17 липня 2025 рокуСправа №640/648/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
05.01.2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Київської міської ради, в якій позивач просить:
- визнати протиправним рішення відповідача від 21.10.2021 №3087/3128 про відхилення проекту рішення «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 »;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:050:0006 «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» площею 0,0746 гектара за адресою: АДРЕСА_2 та надання її у власність позивачу.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що приписами частини 9 статті 118 Земельного кодексу України передбачено прийняття рішення органом місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність як одне ціле, невід'ємне одне від одного, тому оскаржене рішення про відмову у передачі земельної ділянки є протиправним. Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду.
06.05.2022 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до абз.1, 4 п.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
04.02.2025 року зазначена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на супровідному листі, та за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями остання передана для розгляду судді Горбалінському В.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/648/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
25.02.2025 року представником Київської міської ради подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що відповідно до витягу зі стенограми пленарного засідання 21.10.2021 на засіданні було поставлене на обговорення питання про передачу позивачу земельної ділянки у приватну власність. Результати голосування: «за» - 19 голоси, «проти» - 0, «утрималися» - 18. У зв'язку з цим рішення не було прийняте.
В подальшому було поставлено на обговорення питання про відхилення передачі земельної ділянки у приватну власність. За вказане рішення проголосувало 88 депутатів.
Зазначене рішення було оформлене окремим документом від 21.10.2021 №3087/3128 «Про відхилення проекту рішення «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 ».
Відповідач також зазначає, що при вирішенні питання про розгляд вказаного проєкту, постійна комісія керувалась рекомендаціями (лист від 29.09.2021 року №08/230-1911) управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради до проєкту рішення Київської міської ради від 10.06.2021 року № 08/231-2043/ПР «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 », де, серед іншого, було зазначено, що Проектом рішення передбачається передати громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (код КВЦПЗ - 02.01) на АДРЕСА_2 , втім, звернуто увагу, що згідно інформації зазначеній у пояснювальній записці до проекту рішення за даними міського земельного кадастру земельна ділянка обліковується за гр. ОСОБА_2 (згода відсутня).
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується відповідним посвідчення серії НОМЕР_2 від 29.12.2016 року.
10.06.2021 року постійна комісія Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин виготовила Проект рішення Київської міської ради від 10.06.2021 року № 08/231-2043/ПР «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 », яким передбачалось:
1. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку за адресою: АДРЕСА_2 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ - 02.01), справа № 632161475.
2. Передати громадянину ОСОБА_1 , за умови виконання пункту 3 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,0746 га (кадастровий номер 8000000000:90:050:0006) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (код КВЦПЗ - 02.01) на АДРЕСА_2 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.
3. Громадянину ОСОБА_1 :
3.1. Виконувати обов'язки власника земельної ділянки відповідно до вимог статті 91 Земельного кодексу України.
3.2. Забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки.
3.3. Виконати вимоги, викладені в листі Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 березня 2020 року №3386/0/09/19-20.
3.4. Виконувати умови забудови земельної ділянки згідно з містобудівними умовами і обмеженнями щодо забудови земельної ділянки та документами, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, одержаними в установленому законодавством порядку.
3.5. Вжити заходів щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
3.6. Питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку.
3.7. Під час використання земельної ділянки дотримуватись обмежень у її використанні, зареєстрованих у Державному земельному кадастрі.
3.8. Питання сплати відновної вартості зелених насаджень або укладання охоронного договору на зелені насадження вирішувати відповідно до рішення Київської міської ради від 27 жовтня 2011 року № 384/6600 «Про затвердження Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва» (із змінами і доповненнями).
4. Попередити власника, що право власності на земельну ділянку може бути припинено у випадках, передбачених статтями 140, 143 Земельного кодексу України.
5. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин.
29.09.2021 року Управлінням правового забезпечення діяльності Київської міської ради до проєкту рішення Київської міської ради від 10.06.2021 року № 08/231-2043/ПР «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 » складено Рекомендації №08/230-1911, в яких зазначено, що згідно інформації, зазначеній у пояснювальній записці до проекту рішення, за даними міського земельного кадастру земельна ділянка обліковується за гр. ОСОБА_2 (згода відсутня).
Рішенням Київської міської ради від 21.10.2021 року №3087/3128 «Про відхилення проекту рішення «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 » вирішено відхили проєкт рішення Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 справа №632161475».
Відтак, вважаючи такі дії відповідача незаконними та протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Статтею 40 ЗК України визначено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Згідно статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до пункту б частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
За приписами частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Частиною 9 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Аналіз приписів статті 118 ЗК України свідчить про те, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Згідно із частинами 7-10 статті 186 Земельного кодексу України, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб'єкти, визначені цією статтею, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.
Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб'єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, визначеного Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз чи робіт.
Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб'єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження такої документації іншими органами.
Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.
Як встановлено судом та підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 є сформованою та зареєстрованою, присвоєно кадастровий номер 8000000000:90:050:0006 «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».
Суд вказує, що рішення Київської міської ради від 21.10.2021 №3087/3128 про відхилення проекту рішення «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 » не містить жодних посилань на порушення вимог законів України.
А тому, суд зауважує, що будь-якого обґрунтування для відмови оскаржуване рішення 21.10.2021 №3087/3128 не містить.
Однак, судом встановлено, що спірне рішення винесено з підстав того, що 29.09.2021 року Управлінням правового забезпечення діяльності Київської міської ради до проєкту рішення Київської міської ради від 10.06.2021 року № 08/231-2043/ПР «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 » складено Рекомендації №08/230-1911, в яких зазначено, що згідно інформації, зазначеній у пояснювальній записці до проекту рішення за даними міського земельного кадастру земельна ділянка обліковується за гр. ОСОБА_2 (згода відсутня).
Тобто фактично, підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі земельної ділянки позивачу слугувало те, що за даними міського земельного кадастру земельна ділянка обліковується за гр. ОСОБА_3 .
Проте, на переконання суду, статті 186 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять такої підстави для відмови, як те, що земельна ділянка обліковується за іншою особою.
Більш того, судом встановлено, що земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:90:050:0006) «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» площею 0,0746 га не є зареєстрованою за жодною особою, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.06.2025 року, який надано відповідачем.
Однак, в матеріалах справи дійсно міститься витяг з бази даних міського земельного кадастру «Реєстр земельних ділянок. Черговий план» відповідно до якого земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:90:050:0006) має площу 0,049363 та має землекористувача ОСОБА_4 .
Втім, суд не бере до уваги вказаний документ, оскільки він сформований станом на 11.08.2017 року та не відповідає змісту чинному витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.06.2025 року та змісту витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.12.2021 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Так, суд вказує, що із положень статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Отже, на підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що зміст витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є тим належним доказом, який дає змогу встановити актуальну інформацію щодо предмета доказування.
Отже, враховуючи викладене, рішення Київської міської ради від 21.10.2021 №3087/3128 про відхилення проекту рішення «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 » прийняте з порушенням норм Земельного кодексу України та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні органу місцевого самоврядування не наведено.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а.
Втім, суд вказує на наступне.
Відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу «Перехідні положення» ЗК України, безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
У зв'язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
Дію воєнного стану в подальшому було неодноразово продовжено.
На дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII.
Відтак, з урахуванням згаданих норм пп. 5 п. 27 розділу Перехідні положення ЗК України до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Суд зважає, що у цій справі спірні правовідносини виникли ще до внесення відповідних змін в частині установлення тимчасової заборони, зокрема, безоплатної передачі у приватну власність земель державної та комунальної власності, проте обставини дії в Україні воєнного стану унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо зобов'язання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Натомість, в силу положень частини третьої статті 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині на період дії в Україні воєнного стану або ж скасування законодавчої заборони на розгляд питання про безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності під час дії воєнного стану.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.
Щодо клопотання про встановлення судового контролю, суд зазначає про таке.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено у ст. 382 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Правові норми, закріплені у ч. 1 ст.382 КАС України, кореспондуються з положеннями, зокрема, п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС України, згідно з якими, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
З аналізу наведених норм вбачається, судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може встановити під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Разом з тим, позивачем не доведено необхідності встановлення судового контролю під час ухвалення даного рішення, відповідних доказів до матеріалів справи не надано.
Оскільки, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом суду, та позивачем не доведено, що відповідачами рішення суду не буде виконано, суд вважає, що таке клопотання задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає про таке.
Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.ч.1, 2 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно положень ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Іншого порядку розподілу судових витрат КАС України не передбачено.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, суд зазначає, що при вирішенні питання про відшкодування витрат враховані критерії, відповідно до яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом між позивачем та Адвокатським Бюро «Олександра Дубового» укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги від 24.12.2021 року.
Суд вказує, що п. 3.1 Договору встановлено, що Перелік, об'єм та вартість правової допомоги, а також порядок розрахунків, умови та строк оплати вартості правової допомоги за цим Договором, визначається за згодою сторін в актах наданої правової допомоги, які підписуються сторонами та є невід'ємними частинами Договору.
Згідно акту наданої правової допомоги від 28.12.2021 року встановлено, що позивачу було надано юридичні послуги, а саме:
- надання правової інформації, усних консультацій і роз'яснень з правових питань, щодо оскарження протиправного рішення Київської міської ради № 3087/3128 від 21.10.2021;
- збір та підготовка позовних матеріалів, складання позовної заяви за позовом Клієнта до Київської міської ради про визнання протиправним рішення Київської міської ради №3087/3128 від 21.10.2021 та зобов'язання вчинити певні дії.
З матеріалів справи вбачається, що в межах цієї справи підтверджується лише надання позивачу такої послуги, як складання позовної заяви за позовом Клієнта до Київської міської ради про визнання протиправним рішення Київської міської ради №3087/3128 від 21.10.2021 та зобов'язання вчинити певні дії.
Підтвердження надання інших юридичних послуг, які зазначені в акті наданої правової допомоги від 28.12.2021 року, від Адвокатського Бюро «Олександра Дубового» на користь позивача матеріали справи не містять.
Крім того, суд звертає увагу, що представником позивача не надано до суду відповідних доказів щодо суми гонорару, яка була сплачена Клієнтом Адвокатському Бюро.
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, суд вказує, про неспівмірність заявлених вимог по відшкодуванню складання позовної заяви у розмірі 10 000,00 гривень, з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим, що передбачено уст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, судом враховано, що сама по собі справа не є складною, враховуючи обсяг позовних вимог, а спірні правовідносини такими, що не вимагали ретельної підготовки та вивчення значного обсягу документів, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала витрат значного обсягу часу.
Відтак, дослідивши матеріали заяви та проаналізувавши доводи представників сторін, враховуючи рівень складності саме цієї справи, заявлені позовні вимоги та їх співвідношення із заявленим розміром судових витрат, наявність сталої судової практики з розгляду такої категорії спорів, факт розгляду справи судом без виклику сторін, суд вважає заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову, який є позовом майнового характеру, і значенням справи для сторони, та, з урахуванням задоволення позову, вважає достатнім і співмірним розмір витрат правничої допомоги в сумі 4 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 205, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним рішення Київської міської ради від 21.10.2021 №3087/3128 про відхилення проекту рішення «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 ».
Зобов'язати Київську міську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:050:0006 «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» площею 0,0746 гектара за адресою: АДРЕСА_2 та надати її у власність ОСОБА_1 .
Відстрочити виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 року у справі №640/648/22, в частині зобов'язання Київської міської ради затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:050:0006 «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» площею 0,0746 гектара за адресою: АДРЕСА_2 та надати її у власність ОСОБА_1 , на період дії військового стану.
Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати на надання правничої допомоги у розмірі 4 000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський