Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
16 липня 2025 року справа № 520/21408/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61022, код ЄДРПОУ: 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з липня 2014 по лютий 2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії за період з липня 2014 по лютий 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідачем протиправно не виплачено пенсії з липня 2014 року, у зв'язку з чим порушено права позивача на отримання пенсії в належному розмірі.
Ухвалою суду від 07.08.2024р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
В зв'язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, яка віднесена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022р. № 75 (із змінами), розгляд справи було відтерміновано.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до суду подано відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Крім того, зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.03.2020р. ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 20.02.2017р. відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Виплата пенсії ОСОБА_1 здійснюється на поточний рахунок уповноваженої банківської установи з 01.04.2020р. Виплата пенсії за період з 20.02.2017р. по 31.03.2020р. проводиться згідно з Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021р. №1165, за наявності відповідного фінансування. Відповідно до пункту 4 зазначеного Порядку у листопаді, грудні 2022 року, липні, вересні - грудні 2023 року ОСОБА_1 проведені відповідні нарахування пенсії на поточний рахунок уповноваженої банківської установи.
Представником позивача до суду надано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої вона підтвердила раніше викладену правову позицію та просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебувала на обліку в Міловському відділі Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з розпорядженням Міловського відділу Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 12.03.2020р. № 36, ОСОБА_1 було знято з обліку з 01.07.2016р. у зв'язку з виїздом до іншого району, пенсія виплачена по 30.06.2016р. Вказана обставина не заперечується сторонами по справі.
21.02.2020р. ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про поновлення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі.
За результатами розгляду заяви від 21.02.2020р. та наданих документів позивачці поновлено виплату пенсії з 20.02.2017р. відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виплата пенсії здійснюється на поточний рахунок уповноваженої банківської установи з 01.04.2020р.
Згідно доводів позовної заяви, позивачка 09.05.2024р. звернулася до відповідача із заявою з вимогою нарахувати та виплатити їй пенсію за період з липня 2014 року по лютий 2020 року.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області листом від 13.06.2024р. №17819-17049/П-02/8-2000/24 повідомило позивачку, що виплата пенсії за період з 20.02.2017р. по 31.03.2020р. проводиться згідно з Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165, за наявності відповідного фінансування.
Відповідно до пункту 4 зазначеного Порядку у листопаді, грудні 2022 року, липні, вересні - грудні 2023 року ОСОБА_1 проведені відповідні нарахування пенсії на поточний рахунок уповноваженої банківської установи.
Позивачка, не погодившись із вищевказаним, звернулася до суду з позовом в цій справі.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 30.01.2020 року у справі №489/5194/16-а.
Частиною 3 статті 4 Закону України № 1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України № 1058, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до статті 46 Закону України № 1058, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Частиною 1 статтею 49 Закон України № 1058 визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Як свідчать матеріали справи, позивачку було знято з пенсійного обліку з 01.07.2016р. у зв'язку з виїздом до іншого району та виплачено пенсію по 30.06.2016р., а поновлено виплату пенсії з 20.02.2017р. відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після звернення позивачки від 21.02.2020р. Виплату пенсії за період з 20.02.2017р. (дата поновлення виплати пенсії) по 31.03.2020р. (дата наступного місяця після звернення позивачки про поновлення виплати пенсії) було проведено у листопаді, грудні 2022 року, липні, вересні - грудні 2023 року на поточний рахунок уповноваженої банківської установи.
Тобто, період, за який позивачка не отримувала пенсійні виплати є 01.07.2016р. - 20.02.2017р., протягом якого позивачка не знаходилась на пенсійному обліку.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині невиплати пенсії за період з 07.07.2016р. по 20.02.2017р. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про невиплату позивачці пенсії за період з липня 2014 по 07.07.2016р., суд зазнає наступне.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Водночас з цим, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів існування спору з приводу не виплати пенсії за період з липня 2014 по 07.07.2016р.
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що за змістом наведеної норми суб'єкт владних повноважень має доводити правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, проте це не позбавляє позивача обов'язку довести інші обставини, за яких сталося порушення його права та, зокрема ті, що стосуються факту і обсягу такого порушення.
Зважаючи на ту обставину, що під час розгляду адміністративної справи не установлений факт порушення прав позивача щодо невиплати пенсії за період з липня 2014 по 07.07.2016р., вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 242-243, 245-246, 258 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров