вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/1571/25
381/2886/25
Заочне Рішення
Іменем України
15 липня 2025 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Встановив:
У травні 2025 року представником товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» (далі, ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ», позивач) з використанням системи «Електронний суд» подано позов до Фастівського міськрайонного суду Київської області про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 20 346,24 гривень з ОСОБА_1 (далі, відповідачка).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 лютого 2019 року між акціонерним товариством «ІДЕЯ БАНК» (далі, АТ «ІДЕЯ БАНК») та ОСОБА_1 було укладено угоду № С-001-046378-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки.
За умовами даної угоди відповідачка отримала кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії, з максимальним розміром ліміту 200 000 грн., на момент укладення угоди ліміт доступний відповідачці становив 6 500,00 грн.
Процентна ставка за користування кредитними коштами становила 48 % річних.
Натомість, відповідачка, умови щодо своєчасного повернення грошових коштів не виконала, внаслідок чого в останньої виникла заборгованість, яка становить 20 346,24 гривень та складається з: 6 495,32 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 10 265,74 гривень - заборгованість за відсотками, 2 771,66 гривень - інфляційних витрат, 813,52 гривень - 3 % річних.
В подальшому, внаслідок укладення договорів факторингу, право вимоги за зазначеною вище угодою № С-001-046378-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки спочатку перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОТАНІ», а потім - до позивача, товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ».
З урахуванням викладеного, позивач, діючи через свого представника, просить стягнути з відповідачки заборгованість за угодою № С-001-046378-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 12 лютого 2019 року у сумі 20 346,24 гривень та відшкодувати витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 2 422,40 гривні, за оплату послуг поштового зв'язку у сумі відповідно до розрахункового документа про оплату послуг поштового зв'язку, а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 200 гривень.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі, вирішено проводити судовий розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання призначено на 15 липня 2025 року на 11 годину 00 хвилин (а. с. 131).
В судове засідання представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час і дату проведення судового засідання, не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
В судове засідання відповідачка, будучи належним чином повідомленою про час і дату проведення судового засідання, не з'явилася, конверт з ухвалою про відкриття провадження, із судовою повісткою повернувся без вручення із зазначенням працівником поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», про причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не подала, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Як передбачено п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (ч. 4 ст. 130 ЦПК України).
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Також згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» №12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.
З урахуванням наведеного, суд констатує, що відповідачка вважається такою, що була належним чином повідомленою про час і дату проведення судового засідання, а її неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
За згодою представника позивача суд ухвалює рішення за правилами заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Ознайомившись зі змістом позову та дослідивши долучені до матеріалів справи докази, суд вважає встановленими наступні обставини справи.
Так, судом встановлено, що 12 лютого 2019 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено угоду № С-001-046378-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки (а. с. 89).
Згідно п. 2.1, 7 угоди максимальний розмір кредитної лінії становить 200 000 гривень, зі строком дії 12 місяців з можливістю автоматичної пролонгації.
Згідно п. 2.2 угоди розмір кредитної лінії на дату укладення угоди становить 6 500 гривень.
Порядок сплати процентів за користування кредитом та їх розмір визначені в пункту 2.3 угоди, відповідно до якої процентна ставка за користування кредитом становить 48 % річних.
Цей договір підписаний відповідачкою, як клієнтом та позичальницею.
Відповідачка допустила прострочення виконання зобов'язань щодо повернення тіла кредиту і сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого виникла заборгованість, яка, згідно тверджень позивача становить 20 346,24 гривень і складається з 6 495,32 гривень - заборгованості за тілом кредиту, 10 265,74 гривень - заборгованості за відсотками, 2 771,66 гривень - інфляційні витрати, 813,52 гривень - 3 % річних.
Правильність визначення суми боргу за тілом кредиту і процентами підтверджується випискою ТОВ «ІДЕЯ БАНК» по рахунку клієнта, довідкою-розрахунком заборгованості, розрахунком інфляційних втрат та 3 % від суми боргу, розрахунком 3 % річних (а. с. 69-82, 83, 107-108, 109).
Відповідачка обставини щодо укладення договору, погодження його умов та отримання грошових коштів в борг у сумі 6 500 гривень не заперечує.
Доказів повного чи часткового погашення заборгованості не надала, як не надала і інших розрахунків сум заборгованості, відмінних від розрахунків позивача.
В подальшому були укладені договори факторингу № 16-11/23 від 16 листопада 2023 року та № 29/12-23 від 29 грудня 2023 року, згідно з якими право вимоги за угодою № С-001-046378-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 12.02.2019 року спочатку перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОНАТІ», а згодом і до товариства з обмеженою відповідальністю «СОНФОРД КАПІТАЛ», позивача у справі. Додатками до договорів факторингу є реєстр боржників та витяги з реєстру боржників(а. с. 53-66, 40-52, 67-68).
Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували факт укладення зазначених договорів факторингу та переходу до позивача, як нового кредитора, права вимоги за угодою № С-001-046378-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 12.02.2019 року.
На підставі цих договорів до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за угодою № С-001-046378-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 12.02.2019 року.
Відповідачка не надала заперечень щодо чинності зазначених договорів факторингу та не заперечувала обставин щодо переходу права вимоги до позивача, як нового кредитора.
З урахування встановлених вище обставин, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні правові норми.
Встановивши відповідні обставини справи, суд вважає, що спірні правовідносини сторін спору врегульовані нормами ЦК України, що регламентують укладення правочинів, виникнення прав та обов'язків в зобов'язанні, обов'язковість виконання зобов'язань та договорів і заміну кредитора в зобов'язання.
Так, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.
При цьому,необхідною умовою для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.
Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно приписів частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно приписів частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно приписів частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно приписів пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Зміст наведених правових норм свідчить про те, що договір є підставою для виникнення прав та обов'язків, правомірність договору, як двостороннього правочину презюмується, а заміна сторони договору може бути здійснена внаслідок відступлення права вимоги, в тому числі під час укладення договору факторингу.
З урахування встановлених обставин справи та наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що до ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ», як до нового кредитора, перейшли права та обов'язки у зобов'язанні, що існує в межах кредитного договору, і позивач має достатні підстави для стягнення на його користь заборгованості за кредитними договорами.
З урахуванням викладеного, за відсутності доказів повного чи часткового виконання умов договору позичальницею та повернення коштів, суд приходить до висновку, що відповідачкою порушені умови кредитного договору, а права позивача, як кредитора, підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами в судовому порядку, що відповідає способам захисту права, встановленим в частині 2 статті 16 ЦК України.
Разом із тим, суд частково погоджується з вимогами позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних за правилами частини 2 статті 625 ЦК України.
Зокрема, згідно приписів частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем, як новим кредитором у зобов'язанні, заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних за період з 13 лютого 2020 року до 23 лютого 2022 року включно (а. с. 107-109).
При цьому, згідно приписів пункту 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону України № 533-ІХ, що набрав чинності з 18 березня 2020 року, у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року виконання зобов'язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по 31 травня 2020 року (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по 31 травня 2020 року виконання зобов'язань зі сплати платежів).
Згодом, згідно із Законом України № 591-ІХ від 13 травня 2020 року, що набрав чинності 29 травня 2020 року, пункт 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» викладено у новій редакції, згідно якої - у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором.
Зазначені вище закони, якими вносили зміни до пункту 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» є законами, які скасовують або пом'якшують відповідальність і відповідно до приписів статті 58 Конституції України мають зворотну дію в часі, а отже є застосовними до спірних правовідносин, починаючи з 01 березня 2020 року.
Нарахування інфляційних втрат та 3 процентів річних за правилами частини 2 статті 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а отже приписи п. 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» є застосовними до вказаних правовідносин.
Суд вважає, що починаючи з 01 березня 2020 року і до дати закінчення карантину, 30 червня 2023 року, приписи частини 2 статті 625 ЦК України не застосовуються до правовідносин, які виникають у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання за споживчим кредитом.
Отже, інфляційні втрати і 3 проценти річних нараховуються за період часу з 13 лютого 2020 року до 01 березня 2020 року.
За вказаний період часу інфляційні втрати становлять - 50,28 гривень, а нараховані 3 проценти річних - 24,73 гривні.
Отже, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню становить 16 735,51 гривень та включає: 6 495,32 гривні - заборгованість за тілом кредиту, 10 265,74 гривні - заборгованість за процентами, 50,28 гривень - інфляційні втрати, 24,73 гривні - 3% річних.
Далі, як слідує з тексту позовної заяви і доданих до неї документів, представник позивача просить стягнути з відповідачки на користь позивача понесені ними витрати на правничу допомогу у сумі 7 200 гривень.
Обставини щодо надання правничої допомоги та розміру підтверджуються копією договору про надання правової допомоги № 1/04 від 01.04.2024 року, з додатками, копією акту приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 5 від 05.05.2025 року, копією ордеру, копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а. с. 26-33, 34-36, 98, 16, 24-25).
Оцінюючи наявність фактичних та правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Керуючись критеріями принципами справедливості, співмірності та верховенства права, враховуючи складність цієї справи, її типовий характер та факт часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне зменшити розмір компенсації витрат позивача за надання професійної правничої допомоги і стягнути з відповідачки 3 000 гривень.
Далі, у відповідності до приписів статті 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру. Оскільки позовні вимоги задоволені на 82% від первинно заявлених, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 986,36 гривень.
Далі, вимога представника позивача про стягнення витрат на оплату послуг поштового зв'язку в сумі відповідно до розрахункового документа про оплату послуг поштового зв'язку, задоволенню не підлягає, оскільки вказані витрати не охоплюються положеннями ст. 133 ЦПК України, а поштове відправлення примірника позовної заяви відповідачці передує відкриттю провадження у справі та є процесуальним обов'язком позивача, який, використовуючи систему «Електронний суд» для подаяння позовної заяви, окрім необхідності виконання обов'язків щодо направлення примірника позовної заяви з додатками на адресу відповідача, отримує певні процесуальні привілею у вигляді застосування понижувального коефіцієнту під час визначення розміру судового збору.
Крім цього, суд зауважує, що конкретний розмір витрат на оплату послуг поштового зв'язку не конкретизований у прохальній частині позовної заяви.
Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 4, 12, 81, 133, 141, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, -
Ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» заборгованість за угодою про відкриття та обслуговування кредитної лінії № С-001-046378-19-980 та про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 12 лютого 2019 року у сумі 16 735,51 гривень, що складається з 6 495,32 гривень - заборгованості за тілом кредиту, 10 265,74 гривень - заборгованості за відсотками, 50,28 гривень - інфляційних витрат, 24,73 гривень - 3 % річних.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» 3 000 гривень, як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» 1 986,36 гривень, як відшкодування сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 43575686, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Самуха В.О.