Справа № 489/5234/25
Провадження № 3/489/1529/25
іменем України
17 липня 2025 року місто Миколаїв
Суддя Інгульського районного суду міста Миколаєва Валігурський Г.Ю., розглянувши матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в Миколаївській області, про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, згідно з протоколом проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП про адміністративні правопорушення (далі КУпАП),
Згідно з протоколом серії ЕПР1 № 365688 від 18.06.2025, ОСОБА_1 18.06.2025 о 15:00 в м. Миколаїв по вул. Космонавтів, 120 керував транспортним засобом електровелосипед «Crosser Power», без номерного знаку, з потужністю 800 W, в стані алкогольного сп'яніння (виявлені ознаки: виражене тремтіння пальців рук, запах алкоголю з порожнини рота та різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя), встановленого під час проведення поліцейським огляду на місці з допомогою спеціального технічного засобу «Alcotest Drager 7510», який після проведення тесту у ОСОБА_1 мав цифровий показник 1,51 проміле алкоголю в крові, що підтверджено результатом тесту № 170 від 18.06.2025, чим порушив вимоги п. 2.9.а Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі по тексту - ПДР).
ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи без його участі. Також ним подана заява, якою він просить суд перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 130 КУпАП на ч. 3 ст. 127 КУпАП у зв'язку з тим, що керований ним електровелосипед, згідно з технічними характеристиками, має потужність до 3кВт, не є механічним транспортним засобом, внаслідок чого він не є водієм, в розумінні ПДР, не зобов'язаний мати документи, передбачені п. 2.1 ПДР та не є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Дослідивши надані до матеріалів справи докази судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №18 від 19.12.2008 року, при розгляді адміністративних справ, зокрема, ст.130 КУпАП, суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, ст.121 КУпАП, пункт 1.10 Правил дорожнього руху.
Пунктом 1.10 ПДР встановлено, що транспортний засіб - це пристрій призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Вказаний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.
Відповідно до п. 1.10 ПДР, мопед двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Механічний транспортний засіб транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Відтак, з вказаних термінів слідує, що поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати як два різні поняття: в широкому - транспортний засіб, у тому числі і електромопед, і у вузькому - механічний транспортний засіб.
Частина 1 ст.130 КУпАП, передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Суб'єктами правопорушень, передбачених ст. 130 КУпАП, зокрема, є водії транспортних засобів, а тому слід зазначити, що вказана норма закону передбачає відповідальність водіїв транспортних засобів, а не лише механічних транспортних засів.
Отже, незважаючи на заперечення ОСОБА_1 , що керований ним електровелосипед не є транспортним засобом, суд приходить до висновку, що транспортний засіб електровелосипед Crosser Power 800W, без номерного знаку, є мопедом, оскільки потужність електродвигуна цього засобу складає від 200 до 1200 Вт, а саме: 800 Вт, а відтак водій цього транспортного засобу є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
П. п. б) ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
У постанові Верховного Суду від 15.03.2023 року у справі №127/5920/22 вказано, що: «якщо транспортний засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням засобу, характеристика як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має».
Суд звертає увагу на те, що усі водії транспортних засобів, у тому числі й водії транспортних засобів з електричними двигунами є повноцінними учасниками дорожнього руху, які без виключення, з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, мають дотримуватися ПДР.
Відтак, ОСОБА_1 керуючи вказаним транспортним засобом, вважається учасником дорожнього руху та був зобов'язаний керуватись ПДР України.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує транспортним засобом, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання його є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти транспортними засобами та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Згідно з п. 2.9.а ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає настання відповідальності за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до частин 2, 3, 4 та 6 ст. 266 КУпАП, огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється. Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з вимогами пункту 2 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 року № 1103 (далі - Порядок), огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ та МВС.
Пункт 3 зазначеного Порядку передбачає можливість проведення огляду як поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ і Держспоживстандартом, так і лікарем закладу охорони здоров'я.
Згідно з пунктами 6, 8 Порядку, водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я. У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Відповідно до п. 7 розділу І Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України N 1452/735 від 09.11.2015 р. (далі - Інструкція), у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, відповідно до наведених вище норм огляд водія на стан алкогольного сп'яніння є складною юридичною сукупністю та має складатись з такої послідовності: виявлення у водія ознак сп'яніння, проведення огляду на місці зупинки та в разі незгоди водія з результатами такого огляду чи відмови від такого огляду на місці зупинки - пропозиція на проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Під час розгляду справи з відеозапису з нагрудного реєстратора поліцейського встановлено, що ОСОБА_1 був не згоден з результатами огляду на стан сп'яніння, проведеного поліцейським на місці зупинки з допомогою спеціального технічного засобу, та неодноразово повідомляв поліцейських про свою незгоду.
Поліцейський, враховуючи вказані заперечення ОСОБА_1 проти результатів огляду на місці, запропонував йому пройти огляд в закладі охорони здоров'я, на що останній категорично відмовився та поліцейським було роз'яснено, що наслідком такої відмови буде притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за відмову від огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Однак, всупереч цьому поліцейським було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за порушення ним п. 2.9.а ПДР, а саме: за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, хоча фактично мав місце факт відмови зазначеного водія від проходження огляду на стан сп'яніння та його дії підлягали кваліфікації за п.2.5. ПДР.
Згідно з усталеною судовою практикою ЄСПЛ (рішення від 30 травня 2013 року у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20 вересня 2016 року у справі «Карелін проти Росії»(Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, «коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №365688 від 18.06.2025 вбачається, що він складений відносно ОСОБА_1 за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, підставою встановлення якого є саме результати огляду останнього на місці зупинки з допомогою спеціального технічного засобу, з якими особа була не згодна, а тому дані спеціального технічного засобу не можуть бути доказом перебування особи в стані алкогольного сп'яніння при її незгоді з результатами такого огляду. Інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп'яніння, ані протокол про адміністративне правопорушення, ані інші матеріали справи не містять.
Таким чином, встановлені в судовому засіданні обставини вказують на те, що складений відносно особи протокол про адміністративне правопорушення не може бути підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення інкримінованого правопорушення, у зв'язку з тим, що містить відомості про обставини правопорушення, які спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами, що вказує на недоведеність винуватості такої особи в інкримінованому їй правопорушенні.
Крім того, протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний єдиним належним та допустимим доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, в частині підтвердження факту вчинення особою певного діяння, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а викладені у ньому обставини повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніву у суду.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведення винуватості особи тлумачаться на її користь.
Із пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» вбачається, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, дослідивши усі обставини справи в їх сукупності та оцінюючи зібрані у справі докази, суддя вважає, що матеріалами справи не доведено наявність в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, події та складу інкримінованого адміністративного правопорушення, а викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчиненого діяння не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Зазначене є підставою для закриття провадження у справі через недоведеність складу адміністративного правопорушення в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з недоведеністю належними доказами складу такого адміністративного правопорушення, оскільки протокол про адміністративне правопорушення складений з порушенням вимог закону і не дає змоги встановити винуватість особи в інкримінованому їй діянні, та до протоколу не додано доказів вчинення адміністративного правопорушення, що не дає змоги встановити винуватість особи в інкримінованому їй діянні, у зв'язку з чим висновок особи, яка склала протокол, є необґрунтованим належним чином та суперечить чинним нормативним актам, внаслідок чого такий висновок носить суб'єктивний характер та не відповідає вимозі щодо його допустимості та достатності.
Керуючись статтями 130, 247, 252, 280, 283, 291, 294 КУпАП, суддя
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Миколаївського апеляційного суду через Інгульський районний суд міста Миколаєва.
Постанова підлягає пред'явленню до виконання протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.
Суддя Г.Ю. Валігурський