Справа № 183/4516/25
№ 1-кп/183/1786/25
16 липня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості по якому внесені 28.04.2025 року до ЄРДР за № 12025042350000415, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
В судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження строку тримання ОСОБА_3 в умовах гауптвахти, посилаючись на те, що ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом, під час мобілізації на особливий період і проходячи її на посаді старшого стрільця-оператора 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 6 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, 14 серпня 2023 року о 09 годині 00 хвилин під час ранкового шикування та перевірки особового складу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 в пункті дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 було виявлено відсутність солдата ОСОБА_3 , чим незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, та убув до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби та продовжував ухилятися від військової служби до 15 квітня 2025 року, тобто до часу встановлення працівниками правоохоронного органу його місцезнаходження, а саме на території м. Самар (Новомосковськ) Дніпропетровської області.
Відповідно до ухвали судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 18.07.2025 року включно.
Частиною 8 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
Беручи до уваги, те що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог ч. 5 ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, з метою забезпечення кримінального провадження виникла необхідність у продовженні строку тримання під вартою. Необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого
ОСОБА_3 обумовлюється актуальністю ризиків,передбачених ст. 177 КПК України, встановлених під час досудового розслідування.
Метою продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення. Підставою для продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність висунутого особі обвинувачення у вчинені тяжкого кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений, може здійснити вищезазначені дії.
Ризик відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від суду.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі обвинуваченого настільки, що його неможливо відвернути не взявши особу під варту.
У зв'язку із зазначеним, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі обвинуваченого будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена наявністю запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та жодним чином не свідчить про неможливість переховування обвинуваченого у разі не продовження строку запобіжного заходу.
Ризик відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків.
В рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні у якості свідків допитано ряд військовослужбовців військової частині, які проходять військову службу в одному підрозділі.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Фактично, в суді першої інстанції свідки не допитані, у зв'язку із чим існує ризик, що у разі не продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , останній перебуваючи на волі, повинен буде повернутися до розташування свого підрозділу, де буде мати можливість тиснути на свідків з метою зміни ними показів в суді.
Ризик відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вказаний ризик обґрунтовується тим, що попри наявність статусу обвинуваченого, ОСОБА_3 має правовий статус військовослужбовця, який вчинив військове кримінальне правопорушення. Крім того, бажання обвинуваченого уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, шляхом переховування від суду фактично буде становити собою склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 КК України, тобто дезертирство.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Так, згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи
Таким чином,в умовах воєнного стану на території України, такий підхід національних судів щодо застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, може породити позитивні прецеденти, для належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, що поміж іншого, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану та підриву авторитету Збройних Сил України.
Також, практика Європейського суду з прав людини передбачає, що питання про обґрунтованість періоду тримання під вартою не можна розглядати абстрактно. Оцінювати, наскільки виправданим є подальше тримання обвинуваченого під вартою, в кожній справі потрібно з огляду на конкретні обставини. У тій чи іншій справі безперервне тримання під вартою можна виправдати лише в разі якщо існують конкретні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, попри презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, викладений у статті 5 Конвенції. Конвенція гарантує основоположне право на свободу та недоторканість, яка є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коле таке позбавлення відбулось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції.
Враховуючи викладене, просить клопотання задовольнити та продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 діб.
Захисник заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Обвинувачений підтримав думку захисника.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_6 суд враховує, що існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 на даний час підозрюється у вчиненні злочину, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких,
ОСОБА_3 розуміє, що у разі визнання його судом винним у вчиненні вказаного злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України його може буде засуджено судом до реального позбавлення волі на строк 10 років, тому існує реальна можливість переховування останнього від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від покарання.
При цьому, суд вважає наявність ризиків, передбачених п. 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, в судовому засіданні прокурором не доведені.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінила в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 не судимий, підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії тяжкого, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_3 , ніж тримання під вартою.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати обвинуваченому найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначеного раніше ризику.
Аналізуючи вищевикладеного, вислухавши думку учасників процесу, кожного окремо, суд вважає клопотання прокурора обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 314-317 КПК України, суд, -
Обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти до 12 вересня 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1