Справа № 500/1995/25
17 липня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області (далі - відповідач, Головне управління), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2024 по 28.03.2025;
стягнути з Головного управління на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2018) за період із 13.09.2024 по 28.03.2025 у розмірі 186652,68 грн;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати, починаючи з 13.09.2024 по 28.03.2025;
зобов'язати Головне управління здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати, починаючи з 13.09.2024 по 28.03.2025, як це визначено Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені з урахуванням індексації грошового забезпечення;
зобов'язати Головне управління здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області. На виконання рішення суду відповідач 28.03.2025 виплатив індексацію грошового забезпечення в сумі 64446,16 грн за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, що на переконання позивача, свідчить про несвоєчасність виплати грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачені не у день виключення з особового складу частини, а відтак наявні підстави для стягнення середнього заробітку, а також компенсації втрати частини доходів. Окрім цього позивач зазначає, що у зв'язку з невиплатою індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 31.12.2018, яку було виплачено лише 28.03.2025 позивачу протиправно не враховано таку при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому він просить суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу вказаної одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення.
Ухвалою судді від 14.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
25.04.2025 до суду від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що причиною затримки належних позивачу виплат був спірний характер суми індексації та відповідні суми були виплачені після набрання судовим рішенням законної сили. Правовідносини між позивачем та відповідачем не регулюються положеннями Кодексу законів про працю України. Також вказує, що оскільки індексація грошового забезпечення не є складовою встановленої величини, з якої обраховується одноразова грошова допомога при звільненні, то підстави для її врахування при обчисленні такої виплати відсутні.
07.05.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив в якій наведено заперечення на відзив.
Зокрема, позивачем зазначено, що Верховний Суд у постановах від 30 листопада 2023 року в справі 380/19103/22, від 29 січня 2024 року в справі 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року в справі 560/831/23, від 29 лютого 2024 року в справі 460/42448/22, від 14 березня 2024 року в справі 560/6960/23, від 30 квітня 2024 року в справі 400/8493/23 наголосив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом 2352-ІХ.
Наведений в указаній постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Водночас відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновками Верховного Суду в указаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП як до змін, внесених Законом 2352-ІХ, та і після їх внесення, то за такого правового регулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.
При цьому, при вирішенні питання визначення розміру відшкодування середнього заробітку необхідно визначати істотність частки виплаченого грошового забезпечення із включенням до його складу індексації грошового забезпечення на виконання Рішення суду в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Зокрема, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постанові від 24 жовтня 2011 у справі 6-39цс11; постанові; постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі 524/1714/16-а, а також у висновках Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі 6-113 цс 16, доцільно застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати тощо.
Така позиція суду узгоджується і з позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі 806/2473/18, від 24 липня 2019 року у справі 805/3167/18-а тощо.
Щодо періоду затримки з 19.07.2022 року, то як уже наголошувалось вище відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, а отже щодо вказаного періоду при розрахунку суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не підлягає застосування принцип співмірності.
Ухвалою суду від 13.06.2025 продовжено процесуальний строк розгляду даної справи на 1 місяць.
Інших заяв до суду від учасників справи не надходило.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що позивач проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області.
З витягу із наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області від 12.09.2024 №454-НК/64 слідує, що позивача виключено із списків особового складу та знято з всіх видів забезпечення 12.09.2024.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 у справі №500/6804/24, позовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року та з 01.12.2018 по 31.12.2018 із застосуванням базового місяця березня 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вищевказаного рішення суду, відповідач 28.03.2025 виплатив позивачу кошти в сумі 64446,15 грн (індексація грошового забезпечення), що підтверджується інформацією з банківського додатку про проведення транзакції.
Позивач, вважає, що відповідач допустив щодо нього протиправну бездіяльність в частині не невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, невиплати йому компенсації втрат частини доходу у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, а також в частині виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні без включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення, з огляду на що звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Спеціальним законодавством, яке урегульовує питання проходження служби цивільного захисту, є Кодекс цивільного захисту України, Дисциплінарний статут служби цивільного захисту, постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593, Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 20.07.2018 №623, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за №936/32388, якими порядок проходження служби, виплати грошового забезпечення, гарантії соціального захисту, звільнення з публічної служби чітко врегульовані та не передбачають застосування норм Кодексу законів про працю України.
Суд наголошує, що жодним з вище зазначених нормативно правових актів не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби, передбачалася відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, наведеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме: статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Отже, у цьому випадку з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
З матеріалів справи слідує, що на дату звільнення позивача із служби, виключення зі списку особового складу та всіх видів забезпечення (12.09.2024) відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок. Виплата коштів проводилася, у тому числі і на виконання судового рішення, у зв'язку із наявністю спору між сторонами щодо належних позивачу сум.
28.03.2025 проведено розрахунок з позивачем в частині виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, за рішенням суду у справі №500/6804/24.
Протиправність поведінки відповідача щодо виплати не у повному обсязі грошового забезпечення та інших сум, належних позивачу, встановлена вказаним судовим рішенням, з огляду на що суд дійшов висновку про те, що відповідач не дотримався обов'язку провести розрахунок із позивачем у день звільнення, тобто, остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, з огляду на що, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником (у цьому разі з 13.09.2024 - наступний після виключення позивача зі списків частини та всіх видів забезпечення по 28.03.2025 - день виплати кошти згідно з рішенням суду у справі №500/6804/24).
Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд погоджується з обґрунтуванням позивача та враховує, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-ІХ), де час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Також, за висновками Верховного Суду (викладеними у постановах від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22) у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 02.10.2021 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності - Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Натомість, період з 19.07.2022 по 28.03.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
При цьому враховуючи норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Сума компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні визначається судом із застосуванням принципу співмірності. Згідно з приписами чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, то такий розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні обчислюється без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
При розрахунку компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд бере до уваги, що обчислення середнього заробітку (грошового забезпечення) проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки позивачу розрахунку при звільненні, слід зазначити, що суд погоджується та враховує наведені позивачем у позовній заяві обґрунтування та розрахунки, оскільки такі відповідають положенням законодавства та судовій практиці яка наведена у висновках Верховного Суду і є релевантною до вказаних правовідносин.
Щодо періоду обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2024 до 28.03.2025, суд зазначає наступне.
Згідно з листом відповідача №6421-1740/64-14 від 07.04.2025 про розмір нарахованого та фактичного виплаченого грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2024 по 12.09.2024, середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням позивача становив 1019,96 грн.
Після прийняття Тернопільським окружним адміністративним судом рішення від 27.01.2025 у справі №500/6804/24 та набрання ним законної сили, відповідачем 28.03.2025 виплачено позивачу недоотримані ним під час звільнення суми грошового забезпечення.
При цьому суд враховує, що причиною затримки виплат стало множинне тлумачення відповідачем вимог законодавства у зв'язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи №500/6804/24 та не носить свавільного характеру.
Щодо положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ за період з 19.07.2022 середній заробіток за час затримки розрахунку становить 186 652,68 грн (1019,96 грн (середньоденний заробіток позивача) х 183 (кількість днів за пів року, яка максимально може бути взята в розрахунок (6 місяців)
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період, з 13.09.2024 по 28.03.2025, яка підлягає задоволенню становить 186 652,68 грн.
З приводу розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які наведеного відповідачем у відзиві, слід зазначити наступне.
Верховний Суд у постановах від 30 листопада 2023 року в справі 380/19103/22, від 29 січня 2024 року в справі 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року в справі 560/831/23, від 29 лютого 2024 року в справі 460/42448/22, від 14 березня 2024 року в справі 560/6960/23, від 30 квітня 2024 року в справі 400/8493/23 наголосив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом 2352-ІХ.
Наведений в указаній постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Водночас відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновками Верховного Суду в указаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП як до змін, внесених Законом 2352-ІХ, та і після їх внесення, то за такого правового регулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.
При цьому, при вирішенні питання визначення розміру відшкодування середнього заробітку необхідно визначати істотність частки виплаченого грошового забезпечення із включенням до його складу індексації грошового забезпечення на виконання Рішення суду в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Зокрема, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постанові від 24 жовтня 2011 у справі 6-39цс11; постанові; постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі 524/1714/16-а, а також у висновках Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі 6-113 цс 16, доцільно застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати тощо.
Така позиція суду узгоджується і з позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі 806/2473/18, від 24 липня 2019 року у справі 805/3167/18-а тощо.
Щодо періоду затримки з 19.07.2022 року, то як уже наголошувалось, відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, а отже щодо вказаного періоду при розрахунку суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не підлягає застосування принцип співмірності.
Таким чином, розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який наведений позивачем у позовній заяві, є більш прийнятним та обґрунтованим, оскільки враховує змінами які вносились до статті 117 КЗпП у спірні періоди та відповідає наведеній сталій та релевантній практиці Верховного Суду.
Одночасно суд наголошує, що суми, які визначені для нарахування і виплати як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №2340/3023/18.
Отже, з урахуванням обставин цієї справи та заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що ці позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за весь час затримки виплати починаючи з 13.09.2024 по 28.03.2025 та зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату такої компенсації, суд зазначає таке.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
На реалізацію положень Закону №2050-ІІІ затверджено "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 подібні за змістом положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050 та в пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення та невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - управлінням ДСНС) добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.09.2020 у справі №2-а-1/11, від 31.08.2021 у справі №264/6796/16-а та ряду інших.
Судом встановлено, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 у справі №500/6804/24 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснило нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення та виплатило 28.03.2025 позивачу кошти в сумі 64446,15 грн (індексація грошового забезпечення), що підтверджується інформацією з банківського додатку про проведення транзакції.
Таким чином, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення, повинне було здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена фактично виплата індексації грошового забезпечення та окремих складових грошового забезпечення позивача, є порушенням прав особи на отримання такої компенсації.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 13.09.2024 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме: 28.03.2025.
Щодо позовних вимог здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 101 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Відповідно до статті 115 КЦЗ України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Згідно з статтею 125 КЦЗ України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 623 від 20.07.2018 року (далі - Інструкції 623), грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення
Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення
Пунктом 7, 11-13 розділу XXVII Інструкції 623 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби цивільного захисту за станом здоров'я виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, обрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, здійснюється виходячи з місячного грошового забезпеченням.
З огляду на викладене, вбачається, що обрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, здійснюється виходячи з місячного грошового забезпечення.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-ІІІ (далі - Закон №2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону №2017-ІІІ).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон №1282-ХІІ, дію якого зупинено на 2023 рік згідно із Законом України від 03.11.2022 №2710-IX).
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (в редакції до 01.01.2016 в розмірі 101 відсоток).
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Відповідно до пункту 2 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення.
Згідно пункту 1.1 Порядку №1078 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. До 01.01.2016 поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсоток (внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 №77).
Пунктом 5 Порядку №1078 (редакції від 15.12.2015, вступив в дію з 01.12.2015) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Незважаючи на наявність спеціального законодавства, якими імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону №2017-ІІІ, Закону №1282-ХІІ, та Порядку №1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту.
Виходячи із зазначеного не врахування відповідачем розміру індексації грошового забезпечення при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що призвело до виплати зменшеного грошового забезпечення та є протиправним, а тому такі виплати підлягають перерахунку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21 грудня 2021 року у справі №820/3423/18, постанові від 29 квітня 2020 року по справі №240/10130/19, постанові від 19 березня 2020 року по справі №820/5286/17, постанові від 26 лютого 2021 року у справі №620/3346/19, предметом розгляду яких було, включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок та визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 03 квітня 2019 року справа №638/9697/17 (провадження №К/9901/30616/18) від 11 грудня 2019 у справі №638/5794/17 (провадження №К/9901/22230/18), від 27 грудня 2019 у справі №643/11749/17 (провадження №К/9901/24713/18), предметом розгляду яких було, зокрема, включення до складу грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення.
Щодо щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44 (далі - Порядок №44).
Відповідно до п.2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
При цьому, виплата такої грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. (п.4 Порядку №44)
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на проведення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення та компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів на обґрунтування правомірності його дій.
Таким чином враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, то відповідно до частини першої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 2947,80 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій України у Тернопільській області, яка полягає у нездійснені ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільненні.
Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 186652,68 (сто вісімдесят шість тисяч шістсот п'ятдесят дві грн 68 коп.), з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за час затримки його виплати з 13.09.2024 по 28.03.2025.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за час затримки його виплати з 13.09.2024 по 28.03.2025.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат та з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3077,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 17 липня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Лесі Українки, 6,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46011 код ЄДРПОУ/РНОКПП 38535547);
Головуючий суддя Подлісна І.М.