17 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/6163/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії/бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті пенсії за зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 відповідно до ч.21 ст.55, ч.2 ст.56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 09.01.2024 та скасувати рішення №063550005583 від 16.01.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області призначити та здійснити нарахування та виплату пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 відповідно до ч.2 ст.55, ч.2 ст.56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 09.01.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вважаючи, що має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, як тимчасово проживаюча у Вінницькій області, звернулась до ГУ ПФУ в Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", подавши усі необхідні документи, однак отримала рішення про відмову у призначенні пенсії з посиланням на недосягнення пенсійного віку. Вказана відмова слугувала підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
19.04.2024 на адресу суду від ГУ ПФУ в Миколаївській області надійшов відзив на адміністративний позов вх. №22640/24 відповідно до змісту якого відповідач заперечує проти заявлених вимог та просить відмовити в позові. В обґрунтування відзиву відповідач вказав, що після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 16.01.2024 №063550005583 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до норм статті 55 Закону №796-ХІІ у зв'язку з тим, що заявниця на дату звернення не досягла пенсійного віку.
Так, за результатами розгляду заяви про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку від 09.01.2024 та доданих до неї документів встановлено, що страховий стаж позивача становить 32 роки 09 місяців 24 дні. При визначені періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення, згідно з довідкою від 27.11.2023 №919 про проживання в с.Бовсуни, Лугинського району, Житомирської області з 26.04.1986 по 15.10.1991, не зараховано період навчання в Житомирському технікумі з 26.04.1986 по 29.06.1987, оскільки м.Житомир не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно поданих документів, період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення становить 04 роки 03 місяці 16 днів (з 30.06.1987 по 15.10.1991).
З огляду на вказане, документами підтверджено право на зниження пенсійного віку тільки на 2 роки.
ГУ ПФУ в Вінницькій області відзив на адміністративний позов не надало про причини неподання відзиву не повідомило, тому суд, у відповідності до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 09.01.2024, вважаючи, що має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, як тимчасово проживаюча під час воєнного стану у Вінницькій області, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
До заяви було додано усі необхідні, на думку позивача, документи для призначення пенсії.
Проте, позивачем було отримано від ГУ ПФУ в Вінницькій області повідомлення про відмову у призначенні пенсії від 06.02.2024 в якому повідомлялось, що у зв'язку з розглядом даної заяви та наданих до неї документів 16.01.2024 винесено рішення №063550005583 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", заявник не досягла пенсійного віку (а.с.13).
В рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку зазначено, що за результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано:
- період роботи протягом жовтня - грудня 2023 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків за нарахований дохід;
- період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення, згідно з довідкою від 27.11.2023 №919 про проживання в с.Бовсуни, Лугинського району, Житомирської області з 26.04.1986 по 15.10.1991;
- період навчання в Житомирському технікумі землевпорядкування з 26.04.1986 по 29.06.1987, оскільки м.Житомир не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить 04 роки 03 місяці 16 днів (з 30.06.1987 по 15.10.1991).
Початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки не застосовує оскільки за наданими документами не підтверджено проживання або роботу з моменту аварії по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення. Документами, що надані заявником, підтверджено право на зниження пенсійного віку лише на 2 роки.
Позивач вважає таке рішення протиправним, та звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи по 31 грудня 2017 року мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. Зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсійний вік знижується на 3 роки (за проживання (роботу) з моменту аварії по 31.07.1986) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №796-ХІІ).
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до абзацу першого ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років, але не менше 15 років страхового стажу.
Зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу п'ятого п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986.
Відповідно до положень ст.44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Приписами п.п.5 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Частинами 3, 4 статті 15 Закону №796-ХІІ встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до довідки від 27.11.2023 №919, виданої Виконавчим комітетом Бовсунівського старостинського округу Лугинської селищної ради Коростенського району Житомирської області підтверджується факт того, що позивач дійсно зареєстрована та постійно проживала в с.Бовсуни, Лугинського району, Житомирської області в період з 26.04.1986 по 15.10.1991 (а.с.12).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.07.1991 №106 с.Бовсуни, Лугинського (Коростенського) району, Житомирської області віднесено до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Стосовно зарахування періодів роботи та навчання до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 24 Закону 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Пунктом 2 статті 24 Закону 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудового книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містять неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.20 Порядку №637 підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, враховуючи періоди роботи згідно записів №1-3 трудової книжки від 05.08.1987 серії НОМЕР_1 у смт.Лугини, Коростенського (Лугинського) району, Житомирської області (а.с.15-16).
Стосовно незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи жовтень - грудень 2023 року через відсутність даних про сплату страхових внесків за нарахований дохід, то суд враховує наступне.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частина 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачає, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Частина 2 статті 6 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) у сукупності з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI також покладає обов'язок своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на роботодавців.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов'язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на цьому підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату внесків для нарахування пенсії за період не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а та від 17.07.2019 у справі №144/669/17.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частина 5 статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати внесків до Пенсійного фонду, а тому наявність відповідної заборгованості підприємства не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу період її роботи жовтень - грудень 2023 року.
Крім того, позивач має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що відповідно до норм ст.65 Закону №796-ХІІ підтверджується відповідним посвідченням (а.с.11).
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Відповідно до п.п.5 п.6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям громадян» затвердженого постановою КМУ №551 від 11.07.2018 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Пунктом 10 Порядку №551 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Отже, аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 06.04.2020 у справі №752/15346/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 у справі №398/494/17 та в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Дійсність посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.11), що посвідчує статус ОСОБА_1 , як постраждалого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) не оспорювалась та воно не визнавалось недійсним у судовому порядку.
У підсумку станом на 01.01.1993 позивач прожила та відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення понад 3 роки.
Таким чином, наявне у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_2 підтверджує той факт, що станом на 01.01.1993 вона проживала (працювала) в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що надає їй право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Наявне у позивача посвідчення недійсним не визнавалось, її статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорювався, доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивача в іншому місті, аніж с.Бовсуни, Коростенського (Лугинського) району, Житомирської області та смт.Лугини, Житомирської області відповідачі, як суб'єкти владних повноважень не наводять.
Посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи АЕС є підтвердженням того, що позивач постійно проживала чи працювала на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 не менше строку, необхідного для набуття особою такого статусу. Факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 перевірявся відповідними комісіями при видачі їй посвідчення та зазначене посвідчення недійсним не визнавалось.
Таким чином, наявність посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.08.2022 у справі №357/6372/17.
Отже, станом на дату звернення позивача із заявою про переведення на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, її наявний страховий стаж відповідав вимогам ст.26 Закону №1058-VІ, з урахуванням права, встановленого нормою статті 55 Закону №796-ХІІ, а висновки відповідачів про не проживання позивача станом на 01.01.1993 не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у неї права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними.
Таким чином, наявними документами підтверджено проживання та роботу позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у с.Бовсуни, Коростенського (Лугинського) району, Житомирської області та смт.Лугини, Житомирської області станом на 01.01.1993 понад 3 роки, що згідно вимог ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, є достатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Отже, позивач має право на зниження пенсійного віку на 6 років.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, приймаючи рішення від 16.01.2024 №063550005583 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ діяло протиправно, з огляду на що суд вважає за необхідне визнати протиправним вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та скасувати його.
Щодо вимоги про зобов'язання призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку з 09.01.2024, як способу відновлення прав позивача, суд зазначає, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (Абзац перший частини 1 статті 45 Закону №1058-IV).
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені нормами Законів №1058-IV, Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення". Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені також законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Як вже встановлено судом, у позивача наявні всі умови (страховий стаж не менше 15 років, період проживання (праці) на території зони гарантованого добровільного відселення - понад 3 роки), які є достатніми для призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Отже, виходячи із вищевикладеного суд вважає, що для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ та виплачувати пенсію з 09.01.2024, оскільки позивач згідно вимог абзацу першого пункту 1 статті 45 Закону №1058-IV звернулась з заявою про переведення на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку не пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку.
Стосовно вимог позивача в частині визначення конкретного територіального органу Пенсійного фонду України, який має здійснити переведення та виплату пенсії за віком, то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління ПФУ в Миколаївській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення та виплати позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління ПФУ в Миколаївській області, а не Головне управління ПФУ в Вінницькій області, як просить позивач.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд стягує понесені позивачем судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 9, 77, 139, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул.Шосе Хмельницьке, 7, м.Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 13322403), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул.Морехідна, 1, м.Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 16.01.2024 №063550005583 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до ст.55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 09.01.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 з 09.01.2024 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін
17.07.25