25.06.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1105/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. - доповідач,
суддів: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
секретар судового засідання: Солодова І.М.
представники сторін:
від позивача: Дерило В.Г. (в залі суду) - самопредставництво
від відповідача: Кудрявцев Д.В. (в залі суду) - адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025 (повний текст ухвали складено та підписано 17.03.2025, суддя Татарчук В.О.) у справі № 904/1105/25
за позовом: Дніпровської міської ради (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без достатньої правової підстави,
В березні 2025 Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без достатньої правової підстави в розмірі 809560,88грн. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Разом із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21", що розташоване за адресою: проспект Олександра Поля, буд. 98Д, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1140482612101, до набрання рішенням по справі законної сили;
- накладення арешту на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21", код ЄДРПОУ 44646658, у розмірі 809560,88грн до набрання рішенням по справі законної сили.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025, у даній справі, заяву Дніпровської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 98Д, ідентифікаційний код: 44646658), що розташоване за адресою: просп. Олександра Поля, буд. 98Д, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1140482612101 та на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 98Д, ідентифікаційний код: 44646658), що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 98Д, ідентифікаційний код: 44646658) в межах суми позову у розмірі 809560,88грн до набрання законної сили рішенням суду у справі.
В іншій частині заяви відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду, з використанням системи «Електронний суд», з апеляційною скаргою звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21", якою просить скасувати ухвалу суду від 17.03.2025 про забезпечення позову; винести постанову, якою відмовити у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову Дніпровської міської ради від 28.02.2025, у справі № 904/1105/25.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач вважає, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 17 березня 2025 року, у справі № 904/1105/25 про забезпечення позову постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, за неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для заяви про забезпечення позову, а отже зазначена ухвала не може залишитися у законній силі, вважатися законною, а тому підлягає скасуванню.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- позивач має довести суду обґрунтовану можливість вчинення відповідачем недобросовісних дій, спрямованих на створення труднощів у подальшому виконанні судового рішення у разі задоволення позовних вимог;
- позивач у заяві про забезпечення позову взагалі не вказав, які саме дії, відповідачем були спрямовані на відчуження нерухомості та/або зняття грошових коштів з своїх рахунків, а також, що відповідач фактично вчинив, чи має намір вчинити дії щодо неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, доказів та обґрунтувань наявності у відповідача таких намірів заява про забезпечення позову не містить;
- окрім посилань на загальні норми процесуального права, які регулюють питання забезпечення позову, жодного доказу вчинення ТОВ "Спецтрейд-21" дій, направлених на відчуження належного йому майна чи виведення коштів з рахунків, позивачем не надано;
- саме лише посилання в заяві на потенційну загрозу утруднення виконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви;
- з матеріалів справи станом на час розгляду заяви про забезпечення позову не вбачається загрози зникнення нерухомого майна шляхом його подальшого відчуження та/або зняття готівки з рахунків Відповідача;
- вимоги позивача щодо забезпечення позову є передчасними;
- звертаючись до суду із даною заявою, заявник не навів (та не надав доказів існування) фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, про застосування яких просить позивач. Зокрема, заявник не надав належних доказів того, що майно на момент пред'явлення позову до відповідача, може зникнути або зменшитись, а також, що грошові кошти, які наявні на рахунках відповідача можуть зникнути;
- суд жодним чином не надав оцінку обставинам, про те, що заявник не надав доказів, що невжиття запобіжних заходів порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, що є підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову;
- суд першої інстанції не звернув увагу на те, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійного забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами;
- суд не звернув увагу, що Відповідачем сплачується земельний податок так і сплачувалась орендна плата під час дії договору оренди, про що, самим Позивачем зазначено у позовній заяві, а отже Відповідач сумлінно сплачує податкові зобов'язання та жодних заборгованостей у останнього не має, що підтверджує безпідставність заяви про забезпечення позову;
- суд першої інстанції проігнорував той факт, що Заявником не обґрунтовано можливість вчинення Відповідачем недобросовісних дій щодо можливого відчуження нерухомого майна та грошових коштів наявних на рахунках Відповідача, а лише було зроблено припущення про можливе здійснення дій про неможливість чи утруднення виконання судового рішення;
- ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 17032025 року, у справі № 904/110525 про часткове задоволення заяви про забезпечення позову є необґрунтованою, та такою, що прийнята з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, за неповного з'ясування всіх обставин справи, а отже зазначена ухвала підлягає скасуванню.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 26.03.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 31.03.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №904/1105/25. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/1105/25.
07.04.2025 матеріали справи надійшли до ЦАГС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025 у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 25.06.2025 о 12 год. 30 хв.
Позивач не скористався своїм правом згідно частини 1 статті 263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні 25.06.2025 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.
Як вбачається з матеріалів справи, в березні 2025 Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без достатньої правової підстави в розмірі 809560,88грн. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:06:004:0004 фактично перебуває у користуванні відповідача без достатньої правової підстави. Так, відповідач у період з 19.07.2022 по 18.04.2024 користувався земельною ділянкою без укладання договору оренди земельної ділянки та не сплачував при цьому плату у відповідному розмірі, що у свою чергу позбавило Дніпровську міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати.
Разом із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21", що розташоване за адресою: проспект Олександра Поля, буд. 98Д, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1140482612101, до набрання рішенням по справі законної сили;
- накладення арешту на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21", код ЄДРПОУ 44646658, у розмірі 809560,88грн до набрання рішенням по справі законної сили.
Наведена заява обґрунтована тим, що між сторонами існує спір щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності правовстановлюючих документів у розмірі 809560,88грн, а виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у відповідача присудженої до стягнення суми заборгованості. Оскільки предметом спору є стягнення орендної плати, накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, який на праві власності належать відповідачу, мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідача, не ускладнюючи його господарську діяльність. Позивач також зазначає про те, що саме відповідач має доводити недоцільність чи не співмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025, у даній справі, заяву Дніпровської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 98Д, ідентифікаційний код: 44646658), що розташоване за адресою: просп. Олександра Поля, буд. 98Д, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1140482612101 та на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 98Д, ідентифікаційний код: 44646658), що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Олександра Поля, буд. 98Д, ідентифікаційний код: 44646658) в межах суми позову у розмірі 809560,88грн до набрання законної сили рішенням суду у справі.
В іншій частині заяви відмовлено.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного розгляду є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025 у справі № 904/1105/25 в частині задоволення заяви Дніпровської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" в межах суми позову у розмірі 809560,88 грн.
Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 Господарського процесуального кодексу України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та(або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Отже, накладення арешту в межах ціни позову на майно відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 916/2364/20).
Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача 809560,88грн. тобто вимоги майнового характеру.
Можливість накладення арешту одночасно на грошові кошти та на майно відповідача в межах ціни позову узгоджується з правовою позицією, викладеною в п. 24 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, згідно з якою виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
До вжиття заходів забезпечення позову у відповідача було нічим не обмежене право розпоряджатись належним йому майном, що само по собі є доказом необхідності забезпечення позову з майновими вимогами.
Можливість відповідача будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Колегія суддів приймає до уваги правові висновки Верховного Суду щодо необхідності забезпечення позову про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно боржників.
Так у постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23 Верховний Суд зазначив: "Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22)".
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Отже, у разі пред'явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду.
Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти та майно.
Наявність такого необмеженого права боржника розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову.
У постанові від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 Верховний Суд зазначив: "Посилання скаржника на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про намагання відповідача продати заставлене майно, знищити чи передати без згоди заставодержателя іншим особам, а також доказів, які б свідчили про нецільове використання відповідачем коштів, чи його намір взагалі не здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором колегією суддів відхиляються, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення".
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначено: "Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно та грошові кошти в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача щодо того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.
Бездіяльність відповідача, яка виражається у невиконанні взятих на себе зобов'язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов'язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останнього від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог Позивача.
Колегія суддів зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21).
У заяві про забезпечення позову Дніпровська міська рада просить вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках відповідача в межах суми стягнення в розмірі у розмірі 809560,88грн.
Однак накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (по 809560,88грн), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять доказів достатності / недостатності грошових коштів на рахунках відповідача і останнім також не надано відповідних доказів під час апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову.
Звідси, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 809560,88грн, є доцільним накладення арешту на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову підлягає задоволенню частково шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача у межах суми позову 809560,88грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що «…Позивач у заяві про забезпечення позову взагалі не вказав, які саме дії, відповідачем були спрямовані на відчуження нерухомості та/або зняття грошових коштів з своїх рахунків, а також, що відповідач фактично вчинив, чи має намір вчинити дії щодо неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, доказів та обґрунтувань наявності у відповідача таких намірів заява про забезпечення позову не містить.
Окрім посилань на загальні норми процесуального права, які регулюють питання забезпечення позову, жодного доказу вчинення ТОВ "Спецтрейд-21" дій, направлених на відчуження належного йому майна чи виведення коштів з рахунків, позивачем не надано.
Також, саме лише посилання в заяві на потенційну загрозу утруднення виконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відтак, з матеріалів справи станом на час розгляду заяви про забезпечення позову не вбачається загрози зникнення нерухомого майна шляхом його подальшого відчуження та/або зняття готівки з рахунків Відповідача.
Вимоги позивача щодо забезпечення позову є передчасними.
Таким чином, звертаючись до суду із даною заявою, заявник не навів (та не надав доказів існування) фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, про застосування яких просить позивач. Зокрема, заявник не надав належних доказів того, що майно на момент пред'явлення позову до відповідача, може зникнути або зменшитись, а також, що грошові кошти, які наявні на рахунках відповідача можуть зникнути.
Вважаємо, що суд жодним чином не надав оцінку обставинам, про те, що заявник не надав доказів, що невжиття запобіжних заходів порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, що є підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову…» є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійного забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, відхиляються колегією суддів, оскільки як вбачається з ухвали суду першої інстанції, місцевим господарським судом було враховано, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (по 809560,88грн), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами та відповідно частково задовольнив заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача у межах суми позову 809560,88грн.
Судом апеляційної інстанції також відхиляються посилання відповідача на те, що Відповідачем сплачується земельний податок так і сплачувалась орендна плата під час дії договору оренди, про що, самим Позивачем зазначено у позовній заяві, оскільки такі посилання фактично є запереченням позовних вимог і стосуються розгляду справи по суті.
Враховуючи вищенаведене, твердження апелянта про те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 17032025 року, у справі № 904/110525 про часткове задоволення заяви про забезпечення позову є необґрунтованою, та такою, що прийнята з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, за неповного з'ясування всіх обставин справи, а отже зазначена ухвала підлягає скасуванню, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування ухвали місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанції під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд-21" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025 у справі № 904/1105/25 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025 у справі № 904/1105/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку та випадках, передбачених ст 287 ГПК України.
Повна постанова складена 18.07.2025
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв