17 липня 2025 рокусправа № 380/11209/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 . Позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 17 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року включно, виходячи з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2022, 2023 роки), відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року (в редакції, чинній у спірний період, з урахуванням рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18);
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачене грошове забезпечення за період з 17 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року включно, що включає різницю між належними та фактично виплаченими сумами: посадового окладу (за 4 тарифним розрядом) та окладу за військовим званням “солдат», розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2022 рік - 2481 грн, 2023 рік - 2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт; надбавки за вислугу років; надбавки за особливості проходження служби; інших щомісячних надбавок та доплат (із зазначенням їх виду, якщо відомо з довідки); щомісячної премії; грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік (пропорційно до прослуженого часу) та за відповідний період 2023 року; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік (пропорційно до прослуженого часу) та за відповідний період 2023 року (за умови її нарахування); оплати за час відпусток (або компенсації за невикористану відпустку при звільненні); індексації грошового забезпечення; одноразової грошової допомоги при звільненні (за умови її нарахування та залежності від правильно розрахованого грошового забезпечення), з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням протиправно застосовував розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 01 січня 2018 року, замість актуальних розмірів прожиткового мінімуму, встановлених на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року. Позивач посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 в редакції, що діяла після ухвалення рішення Шостим апеляційним адміністративним судом від 29.01.2020 у справі №826/6453/18.
Ухвалою суду від 09 червня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Свою позицію обґрунтовує тим, що нарахування грошового забезпечення Позивачу здійснювалось відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема пункту 4 Постанови №704, який, на думку Відповідача, прямо встановлював розрахунковою величиною прожитковий мінімум станом на 01 січня 2018 року. Крім того, Відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку з пропуском Позивачем тримісячного строку звернення до суду, оскільки про розміри свого грошового забезпечення Позивачу було відомо з моменту звільнення та отримання грошового атестату 19 грудня 2024 року.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , проходив військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця 1 відділення охорони 1 взводу охорони 1 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони у період з 17 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року.
Наказом командира НОМЕР_3 окремої бригади охорони від 19 грудня 2024 року №37-РС було звільнено з військової служби у запас.
Протягом проходження служби та після звільнення позивачу стало відомо про можливе систематичне порушення його прав на отримання грошового забезпечення у повному обсязі через неправильне визначення Відповідачем базових величин для його розрахунку, а саме - посадового окладу та окладу за військовим званням (солдат), виходячи із застарілого розміру прожиткового мінімуму.
З метою перевірки цієї інформації та захисту його прав, 20 травня 2025 року, він звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із запитом на інформацію (вх. №5/16/304 від 26.05.2025, далі - Запит від 20.05.2025).
У цьому запиті позивач просив провести перевірку правильності нарахування та виплати йому всіх видів грошового забезпечення за період з 17 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року, зокрема, чи здійснювалось визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» станом на 01 січня відповідного календарного року (2022, 2023), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також просив, у випадку виявлення недоплати, здійснити перерахунок належного йому грошового забезпечення, виплатити всю недоотриману суму, включаючи компенсацію втрати частини доходів, та надати детальну довідку про всі складові нарахованого та виплаченого грошового забезпечення.
У відповідь на Запит від 20.05.2025, військова частина НОМЕР_1 листом повідомила, що нарахування і виплата грошового забезпечення за період проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 з 17.11.2022 по 20.05.2023 здійснювались виходячи з розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також було зазначено, що нарахування здійснювалося виходячи з посадового окладу для 4 тарифного розряду та окладу за військовим званням «солдат».
Тим самим Відповідач фактично відмовив у здійсненні перерахунку його грошового забезпечення із застосуванням актуального розміру прожиткового мінімуму.
Вважає таку позицію Відповідача та його триваючу бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення у повному обсязі із застосуванням актуального прожиткового мінімуму за період з 17 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року включно, протиправними та такими, що грубо порушують його конституційні права на належну оплату праці, а тому Позивач звернувся до суду з цим позовом.
Щодо строку звернення до суду, то оцінюючи доводи Відповідача про пропуск Позивачем строку звернення до суду, суд виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Водночас, спір у цій справі стосується нарахування та виплати грошового забезпечення, яке за своєю правовою природою є аналогом заробітної плати, а право на її отримання є конституційним.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 зазначив, що поняття «заробітна плата» та «оплата праці», які використовуються у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, що перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 сформулювала правовий висновок, згідно з яким у справах щодо стягнення заробітної плати та інших, прирівняних до неї платежів, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду, незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Оскільки грошове забезпечення є винагородою за проходження військової служби, яка є особливим видом трудової діяльності, на ці правовідносини поширюються зазначені висновки. Таким чином, Позивач не обмежений строком звернення до суду з вимогами про стягнення належних йому, але не виплачених складових грошового забезпечення.
Доводи Відповідача в цій частині є безпідставними та суперечать сталій практиці Верховного Суду.
Щодо суті спору та правового регулювання, то статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності Постанови № 704 (01.03.2018) п. 4 цього нормативно-правового акту було викладено в редакції п. 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 №103 (далі за текстом - постанова КМ України № 103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
У подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Відтак, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.
При цьому згідно пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Суди, в тому числі і Верховний Суд, неодноразово зазначали, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Враховуючи те, що норма п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України № 704, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням іншого показника ніж прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Проте, Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі 826/9052/18 було викладено висновки про необхідність зобов'язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що додатково свідчить про неможливість застосування пункту 4 в редакції постанови № 103.
Отже, з 29.01.2020 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 10.10.2022 у справі № 400/6214/21 та від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21-а.
Таким чином, дії щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 17.11.2022 по 20.05.2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 рік та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік, відповідно є протиправними.
Відповідно до статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, в межах позовних вимог.
Тому, з метою належного захисту порушеного права позивача, є всі підстави зобов'язати Відповідача здійснити перерахунок з 17.11.2022 по 20.05.2023 року належних у вказаний період виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 рік та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідний тарифний коефіцієнт та здійснити їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У відзиві на позов Відповідач посилається на норми Постанови №704 в редакції, зміненій Постановою №103. Проте, як встановлено судом, ці зміни були скасовані в судовому порядку і не були чинними у спірний період. Відповідач не надав жодних доказів чи правових обґрунтувань, які б дозволяли йому ігнорувати остаточне судове рішення, що набрало законної сили. Такі дії є прямим порушенням статті 129-1 Конституції України, яка гарантує обов'язковість судового рішення.
Бездіяльність Відповідача полягає у невиконанні ним позитивного обов'язку, покладеного на нього чинним законодавством, а саме - у незастосуванні актуальних розмірів прожиткового мінімуму для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням Позивача за період з 17.11.2022 по 20.05.2023. Це порушує не лише норми матеріального права, а й фундаментальні принципи верховенства права, зокрема, принцип правової визначеності та правомірних очікувань, оскільки Позивач мав усі підстави розраховувати на те, що держава в особі її органів буде діяти правомірно та застосовуватиме чинні, а не скасовані норми права.
Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням є базовими (основними) складовими грошового забезпечення, їх протиправне заниження неминуче призвело до заниження всіх похідних від них виплат (надбавок, доплат, премій, допомог тощо).
За таких обставин, суд вважає, що права позивача були порушені, та для їх належного захисту необхідно зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення та інших пов'язаних із ним виплат за період з 17.11.2022 по 20.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, із вирахуванням раніше виплачених сум.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що бездіяльність Відповідача є протиправною, доведеною та такою, що грубо порушує конституційні права Позивача, а позовні вимоги підлягають повному задоволенню.
Щодо судових витрат
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», Позивач як військовослужбовець у справі, пов'язаній з проходженням військової служби, звільнений від сплати судового збору.
Оскільки Позивач був звільнений від сплати судового збору, підстави для його стягнення з Відповідача відсутні.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 139, 241-246, 255, 265, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 17 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року включно, виходячи з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2022, 2023 роки), відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року (в редакції, чинній у спірний період, з урахуванням рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачене грошове забезпечення за період з 17 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року включно, що включає різницю між належними та фактично виплаченими сумами: посадового окладу (за 4 тарифним розрядом) та окладу за військовим званням “солдат», розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2022 рік - 2481 грн, 2023 рік - 2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт; надбавки за вислугу років; надбавки за особливості проходження служби; інших щомісячних надбавок та доплат (із зазначенням їх виду, якщо відомо з довідки); щомісячної премії; грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових, оплати за час відпусток, індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням раніше виплачених сум.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна