Справа № 536/2967/24 Номер провадження 22-ц/814/2775/25Головуючий у 1-й інстанції Мельник Н. П. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
16 липня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І. В.
розглянувши в м. Полтаві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк»
на заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 квітня 2025 року, ухвалене суддею Мельник Н.П., повний текст рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
25.11.2024 АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 09.08.2017 у розмірі 53 979,33 грн станом на 08.11.2024 та судові витрати у розмірі 3028 грн.
Позовна заява мотивована тим, що АТ «Акцент-Банк» на підставі поданої відповідачем заяви від 09.08.2017 про приєднання до запропонованих банківських послуг, відкритий особовий рахунок, виданий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та платіжну кредитну картку. Відповідач надав свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», розміщеними на банківському сайті за посиланням https://a-bank/com.ua/terms, складає між ним (відповідачем) та банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до умов договору відповідач взяв на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами у встановлені строки, однак взятих на себе зобов'язань не виконує. У зв'язку із порушеннями зобов'язань за договором станом на 08.11.2024 у відповідача наявна заборгованість у розмірі 53 979,33 грн, яка складається з 41 186,72 грн - заборгованості за кредитом; 12 792,61 грн - заборгованості по відсоткам.
Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 квітня 2025 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості - відмовлено у повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в анкеті - заяві не зазначено суми кредиту, строку дії кредитного договору, розміру процентної ставки, строку повернення кредиту. Позначені в анкеті-заяві як додатки до неї, Умови і Правила обслуговування в АТ «Акцент-Банк», паспорт споживчого кредиту також не містять означених умов, які відповідно до ст.ст. 631,632, 638 ЦК України є істотними умовами договору, без досягнення згоди сторін з яких договір не вважається укладеним. У паспорті споживчого кредиту вказано, що інформація, зазначена у ньому, зберігає чинність та є актуальною лише до 31.12.2017, тоді як борг розрахований станом на 08.11.2024. Матеріали справи не містять виписки про рух коштів по рахунку відповідача, тобто немає належних доказів видачі позивачем відповідачеві кредиту.
В апеляційній скарзі позивач АТ «А-Банк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позову. Зазначає, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і правилами надання банківських послуг та зобов'язався у подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитом, отже ознайомився з Умовами і правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів, тому з урахуванням ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, фактично прийнявши пропозицію до укладання договору, повинен сплачувати процентну ставку. У даній справі до матеріалів справи додано не тільки тарифи із сайту банку, а і паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка та багато іншого. Паспорт продукту підписано боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. З урахуванням викладеного вважає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Посилається на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 09.08.2017 ОСОБА_1 приєднався до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення кредитного договору б/н та отримання кредитної картки. При цьому відповідач підписав анкету-заяву без номеру про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», а саме щодо приєднання до програми надання банківських послуг у вигляді відкриття особового карткового рахунку та надання кредитної платіжної картки. Банк надав відповідачу друкований типографським способом бланк анкети-заяви, в якому надрукований текст за винятком граф щодо підписів відповідача та уповноваженої банком. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відповідачу наданий кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування ним у розмірі 46,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У вказаній анкеті-заяві розмір ліміту не вказувався (а.с.14).
Відповідач підписав анкету-заяву, в якій містилася графа щодо надання відповідачем згоди на те, що підписана анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», розміщеними на банківському сайті за посиланням https://a-bank/com.ua/terms, складає між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг.
З копії анкети-заяви від 09.08.2017, підписаної відповідачем, судом першої інстанції встановлено, що у ній не зазначено суми кредиту, строку дії кредитного договору, розміру процентної ставки, строку повернення кредиту. Позначені в анкеті-заяві як додатки до неї, Умови і правила обслуговування в АТ «Акцент-Банк», паспорт споживчого кредиту також не містять означених умов, які відповідно до ст.ст. 631,632 638 ЦК України є істотними умовами договору, без досягнення згоди сторін з яких договір не вважається укладеним.
У паспорті споживчого кредиту вказано, що інформація, зазначена у ньому, зберігає чинність та є актуальною лише до 31.12.2017, тоді як борг розрахований станом на 08.11.2024.
Також судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять виписки про рух коштів по рахунку відповідача, тобто немає належних доказів видачі позивачем відповідачу кредиту.
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Водночас, судом першої інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 21.07.2021 у справі №287/363/16, згідно яких при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи, які є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів на підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність такої обставини.
За умови недоведеності певних обставин, суд має право ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь по справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29.09.2022 у справі №857/7/22).
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 13.05.2020 у справі №219/1704/17, суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З урахуванням наведеного, усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом позову в цій справі є стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованості за кредитним договором №б/н від 09.08.2017 у розмірі 53 979,33 грн станом на 08.11.2024.
Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. ст. 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 №675-VIII визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 09.08.2017 ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 09.08.2017 (а.с. 14).
Вказана анкета-заява містить детальну інформацію щодо особи ОСОБА_1 , зокрема, дату його народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону, а також соціальний статус, джерело та розмір доходу (а.с. 14).
Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими у рекламному буклеті, складає договір про надання банківських послуг.Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і правилами надання банківських послуг та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті банку
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором від 09.08.2017 станом на 08.11.2024 загальний залишок заборгованості за наданим кредитом становить 53 979,33 грн, та складається з: 41 186,72 грн - заборгованості за кредитом; 12 792,61 грн - заборгованості по відсоткам (а.с. 5-13).
Також, позивачем до матеріалів справи долучено: копію паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» (а.с. 15), витягу з Умов і правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», (а.с. 19-26), завірену позивачем копію паспорта відповідача (а.с. 27); витягу з Державного реєстру банків (а.с. 28-29); виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо АТ «Акцент-Банк» (а.с. 27-28); витягу зі статуту АТ «Акцент-Банк» (а.с. 29-32), а також довідку про розмір встановленого кредитного ліміту (а.с. 16-17), довідку за картами (а.с. 18).
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За результатами перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості за договором від 09.08.2017 не є належним доказом розміру заборгованості, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Водночас, колегія суддів позбавлена можливості перевірити чи виникла вказана позивачем заборгованість саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, також неможливо встановити, які саме умови цього договору могли бути порушені відповідачем.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75.
Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 26.05.2021 у справі №204/2972/20, від 13.10.2021 у справі №209/3046/20.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі на підтвердження своїх позовних вимог щодо наявності у відповідача заборгованості за кредитом позивач мав можливість додати до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема виписку по особовому рахунку позичальника, на підставі якої як суд першої, так і суд апеляційної інстанції мав би можливість перевірити розмір кредитної заборгованості.
Проте, під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком в силу положень статей 12, 81 ЦПК України на підтвердження визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок із зазначенням конкретного розміру заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація, зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, у тому числі постановленої до стягнення.
Доводи апеляційної скарги про доведеність факту укладення сторонами кредитного договору в електронній формі на висновки суду першої інстанції не впливають, оскільки сам по собі факт укладення кредитного договору ще не свідчить про порушення позичальником умов його виконання, виникнення заборгованості та її розмір. При цьому, доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про підписання сторонами паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», яким обумовлені умови кредитування, строки, процентна ставка, що підтверджує досягнення усіх істотних умов договору, то такі доводи не заслуговують на увагу з врахуванням наступного.
Згідно матеріалів справи вбачається, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку заповнена машинописним способом, в ній вказана інформація про персональні та контактні дані ОСОБА_1 , а також останнім проставлено підпис під вказаними анкетними персональними даними.
Разом з тим, вказана анкета-заява будь-яких відміток про тип картки (кредитної, накопичувальної, депозитної тощо), розмір кредитного ліміту, відсоткової ставки не містить.
При пред'явленні позову, банком наданий Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» підписаний 09.08.2017, у яких містяться умови щодо пільгового періоду, базової процентної ставки, строків сплати заборгованості, неустойки, штрафу.
Проте, використання даних наведених у Паспорті тарифів є можливим лише за умови, що в анкеті-заяві позначено про те, яку конкретно картку отримав позичальник, інакше втрачається зв'язок між тарифами та умовами кредитування, які були обрані позичальником, та, виходячи з чого, має орієнтуватися суд під час розгляду справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредитного ліміту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов, паспорт споживчого кредиту не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують факт досягнення сторонами договору усіх істотних умов договору.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк»- залишити без задоволення.
Заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 липня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов