Справа № 761/25584/24 Головуючий у І інстанції Саадулаєва А.І.
Провадження №22-ц/824/9324/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
02 липня 2025рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» - адвоката Мороз Світлани Сергіївни на рішення Шевченківськогорайонного суду м. Києва від 21 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» про визнання майнових прав на об'єкт будівництва, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання права власності на об'єкт будівництва.
Свої позовні вимоги позивачка обгрунтовувала тим, що 11.07.2014 року між нею та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ», було укладено Попередній договір за реєстровим №1565, за умовами якоговідповідач зобов'язався забезпечити будівництво та введення в експлуатацію житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:050:0046, та передати позивачеві майнові права на об'єкт нерухомості - квартиру, розташовану в будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_2 .
Позивачка зазначала, що виконала свій обов'язок за Попереднім договором за реєстровим №1565 зі здійснення сплати гарантійного (забезпечувального) платежу. Проте основний договір так і не було укладено між сторонами з вини відповідача. Відповідач будівництво будинку, в якому розташований об'єкт інвестування, не завершив, в експлуатацію його не введено.
З огляду на наведене, позивач вбачає суттєве порушення умов укладеного договору та порушення її прав як добросовісного інвестора, оскільки вона не отримала те, на що розраховувала, укладаючи договір із відповідачем. Окрім того, позивач вказує, що, зважаючи на обставини, що склались, вона не має впевненості в тому, що на об'єкт інвестування не претендує жодна інша особа, оскільки на державному рівні її права як інвестора щодо саме цієї квартири не визнано.
Відтак позивачка просила визнати за нею майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, а саме: однокімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_3 , загальною площею 36,80 м.кв., на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання права власності на об'єкт будівництва - задоволено. Визнано за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, а саме: однокімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_3 , загальною площею 36,80 м.кв., на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» на користь ОСОБА_1 судовий збір 2576,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» - адвокат Мороз С.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, неправильне застосування нор матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги вказує на помилковість висновків суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про інвестиційну діяльність", оскільки предметом укладеного Попереднього договору майнові права не були та не могли бути.
При цьому, зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на дійсну правову природу укладеного між сторонами попереднього договору, не дослідив його зміст, належної оцінки діям позивача щодо свідомого укладення Попереднього договору, а не будь-якого іншого правочину, оцінки не дав, чим порушив принцип свободи договору, закріплений у ст. 627 ЦК України.
Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Конюшко Д.Б. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти наведених відповідачем у скарзі доводів, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зазначив також, що виходячи з аналізу умов Попереднього договору, у ОСОБА_1 була відсутня об'єктивна можливість укласти з ТОВ «ВКФ Фарби України» Основний договір, з огляду на відсутність у ТОВ «ВКФ Фарби України» обумовлених у Попередньому договорі документів. Крім того, не було встановлено, що відповідач направляв позиваяці пропозицію стосовно укладення Основного договору в порядку, визначеному п. 1.2 Попереднього договору.
Оскільки виконання обов'язку ОСОБА_1 сплатити забезпечувальний платіж в розмірі 3% в безпосередньому зв'язку пов'язано із укладенням Основного договору, котрий не було укладено між сторонами, посилання ТОВ «ВКФ Фарби України», як на підставу розірвання Попереднього договору, несплату ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 7 728 грн є безпідставним та не може бути розцінено, як неналежне виконання позивачкою умов Попереднього договору.
У судовому засіданні представники відповідача ТОВ «ВКФ Фарби України» - Дяковський О.С., Іванчук А.С. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Конюшко Д.Б. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 11 липня 2014 року між ТОВ «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_1 укладено Попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І., за реєстровим № 1565.
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору сторони зобов'язуються, в строки встановлені даним попереднім договором, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу відповідно до якого ТОВ «ВКФ Фарби України» зобов'язується передати окрему квартиру, характеристики якої вказані в п. 1.3. розділу 1 цього попереднього договору, в житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 зобов'язується прийняти Об'єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі згідно з розділом 2 Попереднього договору.
Пунктом 1.2. Попереднього договору визначено, що сторони зобов'язуються укласти Основний договір в строк до 30 червня 2015 року. Сторони встановили, що Основний договір укладається протягом п'яти календарних днів з моменту отримання ОСОБА_1 відповідного повідомлення від ТОВ «ВКФ Фарби України». В будь-якому випадку ТОВ «ВКФ Фарби України» повинен направити ОСОБА_1 вказане повідомлення протягом 5 робочих днів після отримання ним правовстановлюючих документів на Об'єкт та надання Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві документів, що є необхідними для належного укладення та оформлення Основного договору.
Згідно із п. 2.1. Попереднього договору сторони встановили, що при укладенні Основного договору 100% ціна об'єкта (сума Основного договору) буде, разом з ПДВ складати 257600,00 грн.
Відповідно до п. 2.3. Попереднього договору сторони встановили, що виконання зобов'язання щодо укладення та виконання Основного договору, яке встановлене п. 1.1. розділу 1 Попереднього договору повинно бути забезпечене. Для підтвердження зобов'язань, що виникли у Сторін згідно з цим Попереднім договором щодо укладення та виконання Основного договору та забезпечення виконання таких зобов'язань, ОСОБА_1 сплачує ТОВ «ВКФ Фарби України» суму грошових коштів у наступних розмірі, порядку та умовах.
Згідно з пп. 2.3.1. п. 2.3. Попереднього договору ОСОБА_1 зобов'язується сплатити забезпечувальну суму ТОВ «ВКФ Фарби України», що складає 97% - (35,696 м. кв.) - 249872,00 грн., в тому числі ПДВ (20%) 41645,33 грн. за вартістю 1 м.кв. 7000,00 грн. не пізніше 14 липня 2014 року, та 3% ОСОБА_1 в день укладення Основного договору.
Згідно з п. 4.2.4. Попереднього договору сторони погодили, що Основний договір може бути укладений виключно у разі сплати ОСОБА_1 повної суми коштів, що передбачена підпунктом 2.3.1 п. 2.3. розділу 2 цього Попереднього договору на банківський рахунок ТОВ «ВКФ Фарби України» у належному порядку.
Відповідно до п. 4.6. Попереднього договору сторони встановили, що укладення та оформлення Основного договору, можливе лише в тому випадку, якщо сума коштів, визначена підпунктом 2.3.1. пункту 2.3. розділу 2 цього Попереднього договору, буде повністю сплачена ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «ВКФ Фарби України», до моменту вказаного укладення та оформлення Основного договору.
Пунктом 6.2 Попереднього договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до моменту укладення Основного договору, або до моменту виконання зобов'язань за Попереднім договором щодо штрафних санкцій відповідною Стороною при розірванні Попереднього договору.
На виконання вимог Попереднього договору від 11 липня 2014 року ОСОБА_1 сплачено на користь ТОВ «ВКФ Фарби України» грошові кошти у розмірі 249872,00 грн. 3% від вартості квартири, а саме 7728,00, ОСОБА_1 зобов'язана оплатити в день укладення Основного договору (п.2.3.1 Договору). Основний договір на даний момент не укладений між сторонами.
Відповідно до пункту 1.2 Попереднього договору сторони обумовили, що укладення Основного договору має відбутися в строк до 30 червня 2015 року. Основний договір укладається протягом п'яти календарних днів з моменту отримання ОСОБА_1 відповідного повідомлення від ТОВ «ВКФ Фарби України». В будь-якому випадку, ТОВ «ВКФ Фарби України» повинна направити ОСОБА_1 вказане повідомлення протягом п'яти робочих днів після отримання правовстановлюючих документів на Об'єкт та надання Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві документів, що є необхідними для належного укладення та оформлення Основного договору.
Однак, доказів укладення Основного договору у зазначений строк матеріали справи не містять.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази як направлення відповідачем повідомлення позивачу стосовно укладення Основного договору в порядку, визначеному п.1.2 Попереднього договору, так і доказів порушення позивачем взятих на себе зобов'язань за Попереднім договором.
Так, згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 635 ЦК України (у редакцій, чинній на час укладення сторонами договору) передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, закріплено, що інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об'єктів визначаються виключно законами.
Відповідно до п. 5 ст. 7 та ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Згідно з п. 6 ст. 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.
При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, інвестор після виконання ним фінансових зобов'язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об'єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об'єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об'єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об'єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об'єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (ст.ст. 328, 331 ЦК України).
Отже, саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об'єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.
При цьому, у своїй постанові від 13.05.2019 Верховний Суд зазначив, що в разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
За загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.
Таким чином, встановивши як факт виконання позивачкою свого зобов'язання за попереднім договором (сплату забезпечувальної суми за нерухоме майно, яке законно очікувала придбати на праві власності), так і те, що ТОВ «ВКФ Фарби України» не було виконано належним чином взятих на себе зобов'язань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту порушеного права ОСОБА_1 шляхом визнання за нею майнових прав на об'єкт будівництва.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 761/28387/23.
Посилання апелянта на помилковість висновків суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про інвестиційну діяльність", оскільки між сторонами не було укладено основного договору, колегія суддів відхиляє, адже незважаючи на те, що укладені між сторонами договір має назву Попереднього договору, аналіз змісту цього договору свідчить про те, що між сторонами виникли правовідносини за договором інвестування, так як у Попередньому договорі викладені всі істотні умови, що притаманні договору купівлі-продажу майнових прав (інвестиційний договір) і предметом цього договору є фактичне інвестування позивачем будівництва квартири, яка буде створена у майбутньому.
Суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги, що виходячи з аналізу умов Попереднього договору, у ОСОБА_1 була відсутня об'єктивна можливість укласти з ТОВ «ВКФ Фарби України» Основний договір, з огляду на відсутність у ТОВ «ВКФ Фарби України» обумовлених у Попередньому договорі документів.
Оскільки виконання обов'язку ОСОБА_1 сплатити забезпечувальний платіж в розмірі 3% в безпосередньому зв'язку пов'язано з укладенням Основного договору, котрий не було укладено сторонами, посилання ТОВ «ВКФ Фарби України», як на підставу розірвання Попереднього договору, у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 грошових коштів в розмір 7728 грн є безпідставним та не випливає з домовленості за Попереднім договором, що як наслідок не може бути розцінено, як неналежне виконання ОСОБА_1 умов Попереднього договору.
Не було встановлено, що ОСОБА_1 порушила взяті на себе зобов'язання за Попереднім договором, що мало б наслідки одностороннього розірвання Попереднього договору, що передбачено п.5.4 Попереднього договору.
ТОВ «ВКФ Фарби України» у справі про розірвання Попереднього договору не доведено порушення ОСОБА_1 умов Попереднього договору, а доводи щодо невиконання ОСОБА_1 грошового зобов'язання, є безпідставними, з огляду на умови Попереднього договору. Крім того, судом у вказаній справі відхилено аргумент ТОВ «ВКФ Фарби України» про неукладення Основного договору в строк до 30 червня 2015 року, оскільки вказаний обов'язок, поєднано з умовою надсилання ТОВ «ВКФ Фарби України» пропозиції на укладення Основного договору, а також отримання ТОВ «ВКФ Фарби України» відповідних документів обумовлених сторонами у п.1.2 Попереднього договору.
Наведена Постанова Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у цивільній справі № 761/10641/23 набрала законної сили з дня її прийняття та не оскаржувалася у касаційному порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи відповідача про обрання позивачем неналежного способу захисту права.
Так, 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в межах справи № 760/17864/16-ц (провадження № 61-699св17) підтвердив раніше сформовану позицію, викладену в постановах від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), яка полягає в тому, що в разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань за відсутності факту введення будинку в експлуатацію ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об'єкт інвестування, які після завершення будівництва об'єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об'єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об'єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.
У постанові від 24 червня 2015 року в справі № 367/5136/13-ц(провадження № 6-318цс15) Верховний Суд України дійшов висновку про необхідність позивача за відповідних обставин захищати свої майнові права, а не права власності, яке ще не виникло
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказала, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов'язань після завершення будівництва об'єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.
Отже, зважаючи на факти та обставини, встановлені судом при розгляді цієї справи та цивільної справи за позовом ТОВ «ВКФ Фарби України» до ОСОБА_1 про розірвання вищевказаного Попереднього договору (№ 761/10641/23), місцевий суд дійшов правильного висновку, що ТОВ «ВКФ Фарби України» як забудовником не було виконано належним чином взяті на себе зобов'язання, що також мало наслідком відсутність факту введення будинку в експлуатацію, відтак порушені права ОСОБА_1 можуть бути захищені шляхом визнання майнових прав на об'єкт будівництва.
Доводи та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить висновку, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, його рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких умов наявності передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргупредставника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» - адвоката Мороз Світлани Сергіївни залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повна постанова складена 16 липня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді : С.А. Голуб
Т.А. Слюсар