справа № 380/2487/25
15 липня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду рапорту позивача від 23.12.2024 про звільнення з військової служби за пп. “г» п. 2 ч. 4 та п. З ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача від 23.12.2024 про звільнення з військової служби за пп. “г» п. 2 ч. 4 та п. З ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, та за результатами розгляду даного рапорту прийняти відповідне рішення.
Ухвалою від 12.02.2025 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», однак відповідачем не прийнято рішення за розглядом рапорту. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною.
Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що рапорт позивача поданий не по команді, що порушує пункту 233 Указу Президента України «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» та поданий на військову частину НОМЕР_1 . Вказують, що позивачу та його представнику потрібно звернутись із рапортом по команді до безпосереднього командира роти, батальйону, командира військової частини. Також, вказує, що рапорт про звільнення позивача з військової служби від 23.12.2024 отриманий 31.12.2024 за вх.7942 (згідно штемпеля вхідного) та розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян», листом від 27.01.2025 №50/14/12-127 надано відповідь, з наведених підстав заперечує щодо доводів позивача про не розгляд рапорту. Відтак, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військові частині НОМЕР_1 .
23.12.2024 позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Позивач вважає, що відповідачем протиправно не прийнято рішення за результатами розгляду рапорту позивача.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджених указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно зі статтею 14 Закону України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Відповідно до абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Як видно з матеріалів справи, 23.12.2024 позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Відповідачем одночасно із відзивом долучено лист від 27.01.2025 №50/14/12-127 Командира ОСОБА_2 , відповідно до якого позивачу повідомлено, що командуванням військової частини в межах компетенції розглянуто рапорт позивача від 23.12.2024 щодо звільнення з військової частини НОМЕР_4 НГУ.
Як видно зі змісту означеного листа, позивачу додатково повідомлено, що в додатках до рапорту не було надано документи, що підтверджують відсутність осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 , у зв'язку з чим відстуні правові підстави для звільнення з військової служби у порядку, передбаченому статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок».
Відповідно до частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
В межах позовних вимог цієї справи, позивач зазначає саме про не розгляд його рапорту про звільнення з військової служби від 23.12.2024.
Проте, як встановив суд, рапорт позивача від 23.12.2024 відповідачем розглянутий 27.01.2025.
Суд зауважує, що оскільки відповідач фактично розглянув рапорт позивача від 23.12.2024, тому виникли нові правовідносини між позивачем та відповідачем, що можуть бути предметом нового спору.
За таких обставин, суд не вбачає бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 23.12.2024.
Таким чином, позовна вимога про бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду рапорту позивача від 23.12.2024 про звільнення з військової служби за пп. “г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи задоволенню не підлягає.
Щодо зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача від 23.12.2024 про звільнення з військової служби за пп. “г» п. 2 ч. 4 та п. З ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, та за результатами розгляду даного рапорту прийняти відповідне рішення, суд зазначає, що у задоволенні такої позовної вимоги слід також відмовити з огляду на те, що така є похідною від першої позовної вимоги у задоволенні якої відмовлено.
При цьому суд зауважує, що оскільки відповідач фактично розглянув рапорт позивача від 23.01.2025, тому виникли нові правовідносини між позивачем та відповідачем, що можуть бути предметом нового спору.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.