Справа № 344/16952/24
Провадження № 22-ц/4808/939/25
Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.
Суддя-доповідач Луганська
17 липня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Луганської В.М.,
суддів: Девляшевського В.А., Баркова В.М.,
секретаря Кузів А.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 ,
на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2025 року, ухвалене судом у складі судді Бабій О.М.,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01 червня 2023 року позивачка гуляла із своєю собакою породи Ші-тсу біля свого будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Близько о 10 год 30 хв автомобіль Хонда Сівік д.н.з НОМЕР_1 , рухаючись по прибудинковій території здійснив наїзд переднім правим колесом на її собаку, внаслідок чого собака загинула на місці пригоди.
Працівниками поліції, що прибули на місце пригоди, було встановлено, що даний автомобіль належить ОСОБА_2 та відносно неї було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП. Справа №344/10419/23 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 була закрита. Під час розгляду адміністративної справи відповідачка пояснила, що транспортним засобом керував її неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відносно ОСОБА_4 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП України, справа про адміністративне правопорушення відносно нього закрита за закінченням строків притягнення до відповідальності.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди загинула собака позивачки, що завдало їй матеріальної шкоди. Згідно експертного висновку розмір матеріальної шкоди складає 21065, 00 грн.
Позивачка зазначила, що оскільки ОСОБА_4 на момент вчинення ДТП був неповнолітнім, не мав права керувати автомобілем, а тому, відповідно до закону він хоч незаконно експлуатував автомобіль, однак не став його володільцем. Власником транспортного засобу була ОСОБА_2 - мати ОСОБА_4 , яка з порушенням норм «Про дорожніх рух» та Правил дорожнього руху неправомірно передала керування автомобілем неповнолітньому сину, тому відповідно до ст.ст.1166 та 1187 ЦК України саме ОСОБА_2 повинна відшкодувати завдану шкоду.
Позивачка зазначила, що неправомірними діями відповідачки, як власника автомобіля ОСОБА_5 д.н.з НОМЕР_1 спричинена їй і моральна шкода. Собачка загинула на її очах, внаслідок чого її емоційний стан після загибелі дуже погіршився, позивачка була в депресії, не могла спати, певний період часу не могла спілкуватися з близькими та через свій пригнічений стан не могла займатися побутовими справами, чим порушився її звичний уклад життя.
Просила суд стягнути із відповідачки матеріальну шкоду у розмірі 21 065 грн та 25 000 грн моральної шкоди. Стягнути з відповідачки судові витрати.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2025 року позовні вимоги позивачки задоволено частково.
Суд стягнув з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 21065, 00 грн відшкодування матеріальної шкоди, 5000, 00 грн відшкодування моральної шкоди, 4 500 грн витрат за проведення експертизи, 3394,98 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1370,67 грн витрат по оплаті судового збору. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Судові витрати покласти на позивачку.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду про те, що ОСОБА_1 є власницею собаки по кличці «Лінда» породи Ші-тсу, що підтверджується міжнародним ветеринарним паспортом, є помилковим, оскільки такий паспорт сам по собі не підтверджує породу (родовід) собаки, а містить тільки вказівку на породу, яка записується зі слів власника. Офіційними документами, які підтверджують породу собаки є: метрика щеняти, яка підтверджує породне походження й служить підставою для отримання родоводу в майбутньому. Єдиною організацією на території України, яка на офіційному рівні може підтвердити родовід - є Кінологічна спілка України. На адвокатський запит від 24 жовтня представником скаржниці отримано відповідь № 75 Кінологічної спілки України, згідно якої в базі даних ВГО «КСУ» не має власника собаки породи ши-тцу ОСОБА_1 .
Зазначає, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами про належність їй на праві власності собаки породи - Ши-тцу, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, яким фактично підтвердив наявність зазначеної породи.
Суд першої інстанції не звернув уваги, що причину загибелі собаки не встановлено належними та допустимими доказами.
Помилковими є також висновки суду, що момент наїзду автомобілем на собаку зафіксовано на відеозаписі камер спостереження прибудинкової території за адресою м.Івано-Франківськ, вул. Південний бульвар, 28. Адже, з долученого до матеріалів справи відеозапису фактично неможливо встановити як сам момент наїзду, так й ідентифікувати особу, яка вчинила наїзд.
Скаржниця не погоджується з розміром матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 , що зазначена в експертному висновку, оскільки позивачкою не було доведено належними доказами наявність у неї собаки породи Ши-цу. Крім того, при проведенні оцінки, суб'єктом оціночної діяльності не взято до уваги вік собаки та інші індивідуальні особливості, а наведено тільки ринкову вартість цуценят породи Ши-цу з мережі інтернет.
Скаржниця посилається на те, що вина сина відповідачки ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення передбачено ст.124 КУпАП не доведена.
Зазначає, що судом не було враховано, що під час вигулювання собаки позивачкою не дотримано ст.9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», пунктів 22.2 та 22.3 Правил благоустрою території Івано-Франківської міської територіальної громади, а також пунктів 5.5 та 5.6 Правил утримання домашніх тварин підприємствами, організаціями, громадянами в м. Івано-Франківську, не забезпечила належного вигулу собаки на повідку, що й фактично стало причиною загибелі собаки.
Скаржник зазначає, що оскільки позивачем не доведено факту спричинення відповідачем матеріальних збитків, не підлягає відшкодуванню і моральна шкода.
У відзиві на апеляційну скаргу, який подано представником ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , позивачка зазначила, що рішення суду є законним та обґрунтованим, просить залишити рішення суду першої без змін, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн.
Позивачка посилається на те, що на підтвердження позовних вимог нею надано документи, які мають офіційний характер, перераховані у Законі України «Про ветеринарну медицину». Право власності підтверджується записами в амбулаторному журналі мережі ветеринарних клінік «ОлВет», де зафіксовано звернення з собакою ши-тцу на кличку ОСОБА_8 , зареєстровану на власника ОСОБА_1 у квітні та травні 2018 року та заявою продавця ОСОБА_9 , яка засвідчена нотаріально, що виключає позицію представника відповідача про відсутність доказів.
На відеозаписі, доданого до матеріалів справи чітко вбачається послідовність всіх дій та чітко видно наїзд неповнолітнім сином ОСОБА_2 на собаку позивачки, після чого настала смерть тварини. Відеозапис є цілком достатнім доказом підтвердження причинно-наслідкового зв'язку загибелі собаки Лінди. Заперечуючи вартість собаки, відповідачкою не подано жодного заперечення щодо вартості собаки та не заявлено клопотання про проведення відповідної експертизи.
Вказує, що закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні адміністративного правопорушення.
Щодо заперечення скаржником спричинення позивачці моральної шкоди, посилається на те, що позивачка є потерпілою особою, на її собаку, яка була членом сім'ї, здійснили наїзд, внаслідок якого собака загинула. Втрата домашньої улюблениці є для неї тяжким спогадом, отримане потрясіння від події негативно вплинуло на її здоров'я, тому суд вірно дійшов висновку про стягнення на її користь моральної шкоди.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу в межах доводів апеляційної скарги.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 апеляційну скаргу не визнав, вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні..
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що судом були встановлені наступні обставини: 01.06.2023 року позивачка вигулювала собаку біля будинку за адресою АДРЕСА_1 , де було здійснено наїзд на її собаку автомобілем Хонда Сівік д.н.з НОМЕР_1 , внаслідок чого собака загинула на місці пригоди. По даному факту працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №351518 відносно власника автомобіля ОСОБА_2 та складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №419250 відносно неповнолітнього сина відповідачки за ч.2 ст.124 КупАП України. Факт наїзду на собаку позивачки підтверджено належними доказами. Постановою Івано-Франківського міського суду від 06.11.2023 року провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу. Суд дійшов висновку, що закриття адміністративного провадження у зв'язку із спливом строку притягнення особи до адміністративної відповідальності не є реабілітуючою обставиною, вина заподіювача шкоди доведена, позивачкою доведено розмір матеріальної шкоди у сумі 21065, 00 грн, дійшов висновку, що саме відповідачка як власник джерела підвищеною небезпеки повинна відшкодувати шкоду.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачкою доведено факт завдання моральної шкоди, протиправність дій відповідача, причинний зв'язок між ними та з урахуванням обставин справи дійшов висновку, що сума в розмірі 5 000 грн є достатньою, адекватною та необхідною компенсацією за моральну шкоду.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та вимогам закону, виходячи з наступного
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею собаки породи ші-тсу, кличка «Лінда», що підтверджується копією міжнародного ветеринарного паспорту та яку придбала 05.12.2012 року у ОСОБА_9 , що підтверджується нотаріально-засвідченою копією заяви ОСОБА_9 від 07.12.2023 року.
01.06.2023 року позивач вигулювала собаку біля будинку за адресою АДРЕСА_1 , де було здійснено наїзд на її собаку автомобілем Хонда Сівік д.н.з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 , внаслідок чого собака загинула на місці пригоди.
По даному факту працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №351518 відносно власника автомобіля ОСОБА_2 .
Момент наїзду вказаного автомобіля на собаку зафіксовано на відеозаписі спостереження прибудинкової території за адресою м. Івано-Франківськ, вул. бульвар Південний, 28.
Згідно експертного висновку про нанесення матеріальної шкоди від 12.03.2024 року вартість завданої матеріальної шкоди власнику тварини станом на дату оцінки становить 21065, 00 грн.
Згідно постанови Івано-Франківського міського суду від 25.07.2023 року провадження в справі відносно притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст.124 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. У постанові зазначено, що ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що транспортним засобом Хонда Сівік д.н.з НОМЕР_1 керувала не вона, а її син
Відповідно до відповіді Івано-Франківського РУН ГУНП в Івано-Франківській області від 29.09.2023 на звернення ОСОБА_1 на момент скоєння ДТП 01.06.2023 року за кермом автомобіля «Honda» д.н.з. НОМЕР_1 , перебував неповнолітній ОСОБА_4 , відносно якого складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД№419250 за ч.2 ст.126 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №419346 від 28.09.2023 року 01.06.2023 року 0 10 год 30 хв водій ОСОБА_4 керуючи автомобілем Хонда Сівік д.н.з НОМЕР_1 перед початком руху не переконався в безпеці маневру, не стежив за дорожньою обставновкою та здійснив наїзд на собаку. У резельтаті ДТП собака загинула.
Постановою Івано-Франківського міського суду від 06.11.2023 року провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 180 ЦК України тварини є особливим об'єктом цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі.
Отже, собака є майном, об'єктом права власності людини, яке остання здійснює відповідно до закону на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб. І як власнику речі (собаки) згідно зі ст.317 ЦК України лише її господарю належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до статті 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Під час розгляду справи встановлено, що 01.06.2023 року позивач вигулювала собаку біля будинку за адресою АДРЕСА_1 , де було здійснено наїзд на її собаку автомобілем Хонда Сівік д.н.з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 , внаслідок чого собака загинула на місці пригоди.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №419346 від 28.09.2023 року 01.06.2023 року о 10 год 30 хв водій ОСОБА_4 керуючи автомобілем Хонда Сівік д.н.з НОМЕР_1 перед початком руху не переконався в безпеці маневру, не стежив за дорожньою обставновкою та здійснив наїзд на собаку. У результаті ДТП собака загинула.
Постановою Івано-Франківського міського суду від 06.11.2023 року провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.
На час вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 був неповнолітнім.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2.12 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу має право довіряти в установленому порядку розпорядження транспортним засобом іншій особі.
Згідно з пунктом 2.2 вищеназваних Правил, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно до п. 2.13. вказаних Правил право на керування транспортними засобами особам може бути надано автомобілями з 18-річного віку.
ОСОБА_2 в порушення вказаних Правил передала право керування автомобілем своєму неповнолітньому сину, який не мав права керувати транспортним засобом, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої було здійснено наїзд на собаку позивачки внаслідок чого собака загинула.
Вина ОСОБА_4 в скоєнні вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди підтверджується матеріалами справи, а саме протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №419346 від 28.09.2023 року, постановою Івано-Франківського міського суду від 06.11.2023 року провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.
Закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Вищенаведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду викладеними у постановах: від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, тому доводи апеляційної скарги про те, що вина ОСОБА_4 не доведена не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.
З урахуванням викладеного, та з урахуванням вимог статей 1179 та 1187 ЦК України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для покладення обов'язку по відшкодуванню шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 01 червня 2023 року в результаті якої було здійснено наїзд на собаку відповідачки саме на володільця транспортного засобу - ОСОБА_2 .
Між тим, суд першої інстанції не врахував, що згідно ст.9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» особа, яка утримує домашню тварину, зобов'язана: забезпечити домашній тварині необхідні умови, що відповідають її біологічним, видовим та індивідуальним особливостям, відповідно до вимог цього Закону; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм експлуатації жилого приміщення, де утримується домашня тварина (місце постійного утримання), та норм співжиття. Правила утримання домашніх тварин установлюються органами місцевого самоврядування. Особи, які утримують домашніх тварин, мають право з'являтися з ними поза місцями їх постійного утримання (супроводжувати їх). Супроводжувати домашню тварину може особа, яка досягла 14-річного віку. Особа, яка супроводжує тварину, зобов'язана забезпечити: безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною; безпеку супроводжуваної домашньої тварини; безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за її поведінкою; наявність повідка для здійснення вигулу собак та інших домашніх тварин, які можуть становити небезпеку для життя чи здоров'я людини, поза місцем постійного утримання таких тварин, а також намордника на собаках порід, що включені до Переліку небезпечних порід собак, що затверджується Кабінетом Міністрів України; наявність на домашній тварині нашийника з ідентифікуючими позначками. При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду.
Фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов'язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів, зазначених у статті 2 цього Закону, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил, а також не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб та не створювати загрози безпеці людей, а також інших тварин.
Рішенням Івано-Франківської міської територіальної громади №214 від 18.04.2013 року затверджено Правила утримання домашніх тварин підприємствами, організаціями, громадянами в місті Івано-Франківську, які встановлюють порядок утримання, використання, визначення ступеня небезпечності (соціальної адаптованості) в умовах міста, визначають права та обов'язки власників домашніх тварин, а також контроль в цій сфері.
Відповідно до пункту 5.5 Правил дозволяється виводити собак за межі квартири, території подвір'я, організацій, підприємств тощо лише на повідку з прикріпленим до нашийника особистим номерним знаком, а потенційно небезпечних собак та собак, що визнані небезпечними, обов'язково на короткому повідку (не більше 1,2 м) і в наморднику.
Згідно 5.6 Правил особа, яка супроводжує домашню тварину також зобов'язана: здійснювати вигул собак без повідка лише в місцях та зонах для вигулу тварин, які позначені відповідними знаками або надписами.
Заперечуючи проти позову, відповідачка вказувала, що позивачка не забезпечила належний догляд за своєю твариною, здійснювала вигул собаки без повідка чим порушила Правила утримання тварин у м. Івано-Франківську та сприяла настанню шкоди.
Момент наїзду автомобіля Хонда Сівік д.н.з. НОМЕР_1 на собаку зафіксовано на відеозаписі спостереження прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1 .
З відеозапису спостереження вбачається, що позивачка вийшла з будинку і тримала свою собаку на повідку. Між тим з даного відеозапису не вбачається, що в момент наїзду на собаку остання була на повідку. З фото, яке додано позивачкою вбачається, що на загиблій собаці відсутній повідок. Доказів того, що в момент наїзду тварина була на повідку, позивачкою не надано. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними.
Згідно частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.
Відповідно до частини першої-другої статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Суд першої інстанції не надав належної оцінка діям позивачки, яка не в повній мірі забезпечила заходи безпеки супроводжуваної домашньої тварини, контроль та нагляд за її поведінкою. Факт вигулу собаки без повідка свідчить про порушення позивачкою наведених вище Правил утримання домашніх тварин і розцінюється колегією суддів як її груба необережність, що сприяла настанню шкоди.
На підтвердження розміру матеріальної шкоди позивачкою надано експертний висновок про нанесення матеріальної шкоди від 12 березня 2024 року. Згідно якого артість завданої матеріальної шкоди власнику тварин станом на дату оцінки становить 21065, 00 грн,
ОСОБА_2 не спростовано належними доказами експертний висновок про нанесення матеріальної шкоди від 12 березня 2024 року. Доводи скаржниці про те, що при проведені оцінки не взято до уваги вік собаки та інші індивідуальні особливості не заслуговує на увагу, оскільки висновок не спростовано належними доказами і під час розгляду справи стороною відповідача не заявлялися клопотання про призначення експертизи по визначенню розміру матеріальної шкоди.
На підтвердження породи собаки позивачкою надано міжнародний ветеринарний паспорт, в якому зазначено в розділі опису собаки собака породи Ші-тцу, масть чорно-біла, власником собаки є ОСОБА_1 . Надано заяву ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_1 , 05.12.2012 року придбала у неї цуценя породи Ші-тсу вартістю 20000, 00 грн.
На спростування породи собаки відповідачкою надано довідку Всеукраїнської громадської організації «Кінологічна спілка України» №75 від 24.10.2024 року згідно якої в базі даних ВГО «КСУ» не має власника собаки породи Ши-тцу ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає, що дана довідка не спростовує дані, які містяться в міжнародному ветеринарному паспорті, який надано позивачкою на підтвердження того, що вона є власником собаки породи Ші-тцу, оскільки згідно із статутом Всеукраїнської громадської організації «Кінологічна спілка України», який є у відкритому доступі, Всеукраїнська громадська організація «Кінологічна спілка України є добровільним громадським об'єднанням, яке на основі спільності інтересів об'єднує власників і любителів чистопородних собак для спільної реалізації мети та завдань, передбачених цим Статутом.
Згідно з п. 3.1 вказаного статуту для досягнення мети та статутних завдань КСУ у порядку встановленому законодавством зокрема, видає родоводи КСУ із застосуванням абревіатури та логотипу КСУ на чистопородних собак, власниками яких є індивідуальні члени КСУ та члени громадських об'єднань кінологічного спрямування;
реєструє, здійснюючи відповідну перевірку, родоводи на чистопородних собак, власниками яких є індивідуальні члени КСУ та члени громадських об'єднань кінологічного спрямування.
Між тим, вказана довідка містить інформацію про те, що в базі даних ВГО «КСУ» не має власника собаки породи ши-цу ОСОБА_1 . Дана довідка не містить інформації про те чи зверталася позивачка до них із заявою про видачу родоводу на її собаку, чи є ОСОБА_1 членом такої організації, не містить будь-якої інформації щодо породи собаки позивачки на підтвердження чи спростування її. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що вказана довідка не спростовує докази, які надані позивачкою на підтвердження породи її собаки, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
Доводи апеляційної скарги про можливі інші причини загибелі собаки (вік ) є припущеннями і не приймаються до уваги апеляційним судом. Відповідачкою не надано жодних доказів на підтвердження того, що загибель собаки позивачки сталася з іншої причини, з інших обставин, які б в цей день, час та місці могли обумовити загибель собаки позивачки.
Частиною п'ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди відповідачка ОСОБА_2 могла бути звільнена від обов'язку відшкодувати ОСОБА_1 майнову шкоду за умови доведення, що шкоду завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Колегія суддів враховує, що шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки, доказів про те, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого відповідачем суду не надано, тому відповідачка відповідає за завдану шкоду за відсутності вини.
Враховуючи дії позивачки, яка не в повній мірі забезпечила заходи безпеки супроводжуваної домашньої тварини, контроль за її поведінкою з урахуванням положень частини другої статті 1193 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру відшкодування матеріальної шкоди до 10532, 50 грн.
Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, душевних страждань.
Суд першої інстанції, встановивши причинний зв'язок між неправомірними діями відповідачки, як володільця джерела підвищеної небезпеки, та заподіяною шкодою, дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідачку обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди. Однак при визначені розміру моральної шкоди суд не врахував та не дав оцінку діям позивачки, яка не в повній мірі забезпечила заходи безпеки домашньої тварини, контроль та нагляд за її поведінкою, що свідчить про грубу необережність в діях останньої, яка сприяла виникненню шкоди. Отже, враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди підлягає зменшенню до 2500, 00 грн, вказаний розмір відшкодування позивачці ОСОБА_1 моральної шкоди відповідає засадам розумності і справедливості та не призведе до безпідставного збагачення позивачки за рахунок відповідача.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , яка подано представником ОСОБА_3 , тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі -10532, 50 грн, моральної шкоди у розмірі - 2500, 00 грн.
За приписами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За правилами ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат.
За подання позову ОСОБА_1 сплачено 2 422, 40 грн, судовий збір, який підлягав сплаті складає 1211,20 грн виходячи з ціни позову.
За подання апеляційної скарги на рішення суду ОСОБА_2 сплачено 1816,8 грн.
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Позов ОСОБА_1 задоволено на 28,29 %, то із відповідачки на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі що становить 342,64 грн (28,29 % від 1211,2 грн).
З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору, понесені останньою при зверненні до суду з апеляційною скаргою 1302,82 грн (71,71% від 1816,8 грн).
Враховуючи положення ч.10 ст.141 ЦПК України, остаточно з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 різниця суми судового збору в сумі 960, 18 грн (1302,82-342,64).
Щодо витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
За ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема,у рішеннях від 23січня 2014року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26лютого 2015року у справі «Баришевський проти України» зазначено,що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
ОСОБА_1 у суді першої інстанції просила стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 гривень.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачкою надано: договір про надання правової допомоги від 01.08.2024 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Пахарем О.А., який діє до вирішення справи згідно предмету договору, але не довше двох років (п.7.1 договору); акт від 13.09.2024 року про прийняття-передачі наданих послуг з правничої допомоги, наданої адвокатом Пахарем О.А., в якому сторонами визначено вартість послуг з надання правової допомоги, а саме: 1000 грн - ознайомлення з матеріалами справи про адміністративне правопорушення (2 год); 5000 грн - підготовка позовної заяви - 5000 грн (10 год); квитанцію 308/08/24 від 13.09.2024 року , згідно адвокат Пахар О.А. отримав від ОСОБА_1 6000 грн.
Таким чином, позивачкою документально підтверджено та доведено витрати на правову допомогу в суді першої інстанції.
Відповідачка клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції не подала.
На підставі викладеного, з урахуванням принципу пропорційності вказані витрати підлягають стягненню у розмірі 1697,40 грн (28,29 % від 6000 грн).
Що стосується стягнення витрат за проведення судової автотоварознавчої експертизи, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно висновку експерта ТОВ «Кето Груп» від 12.03.2025 року визначено вартість матеріальних збитків ОСОБА_1 .
За проведення експертизи ОСОБА_1 сплатила 4500 грн, що підтверджується платіжною інструкцією.
Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, то з відповідачки на користь позивачки підлягають стягненню витрати за проведення експертизи в розмірі пропорційно задоволеній частині позовних вимог, що складає -1273,05 грн ( 28,29%) (4500% 28,29).
Стосовно витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Синишин П.Є. просить стягнути з відповідачки ОСОБА_2 витрати за надання на правової допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн.
До відзиву на апеляційну скаргу представником ОСОБА_1 - адвокатом Синишин П.Є. долучено: договір про надання правової допомоги від 05.06.2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Синишиним П.Є; акт про надання правничої допомоги від 05.06.2025 року, яким ОСОБА_1 та адвокат Синишин П.Є. засвідчили, що виконавець надав, а клієнт отримав такі послуги: консультації, вивчення матеріалів, законодавства (судової практики), складання відзиву на апеляційну скаргу з додатками (10 год) - 10 000 грн. Тобто, позивачкою документально підтверджено та доведено витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
Заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем не надано, тому є підстави для стягнення витрат на правничу допомогу.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, з урахуванням принципу пропорційності на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 2829 грн (28,29 % від 10000 грн).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384, ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 матеріальну шкоду у розмірі 10532, 50 грн, моральну шкоду у розмірі 2500, 00 грн, судові витрати на правову допомогу у суді першої інстанції 1697, 40 грн, витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі - 2829, 00 грн, витрати за проведення експертизи у розмір 1273, 05 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги 959, 89 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 18 липня 2025 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: В.А. Девляшевський
В.М.Барков