Справа № 204/3932/24
Провадження № 1-кп/204/507/25
16 липня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
захисника: ОСОБА_4 ,
обвинуваченого: ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження № 12024041680000074, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.01.2024, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Дніпропетровської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працевлаштованого, не одруженого, раніше, в силу ст. 89 КК України, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1,ч. 2 ст. 307 КК України,
Чечелівським районним судом міста Дніпра здійснюється судовий розгляд вищевказаного кримінального провадження.
У судовому засіданні прокурор подав суду клопотання про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні та зберіганні з метою збуту особливо небезпечних наркотичних засобів та психотропних речовин у великих розмірах, що вчинено повторно, а також у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, а також у незаконному збуті психотропних речовин. Кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 відносяться до категорії тяжких злочинів, санкції яких передбачають покарання у вигляді позбавлення волі, у зв'язку з чим є достатні підстави вважати, що враховуючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, обвинувачений ОСОБА_5 , усвідомлюючи невідворотність покарання, з метою уникнення відповідальності може переховуватись від органів досудового розслідування та суду. ОСОБА_5 постійного, офіційного місця роботи не має, міцних соціальних зв'язків не має, що також вказує на можливість переховування останнього від суду.
У зв'язку з набуттям статусу обвинуваченого та можливістю ознайомлюватися з матеріалами кримінального провадження, обвинуваченому відомі особисті дані та місце проживання свідків у даному провадженні, а тому є всі підстави вважати, що існує обґрунтований ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні з метою ухилення від кримінальної відповідальності, шляхом залякування, умовляння, пропонування неправомірної вигоди.
У судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримав, просив суд його задовольнити.
Захисник обвинуваченого в судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора заперечувала, просила суд обрати відносно ОСОБА_5 більш м'який запобіжний захід, та такий, який не пов'язаний з грошовим забезпеченням, оскільки наразі він тримається під вартою, доходів не має, отже не може внести визначений розмір застави. Також вказала, що ризики вказані прокурором у клопотанні не доведені, а саме не доведений ризик переховування, оскільки ОСОБА_5 винним себе не визнає та має бажання довести це; щодо ризику впливу на свідків, вказала, що даного ризику не існує, оскільки всі свідки судом допитані. Також, при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, захисник просила суд врахувати, що ОСОБА_5 має міцні соціальні зв'язки, а саме: дітей, матір та сестру.
Обвинувачений в судовому засіданні думку захисника підтримав, просив змінити запобіжний захід на більш м'який у вигляді домашнього арешту.
Вислухавши думку учасників судового засідання, дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, суд доходить таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Згідно з ч. 2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно з ч. 3 ст.199 КПК України, суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова № 4 від 25.04.2003 р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства»), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Також, ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Урахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ «W проти Швейцарії»). У справі «Москаленко проти України» ЄСПЛ зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини, п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особам, яким обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, забезпечено право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які, з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення законності позбавлення свободи, що означає необхідність перевірки не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а також і мети, з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою. При цьому рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватися на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд має з'ясувати можливість застосування до особи, яка тримається під вартою, будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою.
Таким чином, тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує, що фактичні обставини справи свідчать про те, що він обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, за які передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі. Отже, усвідомлення імовірності визнання вини за висунутим обвинуваченням та можливе відбування покарання, є вагомою обставиною, що свідчить про наявність ризику переховування від суду. Також, при оцінці вказаного ризику суд враховує, що ОСОБА_5 неодружений, на утриманні нікого не має, проживав сам, не працює, тобто характеризується відсутністю міцних соціальних зв'язків та стримуючих факторів. Посилання захисника у судовому засіданні, що ОСОБА_5 має: дітей, матір, сестру, отже характеризується міцністю соціальних зв'язків, свого підтвердження не знайшли та стороною захисту доказів на підтвердження вказаного не надано.
Слід зазначити, що на даному етапі судового розгляду питання щодо невинуватості або винуватості ОСОБА_5 не вирішується, оцінюючи наявність обґрунтованої підозри, суд не робить жодних попередніх висновків про винуватість ОСОБА_5 , а виходить лише з вірогідності причетності обвинуваченого до вчинення кримінальних правопорушень.
Щодо ризику впливу на свідків, то враховуючи стадію судового розгляду кримінального провадження, обґрунтованим є ризик того, що перебуваючи на свободі та ОСОБА_5 може впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні, оскільки на стадії досудового розслідування обвинувачений був ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, отже йому відомі відомості щодо місця проживання свідків. При встановленні наявності ризику впливу на свідків, суд враховує встановлену кримінальним процесуальним законодавством процедуру отримання показань на стадії судового розгляду, відповідно до яких, свідки допитуються безпосередньо в судовому засіданні.
Таким чином, дослідивши обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження строку тримання під вартою, суд доходить висновку, що ризики, які були підставою для обрання та продовження запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати, а тому неможливо, на даний час, застосування більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого ніж тримання під вартою. На даний час у обвинуваченого ОСОБА_5 відсутні будь-які стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки, у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, що беззаперечно свідчить про наявність заявлених ризиків.
Наведені стороною захисту доводи не вказують про можливість на даному етапі застосування до ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, відомостей про зменшення існуючих ризиків у кримінальному провадженні, обставини, які б перешкоджали триманню обвинуваченого під вартою, не встановлено, а тому клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому запобіжного заходу задоволенню не підлягає.
Ураховуючи викладене, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, попередження ризиків переховування від суду та впливу на свідків, на даній стадії судового провадження суд уважає за доцільне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 на строк 60 днів.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 194 КПК України на обвинуваченого повинні бути покладені обов'язки, передбачені п.п.1, 2, 3 ч. 5 цієї статті на строк не більше 2 (двох) місяців. У разі невиконання цих обов'язків обвинуваченим відносно нього можуть наступити наслідки, передбачені КПК України.
З огляду на викладене, враховуючи обставини кримінального правопорушення, майновий стан обвинуваченого, дані про його особу, ризики кримінального провадження, суд вважає за доцільне визначити розмір застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 242240 гривень, саме такий розмір застави буде достатнім для забезпечення процесуальної поведінки обвинуваченого та у відповідності до ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені п. п. 1, 2, 3 ч. 5 цієї статті.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-179, 183, 193, 194, 197, 314-317, 331, 369- 372, 376, 392 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 13 вересня 2025 року включно.
Визначити стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 242240 грн.
У випадку внесення обвинуваченим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначеної застави у розмірі 242240 гривень, вважати, що до нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.
У випадку внесення застави зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 13.09.2025 виконувати наступні обов'язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Роз'яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, застава звертається в дохід держави, а до нього для забезпечення виконання визначених законом обов'язків, може бути застосовано інший запобіжний захід.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м'який - відмовити.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання та вручити учасникам кримінального провадження.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 18.07.2025.
Суддя ОСОБА_1