справа № 752/4901/24
провадження № 22-ц/824/2020/2025
головуючий у суді І інстанції Ольшевська О.І.
17 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 червня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки, втрат від інфляційних процентів та 3% річних,
У березні 2024 року ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки, втрат від інфляційних процентів та 3% річних, в якому просило з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УК «Венеція» суму заборгованості за договором про участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговуючої території за період листопада 2020 року по лютий 2024 року в загальному розмірі - 19 119,14 грн, яка складається із суми основної заборгованості в розмірі 18 003.80 грн; суми інфляційного збільшення боргу в розмірі 860,40 грн; суми 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання 254,94 грн.
В обґрунтування позову вказувало, що ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» змінило назву з ТОВ «Ліко-Житлосервіс». ОСОБА_1 володіє машиномісцем №4 у Блоці Г будинку АДРЕСА_1 з 27 листопада 2020 року, але не уклала новий договір на власне ім'я на обслуговування. Після отримання послуг з обслуговування підземної автостоянки на суму 27 520 грн з листопада 2020 року по лютий 2024 року, відповідач сплатила лише 10 560 грн, але не сплаченою залишилась заборгованість у розмірі 16 960 грн. Часткова оплата відповідачем свідчить про визнання та існування фактичних договірних відносин. Сума боргу на лютий 2024 року складає 17 857,07 грн, включаючи основну заборгованість, інфляційне збільшення та 3% річних.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 червня 2024 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки, втрат від інфляційних процентів та 3% річних залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» - Агбонгале Луіза Сергіївна звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки підземний паркінг входить до складу житлового будинку, його підключення до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивача.
Зазначає, що відповідно до п. 3.1.3 договору, виконавець має право змінювати суму щомісячних платежів у разі зміни вартості комунальних послуг та інших витрат з утримання і експлуатації стоянки.
Звертає увагу, що заборгованість почала формуватися з листопада 2020 року, з цього можна зробити висновок, що попередній власник був належним чином проінформований про зміну вартості відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, які були прийняті в грудні 2019 року.
Вказує, що відповідач, як новий власник машиномісця, не став повідомляти позивача про перехід права власності, а також не уклав договір з позивачем на обслуговування належного йому машиномісця, і тільки в серпні 2023 року відповідач внесла пропозицію про укладення договору про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки.
Вважає, що факт відсутності договору про надання житлово- комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Наголошує, що у даному випадку між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими ОСОБА_1 користувалась послугами, а позивач нараховував плату по тарифу на послуги з утримання паркінгу, які відповідачем не оплачувались.
2 червня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що у відповідача відсутня заборгованість із оплати послуг з фактичного утримання автостоянки у заявленому позивачем періоді (листопад 2020 року - квітень 2024 року).
Наголошує, що питання правомірності сплати 287 грн/місяць за утримання та експлуатацію машиномісця № НОМЕР_1 в підземній автостоянці, АДРЕСА_1 , неодноразово було предметом судових спорів між попереднім власником машиномісця ОСОБА_2 та позивачем.
Так, ТОВ «Ліко-Житлосервіс» зверталось до Голосіївського районного суду міста Києва із позовом про стягнення грошових коштів із ОСОБА_2 за вказаним Договором №131 за період з 1 жовтня 2014 року по 30 листопада 2017 року (справа №752/24781/17); за період з 1 вересня 2017 року по 31 серпня 2020 року (справа №752/2279/21).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року у справі №752/24781/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2022 року у справі №752/2279/21 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» та присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» заборгованість за період з вересня 2017 року по серпень 2020 року в розмірі 9 243 грн, 3% річних у розмірі 516,64 грн, інфляційні витрати в розмірі 1 913,61 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2023 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2022 року у справі №752/2279/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Вказує, що приймаючи рішення у справі №752/24781/17 та постанову у справі №752/2279/21, суди встановили, що за умовами Договору №131 позивач має право змінювати суму щомісячних платежів у разі зміни вартості комунальних та інших витрат з утримання і експлуатації стоянки. Проте, ні пунктом 4.3, ні пунктом 3.1.3 договору не передбачено, що така зміна відбувається в односторонньому порядку без повідомлення іншої сторони та без підписання змін до договору. Будь-які зміни до договору щодо зміни вартості щомісячної плати, які б були підписані власником та виконавцем, в матеріалах справи відсутні, а тому ОСОБА_2 правомірно здійснювалися щомісячні платежі за утримання машиномісця у розмірі 287 грн, що повністю відповідає умовам укладеного із ТОВ «Ліко-Житлосервіс» Договору №131.Отже, безпідставними є доводи апеляційної скарги позивача стосовно того, що попередній власник був належним чином проінформований про зміни вартості відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, які були прийняті в грудні 2019 року, й повинен був з 1 грудня 2019 року здійснювати щомісячні платежі за утримання машиномісця у розмірі 688,00 грн.
Вказує, що договір №131, у свою чергу, не містив умов про те, що він припиняє свою дію у разі переходу права власності до іншої особи. 27 червня 2023 рокуОСОБА_2 вперше отримав від позивача пропозицію про переукладення Договору за новим тарифом 688,00 грн/місяць (договір від 1 травня 2023 року - направлений 6 червня 2023 року, про що позивачем до уточненої позовної заяви додані відповідні поштові документи. У відповідь ОСОБА_2 направив позивачу повідомлення про припинення правовідносин по договору №131 від 3 серпня 2009 року (копія листа додана до позовної заяви), оскільки вже не являвся власником майна.
Просить врахувати, що у даному випадку необізнаність позивача з обставиною зміни власника машиномісця (27 листопада 2020 року) не може нівелювати правовідносин, що склалися між сторонами до моменту переходу такого права власності до іншої особи, а також спростовувати обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільних справах №752/24781/17 та №752/2279/21 (щодо необхідності внесення змін до договору в частині тарифу виключно шляхом підписання додаткової угоди), й призводити до автоматично встановлення для відповідача плати у розмірі 688,00 грн/місяць. При цьому плату у розмірі, встановленому Договором №131 (287 грм/міс), відповідач, як новий власник майна, вносила у повному обсязі згідно з умовами Договору з грудня 2020 року по червень 2023 року.
За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України (у редакції станом на час надходження апеляційної скарги та призначення справи до розгляду) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дійшла таких висновків.
Судом встановлено, що 3 серпня 2009 року між ТОВ «Ліко-Житлосервіс» та ОСОБА_3 було укладено договір № 164 про участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки та обслуговувану територію. Згідно з договором, власник зобов'язаний сплатити виконавцю частку витрат на утримання і експлуатацію стоянки, включаючи оплату послуг, енергії, води та комунальних послуг. Сума договору складає 287 гривень.
9 листопада 2021 року ТОВ «УК «Венеція» змінило найменування з попереднього найменування ТОВ «Ліко-Житлосервіс» на поточне найменування.
18 травня 2012 року на підставі акта прийому-передачі житлового будинку від 1 грудня 2011 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» передало, а ТОВ «Ліко-Житлосервіс», правонаступником якого є позивач, прийняло на обслуговування введений в експлуатацію у складі житлового будинку підземний паркінг.
Для обслуговування підземної автостоянки, утримання її в належному стані і забезпечення безпеки майна третіх осіб (власників автомобілів), TOB «Ліко-житлосервіс» уклало відповідні договори з підрядними організаціям щодо постачання електроенергії, забезпечення цілодобової охорони та організації контрольно-пропускного посту, технічного обслуговування та ремонту системи протипожежної безпеки
27 листопада 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений ПН КМНО Шевковою О.В. та зареєстрований у реєстрі за №6498 договір дарування, відповідно до умов якого дарувальник безоплатно передає у власність належне йому машиномісце за номерм 4 блок Г в підземній автостоянці по АДРЕСА_2 та передав обдарованій його технічну документацію. Загальна площа машиномісця становить 20.3. кв.м. Це машиномісце належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) 23 липня 2009 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 8 липня 2009 року № 1071С/НП право власності зареєстроване Комунальним підприємством Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна 4 серпня 2009 року у реєстрову книгу № 356 за реєстровим № 59777. Цей дарунок сторони оцінюють у 1 625 842,04 грн.
З витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 27 листопада 2020 року машиномісце №4 в підземній автостоянці, блок Г за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачем на підставі вказаного вище договору дарування.
27 червня 2023 року ОСОБА_2 повідомив листом за вх. № 409 про припинення правовідносин по договору № 131 від 3 серпня 2009 року на участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговування.
Зокрема лист містить інформацію про те, що 3 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління компанії» було укладено договір №131 на участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговуваної території. Відповідно до договору дарування машиномісця від 27 листопада 2020 року ОСОБА_2 не є власником машиномісця за номером 4 блок Г в підземній автостоянці по АДРЕСА_2 .
Надалі, 31 серпня 2023 року відповідач винесла пропозицію про укладення договору про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, як наступний власника машиномісця за номером 4 блок Г в підземній автостоянці по АДРЕСА_2 , за результатом розгляду якої позивачем пропозиції ОСОБА_1 не були прийняті з огляду на те, що Договір про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки є по своїй правовій суті договором приєднання, а порядок і вартість надання послуг повинні бути однаковими для всіх споживачів (уніфіковані).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами не укладено договір про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, поруч із цим, між сторонами існує спір щодо умов укладення такого договору. За висновками суду здійснення нарахувань за тарифами, які відповідач не погоджував шляхом підписання договору про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, є неправомірним. Інших доказів про можливість застосування позивачем тарифу в розмірі 688,00 грн матеріали справи не містять.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій та вчинків осіб, які породжують права та обов'язки.
Цивільні права та обов'язки зокрема, виникають з договорів та інших правочинів. Внаслідок укладення договору сторони набувають права та обов'язки.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ст. 906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так судом встановлено, що спір у даній справі стосується наявності чи відсутності у відповідача обов'язку сплачувати в спірному періоді за утримання машиномісця № НОМЕР_1 в підземній автостоянці, блок Г по АДРЕСА_1 щомісячну плату в розмірі 688 грн/міс.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач є власником машиномісця № НОМЕР_1 в підземній автостоянці, АДРЕСА_1 згідно з договором дарування від 27 листопада 2020 року, укладеного із ОСОБА_2 .
Згідно частини 4 статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує й відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник повинен нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, в тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг.
Позивач в апеляційній скарзі стверджує, що вартість відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки за 1 паркомісце (з ПДВ) з 1 грудня 2019 року становить 688 грн й попередній власник ( ОСОБА_2 ) був обізнаний про це.
Матеріалами справи встановлено та сторонами даного спору визнається, що станом на дату укладення договору дарування правовідносини між попереднім власником ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» (наразі Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція») з утримання автостоянки регулювалися договором від 3 серпня 2009 року №131 про участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговування території за адресою: АДРЕСА_3 .
Так, згідно пункту 4.3. договору №131 сума з утримання і експлуатації стоянки на місяць становить - 287 (двісті вісімдесят сім) грн.
Як зазначає відповідач, примірник вказаного договору №131 ОСОБА_2 передав їй під час укладення договору дарування (копія у додатку 1 до відзиву на позовну заяву).
За умовами пункту 3.1.3. договору №131 позивач має право змінювати суму щомісячних платежів у разі зміни вартості комунальних та інших витрат з утримання і експлуатації стоянки.
У відповідності до пункту 4.5. договору №131 зміна суми щомісячних платежів власника здійснюється у разі зміни вартості комунальних та інших витрат з утримання і експлуатації стоянки.
Виконавець згідно пункту 2.1.6. договору №131 зобов'язується своєчасно повідомляти власнику про зміну діючих тарифів на надавані послуги і суму його частки у витратах на утримання і експлуатацію стоянки.
В усьому, що не передбачено цим договором, сторони керуються чинним законодавством України (пункт 6.6. договору №131).
Як зазначає відповідач, питання правомірності сплати 287 грн/місяць за утримання та експлуатацію машиномісця № НОМЕР_1 в підземній автостоянці, АДРЕСА_1 , неодноразово було предметом судових спорів між попереднім власником машиномісця ОСОБА_2 та позивачем.
Так, ТОВ «Ліко-Житлосервіс» зверталось до Голосіївського районного суду міста Києва із позовом про стягнення грошових коштів із ОСОБА_2 за вказаним договором №131 за період з 1 жовтня 2014 року по 30 листопада 2017 року (справа №752/24781/17); за період з 1 вересня 2017 року по 31 серпня 2020 року (справа №752/2279/21).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року у справі №752/24781/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2022 року у справі №752/2279/21 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» та присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» заборгованість за період з вересня 2017 року по серпень 2020 року в розмірі 9 243 грн, 3% річних у розмірі 516,64 грн, інфляційні витрати в розмірі 1 913,61 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2023 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2022 року у справі №752/2279/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліко-Житлосервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Відповідно до частини 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, ухвалюючи рішення у справі №752/24781/17 та постанову у справі №752/2279/21, суди встановили, що за умовами договору №131 позивач має право змінювати суму щомісячних платежів у разі зміни вартості комунальних та інших витрат з утримання і експлуатації стоянки. Проте, ні пунктом 4.3, ні пунктом 3.1.3 договору не передбачено, що така зміна відбувається в односторонньому порядку без повідомлення іншої сторони та без підписання змін до договору. Будь-які зміни до договору щодо зміни вартості щомісячної плати, які б були підписані власником та виконавцем, в матеріалах справи відсутні, а тому ОСОБА_2 правомірно здійснювалися щомісячні платежі за утримання машиномісця у розмірі 287 грн, що повністю відповідає умовам укладеного із ТОВ «Ліко-Житлосервіс» Договору №131.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається (постанови Верховного Суду: від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц (касаційне провадження № 61-40927св18), від 17 листопада 2021 року в справі № 806/3572/17 (касаційне провадження № К/9901/29674/21)).
Апеляційний суд враховує, що дійсно у межах цивільних справ №752/24781/17 та №752/2279/21 встановлені обставини, що умовами договору № 131 не передбачено зміну тарифів в односторонньому порядку без повідомлення іншої сторони та без підписання змін до договору, а тому ОСОБА_2 (попереднім власником майна) правомірно здійснювалися щомісячні платежі за утримання машиномісця у розмірі 287 грн, що повністю відповідає умовам укладеного із ТОВ «Ліко-Житлосервіс» договору №131.
Таким чином, безпідставними є доводи апеляційної скарги позивача стосовно того, що попередній власник був належним чином проінформований про зміни вартості відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, які були прийняті в грудні 2019 року, й повинен був з 1 грудня 2019 року здійснювати щомісячні платежі за утримання машиномісця у розмірі 688 грн.
Договір №131, у свою чергу, не містив умов про те, що він припиняє свою дію у разі переходу права власності до іншої особи.
Матеріалами встановлено, що 27 червня 2023 року ОСОБА_2 вперше отримав від позивача пропозицію про переукладення договору за новим тарифом 688 грн/місяць (договір від 1 травня 2023 року - направлений 6 червня 2023 року.
У відповідь ОСОБА_2 направив позивачу повідомлення про припинення правовідносин по договору №131 від 3 серпня 2009 року (копія листа додана до позовної заяви), оскільки вже не являвся власником майна.
На переконання колегії суддів, в даному випадку необізнаність позивача з обставиною зміни власника машиномісця (27 листопада 2020 року) не може нівелювати правовідносин, що склалися між сторонами до моменту переходу такого права власності до іншої особи, а також спростовувати обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільних справах №752/24781/17 та №752/2279/21 (щодо необхідності внесення змін до договору в частині тарифу виключно шляхом підписання додаткової угоди), й призводити до автоматично встановлення для відповідача плати у розмірі 688 грн/місяць.
При цьому плату у розмірі, встановленому договором №131 (287 грм/міс), відповідач, як новий власник майна, вносила у повному обсязі згідно з умовами договору з грудня 2020 року по червень 2023 року, що підтверджується матеріалами справи.
Такі обставини мають значення для вирішення даного спору з точки зору характеристики поведінки позивача як сторони спірного правовідношення.
Діючи добросовісно та в рамках чинного законодавства і укладеного договору, яким не передбачено його односторонньої зміни, позивач, якщо він вважав, що розмір плати за утримання автостоянки є більшим, ніж він отримував у спірний період за договором №131, а також будучи обізнаним про зміст судових рішень у перелічених цивільних справах, не був позбавлений права звернутися до відомого йому власника майна ОСОБА_2 з пропозицією щодо укладення додаткової угоди про внесення змін до договору в частині розміру оплати раніше, ніж 27 червня 2023 року, й узгодити відповідний розмір плати.
ОСОБА_2 , у свою чергу, повідомив би відповідача про таку обставину, як нового власника майна.
Однак, у період з дати набуття відповідачем права власності на майно та до червня 2023 року (місяця, в якому позивачем ОСОБА_2 було направлено договір від 1 травня 2023 року) пропозицій щодо укладення договору/додаткової угоди з визначеною сумою щомісячного платежу 688 грн позивач відомому йому власнику майна ОСОБА_2 не направляв, при цьому, будучи достеменно обізнаним про необхідність вчинення ним відповідних дій та неможливості зміни вартості послуг просто шляхом розміщення оголошення на дошці оголошень, оскільки саме це випливає зі змісту вже згаданих судових рішень у справах №752/2279/21 та №752/24781/17.
В той же час, позивач вкотре, при наявності чинних судових рішень, продовжує стверджувати про неналежну оплату за паркомісце визначеної договором суми, як попереднім власником ОСОБА_2 , так і відповідачем, як новим власником.
Матеріалами справи встановлено, що як новий власник майна, за відсутності відомостей про протилежне, відповідач продовжувала у період з грудня 2020 року по червень 2023 року сплачувати за послуги з утримання підземної автостоянки відому їй суму щомісячного платежу 287 грн. При цьому, відповідні оплати (287 грн/міс) здійснювались відповідачем із призначенням платежу «згідно договору №131 від 3 серпня 2009 року», приймались позивачем, що відображено ним самим у наданому суду розрахунку.
При цьому у листі від 7 липня 2023 року №355, адресованому ОСОБА_2 у відповідь на його лист про припинення правовідносин за договором (копія міститься у додатку №4 до відзиву на позовну заяву), ТОВ «УК «Венеція» не згадує про наявність у власника машиномісця №4 станом на 7 липня 2023 року будь-якої заборгованості за договором.
На переконання колегії суддів, незвернення відповідача до позивача для переукладення договору, не має вирішального значення для спірних правовідносин, оскільки у період з грудня 2020 року по червень 2023 року такі витрати відшкодовувались, а позивачем не повідомлялось про зміну вартості таких послуг.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 4 серпня 2021 року у справі №185/446/18, від 7 жовтня 2020 року у справі №450/2286/16-ц).
Відповідно до частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правої в інших формах.
При цьому суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України (частина З статті 16 Цивільного кодексу України).
Так, у даному випадку дії позивача, на думку суду, не відповідають принципу добросовісності, а його поведінка у спірних правовідносинах є суперечливою, адже будучи обізнаним із судовою практикою вирішення спорів, яка склалася між Товариством та попереднім власником майна ( ОСОБА_2 ), Товариство, не висуваючи до червня 2023 року вимог про внесення змін до договору в частині вартості послуг, приймаючи тривалий час від відповідача без зауважень оплати у розмірі 287 грн/місяць, подаючи позов, стверджує про наявність у відповідача обов'язку з грудня 2020 року сплачувати за надані послуги суму 688 грн/місяць.
Щомісячна сума оплати за паркомісце 688 грн попереднім власником не погоджувалась, зміни до договору в цій частині шляхом підписання додаткової угоди не вносились, а до відома відповідача така вартість послуги була доведена лише у серпні 2023 року під час отримання для ознайомлення та можливого подальшого підписання від позивача примірника договору про участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговування території.
При цьому факт отримання від позивача послуг з утримання підземної автостоянки у період з грудня 2020 року по червень 2023 року щомісячно на суму 287 гривень відповідачем не заперечується й така щомісячна сума сплачувались відповідачем, як новим власником майна.
Отже, у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за грудень-червень 2023 року, яку позивач обраховує як різницю між сплаченими відповідачем щомісячно коштами 287 грн/міс та встановленим ним в односторонньому порядку щомісячним тарифом 688 грн/міс.
За змістом частини 1 статті 902 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
У статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та
розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
При цьому, споживачем у розумінні названого Закону є індивідуальний або колективнийспоживач.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово- комунальної послуги.
Як вказує відповідач, після розміщення 16 серпня 2023 року у приміщенні підземної автостоянки оголошення про необхідність переукладення договору про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки (стало наслідком листування між ОСОБА_2 та Товариством лист від 27 червня 2023 року доданий до позову; лист від 7 липня 2023 року №355 додано в якості додатку 4 до відзиву на позовну заяву) відповідачем 17 серпня 2023 року у приміщенні ТОВ «УК «Венеція» було отримано примірник договору про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки для ознайомлення з його змістом та можливого подальшого підписання.
Відповідач вказує, що проаналізувавши зміст отриманого від ТОВ «УК «Венеція» проекту договору, нею було виявлено ряд невідповідностей його умов чинному законодавству, зокрема, позивач у проекті пропонував відповідачу підписати договір, згідно якого він наділений правом в односторонньому порядку змінювати розмір вартості на утримання підземної автостоянки (пункт 2.1.3. запропонованого проекту).
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідач зазначає, що з огляду на вказане, відповідачем було направлено позивачу пропозицію (зареєстрована позивачем 31 серпня 2023 року за вх.№635) про викладення певних пунктів запропонованого до укладення договору у редакції, яка б відповідала нормам діючого законодавства та не порушувала права відповідача, ставлячи виконавця послуг у переважне становище, надаючи йому можливість без жодного попередження, обґрунтування та укладення додаткової угоди вносити зміни до договору в частині визначення вартості послуг, яка не є законодавчо регульованою, так часто, як він буде вважати за необхідне.
Відповідь на вказану пропозицію була надана позивачем лише 9 листопада 2023 року (вих.№645 від 8 листопада 2023 року), тобто більш ніж через 2 місяці після отримання пропозиції щодо внесення змін до запропонованого проекту.
Позивач листом вих.№645 від 8 листопада 2023 року відмовив відповідачу у внесенні запропонованих змін до договору, пославшись на те, що договір про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки нібито є договором приєднання і зміни до нього вноситись не можуть.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами існує спір щодо умов укладення договору про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки. Відповідач не визнає ці умови, а також ініціює пропозиції щодо внесення змін до договору.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу в будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Суд першої інстанції правильно вважав, що долучений до справи примірник типового договору позивача не містить явної інформації про те, що договір про відшкодування витрат з утримання підземної автостоянки є договором приєднання. Якщо в договорі не зазначено, що він є договором приєднання і не вказані особливості таких договорів, це важливо, оскільки договори приєднання мають специфіку, при якій друга сторона (у цьому випадку власники місць на автостоянці) не може впливати на умови договору і приймає їх як даність.
А отже, між сторонами не укладено договір про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, внаслідок того, що відповідач не приймає умови договору запропоновані позивачем.
Враховуючи зазначене, безпідставними є доводи позивача, висловлені під час розгляду справи судом першої інстанції про те, що відповідач ухилялась від укладення договору про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, оскільки відповідач навпаки проявляла зацікавленість у підписанні такого, однак на умовах, які б не суперечили цивільного законодавству.
Таким чином, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України.
ГоловуючийТ.О. Писана
СуддіК.П. Приходько
С.О. Журба