17 липня 2025 року справа №200/217/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року (головуючий суддя в І інстанції Стойка В.В.), складене у повному обсязі 17 березня 2025 року, у справі № 200/217/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову позивачу у призначенні пенсії № 057350008655 від 20 вересня 2024 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 13 вересня 2024 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 по 29.10.2004 року, з 01.11.2004 по 28.11.2004 та з 03.12.2004 по 31.07.2009 року, до пільгового стажу періоди роботи з 17.10.2005 по 31.07.2009 року та з 01.02.2021 по 19.07.2021 року, до пільгового та страхового стажу періоди роботи з 01.04.2022 по 31.05.2022 року, з 01.07.2022 по 31.05.2023 року та з 01.07.2024 по 10.09.2024 року
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії № 057350008655 від 20 вересня 2024 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.09.2024 року про призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі № 200/217/25 та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що відносно позивача прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії за віком на пільгових умовах, через відсутність пільгового стажу роботи та недосягненням пенсійного віку.
Таким чином, ГУ ПФУ вважає, що заявлені позивачем вимоги є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу № 200/217/25, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді відсутня. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп'ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
13.09.2024 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася з заявою про призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням № 057350008945 від 20 вересня 2024 року відповідач відмовив в призначенні пенсії.
В оскаржуваному рішенні відповідач визнає наявність у позивачки 22 років 01 місяців 12 днів страхового стажу та пільгового стажу за Списком 2 - 08 років 05 місяців 12 днів, при цьому, як вбачається з оскаржуваного рішення, до страхового та пільгового стажу позивачки не зараховано період роботи з 01.01.2004 по 31.07.2009 (за виключенням періодів роботи в територіальній виборчій комісії з 30.10.2004 по 31.10.2004, з 29.11.2004 по 02.12.2004), з 01.04.2022 по 31.05.2022, з 01.07.2022 по 31.05.2023, оскільки відсутні відомості про нараховану заробітну плату і сплату страхових внесків в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також до пільгового стажу за Списком № 2 не зараховано період роботи в якості машиніста компресорних установок з 01.06.1995 по 31.07.2009, оскільки посада машиніста компресорних установок відсутня в переліках посад “Про результати атестації робочих місць за умовами праці» від 21.12.1994 № 346, від 21.12.1999 № 462, від 21.12.2004 № 680.
До пільгового стажу зараховано роботи за Списком № 2 в якості контролера продукції збагачення з 01.08.2009 по 17.04.2011, в якості майстра відділу технічного контролю з 18.04.2011 по 31.05.2013 в ТОВ “Вуглехімічна лабораторія» обчислено згідно довідки від 12.07.2024 № 1116-335/2024 у повному обсязі.
До пільгового стажу за Списком № 2 зараховано періоди роботи в якості машиніста конвеєра з 28.06.1994 по 31.05.1995, в якості контролера продукції збагачення з 01.06.2013 по 16.02.2015, в якості пробовідбірника з 22.12.2020 по 31.01.2021, з 20.07.2021 по 30.10.2021, в якості контролера продукції збагачення з 01.11.2021 по 31.03.2022, з 01.06.2022 по 30.06.2022, з 01.06.2023 по 30.06.2024 на АТ “Жовтнева ЦЗФ» згідно довідки від 10.09.2024 № 386.
Спірним питанням даної справи є правомірність відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах.
Приймаючи спірне рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у призначенні пенсії є протиправною, а рішення пенсійного органу таким, що підлягає скасуванню з зобов'язанням повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди призначення пільгових пенсій провадиться за нормами зазначеного закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом "Про пенсійне забезпечення".
Так, пункт «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015, визначав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
РВодночас рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Конституційним Судом України було вирішено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
За приписами статті 100 Закону № 1788-XII особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13 - 14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
Згідно із положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно трудової книжки (в частині спірного періоду) позивач працювала:
з 28.06.1994 по 31.05.1995- «машиніст конвеєра», що також підтверджується довідкою від 10.09.2024 № 386 (11 місяців 03 дні);
з 01.06.1995 по 17.10.2005- «машиніст компрессорних установок»
з 17.10.2005 по 31.07.2009- «пробовідбірник», що також підтверджується довідкою від 10.09.2024 № 386 (03 роки 09 місяців 14 днів);
з 01.08.2009 по 17.04.2011- «контролер продукції збагачення», що також підтверджується довідкою від 12.07.2024 № 1116- 335/2024 (01 рік 08 місяці 17 днів);
з 18.04.2011 по 31.05.2013 - «майстром відділу технічного контролю», що також підтверджується довідкою 12.07.2024 № 1116- 335/2024 (02 роки 01 місяць 13 днів);
з 01.06.2013 по 16.02.2015- «контролер продукції збагачення», що також підтверджується довідкою від 10.09.2024 № 386 ( (01 рік 08 місяці 15 днів);
з 22.12.2020 по 31.01.2021 - «пробовідбірник», що також підтверджується довідкою від 10.09.2024 № 386 ( (01 місяць 09 днів);
з 01.02.2021 по 19.07.2021 - «пробовідбірник»;
з 20.07.2021 по 30.10.2021- «пробовідбірник», що також підтверджується довідкою від 10.09.2024 № 386 ( 03 місяці 10 днів).
Щодо спірних періодів суд зазначає наступне.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).
За приписами ч. 6 ст. 20 Закону № 1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону № 1058).
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно з ч. 2. ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 1058 застрахована особа має право, зокрема, отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі.
З аналізу наведених норм законів суд доходить висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати конституційні, законні права позивачки, зокрема, порушувати її право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати покладена на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).
На підставі зазначеного суд вважає, що періоди з 01.01.2004 по 31.07.2009 (за виключенням періодів роботи в територіальній виборчій комісії з 30.10.2004 по 31.10.2004, з 29.11.2004 по 02.12.2004), з 01.04.2022 по 31.05.2022, з 01.07.2022 по 31.05.2023 підлягають врахуванню до страхового стажу.
Крім цього, відсутність інформації щодо нарахованої заробітної плати також не є підставою для неврахування вказаного періоду до страхового стажу.
Щодо періоду роботи в якості машиніста компресорних установок з 01.06.1995 по 31.07.2009, який не зараховано до пільгового стажу оскільки посада машиніста компресорних установок відсутня в переліках посад “Про результати атестації робочих місць за умовами праці» від 21.12.1994 № 346, від 21.12.1999 № 462, від 21.12.2004 № 680.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації та розробленими Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Відповідно до положень Порядку проведення атестації відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Атестація робочих місць за умовами праці - це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і працездатність працівників в процесі трудової діяльності.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
За приписами п.п. 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року № 442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Частиною 2 п. 4 цього Порядку встановлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Таким чином, законодавцем покладено обов'язок своєчасного та якісного проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а тому не проведення або не своєчасне та неякісне проведення з вини керівників підприємств атестації, а також формулювання наказів про проведення атестації робочих місць не може позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Аналогічний правовий висновок зазначено в Постанові Великої палати Верховного суду від 19.02.2020 року по справі № 520/15025/16-а.
Відтак, враховуючи, що спірне рішення інших мотивувань не містить, період з 01.06.1995 по 31.07.2009 підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком № 2.
Таким чином, враховуючи вищевикладені висновки з приводу належності періодів з 01.01.2004 по 31.07.2009 (за виключенням періодів з 30.10.2004 по 31.10.2004, з 29.11.2004 по 02.12.2004), з 01.04.2022 по 31.05.2022, з 01.07.2022 по 31.05.2023 до страхового стажу та періоду з 01.06.1995 по 31.07.2009 до пільгового стажу за Списком № 2, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову позивачу у призначенні пенсії № 057350008655 від 20 вересня 2024 року є протиправним та підлягає скасуванню, а спірні періоди підлягають врахуванню до страхового та пільгового стажу відповідно.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Решта доводів та заперечень скаржника висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі № 200/217/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі № 200/217/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 липня 2025 року.
Судді А.В. Гайдар
І.В. Геращенка
Е.Г. Казначеєв