17 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/704/25 пров. № А/857/17802/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року (головуючий суддя Стецик Н.В., м.Луцьк) у справі №140/704/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-
24.01.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; скасувати рішення ГУ ПФУ у Волинській області №032350029260 від 24.12.2024 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з часу звернення до пенсійного органу.
Позов обґрунтовує тим, що у грудні 2024 року, у зв'язку із досягнення відповідного віку, вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте, 24.12.2024 ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення про відмову в призначені пенсії у зв'язку із тим, що станом на 01.01.1993 період проживання заявниці в зоні добровільного відселення становив 1 рік 04 місяці 08 днів, що не дає права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Дану відмову у призначенні пенсії позивачка вважає неправомірною. Вважає, що вона має право на зменшення пенсійного віку як особа, яка в установленому порядку набула статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, що підтверджується довідкою Волинської ОДА №279 від 29.02.2024 потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії. Щодо навчання у Луцькому середньому професійно-технічному училищі, зазначила, що даний навчальний заклад знадиться недалеко від місця її проживання, а тому під час навчання вона проживала вдома з батьками, а на навчання добиралася рейсовим автобусом. На переконання позивачки, період її навчання в училищі не спростовує факту її проживання на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 не менше трьох років.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, зазначає, що на час звернення до відповідача, належність її до особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії ніким не оспорювалось, довідку потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, видану Волинською облдержадміністрацією, не визнано недійсною, не анульовано, а також у довідці Пнівненського старостинського округу №13 за №1020 виконкому Камінь-Каширської міської ради Волинської області, чітко зазначено, що вона з дати народження ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) по вересень 1991 року проживала в с. Винімок Камінь-Каширського району Волинської області по вул.Курортна. На думку апелянта, дані обставини стверджують про можливість для застосування і надання пільг, встановлених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується довідкою Волинської ОДА №2279 від 29.02.2024.
19.12.2024 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, за результатами розгляду якої відповідачем прийнято рішення №032350029260 від 24.12.2024 про відмову у призначенні пенсії. Підставою для прийняття зазначеного рішення слугувало те, що тривалість проживання (роботи) заявниці у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 1 рік 04 місяців 08 днів. Також зазначено, що згідно довідки №1020 від 17.12.2024 виданої Пнівненським старостинським округом №13 виконавчим комітетом Камінь-Каширської міської ради, до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не врахований період навчання з 01.09.1987 по 25.06.1988, оскільки згідно диплому НОМЕР_1 заявниця навчалась у м. Луцьк, та період з 27.06.1988 по 17.12.2024 оскільки згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 заявниця працювала та перебувала на обліку в центрі зайнятості в м. Луцьк, яке не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Не погоджуючись із такими діями ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у призначенні пенсії, рішення відповідача від 24.12.2024, позивач звернулася в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (Закон №1058-IV), якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 рік.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Отже, право на застосування положень статті 55 Закону №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Таким чином, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993 (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №460/23707/22).
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Постанова №106).
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі мінами).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 січня 2024 року за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів зазначає, що 29.02.2024 Волинською обласною державною адміністрацією видана довідка №2279 відповідно до якої ОСОБА_1 має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії.
Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що наявність довідки потерпілої від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такої довідки не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 при розгляді справи №460/19947/23.
Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ у Волинській області №032350029260 від 24.12.2024 вказано не підтвердження тривалості проживання на забрудненій території станом на 01.01.1993 - 3 роки. Отже, ключовим питанням у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
При цьому, факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення в с. Винімок (с. Винішок) Камінь-Каширського району, Волинської області підтверджується довідкою старости Пнівненського старостинського округу №13 виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради №1020 від 17.12.2024 відповідно до якої позивачка проживала і була зареєстрована з 12.10.1969 по вересень 1991 по АДРЕСА_1 .
Згідно з додатком 1 до Постанови №106 населений пункт с. Винішок включене у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесені до зони гарантованого добровільного відселення.
Водночас, з відомостей диплому серії НОМЕР_1 від 27.06.1988 слідує, що ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ) у період з 01.09.1987 по 25.06.1988 проходила навчання в професійно-технічному училищі №10 м. Луцька. Також, згідно із даних трудової книжки серії НОМЕР_2 значиться, що з 27.06.1988 ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ) прийнята на посаду ткача п'ятого розряду в ткацький цех №1 Відкритого акціонерного товариства «Луцький шовковий комбінат», на якому позивач працювала до 08.06.2006. Колегія суддів зауважує, що місто Луцьк Волинської області не відноситься до зони радіоактивного забруднення. Таким чином, належних та допустимих доказів, що підтверджують факт постійного проживання або роботу позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше 3 років станом на 01.01.1993 матеріали справи не містять, а тому підстави для застосування до позивача положень статті 55 Закону №796-XII щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні.
На думку суду апеляційної інстанції, постійне місце навчання нерозривно пов'язане з постійним місцем проживання особи, а відтак період навчання позивача та роботи у місті Луцьку Волинської області (не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення) спростовує факт її постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у цей період, що виключає можливість врахування такого періоду до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) до 01.01.1993 не менше 3 років, тому пенсійним органом правомірно відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 140/704/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар