16 липня 2025 року м. Львівсправа № 380/4020/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо відмови у видачі довідок про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розрахованої застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з прожитковим мінімумом для працездатних осіб у розмірі станом на 01 січня 2021 року 2270,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковим мінімумом станом на 01 січня 2022 року 2481,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з прожитковим мінімумом станом на 01 січня 2023 року 2684,00 грн та статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з прожитковим мінімумом станом на 01 січня 2024 року 3028,00 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області видати мені, ОСОБА_1 , довідку про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з посадовим окладом, розрахованим на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із застосуванням встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року 2270,00 грн, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року 2481,00 грн, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року 2684,00 грн та з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року 3028,00 грн, а також зобов'язати заповнити пункт 3 Довідки - перебування на адміністративній посаді в суді.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що є суддею Жидачівського районного суду Львівської області у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. З 01 січня 2021, 2022, 2023 та 2024 років відповідно до законів України про Державний бюджет України на відповідні роки змінювався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді відповідно до пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402), проте розмір довічного грошового утримання судді у відставці позивача у зв'язку з цим не збільшувався.
Відповідач видав позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: від 10 грудня 2024 року № 290 (станом на 01 січня 2021 року); від 10 грудня 2024 року № 291 (станом на 01 січня 2022 року); від 10 грудня 2024 року № 292 (станом на 01 січня 2023 року); від 10 грудня 2024 року № 293 (станом на 01 січня 2024 року), відповідно до яких розмір суддівської винагороди, що враховується для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 94590,00 грн та такий визначений виходячи із розрахункової величини 2102,00 грн - базового розміру посадового окладу судді, встановленого відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Позивач уважає, що такі довідки відповідача суперечать чинному законодавству, адже для обрахунку розміру суддівської винагороди, яка враховується для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватися саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законами про Державний бюджет України станом на 01 січня кожного календарного року, а не відповідний базовий розмір (2102,00 грн). Адже виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402 і норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402, які у часі прийняті раніше та мають пріоритет стосовно пізніших положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач покликається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21.
Також позивач вказує, що у виданих йому довідках, згаданих вище, відповідач не заповнив пункт 3 «Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді». Однак позивач з 23 жовтня 2006 року (07 років 05 місяців) обіймав посаду заступника голови Жидачівського районного суду Львівської області і за виконання обов'язків заступника голови суду отримував доплату до суддівської винагороди, про що відповідач безпідставно не зазначив у виданих позивачу довідках.
З огляду на наведене заявлений позов просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується розмір 2102,00 грн. Отже, згаданими законами запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 01 січня 2021, 2022, 2023, 2024 років становить 2102,00 грн.
Станом на час розгляду цієї справи норми статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не визнані неконституційними, тому підстави для їх незастосування відповідачем відсутні.
Відповідно до штатного розпису Жидачівського районного суду Львівської області станом на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, на 01 січня 2024 року посадовий оклад судді становив 63060,00 грн. Всі розрахунки до кошторису були зроблені з розрахунку прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102,00 грн та відповідно фонд суддівської винагороди на 2021, 2022, 2023, 2024 рік не передбачав інших видів розрахунків.
Обґрунтовуючи свою правову позицію відповідач покликається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 820/1583/17.
Відповідач стверджує, що, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
З огляду на наведене у задоволенні заявленого позивачем позову просить відмовити повністю.
На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій вказує, зокрема, що посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 820/1583/17, є безпідставними, оскільки ця постанова не є релевантною до справи позивача. Також зауважує, що відповідач залишив поза увагою вимогу позивача стосовно зазначення у довідках доплати за перебування на адміністративній посаді в суді.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 07 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 17 березня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року № 636-VІІІ про звільнення суддів ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Жидачівського районного суду Львівської області у зв'язку з виходом у відставку (по досягненню 65-ти річного віку).
ОСОБА_1 призначено щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці Жидачівського районного суду Львівської області.
У відповідь на заяву позивача від 21 листопада 2024 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області видало ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: від 10 грудня 2024 року № 290 (станом на 01 січня 2021 року); від 10 грудня 2024 року № 291 (станом на 01 січня 2022 року); від 10 грудня 2024 року № 292 (станом на 01 січня 2023 року); від 10 грудня 2024 року № 293 (станом на 01 січня 2024 року), відповідно до яких розмір суддівської винагороди, що враховується для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 94590,00 грн та такий визначений виходячи із розрахункової величини 2102,00 грн - базового розміру посадового окладу судді, встановленого відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Позивач, уважаючи, що такі довідки відповідача суперечать чинному законодавству, оскільки для обрахунку розміру суддівської винагороди, яка враховується для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватися саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законами про Державний бюджет України станом на 01 січня кожного календарного року, а не відповідний базовий розмір (2102,00 грн), а також, що у виданих йому довідках, відповідач не заповнив пункт 3 «Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді», звернувся з цим позовом до суду.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, право кожного на справедливий суд визначає та забезпечує Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами).
Право судді на пенсію або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці врегульовано статтею 142 Закону № 1402.
Так, відповідно до частин першої, третьої, четвертої, п'ятої статті 142 Закону № 1402 судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
За змістом статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966).
Згідно зі статтею 1 Закону № 966 прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966 визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, абзацом четвертим статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлено у розмірі 2270 гривень.
Водночас згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановлено у розмірі 2102 гривні.
Абзацом четвертим статті 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлено у розмірі 2481 гривня.
Водночас згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановлено у розмірі 2102 гривні.
Абзацом четвертим статті 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлено у розмірі 2684 гривні.
Водночас згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановлено у розмірі 2102 гривні.
Абзацом четвертим статті 7 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлено у розмірі 3028 гривень.
Водночас згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановлено у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2021 року, з 01 січня 2022 року, з 01 січня 2023 року та з 01 січня 2024 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому підлягають застосуванню під час обчислення, зокрема щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Вирішуючи цей спір, суд зазначає, що питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, під час обрахунку розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, від якого, своєю чергою, залежить розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання, було, серед іншого, предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 240/9028/24.
Так, у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що безсумнівно розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 01 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 01 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (пункт 111).
Відповідно до імперативних норм частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вказану постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, суд не бере до уваги посилання позивача в позовній заяві висновки Верховного Суду, викладені, зокрема у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, оскільки Велика Палата Верховного Суду в згаданій постанові відступила від висновків Верховного Суду, які зводилися до того, що у справах, які стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу судді починаючи з 2021, закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання спеціального закону - «Про судоустрій і статус суддів», а має братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Також суд вказує, що хоча й наведені вище постанови Верховного Суду, на які покликається позивач, не зазначені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, від правового висновку в яких здійснено відступ (постанови від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23), однак в них викладено правові позиції, які є подібними до тих, від яких здійснено відступ Великою Палатою Верховного Суду.
Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що незалежно від того, чи перераховані всі рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах, мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (пункт 112 постанови). Отже, Велика палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки відступає від правової позиції, а не від судових рішень (пункт 113 постанови).
З огляду на останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду суд резюмує, що закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не змінювали розмір суддівської винагороди, а лише запровадили розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, тому саме цей грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
За цих обставин підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням встановленого на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року та на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірах 2270,00 грн, 2481,00 грн, 2684,00 грн та 3028,00 грн відповідно та видачі позивачу нових довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсутні.
Що стосується вимоги про заповнення пункту 3 Довідки - перебування на адміністративній посаді в суді суд зазначає таке.
Відповідно до наказу Жидачівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2006 року № 16/К «Про призначення заступником голови Жидачівського районного суду ОСОБА_1 » позивач з 26 жовтня 2006 року приступив до виконання обов'язків голови Жидачівського районного суду Львівської області.
Згідно з наказом Жидачівського районного суду Львівської області від 10 квітня 2014 року № 12/К «Про звільнення з адміністративних посад голови та заступника голови Жидачівського районного суду Львівської області» позивача звільнено з адміністративної посади з 11 квітня 2014 року, а також скасовано з 11 квітня 2014 року наказ Жидачівського районного суду Львівської області від 13 січня 2012 року № 6-К від 13 січня 2012 року «Про проведення перерахунку доплати за перебування на посаді заступника голови Жидачівського районного суду Львівської області ОСОБА_1 ».
Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року № 636-VІІІ про звільнення суддів ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Жидачівського районного суду Львівської області у зв'язку з виходом у відставку (по досягненню 65-ти річного віку).
Отже, як видно з наведеного, адміністративну посаду у суді (заступника голови суду) позивач обіймав у період з 26 жовтня 2006 року по 11 квітня 2014 року, звільнений у відставку з 16 липня 2015 року не з адміністративної посади у суді.
За змістом частини третьої статті 142 Закону № 1402 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Отже, оскільки позивач був звільнений у відставку не з адміністративної посади у суді, на час звільнення у відставку доплати за перебування на адміністративній посаді в суді не отримував, то правові підстави для включення такої доплати до пункту 3 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсутні.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У межах спірних правовідносин відповідач як суб'єкт владних повноважень наведені вище критерії дотримав, а тому підстави для визнання його поведінки протиправною та зобов'язання до вчинення дій відсутні.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову повністю, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (вул. Драгоманова, 25, м. Львів, 79005) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 16 липня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна