Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 липня 2025 року Справа№200/1197/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 17.09.2018 року по 01.08.2019 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 17.09.2018 року по 01.08.2019 року із застосуванням при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, згідно з Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час проходження військової служби у структурному підрозділі ІНФОРМАЦІЯ_1 (раніше, до перейменування, - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) - у ІНФОРМАЦІЯ_4 , виплата індексації грошового забезпечення, зокрема, за період військової служби з 17.09.2018 року по 01.08.2019 року здійснювалась не у повному обсязі.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв'язку з чим звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.
У відзиві на позов відповідач вказує на те, що згідно з вимогами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції. Відповідно, для проведення подальшої індексації доходів обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року.
Відповідно до рішення Міністерства оборони України, яке було доведене телеграмою від 31.12.2015 року № 248/3/1/1150, у грудні 2015 року військовослужбовцям Збройних Сил України здійснено підвищення рівня доходів військовослужбовців за рахунок збільшення розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Тобто, підвищення у грудні 2015 року місячного грошового забезпечення за рахунок постійних його складових, які визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", склало 6134,80 грн, що в 2,7 рази перевищило суму ймовірної індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року, або на суму 3832,16 грн.
Водночас, як зазначає відповідач у відзиві на позов, оскільки після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704 відбулося підвищення грошового забезпечення за березень 2018 року в абсолютному виразі за рахунок постійних складових, визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", то, відповідно до пункту 5 вищевказаного Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року є місяцем підвищення грошових доходів (грошового забезпечення) і, відповідно, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року.
Також у відзиві на позов відповідач вказує, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, визначений частиною 5 статті 122 КАС України.
До відзиву на позов відповідачем надані додаткові пояснення, у яких він зауважує на тому, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення у спірний період здійснювались із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін - березня 2018 року, що підтверджується відповідною архівною відомістю.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та про зобов'язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 200/1197/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
З 18.04.2025 року по 14.07.2025 року суддя Бабіч С.І. перебував на лікарняному та у щорічній відпустці.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Позивач у справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Як видно зі змісту посвідчення серії НОМЕР_3 від 24.11.2015 року, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У період з 17.09.2018 року по 01.08.2019 року позивач проходив військову службу на посаді офіцера відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_6 (сьогодні ІНФОРМАЦІЯ_7 ), що не заперечується відповідачем і підтверджується довідкою про проходження служби, а також записами, які містяться у військовому квитку позивача.
Відповідно до пункту 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_2 є належним відповідачем у даній справі.
09.01.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою стосовно нарахування та виплатити йому індексації грошового забезпечення за вищевказаний період проходження військової служби із застосуванням базового місяця - березня 2018 року.
Відповіді на дане звернення сторонами до матеріалів не надано (як зазначає позивач у позовній заяві, поштове відправлення було повернуте через відсутність адресата).
Разом із тим, відповідачем до суду надано письмові пояснення та архівну відомість відносно позивача за спірний період, відповідно до яких нарахування та виплата позивачеві індексації грошового забезпечення, починаючи з грудня 2018 року, здійснювались ним із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін - березня 2018 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються пільги, гарантії та компенсації, передбачені законом.
Положеннями частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно зі статтями 18, 19 Закону України від 05.10.2000 року № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-III) установлено, що індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього ж Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Частина 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначає, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, а також надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Відповідно до положень статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково чи повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII установлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення прожиткового мінімуму.
За частинами 1, 6 статті 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Статтею 6 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 було затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа того місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом та не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - тобто місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, що зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078, у редакції від 24.11.2016 року, передбачалося, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі: грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, посадових осіб митної служби.
28.02.2018 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 141 "Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення" редакція зазначеного абзацу пункту 2 Порядку № 1078 була змінена і до переліку осіб, грошове забезпечення яких підлягає індексації, були включені поліцейські.
03.11.2021 року постановою Кабінету Міністрів України № 1141 "Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення" також внесено зміни до цього абзацу пункту 2 Порядку № 1078 та виключено слова "посадових осіб митної служби".
У решті редакція абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 на сьогодні змін не зазнала.
Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Згідно з абзацами 2 та 4 пункту 5 Порядку № 1078 установлено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Абзацами 1 та 4 пункту 6 Порядку № 1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до положень пункту 10-2 Порядку № 1078, у редакції від 15.12.2015 року, було визначено, що для тих працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за тією посадою, яку займає працівник.
У подальшому положення пункту 10-2 Порядку № 1078 зазнавали певних змін.
Зокрема, за постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 року № 278 "Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення" пункт 10-2 Порядку № 1078 було викладено у такій редакції: "Для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби) для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу, посадова особа митної служби".
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 року № 1141 "Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення" зі змісту пункту 10-2 Порядку № 1078 було виключено слова ", посадових осіб митної служби" і ", посадова особа митної служби", а також замінено слова "для новоприйнятих працівників" словами ", для новоприйнятих працівників".
В усьому іншому редакція пункту 10-2 Порядку № 1078 змін на сьогодні не зазнала.
Аналіз указаних положень свідчить про те, що з 01.12.2015 року, внаслідок внесених до Порядку № 1078 законодавчих змін, діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для усіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття або переведення чи виходу на роботу. При цьому виплата індексації грошового забезпечення має здійснюватися за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні.
Як зазначав Верховний Суд у постановах від 23.04.2020 року у справі № 816/1728/16, від 28.09.2022 року у справі № 400/1119/21, від 28.09.2022 року у справі № 560/3965/21, для правовідносин, пов'язаних з нарахуванням індексації, відповідно до положень абзаців 3, 4, 5 пункту 5 Порядку № 1078, визначальним є факт підвищення саме грошового доходу, а не тільки тарифних ставок (окладів).
У постанові від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21 Верховний Суд зауважив на тому, що відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
Верховний Суд на тлі цього зазначив про те, що посадові оклади військовослужбовців дотепер визначалися постановами Кабінету Міністрів України.
При виникненні спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 року № 1294.
Дана постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності з 01.01.2008 року і діяла до 01.03.2018 року, тобто до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова КМУ № 704).
Від січня 2008 року посадові оклади військовослужбовців не змінювалися та змінилися лише у березні 2018 року на підставі Постанови КМУ № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.
Отже, після прийняття Постанови КМУ № 704, яка набрала чинності 01.03.2018 року, місяцем підвищення доходу (тобто базовим місяцем) для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став саме березень 2018 року.
З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та з огляду на правила пунктів 5 та 10-2 Порядку № 1078, місяцем підвищення доходу (базовим місяцем), за яким необхідно обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців у період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року є січень 2008 року, а після 01.03.2018 року - березень 2018 року.
Цей висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду, наведеним у постановах від 26.01.2022 року у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 року у справі № 420/3593/20, від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21 та інших.
При цьому, як було вказано Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21, повноваження щодо визначення січня 2008 року в якості місяця підвищення доходу військовослужбовця (базового місяця), за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року, не є дискреційними повноваженнями військової частини.
Аналогічні висновки є застосовними і щодо визначення березня 2018 року як місяця підвищення доходу військовослужбовця (базового місяця), за яким слід обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення після 01.03.2018 року.
Таким чином, саме січень 2008 року є місяцем підвищення доходу (базовим місяцем) для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, що має застосовуватись при нарахуванні суми індексації грошового забезпечення позивача за період військової служби, починаючи з 01.12.2015 року і по 28.02.2018 року включно, а починаючи з 01.03.2018 року таким місяцем є березень 2018 року.
Судом установлено, що у період проходження військової служби з 17.09.2018 року по 01.08.2019 року відповідач проводив нарахування і виплату позивачу індексації грошового забезпечення ("поточної" індексації) із застосуванням березня 2018 року в якості місяця підвищення доходу військовослужбовця (базового місяця), про що вказується відповідачем у доданих до відзиву на позов поясненнях, підтверджується наданою архівною відомістю за спірний період та не спростовано в ході розгляду даної справи позивачем.
Позивач не заперечує і не оспорює тих обставин, що індекс споживчих цін, який був обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації у жовтні 2018 року та опублікований Держстатом у листопаді 2018 року, у зв'язку з чим позивач набув право на поточну індексацію з грудня 2018 року (яка, за наявними в архівній відомості за спірний період даними, виплачувалась позивачеві із грудня 2018 року).
Жодних позовних вимог відносно так званої “індексації - різниці» позивачем не заявлено.
Відтак, у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законом.
З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Стосовно строків звернення до суду з цим позовом суд зазначає про таке.
У відзиві на позов відповідач вказує на пропуск позивачем передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України строку звернення до суду з даним позовом.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2022 року у справі № 362/643/21, військова служба є різновидом публічної служби.
Згідно з положеннями частини 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У постанові від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21 Верховний Суд зауважив на тому, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Зазначені правовідносини регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
При цьому, як було вказано Верховним Судом у постанові від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22, у справах, які пов'язані з недотриманням законодавства про оплату праці, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строків звернення до суду, мають перевагу в застосуванні перед положеннями частини 5 статті 122 КАС України.
Надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, Верховний Суд вказав на рівнозначність цих понять.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, у незалежності від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діє починаючи з 19.07.2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, строк звернення до суду з позовом щодо виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення) згідно зі статтею 233 КЗпП України до 19.07.2022 року жодним чином не обмежувався, а з 19.07.2022 року обмежений трьома місяцями.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зауважив на тому, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У інших своїх рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп і від 05.04.2001 року № 3-рп/2001 дійшов аналогічних висновки щодо того, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, Конституційний Суд України зауважив, що частина 1 статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (рішення від 09.02.1999 року № 1-рп/99 та від 05.04.2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (рішення від 20.12.2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005).
Державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи та інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28.09.2004 року, заява № 44912/98).
Зокрема, одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія положень статті 233 КЗпП України після внесення до неї змін Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21 та у рішенні від 06.04.2023 року у зразковій справі № 260/3564/22.
Отже, враховуючи, що спірні у цій справі правовідносини мали місце до внесення до статті 233 КЗпП України змін, коли строк звернення до суду з позовом щодо виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення), до складу якої входить, зокрема, й індексація, жодним чином не обмежувався, суд приходить до висновку про те, що строк звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено.
Приймаючи до уваги відмову в задоволенні позову, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову до суду, питання про розподіл судових витрат судом у даному випадку не вирішується.
Керуючись положеннями Конституції України, Законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", "Про індексацію грошових доходів населення", постановами Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Кодексом адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Повне судове рішення складене 17 липня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч