16 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/6820/25 пров. № А/857/16166/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
секретар судового засідання Слободян І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі (головуючий суддя Карп'як О.О., м.Львів) у справі № 380/6820/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про зобов'язання вчинити дії, -
07.04.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Львівської міської ради (відповідач), в якому просив зобов??язати Львівську міську раду визнати право постійного користування земельною ділянкою № 21 площею 0,1 га, що знаходиться в м. Львові, по вул. Абхазькій в споживчому кооперативі «Геофізик». З цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва з координатами кутів повороту в СК 63. X 5518 898,27; 5518 873,10; 5518 881,71; 5518 907, 30 Y 1339 348,22; 1339346,28; 1339308, 34; 1339309, 15.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про зобов'язання визнати право постійного користування земельною ділянкою.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначив, що спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вказує, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду в суд першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач подав клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі, проти поданої апеляційної скарги заперечує.
З урахуванням приписів ч.4 ст. 229, ч.2 ст. 313 КАС України, розгляд справи здійснювався за відсутності сторін, які були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій та повноважень, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися суб'єктом саме у тих правовідносинах, де виник спір.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ, крім урахування суб'єктного складу спірних правовідносин, суди повинні виходити також із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, з яких виник спір, змісту та юридичної природи обставин у справі і мету пред'явлення позову.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Тобто, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Така правова позиція неодноразово була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 20 вересня 2018 року у справі № 813/1076/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 817/986/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17.
Як вбачається із встановлених у справі обставин, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного, на його думку, права володіти земельною ділянкою. Таким чином, позовні вимоги позивача спрямовані фактично на усунення перешкод у реалізації свого права на користування земельною ділянкою. З огляду на викладене, предметом цього спору є поновлення цивільних прав позивача у сфері земельних відносин.
Згідно зі ст. 2 Земельного Кодексу України (ЗК) земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Стаття 152 ЗК визначає такі шляхи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч. 1, 3, 5 статті 158 ЗК земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді, і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Статтею 16 ЦК передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…), їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, (…), якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини не пов'язані зі здійсненням відповідачем владної управлінської функції, а сама суть спору зводиться до вирішення питання про наявність у позивача права на користування земельною ділянкою та подальшу її передачу у власність позивача, про що прямо зазначено у позові, то за таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують цих висновків.
Оскільки відмова у відкритті провадження в цій адміністративній справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу позивачу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 380/6820/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 17.07.2025.