Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/11038/2025
м. Київ Справа № 753/6813/25
16 липня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Кирилюк Г.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Лужецької О.Р., у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа: ОСОБА_3 ,-
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа ОСОБА_3 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року скаргу ОСОБА_4 на дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа: ОСОБА_3 повернуто заявнику без розгляду.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 28 квітня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 а подала апеляційну скаргу, у якій просила суд скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року та направити скаргу ОСОБА_1 для розгляду по суті до суду першої інстанції та надати можливість усунути недоліки скарги відповідно до вимог ст. 185 ЦПК України.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у розгляді скарги по суті виключно з формальних підстав - відсутності доказу надіслання скарги іншій стороні (відповідачу 2).
При цьому суд першої інстанції не надав можливості скаржнику усунути цей недолік у розумні строки, що позбавило його права на ефективний захист своїх прав у суді.
У відповідності до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист його прав і свобод, зокрема право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади та їх посадових осіб. Це право має забезпечувати реальну можливість захисту, а не бути формальністю.
Згідно зі статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд справ для ефективного захисту прав осіб. Водночас стаття 15 ЦПК України встановлює обов'язок суду діяти, виходячи з принципу верховенства права, справедливості, добросовісності та розумності.
Крім того, гарантія права на справедливий судовий розгляд закріплена у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а практика Європейського суду з прав людини (зокрема справа "Bellet v. France") підкреслює, що надмірний процесуальний формалізм, який позбавляє особу можливості ефективного доступу до суду, є порушенням Конвенції.
Зазначає, що у даній справі повернення скарги без розгляду виключно через технічний недолік (відсутність доказу надіслання скарги іншій стороні) без надання можливості його усунути, порушує принцип реального доступу до правосуддя, суперечить завданням цивільного судочинства і фактично позбавляє заявника права на ефективний захист своїх прав.
Враховуючи вище зазначене, вважає, що відмова суду у розгляді справи виключно з формальних підстав у цьому випадку сприяє продовженню несправедливості та порушує норми Конституції України, ЦПК України та міжнародних зобов'язань України у сфері прав людини щодо забезпечення права на доступ до правосуддя.
Окрім викладеного вище, фундаментальною є позиція Верховного суду України, а саме: Окрім перелічених вище статей законодавчих актів, та відповідно до статті 185 ЦПК України, у разі подання заяви без дотримання встановлених вимог, суд не має права одразу повертати заяву, а зобов'язаний залишити її без руху, встановити строк для усунення недоліків і надати заявнику можливість їх виправити.
Вказує на те, що у даній справі повернення скарги шляхом залишення її без руху без встановлення строку для усунення недоліків є неправомірним та порушує основоположні принципи цивільного процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд здійснює розгляд справи без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Як вбачається із матеріалів справи, у квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа ОСОБА_3 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року скаргу ОСОБА_4 на дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа: ОСОБА_3 повернуто заявнику без розгляду.
Повертаючи без розгляду скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на те, що загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення викладені у статті 183 Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до положень ч. 2 ст. 183 ЦПК України, до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Як вбачається з матеріалів справи, скаргу подано без додержання вимог ч.2 ст. 183 ЦПК України, оскільки до скарги не додано доказів її надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта статті 183 ЦПК України).
Разом із тим, розділ VII ЦПК України "Судовий контроль за виконанням судових рішень" передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
У частині першій статті 446 ЦПК України встановлено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз'яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Суд першої інстанції, виходячи з того, що до матеріалів скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця не долучені докази надіслання її копії іншим учасникам справи, застосувавши вимоги частини другої статті 183 ЦПК України, повернув її заявнику без розгляду.
Однак, суд не звернув увагу на те, що частиною другою статті 183 ЦПК України регулюються загальні вимоги щодо форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, які подаються виключно з процесуальних питань при розгляді справ позовного провадження, в тому числі, на стадії виконання судового рішення та в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.
Разом із тим, вказана процесуальна норма не стосується та не регулює питання подачі саме скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення.
Вказані процесуальні правовідносини регулюються розділом VII ЦПК України "Судовий контроль за виконанням судових рішень", який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520св20); від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20 (провадження № 61-15478св20), від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц (провадження № 61-1124св21), від 21 квітня 2021 року у справі № 713/1972/20 (провадження № 61-2247св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 61-10499св21) та від 27 жовтня 2021 року у справі № 713/1971/20 (провадження № 61-7897св21).
Таким чином, суд першої інстанції, у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства, не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу ІІ «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року; "Беллет проти Франції" від 04 грудня 1995 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Згідно з ч.6 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 слід задовольнити частково, ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року скасувати. Цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа: ОСОБА_3 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 74 Закону України « Про виконавче провадження», ст.ст. 4, 183, 367, 368, 374, 379, 381-383, 446,447 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року скасувати.
Цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа: ОСОБА_3 , направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Судді: