справа № 278/923/24
10 липня 2025 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Віктора Мокрецького, за участю секретаря Анастасії Юзюк, розглянув цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих працівником підприємства,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" (далі - ТзОВ «Компанія "Житомиравтотранс") звернулося до суду із позовом згідно із яким просило стягнути із ОСОБА_1 1 877 877 грн 30 коп.
У обґрунтування заявленого ТзОВ "Компанія "Житомиравтотранс" повідомило, що ОСОБА_1 перебував із позивачем у трудових правовідносинах та займав посаду завідувача сектору міжнародних перевезень. Водночас, у листопаді 2020 року ТзОВ "Компанія "Житомиравтотранс" провела інвентаризацію ввіреного відповідачеві сектору та встановила нестачу готівкових коштів на суму 2 081 717,40 грн. Виникнення цієї нестачі, на переконання позивача, відбулося внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 . Разом із тим, ТзОВ "Компанія "Житомиравтотранс" звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення у зв'язку із чим відносно останнього відкрито кримінальне провадження № 12020060020003921, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 191 та ч. 3 ст. 191 КК України та в межах цього провадження ТзОВ «Компанія "Житомиравтотранс" пред'явлений цивільний позов про стягнення із ОСОБА_1 на користь товариства 173 555 грн. Ураховуючи наведене позивач переконаний у існуванні підстав для стягнення із відповідача решти суми завданих йому збитків, розмір яких не охоплений пред'явленим ТзОВ «Компанія "Житомиравтотранс" цивільним позовом в межах зазначеного кримінального провадження.
Відповідач, у свою чергу, скерував до суду відзив на позовну заяву в якому заперечив проти зазначеного позову в повному обсязі. У обґрунтування своєї позиції ОСОБА_1 повідомив, що, дійсно, сторони перебували між собою у трудових правовідносинах. Разом із тим, про здійснену позивачем інвентаризацію відповідач не був повідомлений. Окрім цього, ОСОБА_1 вказав, що відносно нього, наразі, відкрито кримінальне провадження № 12020060020003921, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 191 та ч. 3 ст. 191 КК України розгляд якого здійснюється Богунським районним судом м. Житомира, проте вирок відносно нього досі не постановлений, а тому категорично стверджувати про наявність в його діях вини в завданні позивачеві зазначених збитків неможливо. Також відповідач наголосив, що згідно із законодавством України та усталеною судовою практикою з приводу врегулювання подібних правовідносин, позивач не мав права укладати із ним договір про повну матеріальну відповідальність, однак здійснив це. За таких обставин, оскільки вказаний договір про повну матеріальну відповідальність сам по собі є нікчемним, то у позивача відсутні будь-які правові підстави вимагати від ОСОБА_1 сплати повного розміру спірної нестачі. Також відповідач зауважив, що позивачем до матеріалів позову як доказ вищевказаної суми збитків долучена копія експертизи № СЕ-19/106-21/2737-ЕК від 26 квітня 2021 року, що проведена в межах кримінального провадження № 12020060020003921, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 191 та ч. 3 ст. 191 КК України. Разом із тим, на переконання сторони відповідача, ця експертиза не може бути прийнятою судом до уваги в межах вищевказаної цивільної справи, оскільки є доказом лише для відповідного кримінального провадження.
У судовому засіданні представники сторін адвокат Рудик В.Р. та ОСОБА_2 підтримали викладені вище позиції своїх довірителей.
Дослідивши матеріали справи судом установлені наступні фактичні обставини та відповідно ним правовідносини.
З 14 лютого 2011 року відповідно до наказу генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" № 19-к ОСОБА_1 займає посаду завідуючого сектором міжнародних перевезень АС-1 Житомир з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с. 35).
04 липня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" та ОСОБА_1 укладений типовий договір про повну матеріальну відповідальність (а.с. 205).
25 листопада 2015 року ОСОБА_1 ознайомлений із посадовою інструкцією завідуючого сектором міжнародних перевезень Житомирської автостанції №1, що підтверджується особистим підписом відповідача на примірнику цієї інструкції. Так, із положень вищевказаної посадової інструкції вбачається, що до посадових обов'язків відповідача входила, зокрема, організація бронювання та продажу квитків пасажирам на автобуси міжнародних маршрутів та забезпечення виконання правил міжнародних перевезень. Крім того, за приписами п.п. 2.7.-2.9. зазначеної інструкції на ОСОБА_1 покладені обов'язки щодо обліку отриманих доходів від продажу квитків автостанцією та від кількості заброньованих місць у автобусах з подальшим звітуванням з цього приводу перед відділом експлуатації автостанції (а.с. 36-37).
01 січня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські Лінії" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" укладений договір № 40 про розповсюдження квитків на автобусні рейси за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання щодо надання ТзОВ "Українські Лінії" послуг з продажу квитків на автобусні рейси, які виконує останнє, з подальшим отриманням винагороди за надані послуги згідно з умовами цього договору (а.с. 15-18).
У подальшому, 13 червня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські Лінії" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" укладений договір № 1 про надання послуг автостанцією автомобільному перевізнику за умовами якого позивач зобов'язався надавати ТзОВ "Українські Лінії" послуги, пов'язані з відправленням, прибуттям автобусів та пасажирів на міжнародному/их маршруту/ах останнього та його партнерів, які відправляються з автовокзалу (автостанції) згідно затверджених у встановленому порядку розкладів руху (а.с. 21-24).
Згодом, 01 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські Лінії" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" укладений договір № 25 про розповсюдження квитків на автобусні рейси згідно з яким позивач взяв на себе зобов'язання щодо надання ТзОВ "Українські Лінії" послуг з продажу квитків на автобусні рейси, які виконує останнє та його партнери, з подальшим отриманням винагороди за надані послуги згідно з умовами цього договору (а.с. 25-29).
17 вересня 2020 року ОСОБА_1 на ім'я генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" направлено пояснювальну записку із якої вбачається, що відповідач починаючи з 2018 року почав привласнювати кошти, отримані від реалізації квитків перевізнику Товариству з обмеженою відповідальністю "Українські Лінії". Загальна сума привласнених ОСОБА_1 коштів становить 99 808,40 грн (а.с. 40).
Того ж дня, ОСОБА_1 надав генеральному директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" розписку згідно з якою зобов'язався повернути Товариству 99 808,40 грн, які були привласнені відповідачем (а.с. 41).
18 вересня 2020 року начальником Житомирської АС-1 ОСОБА_3 на ім'я генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" скерована доповідна записка в якій начальник повідомляє, що 17 вересня 2020 року працівниками бухгалтерії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснена раптова перевірка завідуючого сектору міжнародних перевезень ОСОБА_1 за наслідками якої встановлено, що у період з 1 липня по 17 вересня 2020 року відповідач недодав у касу автостанції 99 808,40 грн отриманих, від реалізації квитків перевізнику Товариству з обмеженою відповідальністю "Українські Лінії". Факт порушення фінансової дисципліни ОСОБА_1 визнав та зобов'язався повернути вказані грошові кошти у касу Товариства до 30 вересня 2020 року. Крім того, Дорощук Ф.Г. просив генерального директора Товариства ініціювати відповідну перевірку фінансової звітності ОСОБА_1 починаючи з 1 січня 2018 року (а.с. 38).
Того ж дня, генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" виданий наказ № 63-к згідно з яким працівникам товариства доручено провести службове розслідування з питань виявленої нестачі грошових коштів в секторі міжнародних перевезень за період з 1 липня по 17 вересня 2020 року, а також провести інвентаризацію в секторі міжнародних перевезень за період з 01 січня 2018 року по 17 вересня 2020 року (а.с. 39).
22 вересня 2020 року ОСОБА_6 бухгалтером АС-1 видана довідка про те, що він вніс в касу автовокзалу 42 338 грн як частину недостачі по касі від реалізації квитків за вересень 2020 року його сином ОСОБА_1 (а.с. 184).
02 жовтня 2020 року на виконання вищевказаного наказу № 63-к від 18 вересня 2020 року працівниками Товариства складений акт № 1 про результати інвентаризації сектору міжнародних перевезень Житомир АС-1 згідно з яким внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 встановлена недостача грошових коштів на суму 2 081 717,40 грн (а.с. 42-44).
19 жовтня 2020 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" за наслідками виявленої нестачі грошових коштів на адресу Головного управління національної поліції в Житомирській області направлена заява про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення (а.с. 30-33).
26 квітня 2021 року в межах кримінального провадження № 12020060020003921 складений висновок експерта № СЕ-19/106-21/2737-ЕК відповідно до якого так, як матеріали проведеної в секторі міжнародних перевезень АС-1 від 02 жовтня 2020 року інвентаризації містять не достатній обсяг інформації для підтвердження нестачі готівкових коштів за наслідками розповсюдження квитків на автобусні рейси перевізника ТОВ «Українські лінії», результати проведення інвентаризації підтверджуються частково. Окрім цього, за результатами експертного провадження, в межах наданих матеріалів проведеної інвентаризації, розрахунково, на підставі даних первинних зведених документів, складених з одного боку ТОВ «Компанія «Житомиравтотранс», з іншого - ТОВ «Українські лінії», підтверджується надходження грошових коштів від продажу квитків в каси АС-1 на суму 2 051 432,32 грн, тобто меншу, ніж пред'явлено до оплати перевізником на підставі актів наданих послуг, складених на виконання умов договору № 40 від 01 січня 2018 року та № 25 від 01 січня 2020 року. Обставини виникнення та документальне підтвердження вказаної різниці потребують окремого дослідження (а.с. 87-96).
30 грудня 2021 року старшим слідчим ВРЗСГСД СВ Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області Пороховим В.Л. за наслідками розслідування вищевказаного кримінального провадження складений обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК України (а.с. 97- 117).
Нормами законодавства вказані правовідносини врегульовані наступним чином.
За правилами ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Згідно із правовим висновком Верховного Суду, що відображений у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 463/4040/15-ц (провадження № 61-23441св18) та у поставі від 26 липня 2021 року у справі № 592/8140/20 (провадження №№ 61-7226св21) відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству, врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
У ст. 21 КЗпП передбачено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.
Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків; нанесення прямої дійсної шкоди; вина в діях або бездіяльності працівника; прямий причинний зв'язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.
Правила ст. 131 КЗпП України передбачають, що роботодавець зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.
Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
Згідно із приписами ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
У ч.ч. 1- 3 ст. 135-3 КЗпП України зазначено, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
Відповідно до ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
Положення ст. 138 КЗпП України передбачають, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Згідно із положеннями п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» № 14 від 29 грудня 1992 року під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно зі ст. 130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
Разом з тим, у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» № 14 від 29 грудня 1992 року зазначено, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений.
Чинною, наразі, є постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, якою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва.
Однак, згідно із вказаним переліком посад і робіт посада відповідача не відноситься до категорії працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.
Приписами ч. 3 ст. 233 КЗпП України встановлено, що для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Також у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Окрім цього, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 16 жовтня 2019 року по справі № 389/1242/16-ц строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року по справі № 477/2330/18 виснувано, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.
Відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом із тим ч. 4 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ч.ч. 1-2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За правилами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас, ст. 81 ЦПК України вказує на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проаналізувавши фактичні обставини справи у сукупності із нормами законодавства, якими врегульовані зазначені правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову із огляду на наступне.
Перш за все позивачем не доведений факт завдання саме ОСОБА_1 збитків ТзОВ "Компанія "Житомиравтотранс" у вигляді відповідної недостачі грошових коштів. Зокрема, заявником з невідомих суду причин не надано у його розпорядження доказів із яких би вбачалося, що виключно на ОСОБА_1 покладені трудові обов'язки з продажу та бронювання квитків. Зважаючи на викладене, а також приймаючи до уваги, що відповідно до ч. 6 ст. 12 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, безсумнівно стверджувати, що у виникненні вищевказаної недостачі грошових коштів у касі позивача є вина тільки ОСОБА_1 неможливо. Часткове ж визнання відповідачем факту такої нестачі саме по собі не свідчить про те, що він винен у недостачі решти грошових коштів. Більше того, діянням ОСОБА_1 в частині визнаної ним недостачі грошових коштів буде надана оцінка судом при розгляді кримінального провадження № 12020060020003921.
По-друге, суд відхиляє доводи сторони відповідача стосовно того, що висновок експерта № СЕ-19/106-21/2737-ЕК від 26 квітня 2021 року не може бути доказом в межах цього провадження із огляду на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року по справі № 477/2330/18. Водночас, суд звертає увагу на те, що згідно із вищевказаним висновком результати проведеної позивачем інвентаризації підтверджуються частково, зокрема в частині надходження грошових коштів від продажу квитків в каси АС-1 на суму меншу, ніж пред'явлено до оплати перевізником на підставі актів наданих послуг, складених на виконання умов договору № 40 від 01 січня 2018 року та № 25 від 01 січня 2020 року. Водночас, у цьому ж висновку експерт вказує, що обставини виникнення та документальне підтвердження вказаної різниці потребують окремого дослідження. За таких обставин можливо дійти висновку, що позивачем належними та беззаперечними доказами не доведений розмір збитків, завданих йому внаслідок нестачі грошових коштів.
По-третє, відповідно до норм КЗпП України, постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 та усталеної судової практики з приводу врегулювання подібних правовідносин, позивач не мав права укладати із відповідачем договір про повну матеріальну відповідальність, оскільки його посада відсутня у вищевказані постанові Держкомпраці. За таких обставин, зазначений договір за своєю правовою природою є нікчемним і не породжує для його сторін будь-яких наслідків.
По-четверте, відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України у позивача був річний термін для звернення до суду із цим позовом з моменту виявлення відповідної нестачі. Водночас із матеріалів справи вбачається, що наявність нестачі виявлена позивачем 02 жовтня 2020 року, проте до суду із цим позовом він звернувся лише 21 лютого 2024 року. Поважних причин, які б унеможливили позивача у строк більше аніж 3 роки звернутися до суду за захистом своїх прав, останнім не наведено і судом не встановлено. Зазначений перебіг подій унеможливлює суд вирішити питання про поновлення цих строків.
За таких обставин, зважаючи на усе викладене вище, суд вимушений відмовити у задоволенні цього позову.
Наслідки розгляду справи не дають суду можливість здійснити розподіл судових витрат позивача у порядку ст. 141 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 16 липня 2025 року.
Суддя Віктор Мокрецький