Справа №155/342/25
Провадження №2/155/294/25
17.07.2025 м. Горохів
Горохівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Санакоєва Д.Т.,
при секретарі судового засідання Федонюк О.М.,
за участі представника позивача адвоката Веремчука В.В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору служби у справах дітей виконавчого комітету Горохіської міської ради Басюк Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Горохіської міської ради,
24 лютого 2025 року позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом до Горохівського районного суд Волинської області про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , що народження. Відповідачкою проживали в цивільному шлюбі. ОСОБА_1 , після народження дитини доглядала за ним лише два місяці, після чого залишила сім'ю та не бере участі у вихованні, утриманні та розвитку дитини, не проявляє материнського піклування, не цікавиться його здоров'ям, фізичним, духовним та моральним розвитком. ОСОБА_1 не виявляє жодного інтересу до життя сина, не бере участі у його вихованні, не надає фінансової допомоги та написала заяву про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 . Позивач також зазначає, що син проживає з ним мною у його родині в АДРЕСА_1 . Вважає, що ОСОБА_1 ухилилася від виховання дитини, свідомого нехтує своїми обов'язками.
Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 25.02.2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 21.05.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, проте його представник в судовому засіданні позов підтримав повністю із наведених у ньому підстав та просив задовольнити повністю позовні вимоги.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнала, показала, що з позивачем проживали деякий час. Вихованням дитини займатись не бажає. Покинула чоловіка та переїхала жити спершу у сусіднє село, а згодом у інше місто з іншим чоловіком, з яким проживає без реєстрації шлюбу та вагітна вдруге. Працювала неофіційно на сезонних роботах. Вказала, що не вміє читати та писати. Заяву посвідчену в нотаріуса їй прочитали в голос.
Представник служби у справах дітей виконавчого комітету Горохівської міської ради Басюк Н.В. в судовому засіданні підтримала висновок органу опіки та піклування. Додатково пояснила, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в гінекологічному відділенні через загрозу переривання вагітності, потім її перевели в дитяче відділення де вона перебувала з сином ОСОБА_3 .
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази в їх сукупності, надавши їм правову оцінку, з'ясувавши та проаналізувавши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11 червня 2024 року ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.11).
Відповідно до довідки №108 від 04.02.2025 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб позивач ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім вказаних осіб, також зареєстрованими за даною адресою є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.16).
Із дослідженої судом копії акту обстеження умов проживання від 18 грудня 2024 року вбачається, що проведеним обстеженням встановлено задовільні умови проживання дитини, батько самостійно займається вихованням дитини, із матір'ю у шлюбі не перебуває. Зі слів батька, матір дитини залишила сина із батьком оскільки не бажала займатися його вихованням (а.с.14).
Відповідно до копії акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї ОСОБА_2 №112 від 15 лютого 2025 року відомості про навчання дітей, майно, що перебуває у власності, володінні чи користуванні сім'ї та додаткові джерела існування відсутні (а.с.13).
Згідно довідки-характеристики старости Скобелківського старостинського округу Горохівської міської ради від 29.01.2025 року №94 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 громадського порядку не порушує, заяв та скарг від жителів села на надходило (а.с.15).
Матеріали справи також містять заяву від 09 грудня 2024 року засвідчену приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Голодевич Г.С., зареєстровану в реєстрі за №2702, якою ОСОБА_1 повідомила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Горохівської міської ради Волинської області №97 від 24 квітня 2025 року вирішено надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 (а.с.30).
Висновком органу опіки та піклування Горохівської міської ради затвердженого рішенням виконавчого комітету №97 від 24 квітня 2025 року вважається, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини (а.с.31, 32).
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показала, що свого часу її син ОСОБА_2 перебував у цивільному шлюбі із ОСОБА_1 та мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вважає ОСОБА_1 не відповідальною оскільки частко залишала дитину, не турбувалася про сина. Постійно змінювала місце проживання. Коли онука госпіталізували в лікарню попросили ОСОБА_1 , яка саме була в сусідньому селі, щоб вона побула із ним кілька днів в лікарні. Свідку не відомо чи телефонувала ОСОБА_1 та чи цікавилася здоров'ям дитини.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч.2 ст.141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Статтею 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Частиною другою статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Пунктом 2 ч.1 ст.164 СК України передбачено, що батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо: вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до ч.1, 2 ст.166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав: втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною, однак не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі №455/307/22, провадження №61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі №204/2097/22, провадження №61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі №199/3287/23, провадження №61-8177св24.
Разом з тим, це насамперед є способом захисту прав та інтересів дитини, а тому при вирішенні цього питання перш за все необхідно виходити з інтересів дитини, з'ясувати та оцінити який - позитивний чи негативний наслідок для дитини матиме таке рішення.
Згідно з п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 №3 (далі - Постанова) роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній так і в приватній сфері.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22, провадження №61-14340св23; від 28 лютого 2024 року у справі №303/4697/22, провадження №61-16164св23; від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23, провадження №61-9216св24).
У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Згідно ч.4, 5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду (наприклад, постанова від 28 січня 2021 року у справі №753/6498/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі №496/4271/16-а (К/9901/29090/18)) висновок органу опіки та піклування не містить ознак рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії - він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов'язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.
Отже, висновок, на який посилається позивач, є лише одним з доказів у справі, носить рекомендаційний характер та не може бути самостійним засобом захисту порушеного права. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений.
Суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування Горохівської міської ради з огляду на наступне.
Проаналізувавши наданий суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд звертає увагу на той факт, що під час обстеження умов проживання служби у справах дітей Горохівської міської ради від 20 березня 2025 року членами комісії встановлено, що на час обстеження дитина перебувала на лікуванні у дитячому відділенні Горохівської багатопрофільної лікарні разом із матір'ю ОСОБА_1 . Комісія відвідала ОСОБА_1 у дитячому відділенні та провели з нею бесіду, під час якої остання повідомила, що проживає в селі Бисторвиця у свого нового співмешканця, вагітна вдруге. Повідомила, що дитину провідувала щотижня. На засідання комісії ОСОБА_1 не з'явилася.
Суд наголошує, що малолітній ОСОБА_3 на момент звернення із даним позовом та час коли позивач почав збирати докази на підтвердження своїх вимог, не досяг одного року життя. У цьому контексті слід зазначити, що між дитиною такого віку та матір'ю формується природний, глибокий емоційний і психофізіологічний зв'язок, який є критично важливим для нормального розвитку немовляти.
Аналізуючи даний висновок суд вважає, що відсутні дані про умисне ухилення відповідача від виконання батьківського обов'язку з утримання та виховання дитини, оскільки перебування матері у лікувальному закладі разом із дитиною є нічим іншим, як проявом турботи про здоров'я дитини, небайдужість до її фізичного стану і розвитку та підтвердження наявності емоційних зв'язків матері та дитини.
Позбавлення дитини цього зв'язку, особливо у віці до одного року, може спричинити значну шкоду її здоров'ю та психіці. Такий крок може бути виправданий виключно за наявності доведених фактів систематичного зловживання батьківськими правами, жорстокого поводження або іншої поведінки, що прямо загрожує життю та здоров'ю дитини. У даному випадку таких доказів не надано.
З наведених вище підстав, суд не бере до уваги висновок органу опіки і піклування, оскільки він містить суперечливі факти, не є достатньо обґрунтованим та на думку суду не відповідає принципу найкращих інтересів дитини.
Суд також підкреслює можливість підтримки материнства на ранньому етапі життя дитини, зокрема шляхом реалізації соціальних програм, що забезпечують умови для тривалого спільного перебування матері з немовлям.
Суд критично ставиться до повідомлених позивачем обставин, і вважає, що дії сторін, зокрема заява відповідача, у даному випадку не мають за мету захист інтересів дитини.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, адже такі заходи допускаються лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в її діях. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідачки щодо ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання малолітньої дитини, а тому необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав за обставин цієї справи позивачем не доведено.
Водночас, суд враховує наявні об'єктивні причини неможливості активної участі матері у житті дитини, зокрема другу вагітність від іншого чоловіка із яким спільно проживає в іншому населеному пункті.
КЦС Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі №755/17233/16 (провадження №61-4022св19) дійшов висновку, що фізична неможливість спілкування матері з донькою через проживання на відстані один від одного не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить лише про відсутність емоційного зв'язку між ними.
Крім того, на думку суду, позивачем не доведено, в чому будуть полягати позитивні зміни в житті дитини в разі застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі ст.ст.7, 164, 165, 166 СК України, керуючись ст.ст.10-13, 76, 77, 81, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України,
У задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Горохіської міської ради - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення в повному обсязі складено 17 липня 2025 року.
Cуддя Горохівського районного суду
Волинської області Д.Т.Санакоєв