16 липня 2025 року Справа № 480/2816/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2816/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.03.2024 року №183450030727 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.06.1997 року з 01.09.1995 по 23.06.1997 та з 04.08.1998 по 16.09.1998.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи згідно довідки №77 від 12.03.2024 за Списком №1 з 01.01.2004 по 27.03.2004, з 02.04.2004 по 09.12.2004 та згідно довідки №74 від 12.03.2024 з 01.07.2010 по 31.12.2010, з 01.01.2024 по 12.03.2024.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 19.03.2024 року.
Також позивачка просить стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області витрати на професійну провничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Свої вимоги позивачка мотивує тим, що досягнувши віку 45 років, маючи достатній (на переконання позивача) для призначення пенсії за віком на пільгових умовах стаж роботи, вона - 19.03.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області для оформлення державної пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 згідно положень п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Заява про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, який своїм рішенням від 26.03.2024 №183450030727 відмовив у призначенні пенсії за віком на пільових умовах на підставі не досягнення позивачкою пенсійного віку відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також головне управління не зарахувало до страхового стажу період навчання згідно диплома НОМЕР_2 та періоди навчання з 01.09.1995 до 23.06.1997, з 04.08.1998 до 16.09.1998, а до пільгового стажу не зарахувало періоди роботи за Списком №1 згідно довідок №74 і №77 від 12.03.2024. Позивачка не погоджується з даною відмовою, вважає її протиправною і просить відновити її право на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по даній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області надішли копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у відзиві заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Свої доводи обгрунтовує тим, що на дату розгляду заяви про призначення пенсії позивачка не досягла 50-річного віку, встановленого нормами ст. 114 Закону України від 09.07.2003 №1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також пояснив, що спірні періоди роботи та навчання не зараховані до страхового та пільгового стажу відповідно до чинного законодавста України.
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивачка 19.03.2024 звернулася до головного управління з заявою про призначення пільгової пенсії за віком на підставі Списку №1, що визначає перелік робіт та посад, праця на яких дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За наслідками розгляду поданих документів та поданої позивачем заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення від 26.03.2024 №183450030727, відповідно до якого позивачці було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку - 50 років. При прийнятті рішення головне управління керувалося п.1. ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV (далі - Закон № 1058).
Відповідно до оскаржувального рішення страховий стаж позивачки становить - 24 роки 06 місяців 23 дні (з урахуванням кратності+додаткові роки (за Список 1): 43 роки 00 місяців 21 день), а пільговий - 19 років 05 місяців 22 дні.
До страхового стажу не зараховано:
- період навчання згідно диплома НОМЕР_3 , оскільки відсутній період навчання;
- періоди навчання згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 30.06.1997 року з 01.09.1995 до 23.06.1997, оскільки відсутня дата видачі диплома, з 04.08.1998 до 16.09.1998, оскільки є виправлення в даті наказу про прийняття.
До пільгового стажу не зараховано:
- періоди роботи за Списком № 1 згідно довідки № 77 від 12.03.2024 року з 01.01.2004 до 27.03.2004, з 02.04.2004 до 09.12.2004, та згідно довідки № 74 від 12.03.2024 року з 01.07.2010 до 31.12.2010, з 01.01.2024 до 12.03.2024, оскільки відсутня інформація про сплату внесків в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, згідно з поданими документами позивачки головному управлінню, а саме копії паспорта, встановлено, що заявниця народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент звернення до головного управління досягла 45 років.
Не погодившись із таким рішенням, позивачка звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі -Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції Українита Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.114 Закону №1058-IVправо на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням нормстатті 28 цього Закону.
Відповідно до ч. 2ст. 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається:
1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є належність його професії, посади до пільгової та підтвердження шкідливих умов праці за результатами проведеної атестації робочого місця, а також наявність достатньої кількості пільгового стажу на таких роботах та досягнення відповідного віку, встановленого законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до п. 1 зазначеного Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За змістом приписів пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема,ст.62 Закону №1788-XIIта п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також за приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993р. №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз вищенаведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення стажу особи.
З копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 30.06.1997 року встановлено, що ОСОБА_1 у період:
- з 01.09.1995 р. до 23.06.1997 р. навчалася у Сумському професійно-технічному училищі №24 (запис №1);
- з 04.08.1998 до 16.09.1998 відвідувала на курси підготовки продавців продовольчих та непродовольчих товарів з катергорії в Сумське виробниче начальне підприємство за напрвленням центра зайнятості населення (запис №6,7)
- з 04.12.2000 і до теперішнього часу працює на посадах, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Стосовно не зарахування періоду навчання, суд зазначає наступне.
До 1 січня 2004 року згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Період навчання позивачки з 01.09.1995 р. до 23.06.1997 р. у Сумському професійно-технічному училищі №24 підтверджено Дипломом серії НОМЕР_3 .
Записи в трудовій книжці свідчать про навчання позивача у зазначені періоди, що є підтвердженням страхового стажу, а підставою для зарахування періоду навчання є саме наявність страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Також, суд зауважує, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.
Тому, такі періоди підлягають зарахуванню до трудового стажу.
Щодо незарахування періодів роботи за Списком № 1 згідно довідки № 77 від 12.03.2024 року з 01.01.2004 до 27.03.2004, з 02.04.2004 до 09.12.2004, та згідно довідки № 74 від 12.03.2024 року з 01.07.2010 до 31.12.2010, з 01.01.2024 до 12.03.2024, оскільки відсутня інформація про сплату внесків в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IVстрахові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відтак, перевіряючи доводи відповідача щодо відсутності даних про сплату страхових внесків по Ок-5, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 Закону № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду серед іншого для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Часиною першою статті 16 Закону №2464-VI встановлено, що Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2464-VI Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб.
Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).
Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (надалі - Положення №10-1), відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Пунктом 4 розділу І «Загальні положення» Положення № 8-1 визначено, що Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 5 розділу І «Загальні положення» Положення № 8-1).
Згідно з пунктом 1 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 8-1 Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені частиною третьою статті 20 Закону та частиною третьою статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із статтею 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок щодо внесення даних в індивідуальні відомості про застраховану особу та внесення відомостей по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Тому, відповідальність за не внесення індивідуальних відомостей про застраховану особу та несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює таке внесення відомостей та нарахування страхових внесків, їх сплату (утримання) із заробітної плати застрахованої особи.
Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по внесенні індивідуальних відомостей та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи з 01.07.2000р. до 24.11.2003р. та за період з 07.2014р. до 01.2015р., що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі індивідуальних відомостей та в системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за оскаржувані періоди для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплату пенсії.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17.
Як було зазначено судом вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і судом вже було встановлено, що з 04.12.2000 і до теперішнього часу працює на посадах, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Відтак, Головне управління Пенсйного фонду України в Донецькій області протиправно не зарахохувало до пільгового стажу позивачки періоди роботи згідно довідки №77 ПАТ "Сумихімпром" від 12.03.2024 за Списком №1 з 01.01.2004 до 27.03.2004, з 02.04.2004 до 09.12.2004 та згідно довідки №74 ПАТ "Сумихімпром" від 12.03.2024 з 01.07.2010 до 31.12.2010, з 01.01.2024 до 12.03.2024.
Щодо зобов'язання призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, суд зазначає наступне.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213- VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
Законом № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "5" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
09.07.2003 було ухвалено Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).
03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 1 частини 2 статті 114 такого змісту:
працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку ... , зокрема, 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.
Натомість, як вбачається з оскаржуваного рішення відповідач фактично керується п.1. ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV, за яким, пенсійний вік жінок зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 становить 50 років (а.с.98).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років, зокрема щодо позивачки.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, суд зазначає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Тому відмова Головного управління ПФУ в Донецькій області в призначенні позивачці, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, мала достатній страховий стаж та пільговий стажу роботи в особливо шкідливих умовах праці, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею необхідного пенсійного віку (50 років), визначеного пунктом 2 частини першої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.
Щодо дати призначення пенсії, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, 45 років (вік, з якого призначається пенсія відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015) позивачці виповнилося 31.01.2023.
З заявою про призначення пенсії позивачка звернулася 19.03.2024. Таким чином, суд визнає, що орган Пенсійного фонду має призначити пенсію позивачу у відповідності до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV саме, з 19.03.2024 - з дня звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання зарахувати спірні періоди стажу роботи та призначити пенсію, а саме щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, суд констатує.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 19.03.2024 про призначення пенсії здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, це потягло за собою порушення його прав, так суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як визначений суб'єкт призначення.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп.(а.с. 80).
Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору №01/04 про надання правової допомоги від 01.04.2024, укладений між позивачем та адвокатом Паламаренко Тетяною Іванівною (а.с. 78); квитанція до прибуткового касового ордера від 05.04.2024 про отримання від позивача грошових коштів в сумі 4000 грн. (а.с. 79).
Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, для розгляду справи адвокат у судові засідання не з'являвся, надані адвокатом послуги зводилися виключно до формування позовної заяви, згідно наданих документів адвокату позивачем було сплачено 4000,00 грн., суд вважає розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 2000 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.03.2024 року №183450030727 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121, код ЄДРПОУ 13486010) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до страхового стажу періоди навчання згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.06.1997 року з 01.09.1995 до 23.06.1997 та з 04.08.1998 до 16.09.1998.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121, код ЄДРПОУ 13486010) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до пільгового стажу періоди роботи згідно довідки ПАТ "Сумихімпром" №77 від 12.03.2024 за Списком №1 з 01.01.2004 до 27.03.2004, з 02.04.2004 до 09.12.2004 та згідно довідки ПАТ "Сумихімпром" №74 від 12.03.2024 з 01.07.2010 до 31.12.2010, з 01.01.2024 до 12.03.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121, код ЄДРПОУ 13486010) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 19.03.2024 року.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121, код ЄДРПОУ 13486010) суму сплаченого судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова