Звертаючись з позовом, суму стягнення в розмірі 103851,66грн позивач визначив, виходячи із здійснення надмірної сплати за отриманий товар та послуги монтажу на підставі невиконаних обсягів робіт за договором, які визначені в позаплановій інвентаризації, яка здійснена за наказом ЛМКП «Львівводоканал».
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Тобто укладання сторонами у справі договору про закупівлю, дії сторін по виконанню його умов, в тому числі проведення відповідних робіт та їх оплата є підтвердженням того, що сторони перебували в договірних відносинах.
Таким чином, обсяг прав, обов'язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення замовлених послуг та договором.
Виявлені залишки невідповідності змонтованих складових частин відеоспостереження не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками інвентаризація у даному випадку фіксує факт залишку невикористаних товарно-матеріальних цінностей.
Проведення інвентаризації не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак складений документ за наслідками інвентаризації сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов'язань за договором закупівлі, а також не має обов'язкового характеру.
Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони та, водночас, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, оскільки така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, а суд, своєю чергою, під час судового провадження оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, натомість висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.
Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
За таких умов Господарський суд Львівської області доходить висновку, що позивачем не підтверджено обґрунтованості та законності позовних вимог щодо стягнення з відповідача на його користь надміру сплачених коштів в розмірі 103851,66грн на підставі проведеної інвентаризації. Відтак, у Господарського суду Львівської області відсутні правові підстави для задоволення позову.
Судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позову відмовити.
2.Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 18.07.2025.
Суддя Уляна ДІЛАЙ