16 липня 2025 року Чернігів Справа № 620/4941/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 ( далі також - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не виключення з військового обліку ОСОБА_1 на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в редакції станом на 04.09.2020 та зобов'язання відповідача виключити з військового обліку ОСОБА_1 на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в редакції станом на 04.09.2020 та внести відповідні записи до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Позов мотивує тим, що він перебуває на військовому обліку. 20.04.2025 представниками відповідача був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних. Позивач зазначає, що включення його до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відбулося з порушеннями законодавства, а саме не враховано факт засудження позивача за ч.3 ст.185, ч.2 ст.185, ч.2 ст.15, ч.2 ст.194, ч.1 ст.70 Кримінального кодексу України. Останній факт, зокрема, в силу п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» слугує підставою для виключення позивача з військового обліку (громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину). Отже, станом на 20.04.2025 позивач не підлягав мобілізації, оскільки не був військовозобов'язаним. Зазначене свідчить, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не виключення позивача з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, тому просить відносити його право у спосіб, визначений у прохальній частині позову.
Відповідачем відзив на позов не подано.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами ( частина шоста статті 162 КАС України).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 .
Позивач був засуджений вироком Носівського районного суду Чернігівської області від 21.12.2016, строк його попереднього ув'язнення з 04.07.2016- 03.05.2017, з розрахунку: один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Початок строку відбування покарання з 04.07.2016, кінець строку- 04.09.2020.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.07.2019 звільнено засудженого ОСОБА_1 , умовно-достроково на невідбуту частину покарання за вироком Носівського районного суду Чернігівської області від 21.12.2016 за ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 194 КК України, із застосуванням ст. 70 КК України, до п'яти років позбавлення волі, - на невідбуту частину призначеного покарання, що становить 1 (один) рік 1 (один) місяць 10 днів., що підтверджується довідкою про звільнення серії КНВ №09431.
21.04.2025 позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою, в якій просив внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з проставленням відмітки про виключення останнього з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Представник позивача адвокат Свирид А. 21.04.2025 скерувала до відповідача адвокатський запит, в якому просила повідомити підстави тримання позивача та підстави взяття на військовий облік.
За результатами розгляду заяви позивача та запиту його адвоката, відповідач листом від 25.04.2025 № 16/213214 повідомив, що відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.
Згідно інформації "Резерв+" від 29.04.2025, позивач значиться військовозобов'язаний, з 2002 року непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час.
Позивач, зважаючи на те, що під час мобілізації відповідачем не було дотримано вимог законодавства в частині не врахування факту його засудження за вчинення тяжкого злочину, що має наслідком його зняття з військового обліку, звернувся за судовим захистом із даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини першої статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно із частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII(далі - Закон №3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно із частиною п'ятою статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені в статті 37 Закону №2232-ХІІ.
Згідно з пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, що була чинною до 17.05.2024 включно, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Позивач у даній справі оскаржує бездіяльність щодо не виключення позивача із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо його виключення з військового обліку як такого, що було засуджено до позбавлення волі.
11.04.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-ІХ, який набрав чинності 18.05.2024 (далі - Закон №3633-ІХ).
Так, вищевказаним Законом №3633-ІХ внесені зміни до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та частину шосту статті 37 викладено в новій редакції, а саме, зазначено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Отже, станом на дату виникнення спірних правовідносин, а саме 21.04.2025 ( дата подання заяви), частина шоста статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу не містила такої підстави для виключення з військового обліку, як попереднє засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Окрім того, згідно пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
- особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
З огляду на наведені вище положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Порядку №560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Враховуючи вищевикладене, та те, що станом на дату звернення позивача, а саме 21.04.2025, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачається можливості виключення з військового обліку з підстав того, що особа була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення особливо тяжкого злочину, суд вважає, що у відповідача відсутні підстави для зобов'язання відповідача внести відомості про виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг».
Щодо посилань позивача на положення статті 58 Конституції України, суд зазначає наступне.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про військовий облік, що регулюється спеціальним законодавством.
Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Суд зазначає, що у зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону №2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов'язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов'язаних.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки судом не встановлена протиправна бездіяльність відповідача, у задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 в Чернігівській області АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повний текст рішення виготовлено 16 липня 2025 року.
Суддя І.І. Соломко