Справа № 367/9560/24
Провадження №2/367/1779/2025
Іменем України
10 червня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого - судді Кравчук Ю.В.,
за участю:
секретаря судових засідань - Миколаєнко П.М.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Бучанської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-
У вересні 2024 року до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Бучанської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Обґрунтовуючи позов, позивач ОСОБА_1 зазначає про те, що 03.07.2013 року між нею та ОСОБА_3 (надалі - відповідач) було укладено шлюб на території Російської Федерації у місті Усинськ, республіки Комі. Від вказаного шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_4 .
Позивач стверджує, що разом із відповідачем вона проживала протягом трьох років, з початку 2012 року по травень 2015 року включно. Фактично через рік після народження дитини вона була вимушена покинути територію Російської Федерації разом із дитиною, оскільки між нею та відповідачем виник конфлікт внаслідок неповаги відповідачем держави, громадянкою якої є позивач. Оскільки відповідач не виявив бажання покинути країну -агресора та відмовився від переїзду до України вона припинила з ним фактичні шлюбні стосунки на ґрунті повного непорозуміння з ним щодо тих злочинів, які вчинила і продовжує вчиняти РФ. Стосунки між сторонами припинились на три роки.
Позивач зазначає, що в період часу з 2015 по 2018 рік відповідач не надавав дитині жодної матеріальної допомоги і ніяким чином не виконував свої обов'язки як батько по відношенню до своєї дитини, фактично самоусунувшись від них. Позивач утримувала та виховувала дитину самостійно. В період часу з 2018 року по 2020 рік включно відповідач декілька раз приїзжав в Україну, спілкувався із дитиною, але налагодити стосунки так і не зміг.
Позивач стверджує, що нею було прийнято рішення про необхідність розірвання шлюбу між нею та відповідачем, оскільки останній, навіть перебуваючи в Україні взагалі не цікавився ні життям, ні інтересами дочки, часто зловживав алкогольними напоями та знаходячись в стані алкогольного сп'яніння влаштовував сварки через свої політичні погляди, оскільки він підтримує злочинні дії власної держави в Україні.
Позивач зазначає, що 23 листопада 2021 року укладений між позивачкою та відповідачем шлюб було розірвано.
Позивач звертає увагу суду, що після розлучення відповідач повідомив, що перебуває у нових шлюбних стосунках та відмовляється в майбутньому від надання добровільної матеріальної допомоги на утримання дитини. Після повномасштабного вторгнення РФ до України спілкування між сторонами взагалі припинилось. З того часу відповідач відмовився від спілкування також і з донькою та самоусунувся від виконання своїх обов'язків як батько.
23 березня 2022 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_5 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась їхня дитина - ОСОБА_6 .
Позивач зазначає, що в теперішній час вони проживають разом з чоловіком ОСОБА_5 та доньками однією сім'єю за місцем проживання чоловіка, при цьому ОСОБА_5 повністю виконує батьківські обов'язки щодо утримання та виховання малолітньої ОСОБА_4 , дуже добре до неї відноситься, що призвело до висловлення дитиною бажання про її удочеріння ОСОБА_5 .
Крім того, позивач стверджує, що з відповідачем відносини ОСОБА_7 не хоче підтримувати, оскільки будь-яке спілкування з ним викликає в неї розчарування та відчуття непотрібності.
Враховуючи викладене, позивач просить: позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі частки заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 02 жовтня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання, зобов'язано Орган опіки та піклування Бучанської міської ради надати письмовий висновок щодо розв'язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 11 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили задовольнити. В ході заслуховування думки дитини в присутності її законного представника, стосовно позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, ОСОБА_4 зазначила, що з батьком - ОСОБА_3 востаннє спілкувалася давно засобами телефонного зв'язку, батько вже декілька років не приймає жодної участі у її вихованні та забезпеченні, місцеперебування батька їй невідоме, з вітчимом у неї склалися гарні стосунки і вона бажає щоб її виховання здійснювали вітчим та мати.
В судове засідання відповідач повторно не з'явився, правом на подання відзиву не скористався, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином, в тому числі через оголошення на сайті «Судова Влада України», а тому відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без його участі та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до вимог ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе ухвалити по справі заочне рішення.
Заслухавши учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Усинськ, Республіки Комі, Російської Федерації народилась ОСОБА_4 , про що Територіальним відділом запису актів громадянського стану м. Усинська Управління запису актів громадянського стану Республіки Комі 02.04.2014 року складено відповідний актовий запис №169, батьками якої зазначені: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 .
Дитина тривалий час проживає та зареєстрована з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , яка самостійно займається її вихованням та утриманням. Зазначене підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади № 2024/006556007, а також Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №5248449 від 29.10.2004 року, відповідно до якого ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/8 частки будинку АДРЕСА_1 , розташованого за вказаною адресою.
Рішенням Виконавчого комітету Бучанської міської ради від 02 серпня 2024 року №4506 затверджено висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 .
Відповідно до рішення №4506 від 02 серпня 2024 року, Орган опіки та піклування Бучанської міської ради затвердив висновок про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 .
Щодо позовної вимоги про позбавлення батьківських прав, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 758/9706/18 (провадження № 61-17898св20).
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Згідно із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20) ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.
Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, № 31111/04, § 58, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13192/19-ц (провадження № 61-2237св21).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
При встановлених обставинах, оцінюючі надані суду докази та пояснення малолітньої дитини, суд дійшов висновку, що відповідач без поважних причин та свідомо не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дитини та її утриманню, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дитини та її подальшої долі, що свідчить про його нехтування покладеними на нього правами та обов'язками по вихованню та утриманню власної дитини.
Судом на підставі зазначених вище доказів встановлено, що ОСОБА_3 з 2015 по 2018 рік не надавав дитині жодної матеріальної допомоги, та з 2020 року фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'яків: не цікавиться життям та здоров'ям дитини, її матеріальним становищем, не бере участі у вихованні та навчанні.
Враховуючи вказані вище обставини, суд погоджується із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Таким чином, враховуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку, що слід позбавити батьківських прав ОСОБА_3 на підставі ст. 164 СК України, як такого, що свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо виховання дитини.
Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 180 та ч. 1 ст. 183 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За змістом ст. ст. 181, 182 СК України кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. При визначені розміру аліментів суд, враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття.
Оскільки, судом встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню та утриманню свого малолітньої доньки, не цікавиться долею дитини, не піклується про фізичний і духовний розвиток, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, а тому є передбачені законом підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дитини.
Крім того, враховуючи, що відповідач ОСОБА_3 як батько, кошти на утримання дитини не надає в добровільному порядку, суд вважає за можливе стягнути з відповідача аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття.
В силу ст. 141 ЦПК України судові витрати, суд покладає на відповідача.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При розподілі судових витрат суд враховує, що позов задоволено у повному обсязі, тому судові витрати підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 .
Керуючись ст. ст. 12, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Бучанської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19 вересня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судові витрати у розмірі сплаченого судового збору в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на користь держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду до Київського апеляційного суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Кравчук