Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
14 липня 2025 року Справа №200/4809/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Волгіна Н.П., розглянувши клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії та дослідивши додані до позову та до клопотання матеріалами, -
ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Посвалюк Вікторію Володимирівну, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу в повному обсязі додаткової винагороди, встановленої п. 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за періоди прийняття позивачем участі у заходах , необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області з 27 лютого 2024 року по 9 вересня 2024 року, з 22 вересня 2024 року по 25 жовтня 2024 року, з 29 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу додаткової винагороди, встановленої п. 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), за періоди прийняття ним участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України , захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 27 лютого 2024 року по 9 вересня 2024 року, з 22 вересня 2024 року по 25 жовтня 2024 року, з 29 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
У позовній заяві, крім іншого, зазначено, що позивача звільнено з військової служби з військової частини НОМЕР_1 у відставку 18 січня 2024 року (відповідно до доданих до позову матеріалів позивача звільнено 18 січня 2025 року), при звільненні будь-яких письмових повідомлень або інших документів, які б свідчили про нараховане та виплачене позивачу за період проходження військової служби у військовій частині грошове забезпечення, йому надано не було і що лише після отримання представником позивача 8 квітня 2025 року від відповідача відповіді на її адвокатський запит від 11 березня 2025 року позивачу стало відомо про нараховані та виплачені йому складові грошового забезпечення (в т.ч. про розмір винагороди, передбаченої Постановою № 168 за вказані у позові періоди).
Ухвалою суду від 7 липня 2025 року позовна заява була залишена без руху, встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви після отримання ухвали шляхом надання суду клопотання про поновлення строку звернення до суду із даним позовом та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
Зокрема, в ухвалі вказано, що розмір спірної додаткової винагороди визначається без прив'язки (у відсотковому значенні) до посадового окладу військовослужбовця, при цьому розмір заявленої позивачем до виплати винагороди (100 000,00 грн у розрахунку на місяць) є значно більшим, ніж розмір щомісячного грошового забезпечення позивача без врахування цієї винагороди та сплачується не пізніше наступного місяця після прийняття керівництвом військової частини відповідного наказу. Враховуючи, що позивач оскаржує не виплату йому саме максимального розміру додаткової винагороди, наведеному у Постанові № 168 (100000,00 грн у розрахунку на місяць), а також що позивач наполягає на тому, що брав участь у бойових діях/заходах з національної безпеки і оборони у періоди з 27 лютого 2024 року по 9 вересня 2024 року (більш ніж 6 місяців підряд), з 22 вересня 2024 року по 25 жовтня 2024 року, з 29 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року (майже повний місяць - жовтень 2024 року), беручи до уваги, що згідно із доданими до позову документами у спірні періоди позивач отримував щомісячно грошове забезпечення в загальному (щомісячному) розмірі до 100 000,00 грн на місяць (зокрема, у квітні отримав 61541,10 грн, у травні-червні - по 49799,43 грн на місяць, у липні-серпні - 50799,43 грн та 50162,24 грн відповідно), - суддя виснувала, що позивач при отриманні грошового забезпечення за спірні періоди не міг не знати про те, що йому додатково до щомісячного грошового забезпечення не сплачується додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн у розрахунку на місяць. Враховуючи приписи ст. 233 КЗпП України, а також п. 5 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260 (зі змінами), про ймовірне порушення свого права в частині отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі 100 000,00 грн у розрахунку на місяць, позивач повинен був дізнатися: про порушення права в частині отримання додаткової винагороди за лютий 2024 року - не пізніше 30 квітня 2024, за березень 2024 року - не пізніше 31 травня 2024 року, […] за жовтень 2024 року - не пізніше 31 грудня 2024 року). Із даною позовною заявою позивач звернувся до суду 30 червня 2025 року, тобто, із пропуском тримісячного строку для такого звернення.
9 липня 2025 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду для подання даного адміністративного позову, яке обґрунтовано наступним.
З 10 лютого 2024 року позивач призваний на військову службу за мобілізацією згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, та звільнений з військової служби 18 січня 2025 року у відставку за підпунктом «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби).
В період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а саме: з 27 лютого 2024 року по 9 вересня 2024 року, з 22 вересня 2024 року по 25 жовтня 2024 року, з 29 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року позивач приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, а саме: у м. Часів Яр і с. Іванівське, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 22 березня 2025 року № 1671/327/УБД.
В періоди між виконанням бойових завдань позивач виконував обов'язки військової служби і фізично та психологічно не мав змоги займатися приватними справами, звертатися до адвоката за консультацією або ініціювати судові справи.
З 26 жовтня 2024 року до 29 жовтня 2024 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у військово-медичному клінічному центрі Північного регіону м. Харків, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 10561. В подальшому, з грудня 2024 року, - у Головному військовому клінічному госпіталі м. Київ проведено медичний огляд ОСОБА_1 .
Згідно з рішенням ВЛК від 3 грудня 2024 року за № 31797 його звільнено від виконання службових обов'язків на 30 календарних днів (на строк, необхідний для оформлення та затвердження свідоцтва про хворобу); 11 грудня 2024 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про хворобу № 31799с, у відповідності до якого його визнано непридатним до військової служби.
Позивача звільнено з військової служби у відставку 18 січня 2025 року, і після звільнення з військової служби він займався відновленням здоров'я, відновленням фізичного, морального та психологічного стану. У цей період часу позивачу встановлено третю групу інвалідності.
При звільненні письмового повідомлення про нараховані і виплачені йому суми відповідачем не надавалось, фактично позивач дізнався про порушення своїх прав із відповіді відповідача від 22 березня 2025 року № 1671/1305 на адвокатський запит від 11 березня 2025 року, отриманої 8 квітня 2025 року, після чого 30 червня 2025 року в межах тримісячного строку звернувся до суду з даним позовом.
Враховуючи наведене, просить поновити строк звернення до суду із даним позовом.
Посилається на правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24.
До клопотання додано копію виписки з медичної картки (відповідно до якої з 26 по 29 жовтня 2024 року перебував на лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону на обстеженні); копію довідки проведення медичного огляду ВЛК від 3 грудня 2024 року (відповідно до якої потребує звільненню від виконання службових обов'язків на строк не більше 30 календарних днів для оформлення та затвердження свідоцтва про хворобу); копія свідоцтва про хворобу від 11 грудня 2024 року (відповідно до якого позивач потребує звільненню від виконання службових обов'язків на строк не більше 30 календарних днів для оформлення та затвердження свідоцтва про хворобу); виписки з медичної карти стаціонарного хворого офтальмологічного відділення ВСП КНП СМР «МКЛ м. Слов'янська» (відповідно до якої позивач перебував на лікуванні у стаціонарі з 3 по 10 лютого 2025 року); копію консультаційного висновку від 12 лютого 2025 року; копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до ТЦК та СП від 13 березня 2025 року (відповідно до якої позивачу встановлена 3 група інвалідності).
Розглядаючи клопотання про поновлення строку звернення до суду, суддя виходить з наступного.
Як зазначено в ухвалі суду від 7 липня 2025 року, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168 відповідно до Порядку № 260 є складовою грошового забезпечення.
Враховуючи приписи ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), строк звернення до суду із позовом про оскарження бездіяльності щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, встановленої п. 1-1 Постанови № 168 за періоди з 27 лютого 2024 року по 9 вересня 2024 року, з 22 вересня 2024 року по 25 жовтня 2024 року, з 29 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року становить 3 місяці з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про таку бездіяльність.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 6 квітня 2023року у справі № 260/3564/22, від25квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 3 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 та інших за подібних правовідносин.
Наказом Міністерства оборони України від 21 травня 2024 року № 339 “Про затвердження змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» внесено зміни та доповнено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, новим розділом "XXXVІІ. Особливості виплати одноразової винагороди на період дії воєнного стану" (застосовується з 1 квітня 2024 року).
Відповідно до п. 5 розділу XXXVІІ Порядку № 260 накази про виплату одноразової винагороди особовому складу, у якого право на отримання одноразової винагороди настало у минулому місяці, видаються до 5 числа поточного місяця […].
Згідно з п. 5 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Враховуючи наведене, суддя висновує, що про ймовірне порушення свого права в частині отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі 100 000,00 грн у розрахунку на місяць, позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення за певний місяць (про порушення права в частині отримання винагороди за лютий 2024 року - не пізніше 30 квітня 2024, за березень 2024 року - не пізніше 31 травня 2024 року, […] за жовтень 2024 року - не пізніше 31 грудня 2024 року).
Як наслідок, із позовними вимогами щодо оскарження бездіяльності стосовно виплати винагороди, передбаченої Постановою № 168, за лютий 2024 року позивач мав звернутись до суду не пізніше 31 липня 2024 року, за березень 2024 року - не пізніше 31 серпня 2024 року, […] за жовтень 2024 року - не пізніше 31 березня 2024 року.
Із даною позовною заявою позивач звернувся до суду 30 червня 2025 року.
Щодо посилань позивача на те, що його звільнено з військової служби 18 січня 2024 року (відповідно до доданих до позову матеріалів позивача звільнено 18 січня 2025 року), і при звільненні будь-яких письмового повідомлень або інших документів, які б свідчили про нараховане та виплачене позивачу за період проходження військової служби у військовій частині грошове забезпечення, йому надано не було і лише після отримання представником позивача 8 квітня 2025 року від відповідача відповіді на її адвокатський запит від 11 березня 2025 року позивачу стало відомо про нараховані та виплачені йому складові грошового забезпечення (в т.ч. про розмір винагороди, передбаченої Постановою № 168), а тому саме з цієї дати слід обчислювати тримісчний строк звернення до суду, - суддя зазначає, що розмір винагороди, передбачений Постановою № 168, складає від 30 000,00 грн до 100000,00 грн у розрахунку на місяць, який нараховується та виплачується д о д а т к о в о до інших складових щомісячного грошового забезпечення.
Враховуючи, що позивач оскаржує не виплату (не виплату у повному обсязі) йому саме максимального розміру додаткової винагороди (100000,00 грн у розрахунку на місяць), а також що позивач наполягає на тому, що брав участь у бойових діях/заходах з національної безпеки і оборони у періоди з 27 лютого 2024 року по 9 вересня 2024 року (підряд), з 22 вересня 2024 року по 25 жовтня 2024 року, з 29 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року (один майже повний місяць - жовтень 2024 року), беручи до уваги, що згідно із доданими до позову документами у спірні періоди позивач отримував щомісячно грошове забезпечення в загальному розмірі до 100 000,00 грн на місяць (зокрема, у квітні отримав 61541,10 грн, у травні-червні - по 49799,43 грн на місяць, у липні-серпні - 50799,43 грн та 50162,24 грн відповідно), - суддя висновує, що позивач при отриманні грошового забезпечення за спірні періоди не міг не знати про те, що йому не сплачується додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн у розрахунку на місяць.
На зазначеному наголошено в ухвалі суду від 7 липня 2025 року.
Отже, суддя не приймає посилання позивача на те, що він у зв'язку із не отриманням від відповідача довідок (або інших документів) із нарахованими та виплаченими сумами грошового забезпечення за спірні періоди не знав та не міг знати про порушення своїх прав.
Враховуючи зазначене, суддя приходить до висновку, що позивач звернувся до суду із даним позовом із пропуском тримісячного строку для такого звернення.
Вирішуючи питання щодо наявності/відсутності поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом в частині, суд виходить з того, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан із 5 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженими відповідними законами, дія воєнного стану неодноразово продовжувалась та станом на час розгляду справи в Україні продовжує діяти воєнний стан.
За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 (на яку посилається позивач у позові), п р о х о д ж е н н я особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, м о ж е бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби. Під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду (обмеження доступу до правової допомоги); військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори (виконання обов'язків служби); участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду (фактор часу); враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку (повага до особливого статусу військовослужбовців); проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку (обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя).
Як вбачається з викладеного у позовної заяви та додатних до позову матеріалів, у спірні періоди і до 18 січня 2025 року позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
У період проходження військової служби позивач приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, а саме: у м. Часів Яр і с. Іванівське, що вбачається з довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 22 березня 2025 року № 1671/327/УБД.
Враховуючи наведене, суддя висновує, що причини пропуску позивачем строку звернення позивача до суду із даним позовом у період часу з 1 серпня 2024 року (стосовно винагороди за лютий 2024 року, яка йому мала бути сплачена не пізніше 30 квітня 2024 року і тримісячний строк звернення із позовом щодо якої тривав з 1 травня по 31 липня 2024 року), і до 18 січня 2025 року (день звільнення з військової служби) - є поважними.
Відповідно до наданих суду документів, після звільнення з військової служби у відставку за станом здоров'я позивач проходив лікування та обстеження у різних установах, зокрема згідно із випискою з медичної карти стаціонарного хворого офтальмологічного відділення ВСП КНП СМР «МКЛ м. Слов'янська» позивач перебував на лікуванні у стаціонарі з 3 по 10 лютого 2025 року; 12 лютого 2025 року отримав висновок КНП «Міська лікарня № 2» Краматорської міської ради, відповідно до якого позивачу встановлено діагноз (з приводу повної втрати зору лівого ока та частково втрати правого ока); копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до ТЦК та СП від 13 березня 2025 року (відповідно до якої позивачу встановлена 3 група інвалідності).
Беручи до уваги зазначене, суддя висновує про наявність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом і у період з 19 січня 2025 року по 13 березня 2025 року.
Відповідно до наданих матеріалів, у березні 2025 року позивач звернувся да правовою допомогою до адвоката, внаслідок якої 8 квітня 2025 року адвокатом були отримані відомості від відповідача стосовно нарахованої та сплаченої позивачу грошової допомоги за період його військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 .
Разом із цим суду не надано ж о д н и х доказів на підтвердження існування поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом у період з 8 квітня 2025 року до 30 червня 2025 року.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 зазначено, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України […] суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, […] м о ж е мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст.ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.» (п. 81).
При цьому у вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків (п. 49);
причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування (п. 30);
поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом (п. 31).
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, а також у постанові від 8 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 зазначено, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням д о в о д і в, н а в е д е н и х у з а я в і п р о п о н о в л е н н я такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
У постанові від 24 жовтня 2024 року у справі № 990/277/24 Велика Палата Верховного Суду знов наголосила, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Суддя наголошує, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
За практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження. Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», рішення у справах «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що процесуальним законом зобов'язано учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки згідно із ч. 2 ст. КАС України і що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними (постанови Верховного Суду 10 лютого 2023 року по справі № 640/20580/20, від 9 листопада 2023 року у справі № 520/12478/22, від 26 квітня 2024 року у справі № 160/6427/23 та інші).
Проаналізувавши наведене вище, беручи до уваги встановлені судом обставини, суддя дійшла висновку про не доведення позивачем існування дійсно поважних причин, що унеможливили своєчасне звернення до суду із даним позовом у період з 9 квітня по 29 червня 2025 року.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк а б о вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених ч. 2 ст. 123 цього Кодексу.
Беручи до уваги наведене вище, керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії та розглянувши клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду із даним позовом - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Н.П. Волгіна