Справа № 367/3920/23
Провадження №2/367/861/2025
Іменем України
01 липня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі
судді Карабаза Н.Ф.,
за участю секретаря Андрійченко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з аліментів,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з аліментів зазначивши, що вона перебувала з відповідачем з 25.09.1993 року в офіційному шлюбі. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18.10.2021 року шлюб було розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає разом з нею. 09.09.2021 року між батьками неповнолітньої ОСОБА_4 - нею та ОСОБА_2 був укладений договір про сплату аліментів на цю дитину, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Калинушкою О.В. Згідно умов договору відповідач мав сплачувати на утримання дитини аліменти в розмірі 5000 гривень щомісяця. Проте, у порушення вказаних вимог договору, відповідач останній раз сплатив аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 аж 27 травня 2022 року. Після цього жодного разу аліменти ним сплачені більше не були. Відповідно, заборгованість відповідача по аліментам складає 60000 гривень (12 місяців х 5000 гривень = 60000 гривень). Крім того, вважає за необхідне стягнути з відповідача і неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за 12 місяців ( червень 2022 року - травень 2023 року включно), а також 3% річних з простроченої суми. Відповідно, неустойка (пеня), яку відповідач повинен сплатити у зв'язку із несплатою аліментів за період 12 місяців ( червень 2022 року - травень 2023 року включно) складає 18250 з розрахунку: червень 2022 року - 1500 грн (50 грн х 30 днів), липень 2022 року - 1550 грн ( 50 грн х 31 день), серпень 2022 року - 1550 грн (50 грн х 31 день), вересень 2022 року - 1500 грн (50 грн х 30 днів), жовтень 2022 року - 1550 грн ( 50 грн х 31 день), листопад 2022 року - 1500 грн (50 грн х 30 днів), грудень 2022 року - 1550 грн ( 50 грн х 31 день), січень 2023 року - 1550 грн ( 50 грн х 31 день), лютий 2023 року -1400 грн ( 50 грн х 28 днів), березень 2023 року - 1550 грн ( 50 грн х 31 день), квітень 2023 року - 1500 грн (50 грн х 30 днів), травень 2023 року - 1550 грн (50 грн х 31 день). Крім того, відповідач внаслідок порушення ним умов вищевказаного договору від 09.09.2021 р. та виникнення з його вини заборгованості з аліментів, які у даному випадку по своїй суті є грошовими зобов'язаннями, повинен сплатити три проценти річних із простроченої суми, тобто 1800 грн, з розрахунку 60000 грн х 3 : 100 = 1800 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача з аліментів на утримання неповнолітньої спільної доньки ОСОБА_4 за нотаріально посвідченим договором про сплату аліментів від 09.09.2021 року за 12 місяців ( червень 2022 року - травень 2023 року включно) з складає 80 050 гривень ( 60000 + 18 250 + 1800 = 80 050), яку просить суд стягнути.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Новіцька І.Л. через канцелярію суду подала відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості з аліментів, в якому зазначає, що 09 вересня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , уклали договір про сплату аліментів на дитину, який посвідчив приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Калинушка О.О. і зареєстрував в реєстрі за № 2526. Згідно умов даного договору батько зобов'язаний щомісячно сплачувати позивачу на утримання своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 аліменти у розмірі 5 000,00 (п'ять тисяч гривень копійок). Позивач вказує, що відповідач не сплачував аліментів з червня 2022 року по травень 2023 року. Проте, позивач у поданому позові не врахувала кошти, які були витрачені відповідачем для відновлення її житла в м. Ірпінь, яке було пошкоджене в результаті бойових дій, в якій вона проживає з його дочкою. В квітні 2023 року позивачка повідомила, що після евакуації з м. Ірпеня в її квартирі за адресою: АДРЕСА_1 вона залишила двох котів, які помирають з голоду. Так як місто було звільнене від окупантів, ОСОБА_2 приїхав в м. Ірпінь і виявив, що вікна в квартирі повністю вибиті. Так як це квартира, в якій проживає його дочка, він мав залишки коштів на рахунку ФОП, за які придбав склопакети у вказану вище квартиру. Між сторонами існувала усна домовленість щодо зарахування коштів у розмірі 32 112 грн. (тридцять дві тисячі сто дванадцять гривень 00 коп.) в якості оплати аліментів, так як відповідач здійснив за власні кошти ремонтні роботи в квартирі позивача в інтересах своєї дитини з метою забезпечення належних житлових умов дочки. На період окупації та на період ремонтних робіт позивачка з дочкою перебували в Нідерландах. Таким чином, вважає, що основна сума боргу повинна бути зменшена на суму коштів у розмірі 32 112 грн. у зв'язку із оплатою товарів (пластикові вікна) і послуг на користь позивачки для можливості проживання в квартирі його дочки та позивачки. Окрім того, відповідач надсилає кишенькові кошти по мірі можливості дочці ОСОБА_4 . Заперечує і щодо застосування до відповідача штрафних санкцій. В результаті повномасштабного вторгнення в місто Сєвєродонецьк, в якому у відповідача знаходилося все майно, він був змушений покинути місто з метою збереження власного життя. Місто перебуває під окупацією з 12 травня 2022 року. У зв'язку із знищенням майна та повної окупації міста, де ним здійснювалась господарська діяльність 20 травня 2022 року відповідач вимушений був припинити діяльність ФОП. Таким чином, відповідач повністю втратив усе майно, що було набуте за період життя. На даний час відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 в якості внутрішньо переміщеної особи. Квартиру за цією адресою відповідач придбав для своєї старшої доньки, проте, у 2023 році вона подарувала її позивачці. Фактично відповідач проживає в іншій квартирі своєї старшої дочки, за адресою: АДРЕСА_3 , яку вона йому надала для тимчасового проживання у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем та не задовільним станом здоров'я. Він має третю групу інвалідності по зору з 31 жовтня 2022 року. Хвороба потребує лікування, відвідування лікарів, придбання медикаментів, проходження безліч досліджень, усе це потребує значних витрат. ОСОБА_2 не може працювати із зоровим навантаженням, а фізичні навантаження дають загрозу втратити зір взагалі. Оскільки, власну підприємницьку діяльність йому довелось припинити через військову агресію російської федерації на території України та повну окупацію міста Сєвєродонецьк, а самостійно роботу знайти не вдавалось, він вимушений був звернутись до Ірпінського управління Бучанської філії Київського обласного центру зайнятості, де перебував на обліку як безробітний з 06 лютого 2023 по 02 травня 2023 року. Всі документально підтвердженні намагання знайти роботу, оформлення інвалідності вказують на беззаперечні факти бажання відповідача утримувати дочку, дбати про її благополуччя, проте в силу обставин він не має такої можливості, а тому відсутня його вина в такій не сплаті аліментів. Просить суд позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість (основного боргу) аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 у розмірі 27888,00 грн. (двадцять сім тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень 00 коп.) в решті позовних вимог відмовити.
Позивач в судове засідання не з'явилась, її представник - адвокат Шурхно А.А. через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримують повністю та просять їх задовольнити, розгляд справи проводити за наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, його представник - адвокат Новіцька І.Л. подала заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, розгляд справи просить проводити за наявними в матеріалах справи доказами, враховуючи поданий відзив.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає заявлений позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому 25.09.1993 року Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луганської області, актовий запис № 800 шлюбі, який розірваний рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 жовтня 2021 року у цивільній справі № 367/6782/21.
Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
09 вересня 2021 року між ОСОБА_2 (батьком) та ОСОБА_1 (матір'ю) було укладено договір про сплату аліментів на дитину, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Колинушкою О.О., зареєстровано в реєстр за № 2526.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Між сторонами виникли правовідносини, врегульовані нормами Сімейного кодексу України, зокрема, в частині обов'язку батьків утримувати дітей і його виконання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Статтею 51 Конституції України гарантовано, а статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частини першої статті 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Згідно з частиною четвертою статті 15 СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
У статті 189 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
В абзаці 4 пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз'яснено, якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена статтею 196 СК України санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це у договорі.
Частиною другою статті 189 СК України встановлено, що у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Позивач зазначає, що за виконавчим написом нотаріуса про примусове стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, згідно укладеного договору, не зверталась, не отримувала жодного рішення, та надалі на примусове виконання до органів державної виконавчої служби не пред'являла.
Доказів, які б спростовували даний факт відповідачем по справі суду не надано.
Встановлений частиною другою статті 189 СК України порядок стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса не може бути перешкодою для звернення за захистом порушених прав до суду. Окрім того, законодавець передбачив додаткову можливість спрощеного стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса саме в інтересах дітей з метою спрощення процедурних питань, але в жодному разі цим правом не обмежив право на судовий захист.
Відповідно до закону батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.
Доказів того, що договір від 09.09.2021 року про сплату аліментів на дитину сторонами змінювався, розривався та на час розгляду справи судом є не дійсним, суду надано не було.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Нормами сімейного законодавства встановлюється порядок укладення договору про сплату аліментів на дитину та зазначаються правові наслідки у разі невиконання такого договору.
Відповідно до положень статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до пункту Згідно п. 2. Договору про сплату аліментів на дитину від 09.09.2021 року за домовленістю батьків, даним договором встановлюється обов'язок батька сплачувати на утримання дитини аліменти в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок щомісяця. Аліменти повинні бути сплачені батьком не пізніше 07 (сьомого) числа кожного місяця за поточний місяць шляхом перерахування суми аліментів на відкритий на ім'я матері картковий рахунок в банку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Відповідно до копії виписки по картці/рахунку НОМЕР_2 ОСОБА_1 в період з 01.2022 року по 05.2022року ОСОБА_2 було перераховано аліменти для ОСОБА_3 в розмірі 5000,00грн. щомісяця.
Позивач стверджує, що з червня 2022 року по травень 2023 року відповідач не сплачує аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 60000грн. (5000,00грн. * 12міс. = 60000,00грн.).
Факт існування заборгованості по сплаті аліментів відповідач визнає. Однак, ОСОБА_2 не визнає суми заборгованості, що утворилася з червня 2022 року по травень 2023 року - 60000,00грн. Свої заперечення аргументує тим, що 32 112,00грн. ним було витрачено на оплату товарів, а саме: придбання та установлення пластикових вікон та проведення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_4 , що була пошкоджена в результаті бойових дій, та вказана квартира є житлом позивачки де, вона проживає з його донькою, тим самим, він забезпечував належні житлові умови своєї доньки. При цьому додає пакет документів щодо придбання та установки склопакетів, металопластикових конструкцій на суму 32112,00грн., та зазначає, що між сторонами існувала усна домовленість щодо зарахування коштів у розмірі 32112грн. в якості оплати аліментів, крім того, вказує, що на період окупації та на період ремонтних робіт позивач з дочкою перебувала в Нідерландах.
Суд зауважує, що аліменти - це кошти на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити базові матеріальні умови для життя дитини: оплату харчування, одягу, предметів гігієни, шкільного приладдя, спожитих дітьми комунальних послуг, лікування нескладних захворювань та ін. Таким чином, витрати на утримання дітей, зокрема на харчування, ліки, сезонний одяг та взуття, відносяться до тих матеріальних потреб дитини, які покриваються коштами на утримання дитини, а саме, аліментами, що мають винятково цільовий характер, спрямовані на утримання дитини, для забезпечення та створення належних умов для виховання та розвиток неповнолітньої дитини.
Суд звертає увагу, що позивач не підтвердила про будь яку домовленість з відповідачем, щодо ремонтних робіт по встановленню вікон в квартирі АДРЕСА_4 , в тому числі і про те, що витрачені відповідачем кошти в розмірі 32112,00грн. є оплата аліментів на утримання доньки.
Від так, придбання та установки склопакетів, металопластикових конструкцій в квартирі АДРЕСА_4 , що належить позивачці, на суму 32112,00грн. в травні 2022 року, не є аліментами на утримання неповнолітньої дитини.
Водночас, суд виходить з того, що ремонтні роботи в вище зазначеній квартирі на суму 32112,00грн. були зроблені відповідачем за власною ініціативою у добровільному порядку та, зважаючи на зміст відзиву на позовну заяву ОСОБА_2 , вважає, що він здійснив ремонтні роботи з метою забезпечення належних житлових умов дочки, також перерахунок кишенькових коштів особисто неповнолітній доньки відповідач робить з власної ініціативи в добровільному порядку, що не відноситься до аліментів на утримання дитини.
Таким чином, суд доходить висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів на утримання неповнолітньої доньки за період з червня 2022 року по травень 2023 року в повному обсязі а саме - в сумі 60 000,00грн. (5000,00грн. * 12міс. = 60 000,00грн.)
Стосовно стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, та 3% річних, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема: у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Відповідно до ст. 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. За частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз частини другої статті 625 ЦК України дає підстави для висновку, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання, встановлена статтею 625 ЦК України, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобов'язання.
Правовідносини сторін в даній справі регулюються нормами Сімейного кодексу України, до яких положення ч.2 ст. 625 ЦК України не застосовуються.
Сімейний кодекс України, який є спеціальним законом, чітко встановив відповідальність за несплату аліментів у вигляді пені.
Зокрема, ст.196 СК України визначено, що в разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Обов'язок платника аліментів щодо сплати інфляційних втрат визначений у ч.4 ст.196 СК України лише за прострочення сплати додаткових витрат на дитину з вини платника.
Судом встановлено, що відповідач втратив усе майно, що було знищено в окупованому м. Сєвєродонецьку, він змушений був припинити свою діяльність як ФОП, на даний час має статус внутрішньо переміщеної особи, дані факти знайшли підтвердження в поданих копіях: інформація з «ДІЇ» щодо пошкодженого або втраченого нерухомого майна, лист-відповідь Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області № 95 ВС/ЗГ від 24.04.2023 року, виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20.05.2022 року, довідці від 27.06.2022 № 3251-5001794408 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Крім того, відповідачем подано до суду докази що підтверджують і його незадовільний стан здоров'я. Зокрема, згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 31300 від 14 грудня 2022 року при первинному огляді визначено третю групу інвалідності по зору з 31 жовтня 2022 року у зв'язку із загальним захворюванням, дійсна до 01 листопада 2023 року; протипоказана робота з зоровим навантаженням, дозволена легка адміністративно-господарська праця; призначено стаціонарне лікування та обстеження у офтальмологічному відділенні.
Відповідно до Консультативного висновку офтальмолога від 09 травня 2023 року ОСОБА_2 встановлено діагноз: патологічна міопія високого ступеню, міопічний астигматизм, ускладнена катаракта, деструкція скловидного тіла, центральна периферична денерація сітківки, пігментний реніт обох очей. Призначено зробити фото очного дна обох очей; оптичну когерентну томографію макулярної зони обох очей; оптичну когерентну томографію ДЗН обох очей, комп'ютерну периметрію (програма full ) обох очей; пройти курс консевативного лікування (К), зробити генетичний тест на пігментний ретиніт, а також призначено лікування медичними препаратами.
Згідно даних довідки № 105/16.02 від 22.08.2023 року ОСОБА_2 перебував на обліку як безробітний в Ірпінському управлінні Бучанськоїї філії Київського обласного центру зайнятості з 06 лютого 2023 по 02 травня 2023 року.
В абзаці 4 пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена статтею 196 СК України санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це у договорі.
Згідно з пунктом 5 договору про сплату аліментів на дитину від 09.09.2021 року, відповідно до п. 2 статті 189 Сімейного кодексу України у разі невиконання батьком свого обов'язку по сплаті аліментів за цим договором, аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Разом із тим, будь-яких штрафних санкцій (неустойки, пені) за несплату чи прострочення сплати аліментів умовами договору між батьками про участь у вихованні дитини не передбачено.
Ураховуючи викладене, суд зазначає, що відповідальність ОСОБА_2 за невиконання умов договору встановлена укладеним з ОСОБА_1 договором між батьками про сплату аліментів на дитину від 09 вересня 2021 року, а не положеннями законодавства, тобто санкція статті 196 СК України застосовувалась би лише за наявності прямої вказівки на неї у зазначеному договорі.
При цьому з урахуванням положень статей 6, 628 ЦК України діє принцип пріоритету умов договору.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує аналогічний правовий висновок, який міститься в постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 754/1167/16-ц (провадження № 61-4271 св 19).
Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та 3% річних задоволенню не підлягають.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивачки, а саме, стягнення з відповідача суми заборгованості з аліментів в розмірі 60 000,00грн.
Крім того, суд зауважує, що у відповідності до ст. 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У зв'язку з тим, що при зверненні до суду з позовною заявою позивачка була звільнена від сплати судового збору та її вимоги задоволені, а відповідач не звільнений від оплати судових витрат, то ці витрати підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1073,60 грн. на користь держави.
Керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 8, 9, 15, 141, 180, 181, 189, 196 Сімейного Кодексу України, статтями 6, 15, 525, 526, 527, 625, 628 ЦК України, статтями 12, 81, 83, 89, 141, 142, 247, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 заборгованість по сплаті аліментів за період з червня 2022 року по травень 2023 року включно у розмірі 60000,00грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Н.Ф. Карабаза