17 липня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/4605/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , про стягнення коштів, -
11.10.2024 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач) з такими позовними вимогами:
стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 15195,89 грн, під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв'язку із самовільним залишенням військової частини військової частини, з відповідача слід стягнути безпідставно набуте грошове забезпечення за червень 2024 року у розмірі 15195,89 грн.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Копію ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслано відповідачу поштовим відправленням за адресою: АДРЕСА_1 , проте конверт повернувся на адресу суду з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ч.11 ст.126 КАС України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Таким чином, ухвала про відкриття спрощеного провадження вважається врученою відповідачу належним чином.
Проте, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
Позивач мобілізований на військову службу в період дії воєнного стану на території України ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 243 від 25.08.2023 позивача з 26.08.2023 зараховано до особового складу та на всі види забезпечення, а також призначено на посаду курсантів навчальних взводів. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 330 від 17.11.2023 року позивача призначено на посаду механіка-водія автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №172 від 15.06.2024 позивач вибув на лікування у ІНФОРМАЦІЯ_2 15.06.2024, знятий з обіду 15.06.2024 із продовольчого забезпечення.
Згідно іменного списку військовослужбовців, які госпіталізовані/виписані з ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня» від 28.06.2024 №4714 від 01.07.2024, отриманого на адресу військової частини НОМЕР_1 засобами СЕДО від ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня», позивач госпіталізований 18.06.2024, виписаний 28.06.2024.
16.07.2024 під час перевірки наявності особового складу командир взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 виявив відсутність позивача на службі, який не прибув після лікування з ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня».
Наказом військової частини НОМЕР_1 №2042-АД від 16.07.2024 призначено службове розслідування, за результатами чого складено акт службового розслідування, в якому, зокрема йдеться про неповернення позивача на службу після лікування в ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня».
Наказом військової частини НОМЕР_1 №711-ОД від 08.08.2024 «Про результати службового розслідування за фактом неприбуття з Чернівецької обласної лікарні механіка - водія автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_1 » завершено службове розслідування.
Пунктом 4 вказаного наказу доручено помічнику командира частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 : відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 розділу І пункт 15 з 29.06.2024 (з дня самовільного залишення місця служби) солдату ОСОБА_1 призупити виплату грошового забезпечення (підпункт 4.1) та у відповідності до розділу XVI п.5 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, за відсутність на військовій службі військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації механіку-водію автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 премію за червень не виплачувати (підпункт 4.2 наказу).
Крім того, пунктом 3 зазначеного наказу доручено командиру взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 скерувати копію матеріалів службового розслідування до територіального управління ДБР, розташованого в АДРЕСА_2 , та Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону так, як у діях позивача вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.
Згідно витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 №233 від 13.08.2024 позивача з 29.06.2024 увільнено від займаної посади та зарахованого у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . Також відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, позивачу припинено виплату грошового забезпечення з дня, з якого він самовільно залишив військову частину - 29.06.2024.
Відповідно до довідки про виплачене грошове забезпечення від 02.08.2024, позивачу за період з 01.06.2024 - 30.06.2024 було виплачено грошове забезпечення у сумі 20277,51 грн, з яких переплата становить 15195,89 грн (премія - 14832,92 грн, оклад за військове звання - 34,80 грн, оклад - 185,17 грн, надбавка ОПС - 143,00 грн).
Листом від 28.08.2024 №8917/3 позивач просив відповідача відшкодувати завдану матеріальну шкоду у загальній сумі 15195,89 грн на рахунки військової частини НОМЕР_1 .
Оскільки відповідач в добровільному порядку отримані кошти в сумі 15195,89 грн не повернув, позивач звернувся до суду з цим позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті пору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) (в редакції на день звільнення відповідача зі служби).
Відповідно до статті 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
На підставі ч. 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч. 4 статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.
Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї норми матеріального права зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.
Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.
Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
Як встановлено судом, висновком службового розслідування та матеріалами підтверджується факт неприбуття позивача на службу 29.06.2024 після лікування в ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня», у зв'язку з чим матеріали відносно відповідача за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, направлені до Територіального управління ДБР у м. Львові для внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Також відповідні матеріали були направлені до Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону.
Суд вважає, що відповідач, не прибувши 29.06.2024 на службу до військової частини після лікування, діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, проте отримував грошове забезпечення за період відсутності на службі 29.06.2024 і 30.06.2024, а також отримав премію за червень 2024 року.
Вказане не спростоване відповідачем в ході судового розгляду справи.
Суд звертає увагу, що наказом військової частини НОМЕР_1 №711-ОД від 08.08.2024 «Про результати службового розслідування за фактом неприбуття з Чернівецької обласної лікарні механіка - водія автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_1 » відповідно до розділу І пункт 15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 з 29.06.2024 (з дня самовільного залишення місця служби) солдату ОСОБА_1 призупинено виплату грошового забезпечення (підпункт 4.1 наказу) та у відповідності до розділу XVI п.5 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, за відсутність на військовій службі військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації солдату ОСОБА_1 вирішено не виплачувати премію за червень 2024 року (підпункт 4.2 наказу).
З наведеного слідує, що неприбуття відповідача на службу 29.06.2024 на службу після лікування фактично вказує на відсутність правових підстав для отримання ним грошового забезпечення за 29.06.2024 та 30.06.2024 , а також премії за червень 2024 року.
Згідно довідки про виплачене грошове забезпечення від 02.08.2024, позивачу за період з 01.06.2024 - 30.06.2024 було виплачено грошове забезпечення у сумі 20277,51 грн, з яких переплата становить 15195,89 грн (премія - 14832,92 грн, оклад за військове звання - 34,80 грн, оклад - 185,17 грн, надбавка ОПС - 143,00 грн).
Отже, враховуючи зміст довідки та факт неприбуття позивача на службу 29.06.2024 після лікування, останній за червень 2024 року безпідставно отримав премію у розмірі 14832,92 грн, а також грошове забезпечення за 29.06.2024 та 30.06.2024 у розмірі 362,97 грн (оклад за військове звання - 34,80 грн, оклад - 185,17 грн, надбавка ОПС - 143,00 грн).
Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок у поверненні безпідставно набутого грошового забезпечення у загальній сумі 15195,89 грн (премія за червень 2024 року - 14832,92 грн та грошове забезпечення за 29.06.2024 та 30.06.2024 - 362,97 грн), а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи відсутність доказів на підтвердження понесення позивачем таких витрат, суд не вирішує питання про їх стягнення з відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, - задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 15195,89 грн під час фактичного невиконання обов'язків військової служби.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 );
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Суддя В.О. Григораш