03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 757/43760/24 Головуючий у суді першої інстанції - Гридасова А.М.
Номер провадження № 33/824/2653/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
14 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі судді Яворського М.А., за участю секретаря судового засідання Русан А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою захисником Журавель Валерієм Олександровичем, на постанову Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року щодо притягнення:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 ,
до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративне правопорушення, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 856 від 12 вересня 2024 року ОСОБА_2 , обіймаючи посаду директора ДП «Біоімплант» Міністерства охорони здоров'я України, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права та відповідно до підпункту «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією, в порушення вимог ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» 29 січня 2024 року о 18 годині 20 хвилин подав завідомо недостовірні відомості у щорічній декларації за 2021 рік, які відрізняються від достовірних на суму понад 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, на суму 549 656, 90 грн, чим вчинив правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 172-6 КУпАП.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 рокуОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушенні, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, на користь держави; стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605, 60 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, захисник ОСОБА_3 - Журавель В.О. подав апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що у ході судового розгляду справи адвокатом Журавель В.О. було подано клопотання до суду про закриття провадження у справі та надано докази на його обґрунтування.
Зокрема, наданими до клопотання документами було доведено, що розмір суми боргу, яка мала бути задекларована ОСОБА_4 , складала 7 800 євро (станом на 2020 рік - 206 785,02 грн), а тому цей розмір не перевищував 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, отже, не тягне відповідальність, передбачену ч. 4 ст. 172-6 КУпАП. Наголошує, про рішення суду у справі № 752/10597/19-ц, яким ОСОБА_5 було визначено заборгованість перед ОСОБА_6 в сумі 568 658,80 грн, ОСОБА_2 не знав, таке рішення є заочним, тобто розгляд вказаної справи був проведений судом за відсутності ОСОБА_1 . Копію рішення йому не вручено до цього часу. Про виконавче провадження, відкрите на виконання цього заочного рішення суду, ОСОБА_2 також не був обізнаний на час подачі декларації, тому не мав відомостей про визначене зазначеним заочним рішення зобов'язання перед стягувачем у сумі, що перевищує відому йому суму боргу 7800 ЄВРО. На підставі викладеного, сторона захисту вважає, що в діях ОСОБА_3 відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУПАП, а справа щодо нього має бути закрита.
Сторона захисту звертає увагу апеляційного суду, що факт відсутності декларування частини суми боргу не є спірними у справі (згідно з позицією сторони захисту недекларування цієї суми не тягне відповідальності), натомість оспорюється розмір суми до декларування та факт наявності належних та допустимих доказів вини ОСОБА_3 саме в умисному недекларування повної суми заборгованості.
За постановою суду ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що він умисно не зазначив відомості про своє фінансове зобов'язання у вигляді заборгованості за договором позики перед ОСОБА_7 у розмірі 549 656,90 грн., яке встановлене заочним рішенням суду у справі № 752/10597/19-ц. Саме така сума вказана у протоколі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, довідці НАЗК, обґрунтованому висновку НАЗК та у постанові суду.
Розмір цієї суми фінансового зобов'язання обчислено на підставі заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року у справі №752/10597/19-ц, згідно з яким 01 червня 2016 року ОСОБА_8 передав ОСОБА_5 у позику кошти у розмірі 7 800 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 206 785,02 грн на умовах повернення зазначеної суми до 25 червня 2016 року. У цей строк кошти повернуті не були, тому ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, включаючи штрафні санкції 5% від суми боргу за кожен прострочений місяць у сумі 13 650 євро, що еквівалентно за курсом НБУ 361 873,78 грн. Позов задоволено.
Це означає, що відповідно до рішення суду розмір фінансового зобов'язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_6 складається із розміру суми основного боргу 7 800 євро, що за курсом НБУ склало 206 785,02 грн, а також суми штрафних санкцій - 13 650 євро, що за курсом НБУ склало 361 873,78 грн.
Сторона захисту вважає, що для правильного вирішення даної справи суду першої інстанції необхідно встановити, чи був ОСОБА_2 обізнаний як про розмір основного боргу, так і про розмір нарахованих йому рішенням суду штрафних санкцій.
Що стосується даних про розмір основного боргу - 7800 євро, то розмір цієї суми однозначно був відомий ОСОБА_5 , оскільки він зазначений у виданій ним розписці. Ця розписка надана адвокатом, наявна у справі, судом не досліджена.
При цьому, визначена судом сума штрафних санкцій 13 650 євро у розписці не зазначена, лише вказано, що штрафні санкції встановлюються у розмірі 5% щомісяця, тобто по 390 євро кожного місяця. Не зазначено також, що саме на ОСОБА_3 покладається обчислення і визначення остаточного розміру суми штрафних санкцій.
Отже, розмір суми штрафних санкцій - 13 650 євро був визначений лише заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 у справі №752/10597/19-ц і про нього ОСОБА_5 відомо не було. При цьому належних та допустимих доказів про обізнаність ОСОБА_1 про розгляд вказаної цивільної справи та ухвалення у справі вказаного рішення матеріали даної справи не містять. При цьому слід взяти до уваги, що це рішення суду є заочним, його винесено без участі відповідача ОСОБА_3 .
Щодо наявності виконавчого провадження в частині примусового виконання вище вказаного рішення суду ОСОБА_1 також відомо не було, оскільки постанов приватного виконавця та інших документів виконавчого провадження не він отримував, оскільки всі ці поштові відправлення було повернуто без вручення адресатові. Вказане сталося з причин направлення кореспонденції не за фактичним місцем проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , а за адресою його реєстрації АДРЕСА_2 .
На думку сторони захисту, оскільки ОСОБА_5 не було відомо ні про наявність ухваленого судом заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 у справі №752/10597/19-ц, ні про фактичний розмір штрафних санкцій визначених цим судом у заочному рішенні, то відповідно до роз'яснень НАЗК він ці суми не повинен був обчислювати разом із сумою боргу та декларувати в цілому за наслідками їх додавання.
Отже, жодних відомостей про те, що ОСОБА_2 умисно зазначив недостовірні відомості в розмірі понад 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян не надано і у матеріалах справи вони відсутні.
Враховуючи викладене, захисник ОСОБА_1 - Журавель В.О. просить скасувати постанову Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУПАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 та його захисник адвокат Журавель В.О. підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити.
При апеляційному розгляді справи прокурори ОСОБА_9 , Сказко Р.І. заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі та просили залишити подану апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які з'явились на розгляд до суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого статтею 172-6 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.
Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особа, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Постанова судді суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Диспозиція ч. 4 ст. 172-6 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за порушення у вигляді подання недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до примітки цієї статті суб'єктами правопорушень у цій статті (крім правопорушень, визначених частинами другою та третьою цієї статті, у частині неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни у майновому стані) є особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов'язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
Суб'єктивна сторона зазначеного правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого та непрямого умислу, а саме особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає настання суспільно небезпечних наслідків та бажає їх настання, або свідомо припускає їх настання.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається в поданні завідомо недостовірних відомостей у декларації.
Згідно з роз'ясненнями, які викладені у п. 2 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією» вих. №223-943/0/4-17 від 22 травня 2017 року, суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-6 КУпАП характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу. Вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності. Також, на умисну форму вини, а також наявність відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи, чи інтересу третіх осіб, як на обов'язкові ознаки корупційного правопорушення звертає увагу Конституційний Суд України в рішенні від 06 жовтня 2010 року (справа №1-27/2010).
Відповідно до п.п. «б» п. 1 ч. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови.
Як визначено у преамбулі Закону України «Про запобігання корупції», цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в» і «г» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 обіймає посаду директора Державного підприємства «Біоімплант» Міністерства охорони здоров'я України.
Таким чином, згідно з підпунктом «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», ОСОБА_1 є суб'єктом, на якого поширюється дія Закону, та службовою особою, яка згідно з приміткою до ст. 51-3 Закону, займає відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 12 вересня 2024 року № 856 складеного відносно ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 обіймаючи посаду директора Державного підприємства «Біоімплант» Міністерства охорони здоров'я України, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права та відповідно до підпункту «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією, в порушення вимог ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» 29 січня 2024 року о 18 год. 20 хв. подав завідомо недостовірні відомості у щорічній декларації за 2021 рік, які відрізняються від достовірних на суму понад 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, на суму 549 656, 90 грн, чим вчинив правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Під час проведення повної перевірки декларації встановлено, що ОСОБА_1 не зазначив відомостей про своє фінансове зобов'язання у вигляді заборгованості за договором позики перед ОСОБА_6 у розмірі 549 656, 90 грн, яке визначене рішення суду.
Відповідно до змісту заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 26.02.2020 у справі № 752/10597/19-ц встановлено, що ОСОБА_6 01 червня 2016 року передав у власність ОСОБА_1 грошові кошти у позику в розмірі 7 800 Євро, що еквівалентно згідно з курсом НБУ 206 785,02 грн, на умовах повернення зазначеної суми до 25 червня 2016 року. У визначений строк грошові кошти ОСОБА_1 повернуто не було і, як наслідок, ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, включаючи штрафні санкції 5% від суми боргу за 13 650 Євро, що еквівалентно згідно з курсом НБУ 361 873,78 гривні. Вказаним рішенням позов було задоволено та 12 серпня 2020 року було видано виконавчий лист для пред'явлення до примусового виконання (а.с. 45-48 т.1).
В подальшому стягувачем вище виконавчий лист за вище вказаним рішенням суду було пред'явлено 21 травня 2021 року до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Ліліцькому Р.В. і 21 травня 2021 року останнім відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року № 752/10597/19-ц (а.с. 54,55 т.1).
ОСОБА_10 у своїх пояснення від 17 травня 2024 року пояснив, що про наявність судового рішення у справі № 752/10597/19-ц йому відомо не було, постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 він не отримував, відповідно не знав про наявність згаданого фінансового зобов'язання перед ОСОБА_6 .
Складаючи протокол та обґрунтовуючи обізнаність ОСОБА_1 про наявність встановленого судовим рішення зобов'язання на суму, що перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на дату подання декларації, старший оперуповноважений 6-го відділу УСР в м. Києві ДСР НП України капітан поліції Виноградов Є.А. зазначив, що після відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження, що підтверджується квитанцією №0220605894526 від 21 травня 2021 року. Також після відкриття виконавчого провадження з рахунків ОСОБА_1 були частково стягнуті кошти та ПД № 529 від 07 червня 2021 року в сумі 3 001, 90 грн було перераховано стягувачу.
Крім того на адресу ДП «Біоімплант» 10 червня 2021 року було направлено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника від 10 червня 2021 року, яка була отримана підприємством в особі директора ОСОБА_1 , що підтверджується квитанцією ДП «УКРПОШТА» № 011330060686.
Обізнаність ОСОБА_1 підтверджується добровільною сплатою ним боргу (меморіальні ордери № 2PL956514 25 листопада 2021 року на суму 6 000 грн, № 2PL204074 від 21.12.2021 на суму 5 000 грн, № 2PL138324 від 29.12.2021 на суму 5 000 грн).
Таким чином, ОСОБА_1 у розділі 13 «Фінансові зобов'язання декларації» мав зазначити у полі «Розмір зобов'язання за позикою станом на початок звітного періоду» - 568 658,80 грн, у полі «Розмір сплачених у звітному періоді коштів у рахунок основної суми боргу за позикою» - 19 001,90 грн, у полі «Розмір зобов'язання на кінець звітного періоду» - 549 656, 90 гривні.
Приймаючи постанову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у своїй декларації зазначив відомості, які відрізняються від достовірних, на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації за 2023 рік, на суму 549 656, 90 грн, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 172-6 КУпАП.
Однак, ці висновки не можна визнати правильними, оскільки ОСОБА_1 в суді першої інстанції стверджував, що йому не було відомо про рішення суду, за яким з нього стягувались кошти та він не отримував постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому і не знав про наявність фінансового зобов'язання, що на думку апеляційного суду, вказує, що він не переслідував будь-який корупційний інтерес.
Диспозицією ч. 4 ст. 172-6 КУпАП передбачено подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до положень ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до положень ст. ст. 10, 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
З аналізу системного зв'язку преамбули Закону України «Про запобігання корупції», із приписами ч. 4 ст. 172-6 КУпАП вбачається, що наявність умислу є обов'язковою складовою цього адміністративного правопорушення.
Цим вимогам закону суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення належної оцінки не надав та дійшов помилкового висновку про винуватість ОСОБА_1 та наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП.
Склад адміністративного правопорушення - це наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Суд вважає, що при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, залишилось недоведеним форма вини, мета і мотив його вчинення. Жоден з доказів, які суд першої інстанції поклав в основу свого рішення щодо ОСОБА_1 не підтверджує поза розумним сумнівом наявності у його діях умислу подати завідомо недостовірні відомості у декларації.
Згідно до ч.ч. 1, 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Так, із матеріалів справи вбачається, що відносно ОСОБА_1 ставиться в провину вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, а саме те що він, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права та відповідно до підпункту «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією, в порушення вимог ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» 29 січня 2024 року о 18 год. 20 хв. подав завідомонедостовірні відомості у щорічній декларації за 2021 рік, які відрізняються від достовірних на суму понад 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, на суму 549 656, 90 грн, тобто не задекларував наявність в нього зобов'язань фінансового характеру перед фізичною особою ОСОБА_6 - заборгованості за договором позики у розмірі 549 656, 90 грн, яке визначене заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26.02.2020 у справі № 752/10597/19-ц.
Разом із тим матеріали вказаної справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 як сторона вказаного спору у цивільній справі - відповідач у справі №752/10597/19 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду даної цивільної справи судом, а також щодо того, що зміст вказаного судового рішення був доведений до ОСОБА_1 , чи то шляхом вручення йому копії рішення, чи інших належним способом йому доведено про постановлення відносно нього судового рішення, яким визначення зобов'язання про стягнення з нього на користь ОСОБА_6 крім суми боргу за договором позики 7 800 Євро, що еквівалентно згідно з курсом НБУ 206 785,02 грн, також нарахованих судом за вимогою позивача і суми штрафних санкцій в розмірі 5% за кожний місяць від суми боргу розміром 13 650 Євро, що еквівалентно згідно з курсом НБУ 361 873,78 гривні, а всього 21450 Євро, що за курсом НБУ становило 568865, 80 грн.
Таким чином апеляційний суд погоджується що ОСОБА_1 не був обізнаний про постановлення судом заочного рішення.
Перевіряючи доводи представника апелянта в частині того, що ОСОБА_1 не міг знати про наявність постановленого відносно нього судового рішення і внаслідок здійснення виконавчих дії в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 відкритого 21 травня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ліліцьким Р.В. апеляційний суд виходить із наступного.
Так із матеріалів справи вбачається, що відповідно до пояснень наданих ОСОБА_1 до НАЗК від 17 травня 2024 року вбачається, що про виконавче провадження НОМЕР_2 по стягненню заборгованості перед ОСОБА_6 на суму 568 658,80 грн йому відомо не було. При цьому він був обізнаний про виконавче провадження № 61363863 про стягнення з нього на користь ОСОБА_6 заборгованості за договором позики на суму 43 718,40 грн, в межах якого вчинялися відповідні виконавчі дії та стягнення за платіжними дорученнями. Крім того він пояснив, що до державного виконавця ходив його адвокат та в подальшому його попередили про заміну виконавця з державного на приватного та надали новий номер для оплати та інший номер виконавчого провадження (а.с. 26).
Із відповіді Директора департаменту державної виконавчої служби М.Кисельова від 10 квітня 2024 року №44498/0/03-24 на запит НАЗК вбачається, що відносно ОСОБА_1 за даними автоматизованої системи виконавчого провадження та Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління МЮ одночасно у різних органах ДВС та у приватного виконавця щодо ОСОБА_10 перебувало три виконавчих провадження: 1) ВП № НОМЕР_3 про стягнення виконавчого збору на суму 4 018 грн, 2) ВП № НОМЕР_1 по стягненню заборгованості перед ОСОБА_11 , на суму 568 658,80 грн та судового збору в розмірі 6 352,91 грн 3) № НОМЕР_4 по стягненню заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк» на суму 63 069,09 грн. (а.с. 34 - 35).
Як вбачається з відповіді приватного виконавця Кісельової В.В. від 09 липня 2024 року на запит НАЗК відносно боржника ОСОБА_1 остання повідомила, що з моменту відкриття виконавчого провадження та на день надання відповіді щодо обізнаності божника про існування виконавчого провадження повідомила, що кореспонденцію боржником не отримувалось. В матеріалах виконавчого провадження знаходяться поштові повернення, у зв'язку із закінченням терміну їх зберігання на поштовому відділені. Також в матеріалах виконавчого провадження, знаходяться поштові повернення, у зв'язку із закінченням терміну зберігання , і з колишнього місця роботи боржника, а саме ДП «Біоімплант» Міністерства охорони здоров'я України, на яку неодноразово направлялись рекомендованими листами постанови про звернення стягнення з заробітної плати та вимоги приватного виконавця (а.с. 43).
Також при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що зворотнє повідомлення про вручення відправлення від приватного виконавця Ліліцького Р.В. ( постанови про відкриття виконавчого провадження) від 10 червня 2021 року було вручено 24 червня 2021 року уповноваженому працівнику Міністерства охорони здоров'я України, а не безпосередньо ОСОБА_1 . Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Апеляційний суд бере до уваги і те, що фактично у 2020-2021 роках одночасно існували та виконувалися одним і тим же приватним виконавцем Ліліцьким Р.В. два різних виконавчих провадження по стягненню на користь ОСОБА_6 із ОСОБА_3 заборгованості по різних договорах позики, одне з цих ВП попередньо було в провадженні органу ДВС і мало інший номер.
Крім того надаючи оцінку наявним у справі меморіальним ордерам № 2PL956514 25 листопада 2021 року на суму 6 000 грн, № 2PL204074 від 21 грудня 2021 на суму 5 000 грн, № 2PL138324 від 29 грудня 2021 на суму 5 000 грн, апеляційний суд враховує, що вказані меморіальні ордери хоч і містять номер виконавчого провадження № НОМЕР_1 за яким приватним виконавцем Ліліцьким Р.В. здійснюється виконання судового рішення стягнення з ОСОБА_1 заборгованості перед ОСОБА_11 , на суму 568 658,80 грн та судового збору в розмірі 6 352,91 грн, однак вказані суми не є значними та не могли бути доказом про обізнаність ОСОБА_1 про ухвалення щодо нього рішення суду у справі №752/10597/19.
Отже з урахуванням наявних п'яти виконавчих проваджень, які мали різні номери і здійснювалися одночасно в один і той же період, а іноді і одним, і тим же приватним виконавцем, ОСОБА_2 не мав реальної можливості чітко та однозначно ідентифікувати якому саме адресатові та на підставі якого саме рішення суду здійснюється відрахування за платіжним дорученням чи меморіальним ордером.
Сукупність наведених вище обставин доводить невідповідність прийнятої судом постанови вимогам закону, свідчить про односторонній та формальний підхід суду щодо об'єктивного, неупередженого та законного розгляду справи на підставі з'ясування всіх обставин, що мають значення для її правильного вирішення та неупередженої оцінки всіх доказів у справі у їх сукупності та взаємопов'язаності.
При цьому, з пояснень ОСОБА_1 , наданих ним апеляційному суду під час розгляду, у тому числі вищенаведених, вбачається, що умислу на приховування відомостей про своє фінансове зобов'язання у вигляді заборгованості за договором позики, вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення не мав. Апеляційний суд також вважає, що вказані вище пояснення ОСОБА_1 матеріалами справи та прокурором в судовому засіданні не спростовані.
Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутня суб'єктивна сторона (вина у формі умислу) на вчинення адміністративного правопорушення, а отже, і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, також відсутній.
З огляду на вищенаведене, апеляційний суд вважає, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять достатніх та достовірних доказів, що беззастережно, поза розумним сумнівом спростовували б у тому числі письмові пояснення ОСОБА_1 про недоведеність його вини у скоєнні правопорушення і вказували б на наявність у його діях складу передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП адміністративного правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що надані до протоколу про адміністративне правопорушення докази не підтверджують наявності умислу у вчиненні даного адміністративного правопорушення, що свідчить про відсутність у діянні ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП.
Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП.
Враховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що постанову Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року неможливо визнати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю, у зв'язку із недоведеністю наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, а саме із підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Керуючись положеннями статті 247, 284, 294 КУпАП, Київський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою захисником Журавель Валерієм Олександровичем, задовольнити.
Постанову Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року щодо ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП - скасувати, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення від 12 вересня 2024 року - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду М.А.Яворський