Справа № 521/15877/24
Номер провадження № 2/521/1181/25
08 липня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд м. Одеси, в складі:
головуючого судді Громіка Д.Д.,
при секретарі Котигорох Н.С.,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду № 204, в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, у якому просить стягнути із відповідачки суму боргу у розмірі 10 530,00 доларів США. В обґрунтування позову зазначив, що 22.02.2024 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М., зареєстровано в реєстрі за № 343. Згідно Договору позики Позикодавець ОСОБА_1 передав у власність позичальнику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 7 800,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути грошові кошти у строк до 22.08.2024 року. Однак, станом на час звернення до суду з вищевказаним позовом, відповідачка свої зобов'язання не виконала, а тому позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом. Разом з позовом позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на нерухоме майно, що належить відповідачці.
В подальшому, позивач збільшив розмір своїх позовних вимог та просив суд стягнути з відповідачки на його користь грошові кошти у розмірі 15 600,00 доларів США.
Ухвалою судді про прийняття цивільної справи до свого провадження та відкриття провадження по справі від 16.10.2024 року було постановлено проводити розгляд у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою судді про забезпечення позову від 01.10.2024 року було накладено арешт на: -земельну ділянку, площею 7,24 га, цільове призначення для ведення сільськогосподарського виробництва, розташованої в с/р Стрюківська Березівського (колишнього Миколаївського) району Одеської області, кадастровий номер 5123584500:01:001:0536, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1131732851235, та на земельну ділянку, площею 7,24 га, цільове призначення для ведення сільськогосподарського виробництва, розташованої в с/р Стрюківська Березівського (колишнього Миколаївського) району Одеської області, кадастровий номер 5123584500:01:001:0537, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1134518751235, що належать на праві власності ОСОБА_2 .
Ухвалою судді від 26.03.2025 року було закрито підготовче провадження у справі.
Позивач у судове засідання не з'явився, однак від представника позивача надійшла до суду заява, в якій він позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд провести розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, причини неявки не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи неодноразово сповіщалася належним чином. Відзив у визначений судом строк відповідач не подала, а тому суд приходить до переконання про можливість розглянути справу за відсутності Відповідачки, згідно вимог ч. 3 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК та ухвалити заочне рішення.
Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно ст. 57 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Дослідивши матеріали справи та докази надані на підтвердження позовних вимог в їх сукупності, встановивши факти і відповідні їм правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 22.02.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М., зареєстровано в реєстрі за № 343.
Згідно пунктів 1 та 2 договору позики, Позикодавець ОСОБА_1 передав у власність позичальнику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 7 800,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути грошові кошти у строк до 22.08.2024 року.
Відповідно до пункту 15 договору позики, позика вважається повернутою з моменту повернення позичальником позикодавцеві грошових коштів за заявами (заявою) позикодавця, або його представника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом та є невід'ємною частиною цього Договору. Наявність зазначеної заяви у позичальника є підтвердженням виконання ним зобов'язань за цим Договором щодо повернення позики належним чином.
Сторонами у договорі позики було узгоджено, що грошові кошти будуть повернуті двома частинами, а саме до кінця червня 2024 року відповідач поверне 500 доларів США, а протягом липня 2024 року, залишок боргу у сумі 250 доларів США.
Згідно пункту 10 договору позики за прострочення виконання зобов'язань за цим Договором, Позичальник виплачує пеню в розмірі 1 (один) % за кожен день прострочення.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 не виконала взятих на себе зобов'язань за Договором позики, грошові кошти у сумі 7 800,00 доларів США позивачу не повернула.
Обставини, викладені у позовній заяві, відповідачкою спростовано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зокрема, одним із різновидів договорів є Договір позики.
У відповідності з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Окрім того, у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6-63цс13, вказано, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Так, відповідно до вказаних висновків Верховного Суду, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні також виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Суд вважає, що наявна в матеріалах копія договору позики від 22.02.2024 року є належним письмовим доказом укладення між сторонами договору позики в указаній в ній сумі. Вона підтверджує як його укладення, так і умови договору, суму позики, дату отримання коштів в борг, зобов'язання їх повернення у визначену в ній дату; а також засвідчує отримання відповідачкою (боржником) від позивача (кредитора) вказаної грошової суми.
Згідно приписів ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так як своїх зобов'язань відповідачка добровільно не виконує належним чином, але як боржник вона не звільняється від відповідальності за неможливість виконання нею грошового зобов'язання, то у позивача обґрунтовано виникло право вимагати від боржника повернення отриманих у позику коштів.
Встановивши наявність підписаного відповідачкою Договору позики про отримання в борг у позивача коштів, що було обумовлено сторонами у договорі, підписано власноручно відповідачем, факт неповернення цих коштів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором позики.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Оскільки відповідачка ОСОБА_2 належним чином не виконала свої зобов'язання та не повернула взяті нею у борг у позивача грошові кошти у розмірі 7 800 00 доларів США у строк до 22.08.2024 року, з неї на користь позивача також підлягає стягненню пеня у сумі 7 800 доларів США (за 100 днів прострочення виконання своїх зобов'язань за розрахунком 78,0 доларів в день * 100 днів (з 23.08.2024 року по 01.01.2025 року) = 7 800,00 доларів США).
Таким чином, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором позики суми боргу та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в розмірі 15 600,00 доларів США.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вимогами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно приписів ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормою ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про доведеність позивачем викладених в позові обставин належними, достовірними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволення даного позову та захисту порушеного права позивача в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на Відповідачку.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 141, 228, 229, 263, 265, 284-285, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 526, 525, 530, 610, 612, 625, 1046 1049 ЦК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 15 600,00 доларів США (п'ятнадцять тисяч шістсот) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 судовий збір в розмірі 5162 грн. 03 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача із дотриманням вимог ст.ст. 284 285 ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку шляхом подання протягом тридцяти днів апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.
Повний текст рішення суду складено 17 липня 2025 року.
Повні відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ),
Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Суддя: Д.Д. Громік