Постанова від 04.06.2025 по справі 904/958/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2025 року м.Дніпро Справа № 904/958/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційні скарги Криворізької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 та Криворізької міської ради на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2024 (суддя Фещенко Ю.В.)

у справі № 904/958/24

за позовом - Криворізької міської ради

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Криворізька міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди земельної ділянки № 2020207 від 06.04.2020 у загальному розмірі 447 508 грн. 10 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 305 892 грн. 90 коп. - основний борг;

- 141 615 грн. 20 коп. - пеня.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" на користь Криворізької міської ради 255 104 грн. 50 коп. основного боргу, 79 179 грн. 20 коп. пені та 5 014 грн. 26 коп. частину витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Криворізькою міською радою подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 у справі № 904/958/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та пені за період з 31.01.2021 по 31.01.2024 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги Криворізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" у розмірі 114 214, 23 грн. та пені у розмірі 62 302,45 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норма матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- Відповідачем за умови відсутності затвердження з 2015 року нової технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу додатково отримувалися витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:508:0023 у 2019, 2020 та 2021 році де нормативна грошова оцінка земельної ділянки зменшена майже вдвічі без жодного належного на те обґрунтування;

- Господарським судом Дніпропетровської області не взято до уваги заперечення Позивача в частині отриманих від Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області пояснень щодо різниці розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки вказаних у витягах виданих 2020, 2021 роках. Позивач до витягів виданих Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області у 2020, 2021 роках ставиться критично, адже вони не надають належних відповідей щодо об'єктивних підстав зниження майже у двічі розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки протягом дії на території міста рішення Криворізької міської ради від №3728 від 24.06.2015, що Господарським судом Дніпропетровської області не враховано, та як наслідок, не надано належної правової оцінки;

- при ухваленні оскаржуваного рішення вбачається суперечливі висновки Господарського суду Дніпропетровської області, де в цілому останній зазначає, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, відповідно до якого орендна плата є регульованою ціною, а з іншої при розрахунку орендної плати за 2021 рік суд застосовує витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.01.2021 №160, де нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:508:0023 складає - 4 732 294,60 грн., та який у свою чергу суперечить узгодженим договірним умовам;

- суд першої інстанції при винесенні рішення по справі №904/958/24 від 13.08.2024 не правильно застосував норми матеріального права в частині трактування «зміни нормативної грошової оцінки», яка прямо встановлена Законом №1378-IV та відповідно, тільки рішення Криворізької міської ради може бути підставою для автоматичного внесення «змін» до договорів оренди земельних ділянок комунальної власності, зокрема і Договору оренди земельної ділянки від 06.04.2020 укладеного Криворізькою міською радою та ТОВ ТЕХНОІМПУЛЬС.

Також, не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 у справі № 904/958/24 про часткове задоволення позовних вимог Криворізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" про стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою, в частині стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 18.06.2020р. по 31.12.2020р., у розмірі 61 231, 50 грн. основного боргу та 37 240, 00 грн. пені, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначається в порядку, встановленому чинним законодавством, та не може бути предметом самостійного визначення сторонами договору, оскільки від розміру нормативної грошової оцінки залежить розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності;

- в Договорі зазначено, що нормативну грошову оцінку визначено на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 13.01.2016р. № 34-404-99.16. При цьому, в Договорі не містяться посилання на жодні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку за 2020 рік, не долучено копію такого витягу до Договору, не долучено його також до поданої позовної заяви, не долучено жодного документу, отриманого в порядку чинного законодавства, який би визначав нормативну грошову оцінку земельну ділянку саме станом на 2020 рік. Таким чином, зазначення в Договорі розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 8 774 398,60 грн є безпідставним, не відповідає дійсному розміру на момент укладення Договору та суперечить положенням чинного законодавства;

- Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29.01.2020р. № 97 було отримано Відповідачем саме в режимі «реального часу», в ньому було зазначено актуальний розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на дату укладання договору оренди земельної ділянки. Відступ сторін договору від використання саме актуального розміру нормативної грошової оцінки є недопустимим та суперечить вимогам чинного законодавства;

- враховуючи те, що нарахування пені за вказаний період є похідним від вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою, Відповідач вважає нарахування такої пені безпідставним та неправомірним, а рішення в цій частині - таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про стягнення судових витрат (вх. суду № 39015/24 від 19.08.2024), в якому він просить суд відшкодувати з позивача на свою користь понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. 00 коп.

Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровській області від 01.10.2024 у справі № 904/958/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" про стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Криворізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" 4 000 грн. 00 коп. - частину витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Не погодившись з вказаним додатковим рішенням Криворізькою міською радою подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2024 у справі № 904/958/24 в частині часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" про стягнення судових витрат, та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- саме внаслідок неправильних дій Відповідача Позивач змушений звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області за захистом своїх прав та інтересів;

- до відзиву на позовну заяву Відповідачем не надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікував понести у зв'язку із розглядом справи;

- акт наданих послуг долучений до клопотання про стягнення судових витрат не містить деталізації виконаних адвокатом робіт;

- Відповідачем не надано Господарському суду Дніпропетровської області підтверджень сплати виконаних робіт - надання послуги правової допомоги встановленою додатковою угодою №2 від 22.03.2024.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Криворізької міської ради на додаткове господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2024 у справі № 904/958/24. Об'єднано апеляційну скаргу Криворізької міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровській області від 13.08.2024 у справі № 904/958/24 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Криворізької міської ради на додаткове господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2024 у справі № 904/958/24.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 у справі № 904/958/24. Об'єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 у справі № 904/958/24 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Криворізької міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровській області від 13.08.2024 у справі № 904/958/24.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

29.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній ним частині - без змін.

В судовому засіданні 04.06.2025 брали участь представники сторін. Третя особа явку уповноваженого представника не забезпечила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини відсутності суд не проінформувала.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника третьої особи.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача (апелянта) просив суд апеляційну скаргу задовольнити, судове рішення в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове - про повне задоволення позову. Також, просив скасувати додаткове рішення суду та відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу відповідача. При цьому заперечив проти апеляційної скарги відповідача в повному обсязі, зокрема, з підстав, наведених у відзиві, наполягав на необхідності залишення її без задоволення.

Представник відповідача наголосив на наявності підстав для задоволення своєї апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняття в цій частині нового рішення - про відмову у позові. Натомість надав пояснення, за змістом яких просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Криворізької міської ради від 24.06.2015 № 3728 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу (а.с.45 у томі 1).

Вказане рішення набуло чинності з 01.01.2016 і діяло до 31.12.2021. Починаючи з 01.01.2022 набрало чинності рішення Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 523 про затвердження нової технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу (а.с.46 у томі 1).

З матеріалів справи також вбачається, що 06.04.2020 між Криворізькою міською радою (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (далі - орендар, відповідач) був укладений договір оренди земельної ділянки № 2020207 (далі - договір, а.с.29-32 у томі 1), за умовами пункту 1 якого орендодавець, на підставі рішення Криворізької міської ради від 26.02.2020 № 4598 "Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним особам" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розташування складу, з кадастровим номером 1211000000:03:508:0023, яка розташована на вул. Акціонерна, 11а в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу.

У розділі "Об'єкт оренди" договору визначено наступне:

- в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,6710 га (пункт 2 договору);

- на земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна: комплекс згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП "КБТІ" від 21.07.2005 № 7840840, реєстраційний номер 11468896, номер запису 5500 в книзі 12H-500, а також інші об'єкти інфраструктури: сервітут (пункт 3 договору);

- нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 13.01.2016 № 34-404-99.16-462/2-16 становить: 8 774 398 грн. 60 коп., коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2014-2015 роки становить 1,7898 (пункт 4 договору);

- земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. Інші особливості об'єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, відсутні (пункт 5 договору);

- земельна ділянка вважається переданою орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди (пункт 6 договору).

Згідно з пунктом 14 договору земельна ділянка передається в оренду для розташування складу.

Відповідно до пункту 15 договору цільове призначення земельної ділянки: промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У розділі 7 договору сторони визначили, що договір укладено терміном на 5 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладання. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію, додавши до листа-повідомлення проєкт додаткової угоди.

Пунктом 42 договору передбачено, що договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами та набирає чинності з моменту його державної реєстрації відповідно до закону. Договір укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких находиться в орендодавця, другий - в орендаря.

Додатком до договору є рішення Криворізької міської ради від 26.02.2020 № 4598 "Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним особам".

Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох сторін.

За умовами розділу "Орендна плата" сторонами передбачено таке:

- орендна плата у 2020 році вноситься Орендарем виключно у грошовій формі в розмірі 2,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до рішення Криворізької міської ради від 26.06.2019 № 3897 "Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2020 році". Розмір орендної плати не є сталим і змінюється без внесення змін до договору в разі внесення змін до Податкового кодексу України та встановлення Криворізькою міською радою нового розміру орендної плати за землю на відповідний рік (пункт 8 договору);

- розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки не є сталим і змінюється без внесення змін до договору у разі затвердження Криворізькою міською раду нової технічної документації про нормативну грошову оцінку земель міста, у зв'язку із проведенням її щорічної індексації підставах, визначених законодавством України. Орендар самостійно здійснює індексацію нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до інформації центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, про коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, опублікований в засобах масової інформації, після чого самостійно обчислює суму орендної плати щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подає відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік (пункт 9 договору);

- орендна плата вноситься орендарем незалежно від результатів його діяльності на рахунок отримувача Управління Державної казначейської служби України у Довгинцівському районі у м. Кривому Розі Дніпропетровської області UA банку Казначейства України, код класифікації доходів бюджету 18010600, код отримувача 38032510. Зміна банківських реквізитів не є зміною умов договору, тому не потребує внесення змін до договору. Про зміни цих реквізитів орендодавець повідомляє орендаря у місячний термін через місцеві засоби масової інформації (пункт 10 договору);

- орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. За неповний календарний місяць орендна плата сплачується за дні фактичного користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за користування земельною ділянкою за період з дати закінчення договору оренди (державна реєстрація права оренди від 16.03.2015 № 9084737) до укладання договору провадиться "орендарем" відповідно до умов вище зазначеного договору. Строки платежу не є сталими і можуть змінюватися відповідно до вимог чинного законодавства України без внесення змін до договору (пункт 11 договору);

- розмір орендної плати переглядається без внесення змін до договору в разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; зміни річного розміру орендної плати на підставі рішення Криворізької міської ради; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки; в інших випадках, передбачених законом та договором (пункт 12 договору).

У 2021 році розмір ставки орендної плати в місті Кривому Розі для земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення становив 2,5% від нормативної грошової оцінки земель міста згідно з рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2020 № 4799 "Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2021 році", яке набрало чинності 01.01.2021 (далі - рішення №4799, а.с.53-58 у томі 1).

У відповідності до вказаних вище положень договору та вимог чинного законодавства, з метою самостійного обчислення розміру орендної плати за 2021 рік, відповідачем було отримано Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.01.2021 № 160, у якому було зазначено нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки у розмірі 4 732 294 грн. 60 коп. (а.с.108 у томі 1, а.с.23 у томі 2).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач стосовно визначення розміру річної орендної плати за 2021 рік здійснив всі необхідні дії та, покладаючись на надану уповноваженим державним органом інформацію, у порядку, визначеному пунктом 9 договору, самостійно обчислив суму річної орендної плати станом на 01.01.2021 та у подальшому у повному обсязі сплати вказану орендну плату на користь позивача.

Таким чином, суд виснував щодо правомірності розрахунку суми річної орендної плати у 2021 році, виходячи з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у розмірі 4 732 294 грн. 60 коп., а саме: 4 732 294 грн. 60 коп. х 2,5% = 118 307 грн. 37 коп.

Щодо заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 господарським судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що розмір ставки орендної плати в місті Кривому Розі для земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення у цей період становив 3% від нормативної грошової оцінки земель міста згідно з рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 506 "Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу", яке набрало чинності 01.01.2022 (далі - рішення № 506, а.с.59-65 у томі 1 у томі 1).

Таким чином, річний розмір орендної плати за 2022 рік підлягає наступному розрахунку: 8 696 451 грн. 74 коп. х 3% - 260 893 грн. 55 коп.

Враховуючи все вищевикладене:

- за період користування спірною земельною ділянкою в період з 18.06.2020 по 30.06.2020 підлягала сплаті орендна плата в сумі 8 396 грн. 61 коп.; граничним строком сплати є 30.07.2020; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 4 272 грн. 21 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 4 124 грн. 40 коп.;

- за користування спірною земельною ділянкою у липні 2020 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 19 376 грн. 80 коп.; граничним строком сплати, враховуючи вимоги частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - є 31.08.2020; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 9 517 грн. 85 коп.;

- за користування спірною земельною ділянкою у серпні 2020 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 19 376 грн. 80 коп.; граничним строком сплати є 30.09.2020; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 9 517 грн. 85 коп.;

- за користування спірною земельною ділянкою у вересні 2020 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 19 376 грн. 80 коп.; граничним строком сплати є 30.10.2020; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 9 517 грн. 85 коп.;

- за користування спірною земельною ділянкою у жовтні 2020 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 19 376 грн. 80 коп.; граничним строком сплати є 30.11.2020; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 9 517 грн. 85 коп.;

- за користування спірною земельною ділянкою у листопаді 2020 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 19 376 грн. 80 коп.; граничним строком сплати є 30.12.2020; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 9 517 грн. 85 коп.;

- за користування спірною земельною ділянкою у грудні 2020 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 19 376 грн. 76 коп.; граничним строком сплати, враховуючи вимоги частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - є 01.02.2021; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 9 858 грн. 92 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 9 517 грн. 84 коп.;

- за користування спірною земельною ділянкою у січні 2021 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 9 858 грн. 95 коп.; відповідач у вказаному періоді сплатив 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді відсутня;

- за користування спірною земельною ділянкою у лютому 2021 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 9 858 грн. 95 коп.; відповідач у вказаному періоді сплатив 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді відсутня;

- за користування спірною земельною ділянкою у березні 2021 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 9 858 грн. 95 коп.; відповідач у вказаному періоді сплатив 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді відсутня;

- за користування спірною земельною ділянкою у квітні 2021 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 9 858 грн. 95 коп.; відповідач у вказаному періоді сплатив 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді відсутня;

- за користування спірною земельною ділянкою у травні 2021 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 9 858 грн. 95 коп.; відповідач у вказаному періоді сплатив 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді відсутня;

- за користування спірною земельною ділянкою у червні 2021 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 9 858 грн. 95 коп.; відповідач у вказаному періоді сплатив 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді відсутня;

- за користування спірною земельною ділянкою у липні 2021 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 9 858 грн. 95 коп.; відповідач у вказаному періоді сплатив 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді відсутня;

- за користування спірною земельною ділянкою у серпні 2021 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 9 858 грн. 95 коп.; відповідач у вказаному періоді сплатив 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді відсутня;

- за користування спірною земельною ділянкою у вересні 2021 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 9 858 грн. 95 коп.; відповідач у вказаному періоді сплатив 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді відсутня;

- за користування спірною земельною ділянкою у жовтні 2021 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 9 858 грн. 95 коп.; відповідач у вказаному періоді сплатив 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді відсутня;

- за користування спірною земельною ділянкою у листопаді 2021 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 9 858 грн. 95 коп.; відповідач у вказаному періоді сплатив 9 858 грн. 95 коп., отже заборгованість у цьому періоді відсутня;

- за користування спірною земельною ділянкою у грудні 2021 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 9 858 грн. 92 коп.; відповідач у вказаному періоді сплатив 9 858 грн. 92 коп., отже заборгованість у цьому періоді відсутня;

- за користування спірною земельною ділянкою у червні 2022 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 21 741 грн. 13 коп.; граничним строком сплати, враховуючи вимоги частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - є 01.08.2022; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 21 741 грн. 07 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 0 грн. 06 коп.;

- за користування спірною земельною ділянкою у вересні 2022 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 21 741 грн. 13 коп.; граничним строком сплати, враховуючи вимоги частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - є 31.10.2022; орендна плата відповідачем не сплачена, отже заборгованість у цьому періоді становить 21 741 грн. 13 коп.;

Отже, судом встановлено що всього у періоді з 18.06.2020 по 31.12.2022 заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати складає 255 104 грн. 50 коп.

Доказів на підтвердження повної сплати відповідачем орендної плати за період з 18.06.2020 до 31.12.2022 в залишковій сумі 255 104 грн. 50 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 255 104 грн. 50 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 255 104 грн. 50 коп. Також, здійснивши власник перерахунок, господарський суд частково задовольнив вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 79 179 грн. 20 коп. При цьому суд виснував, що строк позовної давності у даній справі не є пропущеним. Крім того, здійснив розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 5 014 грн. 26 коп.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Криворізька міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" заборгованість за договором оренди земельної ділянки № 2020207 від 06.04.2020 у загальному розмірі 447 508 грн. 10 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 305 892 грн. 90 коп. - основний борг;

- 141 615 грн. 20 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди земельної ділянки № 2020207 від 06.04.2020 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у період з 18.06.2020 по 31.12.2022, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 305 892 грн. 90 коп. За прострочення виконання зобов'язання, на підставі пункту 13 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 31.07.2020 по 31.01.2024 в сумі 141 615 грн. 20 коп.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір у розмірі 6 712 грн. 62 коп.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору оренди земельної ділянки, строк дії договору, умови передачі землі та повернення її з оренди, факт передачі землі в оренду, час користування нею орендарем, настання строку сплати орендної плати та її розмір, наявність часткової чи повної сплати, допущення прострочення сплати орендної плати, наявність підстав для стягнення пені у заявленому до стягнення розмірі.

Відповідно до Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи місцевого самоврядування в межах, визначених Основним Законом України (стаття 13 Конституції України).

Згідно з статтями 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, землю та інше.

Наведена норма кореспондується з приписами статей 142-145 Конституції України, відповідно до яких до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, шляхом прийняття рішень. Права місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

Згідно зі статтею 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

На підставі положень статті 80 Земельного кодексу України, частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада є суб'єктом права власності на землі комунальної власності та реалізує це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

В силу частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Криворізька міська рада наділена повноваженнями представляти територіальну громаду міста Кривого Рогу та здійснювати від її імені і в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами, у тому числі вирішувати відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Орендні відносини в Україні регламентуються, зокрема, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, та договором оренди землі, а порядок справляння орендної плати за земельні ділянки комунальної власності - Податковим кодексом України.

За приписами пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю.

Плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Слід відзначити, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Разом з тим, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки (частина 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі", пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України). У зв'язку з вказаним та оскільки орендну плату за землю орендар вносить орендодавцеві (статті 21 Закону України "Про оренду землі", стаття 288 Податкового кодексу України), то право на стягнення заборгованості з орендної плати має орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, у відповідності до статті 12 Земельного кодексу України, належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (стаття 124 Земельного кодексу України).

Як визначено статтею 93 Земельного кодексу України, статтею 1 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Так, судом встановлено, що 06.04.2020 між Криворізькою міською радою (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (далі - орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки № 2020207.

За змістом пункт 4 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 13.01.2016 № 34-404-99.16-462/2-16 становить: 8 774 398 грн. 60 коп., коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2014-2015 роки становить 1,7898.

Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох сторін.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Таким чином, між сторонами, внаслідок укладання договору оренди земельної ділянки № 2020207 від 06.04.2020, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них, а також договору оренди земельної ділянки.

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним.

Пунктом "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частини 1-3 статті 21 Закону України "Про оренду землі").

У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, в силу пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, є договір оренди такої земельної ділянки.

Як визначено статтею 286 Господарського кодексу України, строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як вже було зазначено, у розділі "Орендна плата" сторонами було обумовлено, що:

- …Розмір орендної плати не є сталим і змінюється без внесення змін до договору в разі внесення змін до Податкового кодексу України та встановлення Криворізькою міською радою нового розміру орендної плати за землю на відповідний рік (пункт 8 договору);

- орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (пункт 11 договору);

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками сторін, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.

Більше того, з матеріалів справи також вбачається, що до договору сторонами був підписаний Розрахунок розміру орендної плати за землю, що підлягає до сплати з 2020 року (а.с.138 у томі 1), в якому сторони також зафіксували, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 8 774 398 грн. 60 коп.; річний розмір орендної плати складає 232 521 грн. 56 коп., отже, укладаючи договір, відповідач був обізнаний та погодився саме з таким розміром нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у 2020 році та сторонами чітко був зафіксований розмір річної орендної плати у 2020 році. Доказів наявності будь-яких претензій чи зауважень відповідача під час укладення договору матеріали справи не містять; також в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача і протягом всього 2020 року з приводу вказаних обставин до позивача, і лише у 2023 році позивачу стало відомо про наявність претензій відповідача щодо розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, з зафіксованої пунктом 4 договору та у Розрахунку розміру орендної плати за землю, що підлягає до сплати з 2020 року (а.с.138 у томі 1).

Відтак, судом першої інстанції було обґрунтовано відхилено заперечення відповідача щодо розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, визначеної сторонами у пункті 4 договору (8 774 398 грн. 60 коп.), а також неправомірного, на думку відповідача, розрахунку розміру заборгованості з орендної плати за період користування земельною ділянкою в період з 18.06.2020 по 31.12.2020.

При цьому колегія суддів погоджується з оцінкою господарським судом дій відповідача в цій частині як недобросовісних, що мають прояв суперечливої поведінки.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Відповідно до частин 2 - 4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", передбачене у частині третій статті 13 Цивільного кодексу України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв'язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини третьої статті 13 і частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин другої - п'ятої статті 13 Цивільного кодексу України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2. мотивувальної частини рішення).

Для визначення добросовісної поведінки сторони необхідно враховувати наступне:

- одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції (естопель);

- є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом;

- головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки;

- відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови);

- згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається;

- за змістом частини другої статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття "добросовісність" ототожнюється з поняттям "безвинність", а "недобросовісність" - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 Цивільного кодексу України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов'язується з виною, то такі діяння є винними (див. висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов'язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що позивачем правомірно, у відповідності до умов договору, здійснено розрахунок заборгованості з орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у період з 18.06.2020 по 31.12.2020.

Доводи апеляційної скарги ТОВ "Техноімпульс" цих висновків суду не спростовують.

При цьому посилання скаржника на те, що «нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначається в порядку, встановленому чинним законодавством, та не може бути предметом самостійного визначення сторонами договору, оскільки від розміру нормативної грошової оцінки залежить розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності» та «зазначення в Договорі розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 8 774 398,60 грн є безпідставним, не відповідає дійсному розміру на момент укладення Договору та суперечить положенням чинного законодавства», судом відхиляються з огляду на наступне.

Договором від 06.04.2020 узгоджено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення Договору відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 13.01.2016 №34-404-99.16-462/2-16 становить: 8 774 398,60 грн, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2014-2015 роки становить 1,7898.

Заборгованість Відповідача до Договором від 06.04.2020 за період з 18.06.2020 по 31.12.2020 складає 61 231,53 грн, ураховуючи задекларовані та сплачені кошти, підтверджені інформацією Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 25.09.2023.

Основним законом, який запроваджує вимоги до договору оренди земельної ділянки, є Закон України «Про оренду землі». Саме цей закон встановлює не тільки істотні умови договору оренди землі, а й до квітня 2015 року перелік обов'язкових додатків до нього.

Стаття 15 Закону України «Про оренду землі» до 05.04.2015 визначала певний перелік додатків, які були невід'ємною частиною договору та встановлювала їх обов'язковість.

Ураховуючи те, що в період укладення Договору від 06.04.2020 Закон України «Про оренду землі» не встановлював обов'язкових, невід'ємних частин договору, сторонами погоджено на власний розсуд у Договорі додаток - рішення Криворізької міської ради від 26.02.2020 №4598 «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним особам».

Таким чином, уклавши Договір від 06.04.2020 Сторони зафіксували розмір річної орендної плати з 2020 року, з яким погодився Відповідач, що узгоджується зі ст.15 Закону України «Про оренду землі».

Наведеним спростовуються аргументи апелянта і щодо відступу сторін договору від використання актуального розміру нормативної грошової оцінки на момент укладення Договору.

За таких умов, колегія суддів обґрунтовано відхиляє й доводи ТОВ "Техноімпульс" про неправомірність нарахування пені, адже у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та Великою Палатою Верховного Суду зазначено про те, що: «… за змістом статей 549, 550, 551 ЦК України та 230, 231, 343 ГК України розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Отже, у випадку, якщо сторони не погодили розмір штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов'язання у договорі, а лише зазначили про їх нарахування відповідно до частини 6 статті 231 ГК України, штрафні санкції стягненню не підлягають». За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Умовами Договору від 06.04.2020 встановлено розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання та визначено спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Пунктом 13 Договору від 06.04.2020 Криворізька міська рада та ТОВ "Техноімпульс" погодили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, стягується пеня у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день погашення.

З огляду на те, що Відповідачем належним чином не виконувалися зобов'язання за Договором від 06.04.2020 щодо сплати орендної плати за користування Земельною ділянкою, зокрема за період з 18.06.2020 по 31.12.2020, Позивач має право вимагати з нього оплати пені.

При цьому суд першої інстанції надав належну оцінку заявленим вимогам та розрахункам позивача, частково не погодився з ними та здійснив власний розрахунок пені, за яким:

ТОВ "Техноімпульс" перерахунок суду пені не спростовано, контррозрахунку не надано, відтак, слід погодитися з правильністю задоволення вимог в цій частині позову.

Щодо заборгованості з орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

За імперативними приписами пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Як було зазначено вище, у пункті 9 договору сторони визначили що розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки не є сталим і змінюється без внесення змін до договору у разі затвердження Криворізькою міською раду нової технічної документації про нормативну грошову оцінку земель міста, у зв'язку із проведенням її щорічної індексації підставах, визначених законодавством України. Орендар самостійно здійснює індексацію нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до інформації центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, про коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, опублікований в засобах масової інформації, після чого самостійно обчислює суму орендної плати щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подає відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік (пункт 9 договору);

Так, стаття 289 Податкового кодексу України регламентує індексацію нормативної грошової оцінки земель. Згідно з вказаною статтею центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Ki = 1:100, де I - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі, якщо індекс споживчих цін перевищує 115%, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок. Кумулятивно - шляхом перемноження коефіцієнтів.

Враховуючи викладене, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

При цьому зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно від домовленості сторін у договорі оренди землі про можливість такої зміни (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19).

Окрім того, для обчислення суми податку використовується ставка податку. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування (стаття 29 Податкового кодексу України).

Статтею 284 Податкового кодексу України органам місцевого самоврядування надано право встановлювати ставки плати за землю на відповідній території.

За умовами підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки.

Також, в силу статті 143 Конституції України, статей 12, 284 Податкового кодексу України, частини першої статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Криворізька міська рада наділена повноваженнями самостійно встановлювати місцеві податки та збори у порядку, визначеному Податковим кодексом України, чим забезпечується реалізація принципу правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування, під яким розуміється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

До місцевих податків, зокрема, належить податок на майно, до складу якого входить плата за землю - обов'язковий платіж, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (стаття 10, підпункт 14.1.147. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Так, у 2021 розмір ставки орендної плати в місті Кривому Розі для земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення становив 2,5% від нормативної грошової оцінки земель міста згідно з рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2020 № 4799 "Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2021 році", яке набрало чинності 01.01.2021 (далі - рішення №4799, а.с.53-58 у томі 1).

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (стаття 20 Закону України "Про оцінку земель").

В процесі розгляду справи судом було виявлено наявність спору між сторонами щодо розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, зокрема, і у 2021 році.

Зокрема, в матеріалах наявний Лист Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області, адресований Департаменту регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин № 2929/6 від 05.07.2024, в якому зазначено наступне:

"Розглянувши ваше звернення за № 6/02-07/11882 від 01.04.2024 стосовно надання роз'яснень про нормативну грошову оцінку земельної ділянки промисловості (11.02) для розміщення складу площею 0,6710 га у м. Кривий Ріг, вул. Акціонерна, 11а за кадастровим номером 1211000000:03:508:0023 станом на 13.01.2016 та станом на 29.01.2020, за наявною у відділі інформацією встановлено.

За даними Державного земельного кадастру 28.10.2009 здійснена державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 1211000000:03:505:0023, відомості про яку перенесені до ДЗК з Державного реєстру земель промисловості, за цільовим призначенням -11.02).

Рішенням Криворізької міської ради № 3728 від 24.06.2015 затверджена "Технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу", розроблена у 2014 році Державним підприємством УДНДІПМ "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя. Рішення набуло чинності з 01.01.2016 та діяло по 31.12.2021.

Технічна документація складена відповідно до вимог Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (далі - Порядок), затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Української академії аграрних наук № 18/15/21/11 від 27.01.2006.

Згідно з пунктом 3.5 Порядку коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (КФ) (додаток 1, таблиця 1.1) ураховує відносну прибутковість видів економічної діяльності. Віднесення земель до категорії земель за функціональним використанням провадиться згідно з Інструкцією з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма 6-зем) відповідно до видів економічної діяльності, зазначених у довідках, що надають юридичним особам органи державної статистики.

Відтак, акцентуємо Вашу увагу на те, що у період 2016-2021 років під час формування витягів значення коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки визначалося з урахуванням складу угідь за формою 6-зем та виду економічної діяльності за КВЕД, незалежно від її категорії і цільового призначення.

При цьому відзначаємо. На заяву ТОВ "Техноімпульс" 13.01.2016 спеціалістами управління Держгеокадастру у Криворізькому районі Дніпропетровської області на земельну ділянку за кадастровим номером 1211000000:03:508:0023, сформовано витяг з технічної документації про нормативну грошову Департамент регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин виконкому міської ради оцінку з вартістю 8 774 398 грн. 60 коп.

Згідно з довідкою № 0249 з Єдиного держаного реєстру підприємств та організацій України від 31.01.2007, яка видана ТОВ "Техноімпульс" Управлінням статистики у м. Кривому Розі, економічної діяльності товариства за КВЕД: 51.90.0 - інші види оптової торгівлі.

Тому, відповідно до Таблиці 1.1 Порядку для земель комерційного використання у витягу застосовувався коефіцієнт функціонального використання (Кф) - 2,5. У даному випадку вищенаведене означає, що на землях промисловості здійснюється комерційний вид діяльності.

Під час формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку зазначеної вище земельної ділянки, 29.01.2020, в якому її вартість складає 4 732 294 грн. 60 коп., коефіцієнт функціонального використання (КФ) застосовувався 1,2, як для земель промисловості за основним видом економічної діяльності КВЕД: 23.63-виробництво бетонних розчинів, готових для використання (Виписка з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 997419 серії ААБ від 22.03.2013).

З огляду на вищевказане, відбулася різниця у значеннях нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кадастровим номером 1211000000:03:508:0023 (а.с. 62 у томі 2).

Також, у матеріалах справи міститься лист № 4-0.110.4-5316/299-23-0.220.4 від 21.12.2023 Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області Адвокатському бюро "Олександра Прохорова" про розгляд запиту від 20.12.2023, в якому зазначено наступне: "За заявами ТОВ "Техноімпульс" та Департаменту містобудівної діяльності та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради спеціалістами відділу протягом 2019-2023 років за допомогою автоматизованого програмного забезпечення "Норматив+" сформовано витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки промисловості за кадастровим номером 1211000000:03:508:0023.

Згідно з вказаними витягами вартість зазначеної земельної ділянки у розрізі років складає, а саме:

- у 2019-2021 роках, з урахуванням коефіцієнту індексації за 2014-2020 роки (Кі = 1,8972) - 4 732 294 грн. 60 коп.;

- у 2022 році з урахуванням коефіцієнту індексації за 2021 рік (Ki = 1,1) - 8 696 428 грн. 40 коп.;

- у 2023 році з урахуванням коефіцієнту індексації за 2021-2022 роки (Ki = 1,265) - 10 000 919 грн. 50 коп." (а.с. 120 у томі 1).

Господарським судом обґрунтовано зауважено, що за змістом аналізу частини 2 статті 19 Конституції України правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Отже, встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

У рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків. Дії або рішення суб'єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб'єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає в особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб'єкта владних повноважень в особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб'єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.

Отже, принцип "належного урядування" покладає обов'язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Враховуючи вказане, відповідач стосовно визначення розміру річної орендної плати за 2021 рік здійснив всі необхідні дії та, покладаючись на надану уповноваженим державним органом інформацію, у порядку, визначеному пунктом 9 договору, самостійно обчислив суму річної орендної плати станом на 01.01.2021 та у подальшому у повному обсязі сплати вказану орендну плату на користь позивача.

За таких умов, правомірним є розрахунок суми річної орендної плати у 2021 році виходячи саме з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у розмірі 4 732 294 грн. 60 коп., а саме: 4 732 294 грн. 60 коп. х 2,5% = 118 307 грн. 37 коп.

Щодо посилання Криворізької міської ради на те, що Відповідачем за умови відсутності затвердження з 2015 року нової технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу додатково отримувалися витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:508:0023 у 2019, 2020 та 2021 році де нормативна грошова оцінка земельної ділянки зменшена майже вдвічі без жодного належного на те обґрунтування, варто зазначити таке.

У рішенні ЄСПЛ у Справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року) відзначено, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Отже, ризик будь-якої помилки державного органу та спричинені нею наслідки повинні покладатися на саму державу і ТОВ "Техноімпульс" може обґрунтовано покладатися на ті дані, що йому надані цим органом, а саме використовувати у 2021 році для бази нарахування та сплати орендної плати розмір НГО земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:508:0023, що визначений у Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 27.01.2021 за № 160 (т. 2 а.с. 2, 23).

Суперечності щодо нерозуміння міськрадою формування саме такого розміру НГО у вказаному періоді пояснюються ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області (т. 2 а.с. 22, 62) та стосуються спору органу місцевого самоврядування з державним органом (третьою особою у цій справі), який судом не розглядається.

При цьому такі відмінності пояснюються застосуванням у розрахунку НГО коефіцієнту функціонального використання (КФ) на рівні 1,2, як для земель промисловості за основним видом економічної діяльності КВЕД: 23.63-виробництво бетонних розчинів, готових для використання (Виписка з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 997419 серії ААБ від 22.03.2013).

Фактично доводи скаржника зводяться до незгоди із застосуванням такого коефіцієнту третьою особою у сформованих витягах технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що не є предметом даного судового спору, відповідно судом правомірність дій ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області в цій частині не перевіряється.

Судом приймається до уваги узгодженість сторонами у Договорі щодо бази визначення розміру орендної плати від показника нормативної грошової оцінки земельної ділянки та динамічності її зміни, яка застосовується у обрахунку без необхідності внесення сторонами змін до Договору.

За таких умов, суд не вбачає й суперечностей висновків Господарського суду Дніпропетровської області, на яких наголошується Криворізькою міською радою, адже відповідач стосовно визначення розміру річної орендної плати за 2021 рік здійснив всі необхідні дії та, покладаючись на надану уповноваженим державним органом інформацію, у порядку, визначеному пунктом 9 договору, самостійно обчислив суму річної орендної плати станом на 01.01.2021 та у подальшому у повному обсязі сплати вказану орендну плату на користь позивача.

Тобто відсутність заборгованості з орендної плати за 2021 рік підтверджена належними доказами та не спростована в ході апеляційного перегляду справи.

Щодо посилання апелянта на те, що тільки рішення Криворізької міської ради може бути підставою для автоматичного внесення «змін» до договорів оренди земельних ділянок комунальної власності, зокрема і Договору оренди земельної ділянки від 06.04.2020 укладеного Криворізькою міською радою та ТОВ ТЕХНОІМПУЛЬС, то суд звертає увагу, що- розмір орендної плати переглядається без внесення змін до договору також в разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки; в інших випадках, передбачених законом та договором тощо, а не лише у зв'язку зі зміною річного розміру орендної плати на підставі рішення Криворізької міської ради, що обумовлено пунктом 12 договору.

Щодо заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2022 по 31.12.2022.

Рішення № 506 є нормативно-правовим актом з питань оподаткування (абзац 1 пункту 12.5. статті 12 Податкового кодексу України).

Нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (пункт 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19 рішення органів місцевого самоврядування можуть бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди безпосередньо в самому договорі передбачили таку підставу для зміни розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору.

У даному випадку у пункті 12 договору сторони передбачили можливість зміни розміру орендної плати за рішенням міської ради, відтак рішення № 506 є застосовним при визначенні розміру орендної плати за землю у 2022 році.

Судом також враховано, що в процесі розгляду справи заборгованість з орендної плати за період користування земельною ділянкою в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 відповідачем не заперечувалась та була визнана.

Перевіривши матеріали справи, судом з'ясовано, що:

Усього заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати за період з 18.06.2020 по 31.12.2022 складає 255 104 грн. 50 коп.

При цьому суд першої інстанції не знайшов підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності до частини вимог і висновки суду в цій частині рішення сторонами не оскаржуються.

Крім того, господарський суд правомірно відхилив посилання відповідача на відсутність з боку позивача претензій щодо сплати орендної плати у спірному періоді не у повному обсязі, адже вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту. Схожі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 201/13756/16-ц (провадження № 61-6896св19), від 18.09.2019 у справі № 183/2925/17 (провадження № 61-12368св19), від 16.02.2022 у справі № 520/19325/18 (провадження № 61-9353св21) та узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №922/2131/19, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 20.02.2019 у справі № 912/2275/17, від 30.07.2019 у справі № 904/4899/18.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з наявністю підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 255 104 грн. 50 коп.

Також, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Умовами пункту 13 договору сторони передбачили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором: у 10-денний строк після останнього дня граничного строку сплати грошового зобов'язання сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором; стягується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день. Термін нарахування пені за прострочення сплати грошового зобов'язання не обмежується і встановлюється від першого дня виникнення прострочення до дня погашення включно.

За прострочення виконання зобов'язання, на підставі пункту 13 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 31.07.2020 по 31.01.2024 в сумі 141 615 грн. 20 коп.

За частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В той же час, частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Отже, з вищенаведених приписів вбачається право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Статтею 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, зміст пункту 13 укладеного договору оренди земельної ділянки містить певний термін, шляхом вказівки на подію: включаючи день такого погашення.

Відтак, у даному випадку не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в частині вимог позивача про стягнення з відповідача пені за порушення грошових зобов'язань з оплати орендної плати, що виникли із договору оренди земельної ділянки, положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, які обмежують період нарахування пені строком у шість місяців.

Наведене узгоджується з правовою позицією у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 04.10.2019 у справі № 912/1433/16, від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19.

У постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 проаналізовано чи змінює вжите в умові договору формулювання у вигляді "нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов'язання" строк нарахування штрафних санкцій, наведений в частині 6 статті 232 Господарського кодексу України, та визнано, що така умова договору не може розцінюватися, як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Між тим у даному спорі умови договору оренди земельної ділянки від 06.04.2020 містять інше формулювання, а саме, що пеня справляється, тобто нараховується, "за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день такого погашення".

Такі умови договору про відповідальність орендаря за невнесення орендної плати є ближчими за змістом до правовідносин, щодо яких наведено висновки Верховного Суду зокрема у постановах від 04.10.2019 у справі № 912/1433/16, від 21.07.2017 у справі №910/2031/16, та полягають в тому, що визначальним для строку нарахування штрафних санкцій є наявність в умовах договору, визначеного за домовленістю сторін правочину, іншого порядку, ніж той, що законодавець передбачив у вказаній нормі.

У постанові Верховного Суду від 10.09.2020 по справі № 916/1777/19 також зазначено, що, встановивши в частині 6 статті 232 Господарського кодексу України розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 по справі № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 по справі № 916/804/17.

Враховуючи вищевказане, умови договору оренди, а саме пункту 13, за яким сторони передбачили нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання "за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день такого погашення", відповідають вимогам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України і не суперечать їм, а тому позивачем правомірно визначено загальний період нарахування пені з 31.07.2020 по 31.01.2024.

У той же час, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.12-19 у томі 1), та встановлено, що такий є арифметично та методологічно неправильним, відтак його визнано необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив, що:

- за 2021 рік нарахування пені у визначений позивачем період є безпідставним;

- за користування спірною земельною ділянкою у січні 2022 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 21 741 грн. 13 коп.; граничним строком сплати є 28.02.2022; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 21 741 грн. 07 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 0 грн. 06 коп., пеня підлягає нарахуванню в період з 01.03.2022 по 31.01.2024 на суму 0 грн. 06 коп. та в цей період складає 0 грн. 03 коп., але позивач заявляє до стягнення у вказаному періоді пеню в сумі 0 грн. 02 коп., отже, з урахуванням частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача;

- за користування спірною земельною ділянкою у лютому 2022 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 21 741 грн. 13 коп.; граничним строком сплати є 30.03.2022; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 21 741 грн. 07 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 0 грн. 06 коп., пеня підлягає нарахуванню в період з 31.03.2022 по 31.01.2024 на суму 0 грн. 06 коп. та в цей період складає 0 грн. 03 коп., але позивач заявляє до стягнення у вказаному періоді пеню в сумі 0 грн. 02 коп., отже, з урахуванням частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача;

- за користування спірною земельною ділянкою у березні 2022 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 21 741 грн. 13 коп.; граничним строком сплати, враховуючи вимоги частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - є 02.05.2022; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 21 741 грн. 07 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 0 грн. 06 коп., пеня підлягає нарахуванню в період з 03.05.2022 по 31.01.2024 на суму 0 грн. 06 коп. та в цей період складає 0 грн. 03 коп., але позивач заявляє до стягнення у вказаному періоді пеню в сумі 0 грн. 02 коп., отже, з урахуванням частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача;

- за користування спірною земельною ділянкою у квітні 2022 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 21 741 грн. 13 коп.; граничним строком сплати є 30.05.2022; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 21 741 грн. 07 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 0 грн. 06 коп., пеня підлягає нарахуванню в період з 31.05.2022 по 31.01.2024 на суму 0 грн. 06 коп. та в цей період складає 0 грн. 03 коп., але позивач заявляє до стягнення у вказаному періоді пеню в сумі 0 грн. 02 коп., отже, з урахуванням частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача;

- за користування спірною земельною ділянкою у травні 2022 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 21 741 грн. 13 коп.; граничним строком сплати є 30.06.2022; відповідач у вказаному періоді сплатив лише 21 741 грн. 07 коп., отже заборгованість у цьому періоді становить 0 грн. 06 коп., пеня підлягає нарахуванню в період з 01.07.2022 по 31.01.2024 на суму 0 грн. 06 коп. та в цей період складає 0 грн. 03 коп., але позивач заявляє до стягнення у вказаному періоді пеню в сумі 0 грн. 02 коп., отже, з урахуванням частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, саме такий розмір підлягає стягненню з відповідача;

- за користування спірною земельною ділянкою у липні 2022 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 21 741 грн. 13 коп.; граничним строком сплати є 30.08.2022; орендна плата відповідачем не сплачена, отже заборгованість у цьому періоді становить 21 741 грн. 13 коп., пеня підлягає нарахуванню в період з 31.08.2022 по 31.01.2024 на суму 21 741 грн. 13 коп. та в цей період складає 8 359 грн. 84 коп.;

- за користування спірною земельною ділянкою у серпні 2022 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 21 741 грн. 13 коп.; граничним строком сплати є 30.09.2022; орендна плата відповідачем не сплачена, отже заборгованість у цьому періоді становить 21 741 грн. 13 коп., пеня підлягає нарахуванню в період з 01.10.2022 по 31.01.2024 на суму 21 741 грн. 13 коп. та в цей період складає 7 805 грн. 88 коп.;

- за користування спірною земельною ділянкою у жовтні 2022 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 21 741 грн. 13 коп.; граничним строком сплати є 30.11.2022; орендна плата відповідачем не сплачена, отже заборгованість у цьому періоді становить 21 741 грн. 13 коп., пеня підлягає нарахуванню в період з 01.12.2022 по 31.01.2024 на суму 21 741 грн. 13 коп. та в цей період складає 6 715 грн. 85 коп.;

- за користування спірною земельною ділянкою у листопаді 2022 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 21 741 грн. 13 коп.; граничним строком сплати є 30.12.2022; орендна плата відповідачем не сплачена, отже заборгованість у цьому періоді становить 21 741 грн. 13 коп., пеня підлягає нарахуванню в період з 31.12.2022 по 31.01.2024 на суму 21 741 грн. 13 коп. та в цей період складає 6 179 грн. 77 коп.;

- за користування спірною земельною ділянкою у грудні 2022 року підлягала сплаті орендна плата в сумі 21 741 грн. 12 коп.; граничним строком сплати є 30.01.2023; орендна плата відповідачем не сплачена, отже заборгованість у цьому періоді становить 21 741 грн. 12 коп., пеня підлягає нарахуванню в період з 31.01.2023 по 31.01.2024 на суму 21 741 грн. 12 коп. та в цей період складає 5 625 грн. 81 коп.

Зважаючи на викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 79 179 грн. 20 коп., що не спростовано в ході апеляційного перегляду справи.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено.

Отже, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на їх заявників.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2024, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами (аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 922/2749/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21)).

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи засвідчується наступне.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 позовні вимоги було задоволено частково, а саме: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" на користь Криворізької міської ради 255 104 грн. 50 коп. - основного боргу, 79 179 грн. 20 коп. - пені та 5 014 грн. 26 коп. - частину витрат по сплаті судового збору; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішені.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про стягнення судових витрат (вх. суду № 39015/24 від 19.08.2024), в якому він просить суд відшкодувати з позивача на свою користь понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування вимог зазначено, що 11.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (далі - клієнт) та Адвокатським бюро "Олександра Прохорова" (далі - виконавець) був укладений договір про надання правничої допомоги №03/10 (далі - договір, а.с. 123-124 у томі 2), умовами пункту 1.1. якого клієнт доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання щодо надання правничої допомоги таких видів:

- підготовка проектів юридичних документів (оформлення звернень, запитів, претензій, клопотань, заяв тощо) з питань діяльності клієнта; юридичні консультації в усній та письмовій формі, які надаються за запитами співробітників клієнта; юридична експертиза проектів та укладених договорів клієнта, розробка проектів договорів; підготовка проектів рішень, протоколів та інших документів; розробка та експертиза внутрішніх (локальних) актів для клієнта (положень, правил, інструкцій, наказів тощо) (підпункт 1.1.1. договору);

- представництво інтересів клієнта в місцевих загальних, адміністративних, господарських, апеляційних загальних, апеляційних адміністративних, апеляційних господарських судах України, Верховному Суді, Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, Вищому суді з питань інтелектуальної власності, Вищому антикорупційному суді та інших вищих спеціалізованих судах з усіма правами, наданими представнику позивача (заявника, скаржника, стягувача), відповідача (боржника) та третьої особи згідно Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (підпункт 1.1.2. договору);

- представництво інтересів клієнта в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, установах, підприємствах, товариствах, об'єднаннях та організаціях незалежно від їх форми власності, органах прокуратури, дізнання, досудового розслідування, органах Державної виконавчої служби України, Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної податкової служби України, Державної аудиторської служби України, Державного бюро розслідувань України, в тому числі, службах фінансових розслідувань, друкованих засобах масової інформації та телерадіомовних компаніях (організаціях), Інтернет-виданнях (підпункт 1.1.3. договору);

- надання правової допомоги в процесі отримання ліцензій, погоджень та інших дозвільних документів (підпункт 1.1.4. договору);

- розробка рекомендацій з питань оптимізації оподаткування клієнта (підпункт 1.1.5. договору);

- державна реєстрація (перереєстрація) підприємств, засновником яких виступає клієнт, а також перереєстрація клієнта: розробка установчих документів, реєстрація в органах державної влади в Україні (підпункт 1.1.6. договору);

- інформування клієнта про зміни у законодавстві, організація вивчення нормативних актів співробітниками клієнта (спільно з іншими підрозділами клієнта) (підпункт 1.1.7. договору);

- узагальнення і аналіз результатів розгляду претензій, результатів перевірок, судових справ, практики діяльності клієнта у правовій сфері (підпункт 1.1.8. договору);

- інші правові послуги, надання яких погоджується із клієнтом. Суть завдання, проблеми, чи ситуації з якої клієнту необхідна правнича допомога визначається ним у письмовій заявці (зверненні), що передається виконавцю. Перелік (види, суть) необхідних клієнту послуг можуть також визначатися сторонами в окремих угодах (додатках), що є невід'ємними частинами договору. При вирішенні поточних завдань, проблем, чи ситуацій, що виникли під час господарської діяльності клієнта, які потребують нагального вирішення, заявка (звернення) не потребується (підпункт 1.1.8. договору).

У пункті 5.1. договору сторони погодили, що договір вступає в силу після його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

У розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо ціни договору та порядку розрахунків, а саме:

- вартість послуг правової допомоги за договором визначається за сукупністю наданих послуг, на підставі складених сторонами актів приймання-передачі наданих послуг (пункт 4.1. договору);

- сторони домовились, що умови, вартість і перелік послуг, пов'язаних між собою, або за окремим завданням, можуть погоджуватися сторонами у додаткових угодах до договору з подальшим складанням акту приймання - передачі наданих послуг (пункт 4.2. договору);

- клієнт вносить плату за послуги у сумі, встановленій в акті приймання-передачі наданих послуг, протягом 5-ти днів з моменту отримання акту, відповідно до отриманого рахунку на оплату, якщо інше не передбачено у додаткових угодах до договору (пункт 4.3. договору).

Відповідно до пункту 6.1. договору послуги, надані виконавцем клієнту, передаються згідно з актом приймання-передачі наданих послуг, в якому вказуються вид наданих послуг (за необхідності), загальна вартість наданих послуг.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що акт приймання-передачі наданих послуг повинен бути підписаний уповноваженими особами сторін не пізніше 5-ти робочих днів після надання послуг. Фактом надання послуг є факт направлення виконавцем клієнту підписаного акту в двох примірниках.

Також, 22.03.2024 сторонами була підписана додаткова угода № 2 до договору про надання правничої допомоги від 11.10.2023 (далі - додаткова угода, а.с. 125 у томі 2), за умовами якої сторони погодили наступне:

- клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу щодо захисту та представництва інтересів клієнта в судових органах в порядку господарського судочинства у справі № 904/958/24 за позовом Криворізької міської ради до ТОВ "Техноімпульс" про стягнення заборгованості з орендної плати за землю, що включає складання та подання відзиву на позовну заяву, заперечення проти відповіді на відзив (у разі потреби), процесуальних заяв тощо, участь у судових засіданнях отримання судових рішень та судового наказу (пункт 1 додаткової угоди);

- сторони погодили, що гонорар (плата) за надання правової допомоги, зазначеної в пункті 1 додаткової угоди, є фіксованим та становить 30 000 грн. 00 коп., без ПДВ (пункт 2 додаткової угоди);

- клієнт оплачує надані виконавцем послуги протягом 5-ти днів з моменту підписання акту приймання - передачі наданих послуг, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця (пункт 3 додаткової угоди).

У подальшому, 13.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (далі - клієнт) та Адвокатським бюро "Олександра Прохорова" (далі - виконавець) був підписаний акт наданих послуг № 3 до договору № 03/10 від 11.10.2023 (далі - акт наданих послуг, а.с. 126 у томі 2), за умовами якого сторони склали даний акт про те, що послуги з надання правової допомоги виконано у наступному обсязі: представництво інтересів клієнта в судових органах в порядку господарського судочинства у справі № 904/958/24 за позовом Криворізької міської ради до ТОВ "Техноімпульс" про стягнення заборгованості з орендної плати за землю, що включає складання та подання відзиву на позовну заяву, заперечення проти відповіді на відзив (у разі потреби), процесуальних заяв тощо, участь у судових засіданнях.

У вказаному акті наданих послуг зазначено, що вартість наданих послуг складає: 30 000 грн. 00 коп., без ПДВ; претензій з боку клієнта до виконавця немає.

На підтвердження оплати наданих послуг правової допомоги відповідачем до клопотання додана платіжна інструкція № 3389 від 23.04.2024 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 127 у томі 2).

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення на клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх. суду № 41444/24 від 03.09.2024), в яких він просить суд у задоволенні клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити у повному обсязі

Господарський суд, розподіляючи витрати ТОВ "Техноімпульс" на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд виснував, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру, та є завищеним, оскільки становить 30 000 грн. 00 коп., в той час, як:

- зміст позовних вимог та предмет позову в даній справі не охоплюють значної кількості обставин і фактів. Предметом спору у даній справі була заборгованість за договором оренди земельної ділянки, правовідносини за яким не викликають будь-яких складнощів, та не потребують детального вивчення та аналізу станом на конкретний період у часі;

- акт наданих послуг не містять деталізації витраченого адвокатом часу на надання таких послуг, що унеможливлює встановити дійсний обсяг виконаних робіт, витрати часу адвоката та їх співмірність заявленій до стягнення сумі;

- за аналізом обставин справи, які встановлені у рішенні суду, в діях відповідача наявна недобросовісна поведінка, а також був допущений прояв суперечливої поведінки в частині розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки станом на момент укладення спірного договору;

- обсяг поданих відповідачем документів під час розгляду справи був невеликим, зокрема, подані: заява про вступ у справу представника, клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, клопотання про залучення третьої особи, відзив на позову наяву, заперечення та клопотання про надання можливості приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; адвокат приймав участь у 3-х судових засіданнях, які не були тривалими;

- загальний розмір заборгованості, яку просив стягнути позивач, складає 447 508 грн. 10 коп., з них судом задоволено 334 283 грн. 70 коп., тобто відмовлено позивачу у стягненні 113224 грн. 40 коп., отже, лише в цій частині витрати відповідача підлягають відшкодуванню з боку позивача.

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат відповідачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); предметом позову та значенням справи для сторони, господарський суд дійшов висновку, що вартість наданої професійної правничої допомоги у цій справі є завищеною та не відповідає критерію розумності та необхідності, та з урахуванням всіх аспектів цієї справи, результату її вирішення, а тому справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 4 000 грн. 00 коп.

Водночас, апелянт Криворізька міська рада наголошує, що до відзиву на позовну заяву Відповідачем не надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікував понести у зв'язку із розглядом справи.

Згідно ч. 2 ст. 124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 року у справі №904/4494/18 зробила правовий висновок, що норми процесуального закону надають суду право у разі невиконання стороною обов'язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 18.02.2021 у справі № 908/3326/19 та у постанові від 12.05.2020 у справі № 643/3720/15-ц.

В свою чергу, Верховний Суд у додатковій постанові від 21.05.2020 у справі №922/2167/19 зазначив, що неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Неповідомлення учасником справи іншого учасника справи про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог позбавляє іншого учасника справи можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат, що стало однією з підстав для відмови у задоволенні заяви товариства про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції (додаткова постанова Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 922/2821/18).

Таким чином, суд має право відмовити заявнику у стягненні судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, з іншої сторони, якщо останній не було направлено чи іншим чином повідомлено про їх попередній (орієнтовний) розрахунок, що завадило подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат чи створило перешкоди іншим чином заперечити проти їх стягнення.

Колегія суддів зауважує, що у даному випадку неподання ТОВ "Техноімпульс" попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат не позбавило позивача можливості належним чином підготуватися до спростування витрат, які він вважає необґрунтованими та доводити не співмірність таких витрат, шляхом заявлення заперечень з відповідним обґрунтуванням (т. 2 а.с. 148-151), відповідно не встановлено порушення принципу змагальності, а тому заперечення Криворізької міської ради в цій частині є необґрунтованими та відхиляються судом.

Щодо зауважень позивача про те, що акт наданих послуг долучений до клопотання про стягнення судових витрат не містить деталізації виконаних адвокатом робіт, то судом враховуються висновки Верховного Суду, зокрема, викладені в постанові від 15.03.2024 у справі №912/921/23, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Аргументи скаржника про те, що відповідачем не надано Господарському суду Дніпропетровської області підтверджень сплати виконаних робіт - надання послуги правової допомоги встановленою додатковою угодою №2 від 22.03.2024., апеляційним судом відхиляються як безпідставні, адже за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Наведене відповідає висновку об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

До того ж, як вже було зазначено, на підтвердження оплати наданих послуг правової допомоги відповідачем до клопотання додана платіжна інструкція № 3389 від 23.04.2024 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 127 у томі 2).

Між тим, колегія суддів приймає до уваги, що згідно ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону № 5076-VI порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

В свою чергу, у постанові від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 Верховний Суд виклав правову позицію, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейський суд з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014, "Горковлюк та Кагановський проти України" від 04.10.2018).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але і враховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи вказане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Проаналізувавши наведені документи та вказані в Акті послуги з урахуванням вимог, зокрема, статей 126, 129 ГПК України, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що стягненню з позивача на користь відповідача підлягають 4 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу; інша частина витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі №911/1563/18, зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Отже, саме на позивача, як сторону яка заперечує проти витрат відповідача, покладається обов'язок надати докази необґрунтованості та неспівмірності заявлених останнім витрат.

Таким чином, господарський суд фактично погодився з вказаними позивачем у запереченнях на клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу аргументи щодо невідповідності витрат критеріям обґрунтованості та співмірності з обсягом виконаних робіт. При цьому судом було враховано причини виникнення спору та поведінку винної сторони, що слідує, зокрема, зі змісту оскаржуваних судових рішень.

З огляду на усе вищевказане, апеляційний суд відхиляє аргументи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення процесуального питання щодо розподілу судових витрат, не встановлено, а тому відсутні підстави для зміни або скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2024, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Криворізької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2024 у справі № 904/958/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського Дніпропетровської області від 13.08.2024 у справі №904/958/24 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Криворізької міської ради на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2024 у справі № 904/958/24 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2024 у справі № 904/958/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 17.07.2025

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко

Попередній документ

128930656

Наступний документ

128930658

Інформація про рішення:

№ рішення:	128930657
№ справи:	904/958/24
Дата рішення:	04.06.2025
Дата публікації:	21.07.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них; що виникають з договорів оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (04.12.2025)
Дата надходження:	28.11.2025
Предмет позову:	стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки № 2020207 від 06.04.2020 у загальному розмірі 447 508 грн. 10 коп.

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

05.06.2024 14:20	Господарський суд Дніпропетровської області
30.07.2024 12:20	Господарський суд Дніпропетровської області
13.08.2024 15:40	Господарський суд Дніпропетровської області
17.09.2024 15:50	Господарський суд Дніпропетровської області
01.10.2024 17:00	Господарський суд Дніпропетровської області
26.03.2025 11:30	Центральний апеляційний господарський суд
04.06.2025 12:00	Центральний апеляційний господарський суд
04.12.2025 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області