вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"16" липня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/779/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши заяву Закарпатської обласної прокуратури від 14.07.2025 № 15-573вих-25 про вжиття заходів забезпечення позову
за позовом Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області, в інтересах держави
до відповідача-1 Мукачівської міської ради, м. Мукачево, Закарпатська область,
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ-облік-прилад", м.Мукачево Закарпатської області,
відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавки парк", м. Мукачево Закарпатської області,
відповідача-4 Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатія інвест", м.Мукачево Закарпатської області,
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування земельних ділянок,
Закарпатська обласна прокуратура в інтересах держави звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Мукачівської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ-облік-прилад", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавки парк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатія інвест", в якому просить:
- визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення шляхом аукціонів № 2370, № 2377, № 2373 від 10.10.2019 та № 2596, № 2600, № 2603, № 2606 від 19.11.2019, які укладені між Мукачівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газ-облік-прилад";
- витребувати на користь Мукачівської територіальної громади в особі Мукачівської міської ради з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавки парк" земельні ділянки з кадастровими номерами 2110400000:01:015:0181 площею 0,7670 га, 2110400000:01:015:0182 площею 3,7423 га, 2110400000:01:015:0184 площею 0,1724 га, 2110400000:01:015:0185 площею 0,3826 га, 2110400000:01:015:0231 площею 0,2979 га, 2110400000:01:015:0232 площею 1,0471 га, 2110400000:01:014:0433 площею 0,7634 га, 2110400000:01:014:0434 площею 0,50 га та 2110400000:01:015:0206 площею 1,4693 га;
- витребувати на користь Мукачівської територіальної громади в особі Мукачівської міської ради з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатія інвест" земельну ділянку з кадастровим номером 2110400000:01:015:0207 площею 1 га.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/779/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2025.
Також разом із позовною заявою (вх. № 02.3.1-02/849/25) Закарпатською обласною прокуратурою подано заяву від 14.07.2025 № 15-573вих-25 про вжиття заходів забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходи забезпечення позову у справі шляхом:
- накладення арешту на земельні ділянки за кадастровими номерами 2110400000:01:015:0181 площею 0,7670 га, 2110400000:01:015:0182 площею 3,7423 га, 2110400000:01:015:0184 площею 0,1724 га, 2110400000:01:015:0185 площею 0,3826 га, 2110400000:01:015:0231 площею 0,2979 га, 2110400000:01:015:0232 площею 1,0471 га, 2110400000:01:014:0433 площею 0,7634 га, 2110400000:01:014:0434 площею 0,50 га та 2110400000:01:015:0206 площею 1,4693 га, які належать на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Лавки парк";
- накладення арешту на земельну ділянку за кадастровим номером 2110400000:01:015:0207 площею 1 га, яка належать на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Карпатія інвест";
- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Лавки парк" (89600, м.Мукачево, вул. Лавківська, 1-Е; ідентифікаційний код 45525443), іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду справи та до набрання законної сили рішенням суду у справі, здійснювати будь-які підготовчі чи будівельні роботи на земельних ділянках за кадастровими номерами 2110400000:01:015:0181 площею 0,7670 га, 2110400000:01:015:0182 площею 3,7423 га, 2110400000:01:015:0184 площею 0,1724 га, 2110400000:01:015:0185 площею 0,3826 га, 2110400000:01:015:0231 площею 0,2979 га, 2110400000:01:015:0232 площею 1,0471 га, 2110400000:01:014:0433 площею 0,7634 га, 2110400000:01:014:0434 площею 0,50 га та 2110400000:01:015:0206 площею 1,4693 га;
- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Карпатія інвест" (89600, м.Мукачево, вул. Духновича, 105; ідентифікаційний код 44303598), іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду справи та до набрання законної сили рішенням суду в справі, здійснювати будь-які підготовчі чи будівельні роботи на земельній ділянці за кадастровим номером 2110400000:01:015:0207 площею 1 га;
- заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам на час розгляду справи та до набрання законної сили рішенням суду у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо проведення підготовчих робіт, будівництва об'єктів нерухомості і введення їх в експлуатацію на земельних ділянках за кадастровими номерами 2110400000:01:015:0181 площею 0,7670 га, 2110400000:01:015:0182 площею 3,7423 га, 2110400000:01:015:0184 площею 0,1724 га, 2110400000:01:015:0185 площею 0,3826 га, 2110400000:01:015:0231 площею 0,2979 га, 2110400000:01:015:0232 площею 1,0471 га, 2110400000:01:014:0433 площею 0,7634 га, 2110400000:01:014:0434 площею 0,50 га, 2110400000:01:015:0206 площею 1,4693 га та 2110400000:01:015:0207 площею 1 га;
- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Лавки парк" (89600, м.Мукачево, вул. Лавківська, 1-Е; ідентифікаційний код 45525443), іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду справи та до набрання законної сили рішенням суду у справі, здійснювати будь-які дії щодо поділу, об'єднання, зміни цільового призначення, передачі в оренду чи на іншому праві користування, відчуження тощо земельних ділянок за кадастровими номерами 2110400000:01:015:0181 площею 0,7670 га, 2110400000:01:015:0182 площею 3,7423 га, 2110400000:01:015:0184 площею 0,1724 га, 2110400000:01:015:0185 площею 0,3826 га, 2110400000:01:015:0231 площею 0,2979 га, 2110400000:01:015:0232 площею 1,0471 га, 2110400000:01:014:0433 площею 0,7634 га, 2110400000:01:014:0434 площею 0,50 га та 2110400000:01:015:0206 площею 1,4693 га;
- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Карпатія інвест" (89600, м.Мукачево, вул. Духновича, 105; ідентифікаційний код 44303598), іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду справи та до набрання законної сили рішенням суду у справі, здійснювати будь-які дії щодо поділу, об'єднання, зміни цільового призначення, передачі в оренду чи на іншому праві користування, відчуження тощо земельної ділянки за кадастровим номером 2110400000:01:015:0207 площею 1 га.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.07.2025 заяву про забезпечення позову передано для розгляду судді Мірошниченку Д. Є.
Пунктом 2 частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У даному випадку суд не вбачає необхідності здійснення виклику учасників справи для з'ясування додаткових обставин, з огляду на вказані заявником підстави та спосіб забезпечення позову, а також зважаючи на процесуально стислі строки розгляду заяви.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши доводи та аргументи заявника стосовно необхідності вжиття заходів забезпечення цього позову, суд зазначає та враховує таке.
За приписами частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, повязаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та статті 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (статті 13) кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом (рішення від 29.06.2006).
Конституційний Суд України у рішенні від 16.06.2011 № 5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 вказав, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Положеннями статті 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
За змістом статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів (така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 04.11.2021 у справі № 907/416/21).
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави дійти висновку про те, що позивач, звертаюсь до суду із заявою про забезпечення позову, повинен підтвердити ті обставини, на які він посилається у заяві, певними доказами, на підставі яких суд має встановити обґрунтованість поданої заяви.
Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Згідно з частиною 11 статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18 та від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Таким чином, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (постанова Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 902/483/18).
Як убачається з поданої Закарпатською обласною прокуратурою заяви про забезпечення позову, необхідність вжиття заходів забезпечення позову мотивована тим, що в основу рішень Мукачівської міської ради № 1474 від 22.08.2019 та № 1518 від 26.09.2019 "Про передачу у власність земельних ділянок шляхом викупу, затвердження звітів про експертну грошову оцінку земельних ділянок, що відчужуються, затвердження ціни та інших істотних умов договорів купівлі-продажу та про затвердження звітів про експертну грошову оцінку земельних ділянок комунальної власності, які підлягають продажу у власність на земельних торгах у формі аукціону", органом місцевого самоврядування було покладено звіти про експертну грошову оцінку земельних ділянок з кадастровими номерами 2110400000:01:015:0179 площею 1,3450 га, 2110400000:01:015:0180 площею 3,4085 га, 2110400000:01:015:0181 площею 0,7670 га, 2110400000:01:014:0358 площею 1,2634 га, 2110400000:01:015:0184 площею 0,1724 га, 2110400000:01:015:0185 площею 0,3826 га та 2110400000:01:015:0182 площею 3,7423 га, виконані фізичною особою-підприємцем Сентімрей Н. В., які, з урахуванням рецензій Громадської організації "Всеукраїнська спілка оцінювачів землі", висновків земельно-технічних експертиз, висновків судової економічної експертизи, а також консультативних висновків Громадської організації "Всеукраїнська спілка оцінювачів землі", є неякісними та непрофесійними, а стартова ціна продажу земельних ділянок не відповідала ринковій вартості, внаслідок чого бюджет територіальної громади міста Мукачева недоотримав грошові кошти у розмірі 89 283 844,14 грн (різниця між загальною сумою продажу земельних ділянок та їх ринковою вартістю, які визначено експертним шляхом).
Отже, за доводами заявника, при відчуженні вказаних земельних ділянок було допущено порушення вимог частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини 8 статті 128 та частини 1 статті 136 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки стартова ціна їх продажу, а відтак і ціна продажу не відповідали ринковій вартості земельних ділянок.
Заявник вказує, що за умови невжиття заходів забезпечення позову відповідачі-3, -4 (власники) зможуть відчужити у будь-який спосіб спірні земельні ділянки, що зумовить необхідність звернення до суду з іншими позовами до інших відповідачів, що призведе до тривалого непоновлення інтересів держави.
Доводячи вказаний ризик, наголошує, що відповідачами вчинялись безліч правочинів щодо земель. Також заявник зазначає, що відсутність забезпечення позову створює для відповідачів передумови для здійснення забудови земельних ділянок з подальшою реєстрацією права власності на об'єкти нерухомості, а відтак належний захист інтересів держави стане неможливим без нових звернень до суду (у т.ч. з позовами про знесення будівництва та звільнення земельних ділянок).
Поряд з цим, за твердженням заявника, поділ чи об'єднання земельних ділянок призведе до формування нового об'єкту цивільних прав, що ускладнить витребування земельних ділянок на користь територіальної громади. При цьому звертає увагу, що власниками неодноразово здійснювався поділ земельних ділянок.
Так, предметом заявленого позивачем позову у цій справі є вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2, а також позовні вимоги про витребування спірних земельних ділянок від відповідачів-3 та -4 звернуті на користь саме відповідача-1, тобто немайнові та майнові вимоги відповідно.
У даному контексті суд звертається до правової позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23, в якій зазначено таке:
"Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду (аналогічний висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).
Водночас статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.
Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню".
Подібні за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України викладено також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц.
Водночас судом враховується, що задоволення заяви про забезпечення позову, з огляду на презумпцію правомірності правочину, визначену статтею 204 ЦК України, суперечить положенням вказаної статті, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У даному контексті суд висновує, що питання правомірності вказаних договорів купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення шляхом аукціонів № 2370, № 2377, № 2373 від 10.10.2019 та № 2596, № 2600, № 2603, № 2606 від 19.11.2019, стосуються суті заявлених позовних вимог і не можуть бути предметом розгляду під час вирішення питання про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.11.2021 у справі №922/827/21, від 26.11.2021 у справі № 922/826/21).
При цьому суд також враховує, що умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру (у даному випадку - за вимогами про витребування земельних ділянок від відповідачів-3, -4 на користь відповідача-1, задоволення яких у тому числі залежить від задоволення вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2) є достатньо обґрунтоване припущення, що спірне майно, яке є у відповідачів-3, -4 на момент пред'явлення позову до них, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Крім того, заслуговує на увагу той факт, що метою накладення арешту на земельну ділянку є заборона відчуження її будь-яким чином у порядку, встановленому законодавством. Поряд із цим, матеріалами справи не містять жодних належних і допустимих доказів в обґрунтування наміру відповідачів-3, -4 відчужити у майбутньому належні їм земельні ділянки.
Посилання заявника на укладення відповідачами протягом червня 2020 року - березня 2025 року договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок, не може слугувати доказом ризику відчуження відповідачами-3, -4 у майбутньому належного їм майна. При цьому суд також враховує відсутність будь-яких інших доказів, які б могли опосередковано свідчити про наміри щодо відчуження відповідачами-3, -4 спірних земельних ділянок.
В частині доводів заявника про необхідність встановлення заборони відповідачам-3, -4 та іншим фізичним і юридичним особам здійснювати будь-які підготовчі чи будівельні роботи на спірних земельних ділянках суд відзначає, що матеріали заяви про забезпечення позову не містять документальних доказів на підтвердження здійснення відповідачами-3, -4 заходів із забудови спірних земельних ділянок, а також доказів того, які саме роботи проводяться, осіб, що їх проводять, як і не містять належного обґрунтування, що проведення зазначених робіт змінює характеристики земельних ділянок та ускладнить їх витребування в разі задоволення позову.
Суд зауважує, що предметом спору у справі не є незаконність будівництва, як такого, оскільки позивач оспорює неправомірність набуття відповідачами-3, -4 права власності на земельні ділянки.
Також суд враховує той факт, що заявник у поданій ним заяві про забезпечення позову просить суд заборонити будь-яким особам проведення будівельних та підготовчих робіт. Тобто вказана вимога спрямована не лише на заборону відповідачам-3, -4 вчиняти певні дії, а також й іншим особам, що в даному випадку порушуватиме права третіх осіб, які не є стороною даного спору.
При цьому, за умови відсутності на розгляді в господарського суду позовної вимоги щодо неправомірності проведення забудови та належних і допустимих доказів щодо її реального здійснення на спірних земельних ділянках станом на даний час, заявлені заходи забезпечення позову в частині встановлення заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо проведення підготовчих робіт, будівництва об'єктів нерухомості і введення їх в експлуатацію на спірних земельних ділянках, є неспівмірними та неадекватними, а тому, такими, що не підлягають задоволенню.
В частині доводів заявника про необхідність застосування заходу забезпечення позову у вигляді встановлення заборони відповідачами-3, -4 здійснювати будь-які дії щодо поділу, об'єднання, зміни цільового призначення, передачі в оренду чи на іншому праві користування, відчуження тощо щодо земельних ділянок, суд зауважує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів у підтвердження того, що відповідачами-3, -4, як власниками спірних земельних ділянок, станом на момент звернення позивача із заявою про забезпечення позову вчиняються будь-які дії із перелічених вище.
Водночас судом у цій частині також враховуються положення частини 1 статті 317 ЦК України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 ЦК України).
У той же час, слід зауважити, що заборона власнику приймати рішення та здійснювати будь-які дії щодо своєї власності є крайньою мірою судового примусу і може застосовуватись у виняткових випадках, інакше таке обмеження може призвести до істотних негативних наслідків, а саме, порушення прав та охоронюваних законом інтересів власника земельної ділянки. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 912/1711/20.
В частині доводів заявника щодо необхідності встановлення заборони іншим фізичним і юридичним особам здійснювати будь-які дії щодо поділу, об'єднання, передачі в оренду тощо спірних земельних ділянок, суд звертає увагу, що лише власник має право ініціювати зазначене питання, і тільки відповідачі-3, -4, у свою чергу, наділені повноваженнями щодо розгляду та прийняття рішення із цього приводу. Відтак, аргументи заявника про доцільність вжиття заходу забезпечення позову у вигляді заборони іншим фізичним та юридичним особам здійснювати будь-які дії щодо поділу, об'єднання, передачі в оренду спірних земельних ділянок є безпідставними та необґрунтованими.
Таким чином, суд констатує, що заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин та не подав належних доказів, із якими законодавство пов'язує необхідність їх застосування.
Частиною 6 статті 140 ГПК України встановлено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
З огляду на викладене, оцінивши обґрунтованість доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, наявності зв'язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, зважаючи на забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що заявник не подав доказів наявності фактичних обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за даним позовом. Відтак, суд вбачає відсутність достатніх підстав для задоволення заяви Закарпатської обласної прокуратури від 14.07.2025 № 15-573вих-25 про забезпечення позову у справі № 907/779/25, що є підставою для відмови у їх застосуванні шляхом постановлення відповідної ухвали.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 13, 14, 15, 74, 79, 86, 136-140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні заяви Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області, від 14.07.2025 № 15-573вих-25 про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.
На підставі статті 235 Господарського процесуального кодексу України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Ухвалу складено та підписано 16.07.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко