Житомирський апеляційний суд
Справа №273/735/24 Головуючий у 1-й інст. Бєлкіна Д. С.
Номер провадження №33/4805/608/25
Категорія ч.1 ст.130 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й.
16 липня 2025 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Баранівського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2025 року, якою провадження у справі про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрито,
Постановою судді Баранівського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2025 року закрито провадження у справі про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв'язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Згідно постанови судді місцевого суду, ОСОБА_1 22 березня 2024 року о 01-28 год в м. Баранівка по вул. Соборній, керував транспортним засобом «ВАЗ 21099», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, порушення мови), від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки ТЗ та в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Посилаючись на положення ст. 38 КУпАП та п. 7 ст. 247 КУпАП суддя районного суду закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Не погоджуючись із вказаною постановою судді місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову скасувати, провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи. Зокрема зазначив, що у постанові відсутній висновок про визнання скаржника винним. У справі відсутні докази керування ним транспортним засобом, а його заперечення з цього приводу не взяті працівниками поліції до уваги. Вказав, що не відмовлявся від проходження огляду, у медичному закладі клопотав про забір зразків біологічного середовища для встановлення стану алкогольного сп'яніння. Попросився вийти на вулицю, щоб знайти можливість самостійно зв'язатись із захисником, коли повернувся працівників поліції не було, тому пішов додому. У діях лікаря ОСОБА_2 скаржник вбачає порушення п.п. 11,13 постанови КМУ №1103 від 17 грудня 2008 року, а також п.п. 8, 13 Наказу №1452/735 МВС України МОЗ України від 09 листопада 2015 року. Протокол про адміністративне правопорушення не містить відомостей про технічний засіб, за допомогою якого здійснювалось фіксація правопорушення. Крім іншого, суд першої інстанції проігнорував клопотання ОСОБА_1 від 09 квітня 2025 року про закриття провадження. На думку скаржника, у його діях відсутній склад правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, а вина у вчиненні даного адміністративного правопорушення - не доведена.
Будучи належним чином повідомленим про місце і час судового засідання ОСОБА_1 у судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явився, подав заяву, в якій просив справу розглядати у його відсутності, апеляційну скаргу задовольнити.
За змістом частини шостої статті 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала апеляційну скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
За таких обставин, з метою недопущення затягування розгляду справи, зважаючи на положення статті 268 КУпАП, які не містять імперативної заборони щодо розгляду справи за відсутності особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення та у відповідності до положень ч. 6 ст. 294 КУпАП, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які беруть участь в апеляційному провадженні справи. Окрім того, слід зазначити, що в силу ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у вказаній категорії справ не є обов'язковою.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, доходжу наступного висновку.
Як слідує з матеріалів справи у провину ОСОБА_1 ставиться порушення пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Згідно пункту 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР України) передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення зазначеної вимоги ПДР України передбачена ст. 130 КУпАП.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за встановлених та викладених у постанові обставин, підтверджується зібраними у справі доказами, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 269354 від 22 березня 2024 року; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого у ОСОБА_1 виявлені ознаки: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, порушена координація рухів, від проходження відмовився; направленням на огляд водія транспортного засобу до КНП Баранівська лікарня; висновком КНП «Баранівська лікарня» №716 від 22 березня 2024 року, згідно якого ОСОБА_1 від огляду у медичному закладі відмовився; копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №319234 від 22 березня 2024 року про накладення на ОСОБА_1 стягнення за порушення ним п.п. 19.1, 2.1 а ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП, ч. 1 ст. 126 КУпАП; розпискою про роз'яснення прав та обов'язків, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП; розпискою про інформування особи, яка підлягає огляду на стан алкогольного сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу; відеозаписами з нагрудних камер поліцейських.
Проаналізувавши зібрані у справі докази у сукупності та взаємозв'язку апеляційний суд дійшов до висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, з відеозапису обставин події вбачається, що працівники поліції зупинили автомобіль ВАЗ 21099, державний номерний знак НОМЕР_1 . Працівники поліції підійшли до автомобіля, вказавши на ОСОБА_1 як на водія транспортного засобу, повідомили причину зупинки, а саме: рух на автомобілі у комендантську годину із вимкненими фарами. Після заперечень ОСОБА_1 щодо керування ним транспортним засобом, працівники поліції на запит останнього в подальшому надали відповідні відеодокази. Разом з тим, працівник поліції виказав підозру про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з запахом алкоголю з ротової порожнини. На пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою приладу Драгер відмовився, погодився на огляд у медичному закладі. У Баранівській лікарні у присутності лікаря та працівників поліції ОСОБА_1 категорично відмовився від проходження огляду на газоаналізаторі Драгер, мотивуючи це бажанням здати кров або пройти огляд у присутності адвоката, не зважаючи на неодноразові роз'яснення, що огляд у медичному закладі проводиться за результатами огляду та засобу вимірювальної техніки, а така позиція водія буде розцінюватися як відмова від проходження огляду. Далі водію роз'яснені наслідки такої відмови, права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлено про відсторонення від керування транспортним засобом. Від ознайомлення складених адміністративних матеріалів ОСОБА_1 самоусунувся, залишивши медичний заклад під приводом паління.
Також на відеозаписах чітко видно рух автомобіля у темну пору доби із вимкненими фарами, а також момент пересідання ОСОБА_1 з водійського місця на пасажирське, оскільки після зупинки записами зафіксовано коливання транспортного засобу із боку в бік. Коли працівники поліції відкрили двері автомобіля, ОСОБА_1 сидів на задньому ряді автомобіля, заперечуючи, що він - водій. Інших осіб, які залишали авто або перебували в ньому на місці не було.
Оцінивши вказані обставини, апеляційний суд доходить висновку, що зібраними у справі доказами підтверджено факт перебування ОСОБА_1 за кермом автомобіля. Крім того, факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 підтверджується постановою серії ББА №319234 від 22 березня 2024 року про накладення адміністративного стягнення на нього за порушення ним ПДР за ч. 2 ст. 122 та ч. 1 ст. 126 КУпАП. Відомостей щодо оскарження або скасування останньої скаржник не надав.
Вказане у повному обсязі узгоджується з наданим відеозаписом, а доводи скаржника у цій частині суд вважає необґрунтованими та розцінює як намагання останнього уникнути притягнення до адміністративної відповідальності.
Наданий відеозапис апеляційний суд визнає відповідним п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 р. №1026, оскільки хоча він і фрагментований, проте є послідовним, за допомогою останнього можна відтворити обставини, за яких патрульні, зупинили ОСОБА_1 за кермом автомобіля ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_1 та після виявлених у нього ознак алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, почервоніння обличчя), у відповідності до встановленого законом порядку, пропонували йому пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння. ОСОБА_1 відмовився від огляду на місці зупинки автомобіля та в медичному закладі. Сам факт відмови його від проходження огляду був причиною складення протоколу про адміністративне правопорушення за п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Тому його дії кваліфіковані вірно за ч. 1 ст. 130 КУпАП за порушення п. 2.5 ПДР.
Відсутність посилання у протоколі на номер технічного засобу, за допомогою якого здійснювалась відеозйомка, не спростовує обставин об'єктивно зафіксованих на наявному в матеріалах відеозаписі та не виключає належність та і допустимість даного доказу.
Посилання захисника на порушення лікарем медичного закладу п.п.11,13 постанови КМУ №1103 від 17 грудня 2008 року, а також п.п. 8, 13 Наказу №1452/735 МВС України МОЗ України від 09 листопада 2015 року суд вважає надуманими, оскільки відеозаписом зафіксовано, що і працівники поліції і працівники медичного закладу вичерпали усі законні способи спонукати водія у проходженні огляду на стан алкогольного сп'яніння, неодноразово роз'яснювали його права, зокрема й право на захист, наслідки відмови та затягування прийняття рішення щодо проходження огляду. Будь-яких доказів щодо оскарження дій вказаних осіб скаржником не надано.
Крім того, апеляційний суду на противагу доводам скаржника підтверджує належність протоколу про адміністративне правопорушення як доказу, оскільки останній складений за встановленою формою з урахуванням всіх вимог, передбачених ст. 256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395.
Згідно ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
На підставі викладеного, апеляційний суд констатує доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що підтверджено зібраними у справі доказами.
Варто зауважити, що порушення Правил дорожнього руху, які мають наслідком відповідальність за ст. 130 КУпАП є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.
Разом з тим, розглянувши доводи ОСОБА_1 щодо незаконності оскаржуваної постанови у зв'язку з не встановленням у суді першої інстанції усіх обставин справи та вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції неодноразово відкладав розгляд справи з різних підстав протягом майже року, що призвело до винесення суддею суду першої інстанції постанови від 09 квітня 2025 року про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв'язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення. Такий висновок районний суд зробив з посиланням на положення ч. 6 ст. 38 КУпАП, за змістом якої адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ст. 130 цього кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення, зазначивши, що строки притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності по ч. 1 ст. 130 КУпАП закінчились ще 22 березня 2025 року.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком та враховує той факт, що згідно вимог п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.
Такого висновку суддя районного суду дійшов, виходячи з того, що з матеріалів справи вбачається, що дії ОСОБА_1 кваліфіковані поліцією як правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, мали місце 22 березня 2024 року.
Оскільки адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ст. 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення, то з урахуванням того, що визначений ст. 38 КУпАП строк накладення адміністративного стягнення на час розгляду справи у районному суді закінчився, суд був позбавлений процесуальної можливості вирішувати питання про винуватість або невинуватість ОСОБА_1 .
Положеннями ст. 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Разом з тим, п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП не містить положень щодо обов'язку суду встановлювати обставини вчинення адміністративного правопорушення та наявність вини особи у його вчиненні у разі спливу строків притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Тлумачення вказаної норми права дозволяє дійти висновку, що встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь-яких інших обставин, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення (ст. 280 КУпАП), у тому числі й вини особи у його вчиненні.
Крім того, згідно узагальненого науково-консультативного висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України від 07 листопада 2017 року, під час закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 38 КУпАП вина особи не встановлюється. Вказаний висновок обґрунтовано тим, що поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття їх в одній постанові свідчить про порушення права людини на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції. За правилами ст. 284 КУпАП рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини.
Апеляційний суд також враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року (справа №308/8763/15-а), згідно з якою п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення.
Отже, наявність або відсутність вини встановлюється саме під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Вина осіб, що притягуються до адміністративної відповідальності, не встановлюється у справах, у яких провадження закривається.
Так, і у рішенні ЄСПЛ у справі «Грабчук проти України» від 26 вересня 2006 року вказано, що у разі закриття провадження по справі, питання про доведеність вини особи не вирішується.
Зважаючи на викладене, та враховуючи те, що на час розгляду справи у Баранівському районному суді Житомирської області закінчився строк, передбачений ст. 38 КУпАП, то суд першої інстанції посилаючись на положення п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ст. 130 КУпАП, у зв'язку із закінченням строку, передбаченого ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На підставі викладеного апеляційний суд вважає безпідставними доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, із встановленням обставин правопорушення та оцінкою дій працівників поліції.
Разом з тим, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості оскаржити неправомірні, на його думку, дії поліцейських під час зупинки автомобіля та оформлення адміністративних матеріалів, з наданням відповідних доказів до матеріалів справи, тому апеляційні доводи в цій частині є необґрунтованими та суб'єктивними.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, будь-яких вагомих доказів та доводів на спростування правильності висновків суду першої інстанції не надано.
За таких обставин, відсутні підстави для скасування чи зміни постанови судді місцевого суду відносно ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Баранівського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Й. Григорусь