Номер провадження: 22-ц/813/4436/25
Справа № 499/1091/24
Головуючий у першій інстанції Погорєлов І. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
08.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області про позбавлення батьківських прав, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно його малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 25 січня 2018 року між сторонами було укладено шлюб. 28.10.2019 року Рішенням Іванівського районного суду Одеської області по цивільній справі № 499/707/19 було розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , відновлено позивачу дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 ».
Однак, як і під час шлюбу, так і після його розірвання, відповідач не намагався ніяким чином брати участь в житті свого сина, він не проявляє зацікавленості у розвитку дитини, не бере участі у її вихованні, не слідкує за успіхами, станом здоров'я, не приділяє уваги фізичному та духовному розвитку, освіті та підготовці до самостійного життя. Зокрема, не забезпечує належного харчування, медичного догляду та лікування, що негативно відображається на фізичному розвитку дитини, створюючи умови, що шкодять її інтересам.
31.07.2020 року позивач звернулась із заявою до Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу ГУНП в Одеській області № б/н від 31.07.2020 року, в якій зазначила, що колишній чоловік ОСОБА_3 приходить до будинку без дозволу, заходить, виражається в бік заявниці нецензурною лайкою та ображає в присутності дитини. Така поведінка відповідача може бути вкрай небезпечною для нормального психологічного розвитку ОСОБА_7 . Незважаючи на всі вищезазначені обставини, позивач продовжувала сприяти щоб забезпечити можливість для дитини мати належний догляд та підтримувати зв'язок із батьком. З цією метою вона подала заяву про встановлення графіку побачень ОСОБА_3 із своїм малолітним сином ОСОБА_4 . Проте відповідач продовжував уникати виконання своїх батьківських обов'язків.
Починаючи з травня 2021 року позивач із сином стали проживати та вести спільне господарство із ОСОБА_8 . 13 серпня 2021 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було укладено шлюб та на теперішній час вони разом із сином ОСОБА_4 , донькою ОСОБА_10 та сином ОСОБА_11 проживають однією люблячою сім'єю, в якій панує підтримка, повага та взаєморозуміння.
Дитина знаходиться на повному утриманні позивача та ОСОБА_8 . Зі слів дитини, то ОСОБА_7 рідного батька не знає, вважає своїм батьком нинішнього чоловіка своєї матері, який ставиться до нього з любов'ю, виховує як свою рідну дитину, забезпечує його всім необхідним, піклується про стан його здоров'я та моральний розвиток.
Відтак, позивач вважає, що збереження будь-яких зв'язків ОСОБА_4 із відповідачем як батьком може негативно вплинути на його психологічний розвиток, в той час як виховання дитини в повноцінній гармонійній сім'ї, в якій він зараз проживає, забезпечить йому розвиток у безпечному та стійкому середовищі.
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дабіжа Олена Анатоліївна, до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Попереджено відповідача ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення відносно його малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме про необхідність брати участь у його вихованні та утриманні, і покласти на орган опіки та піклування Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області контроль за виконанням відповідачем своїх батьківських обов'язків.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Іванівського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено і надано оцінку висновку органу опіку та піклування Коноплянської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відношенню до дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 », затвердженого рішенням виконавчого комітету Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області №199 від 13 грудня 2024 року, яким вищевказаним органом опіки та піклування рекомендовано позбавити відповідача батьківських прав у зв'язку з тривалим ухиленням від виконання своїх батьківських обов'язків. Також, судом першої інстанції не був врахований той факт, що з народження дитини, як під час перебування у шлюбі зі скаржником, так і після його розірвання відповідач не намагався ніяким чином брати участь в житті свого сина, він не проявляв зацікавленості у розвитку дитини, не приймав участі у її вихованні, не слідкував за успіхами у розвитку та навчанні, станом здоров'я, не приділяв уваги фізичному та духовному розвитку, освіті та підготовці до самостійного життя. Відповідач наразі не забезпечує дитину продуктами харчування, жодного разу не купляв ліки, коли дитина хворіла, необхідний одяг, іграшки для забезпечення дозвілля дитини, шкільну форму, рюкзак та інші необхідні для навчання шкільні приладдя. Дана його поведінка негативно відображається на фізичному розвитку дитини, створюючи умови, що шкодять її інтересам.
З вересня 2024 року, коли відповідачем було припинена сплата аліментів на утримання дитини, останній не зробив жодної спроби допомогти фінансово або матеріально своїй дитині. Жодного разу не перерахував грошові кошти на банківський рахунок скаржника, не привіз продукти харчування, хоча відповідач обізнаний щодо місцезнаходження позивача з дитиною
Сторона позивача зазначає, що судом першої інстанції не були належним чином враховані покази свідків, які всі заявили одне й те саме - батько не приймає участь в вихованні дитини. Також суд не дослідив належним чином надані скаржником докази, які підтверджують неприймання участі відповідача в процесі навчання дитини, а саме: довідку Михайлопільського закладу дошкільної освіти №2 від 02.09.2024 року та лист Михайлопільської гімназії від 10.09.2024 року №110. У вказаній довідці Михайлопільського закладу дошкільної освіти вказано, що за час перебування дитини в закладі батько жодного разу не відвідав його та не брав участі в заходах дошкільного закладу. У листі Михайлопільської гімназії її директор вказала, що ніколи на території навчального закладу не бачила відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 08.07.2025 року на 14:30 год. відповідач ОСОБА_3 та третя особа Служба у справах дітей Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області не з'явилися, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.
Присутній у судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Пінчук Д.С. не заперечував проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином не довела про обрання щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не надала належних, допустимих та в своїй сукупності достатніх доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, покази свідків здебільшого характеризують відповідача з негативної сторони, акцентовано на його незацікавленості в дошкільному та шкільному житті дитини, при цьому, на переконання суду, саме лише нез'явлення до закладів освіти та дошкільної освіти не може свідчити про винну поведінку відповідача, підтверджувати свідоме нехтування останнім своїми батьківськими обов'язки, а може слугувати доказом невиконання батьківських обов'язків лише в сукупності з іншими обставинами та на їх підтвердженням доказами, між тим, за матеріалами справи судом не встановлено винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, які б поза розумним сумнівом надавали можливість визнати ОСОБА_3 недобросовісним батьком та застосувати до нього виключний і надзвичайний спосіб впливу у виді позбавлення батьківських прав; також не встановлено чи до відповідача раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Доводи сторони позивача щодо антисоціальних поглядів відповідача, здійснення психологічного тиску, нанесення фізичних ушкоджень позивачу не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вказаними фактами в матеріалах справи немає, як і вироків, якими б ОСОБА_3 визнавався винним у вчиненні кримінальних правопорушень, а сам по собі талон-повідомлення єдиного обліку № 2222 від 31.07.2020 року не може слугувати доказом вчинення правопорушення.
Суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області, згідно з яким було визнано за доцільне позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відношенню до дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Так, у висновку органу опіки та піклування вказано те, що батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини, проте не наведено належних підстав та достатніх аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси дітей та не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей, не враховано ставлення батька до виконання батьківських обов'язків та до дитини.
Судом також враховано, що в ході розгляду справи не встановлено, що відповідач є тією особо, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, щоОСОБА_3 та ОСОБА_12 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від подружнього життя у них народилася дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 , виданого Іванівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а. с. 13).
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 28.10.2019 року справа № 499/707/19 провадження №2/499/440/19 шлюб між сторонами було розірвано, жінка змінила прізвище на дошлюбне « ОСОБА_6 » (а. с. 31).
Питання щодо встановлення графіку спілкування ОСОБА_3 з своїм малолітнім сином за заявою ОСОБА_9 та ОСОБА_3 розглядалося на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини 20.08.2020 року. Рішенням виконавчого комітету Коноплянської сільської ради від 25.08.2020 року №72 «Про встановлення графіку побачень ОСОБА_3 зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 » було встановлено порядок побачень батька з сином (зворот а. с. 75).
13 серпня 2021 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 був укладений шлюб. ОСОБА_9 змінила прізвище на « ОСОБА_13 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а. с. 33). Подружжя має спільних дітей - доньку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживає разом з матір'ю та вітчимом.
Відповідно до довідки Михайлопільського закладу дошкільної освіти №2 від 02.09.2024 року, ОСОБА_4 відвідував дитячий садок з 12 жовтня 2020 року по серпень 2024 року. За час перебування дитини в закладі батько ОСОБА_3 не відвідував сина, не брав участь у різних заходах дошкільного закладу (а. с. 28).
Відповідно до листа Михайлопільської гімназії від 10.09.2024 року №110, наданого у відповідь на адвокатський запит ОСОБА_14 , директор ОСОБА_15 гімназії зазначила, що на території Михайлопільської гімназії ОСОБА_3 ніколи не бачила, інформацією щодо участі ОСОБА_3 у вихованні дитини, прояву ОСОБА_3 батьківське піклування відносно дитини, чи забезпечення фізичного, духовного та морального розвиток дитини - не володіє (а. с. 23).
Батько дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець АДРЕСА_1 , працює вчителем інформатики та фізики Богунівського ліцею. Відповідно до характеристик Богунівського ліцею від 08.10.2024 року та відділу освіти, культури, молоді та спорту Коноплянської сільської ради №09-06/212 від 15.11.2024 року характеризується з позитивної сторони, є спокійним, врівноваженим, розсудливим, привітним, доброзичливим як з учнями так і з вчителями, вміє нести відповідальність за свої вчинки, на критику реагує правильно, у колективі користується повагою (а. с. 69-71).
31.07.2020 року ОСОБА_9 звернулась із заявою до Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу ГУНП в Одеській області № б/н від 31.07.2020 року, в якій зазначила, що колишній чоловік ОСОБА_3 приходить до будинку без дозволу, заходить, виражається в бік заявниці нецензурною лайкою та ображає у присутності дитини (а. с. 29), таке звернення зафіксовано талоном-повідомленням єдиного обліку № 2222 від 31.07.2020 року (а. с. 34).
Згідно виконавчого листа Іванівського районного суду Одеської області від 23.05.2019 року №499/155/19 з ОСОБА_3 стягували на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно.
Відповідно до довідки про доходи від 05.11.2024 року №25, виданої Коноплянською сільською радою, загальна сума утриманих аліментів за період вересня 2019 року по червень 2024 року по ВП №59369522 становить 153 938,03 грн та по ВП №59370125 становить 20 800,00 ґрн (а. с. 77).
Відповідно до вимоги Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.08.2024 року №19613 припинено стягнення аліментів з ОСОБА_3 у зв'язку з заявою стягувана ОСОБА_1 , яка отримана 20.08.2024 року щодо повернення виконавчого документу без виконання (а. с. 72).
За висновком органу опіки та піклування Коноплянської сільської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відношенню до дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 », затвердженого рішенням виконавчого комітету Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області № 199 від 13 грудня 2024 року, виконавчий комітет Коноплянської сільської ради як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських, прав громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відношенню до дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 88-93).
Колегія суддів виходить з такого.
Конституція України забороняє втручання в особисте і сімейне життя фізичних осіб, крім випадків, передбачених нею (стаття 32), та проголошує, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51).
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі "Странд Лоббен та інші проти Норвегії" (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 посилалася на те, що вихованням сина займаються позивач та її чоловік ОСОБА_8 , як вітчим. На теперішній час, дитина повністю перебуває на їхньому утриманні та забезпечені усім необхідним, а батько досить тривалий час ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Суди мають здійснювати поглиблене дослідження всієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, надавати збалансовану і розумну оцінку відповідних інтересів кожної особи при прийнятті найкращого для дитини рішення. Суди встановлюють справедливий баланс між різними конкуруючими правами та інтересами, забезпечуючи процесуальну справедливість усього процесу.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, належним чином не приймає участь у її вихованні, однак вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав та застосування такого крайнього заходу впливу, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
Судом також беззаперечно не встановлено обставин, а позивачем не надано достатніх та переконливих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з сином, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, оскільки вказані твердження базуються виключно на поясненнях позивача.
Разом з тим, у відзиві на позов ОСОБА_3 зазначив, що відповідач перестав бачитися з дитиною з обставин незалежних від його волі, спроби щодо безпосередньої участі у вихованні дитини, побачень, завершувались категоричною відмовою з боку позивачки та нецензурною лайкою на його адресу.
У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24) вказано, що простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого ігнорування судом першої інстанції висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, судом апеляційної інстанції не можуть бути взяті до уваги.
Висновок органу опіки та піклування Коноплянської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стосовно його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який носить рекомендаційний характер, ґрунтується фактично на мотивах позовної заяви ОСОБА_1 про позбавлення батьків прав, з описом усіх тих же обставин на які посилається позивач.
Поряд з цим, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, висновок не містить даних зібраних самим органом опіки та піклування, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків. Отже, з висновку не вбачається, чи були з'ясовані причини, з яких відповідач, бажаючи спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, не виконував своїх батьківських обов'язків.
У частинах 5, 6 ст. 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18).
За положенням ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
А тому колегія суддів вважає, що орган опіки та піклування дійшов передчасного висновку щодо позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до своєї дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження надання соціальними службами, органами у справах дітей належної підтримки батька у налагодженні стосунків та емоційного зв'язку з дитиною. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування протягом вирішення цього спору не вживали необхідних дій з метою збалансування інтересів дитини з правами й інтересами біологічного батька.
Разом з тим, посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції показів свідків не заслуговують на увагу, оскільки такі покази не свідчать про злісне ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов'язків й абсолютної байдужості до свого сина, та не дають підстав для висновку, що батько становить загрозу для здоров'я та розвитку дитини.
Крім того, слід звернути увагу на пояснення відповідача стосовно того, що він працює, з його заробітної плати регулярно стягувалися кошти на сплату аліментів на утримання дитини за рішенням суду, однак восени 2024 року ОСОБА_3 помітив припинення відрахування із заробітної плати у вигляді аліментів на утримання дитини, у зв'язку з чим звернувся до відділу ДВС де дізнався, що позивач відкликала з примусового виконання виконавчий лист про стягнення з нього аліментів на утримання дитини, що має документальне підтвердження. В подальшому звернувшись з позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав позивач зазначила, що він не утримує дитину.
Також, відповідач вказує на напружені відносини з позивачем, яка стала налаштовувати проти нього і свого чоловіка (співмешканця), який при появі відповідача біля будинку, де мешкає позивач з дитиною, поводився агресивно.
Верховний Суд у постанові від 01.08.2024 року у справі № 761/25311/20-ц висловився про те, що позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а навпаки бажає спілкуватись і бачитися з дитиною, не втратив інтересу до дитини, до участі в її вихованні та має намір і вчиняє дії для відновлення з нею відносин, не відповідатиме інтересам дитини.
Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, яка зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.
При цьому надважливим у заслуховуванні дитини з метою з'ясуванні її думки при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є здатність дитини чітко висловити свою думку.
Слід враховувати, що будь-яке судове засідання - це стресова ситуація для дитини, адже є велика кількість факторів, які в сукупності можуть негативно впливати на дитячу психіку або навіть травмувати її.
Відповідно до українського законодавства під час розгляду справ, котрі стосуються визначення місця проживання дитини, її думку слід ураховувати, якщо дитина досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити. Зазвичай це вік з 10 років, але колегія судів вважає, що не може бути шаблонного підходу до розгляду справи за участю дітей: у кожному конкретному випадку суд має підходити розумно та брати до уваги особливості розвитку кожної дитини.
Тобто визначений законодавцем вік 10 років умовний, адже надважливим під час розв'язання цього питання є здатність дитини чітко висловити свою думку.
Практика показує, що для дітей до 10 років, думка яких може бути менш сформованою, суд може враховувати її в комплексі з іншими доказами, а не як вирішальний фактор.
Колегія суддів вбачає, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав був виданий Виконавчим комітетом Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області, як органом опіки та піклування, в порядку виконання ухвали Іванівського районного суду Одеської області.
Зі змісту даного висновку, вбачається, що спеціалістами служби у справах дітей обстежувалися умови проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає разом з матір'ю, та заслуховувалась думка дитини, що відображено у висновку органа опіки та піклування, якому надано оцінку судом першої інстанції.
Разом з тим, звертаючись з апеляційною скаргою скаржник не обґрунтовував незаконність рішення суду першої інстанції відсутністю заслуховування думки дитини, яка на час розгляду справи районним судом і ухвалення оскаржуваного рішення не досягла 7 років, саме в судовому засіданні.
Колегія суддів акцентує увагу, що з 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання (ВС КЦС справа №303/3102/19 від 18.08.2021 року).
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції обставин, що ОСОБА_1 звернулась із заявою до Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу ГУНП в Одеській області № б/н від 31.07.2020 року, в якій зазначила, що колишній чоловік ОСОБА_3 приходить до будинку без дозволу, заходить, виражається в бік заявниці нецензурною лайкою та ображає у присутності дитини, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, у відповідності до п. 6 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до відповідальності за невиконання батьківських прав відносно дитини, або вчиняв насильство по відношенню до неї, ведення аморального способу життя, що негативновпливає на інтереси дитини, що спростовує наявність зазначених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
При цьому, суду не надано доказів того, що за результатом розгляду звернення позивача відкрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 та судом винесено вирок про притягнення останнього до кримінальної відповідальності.
До того ж сам факт звернення ОСОБА_1 із заявою до Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу ГУНП в Одеській області, що зафіксовано талоном-повідомленням єдиного обліку № 2222 від 31.07.2020 року не може свідчити про вчинення ОСОБА_3 кримінального чи адміністративного правопорушення щодо дитини.
Апеляційний суд ураховує, що непорозуміння та конфліктні відносини між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 дійсно створюють труднощі у налагодженні стосунків між батьком та дитиною, однак при цьому батько не усувається від виховання та утримання свого сина та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов'язки.
З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач ОСОБА_3 заперечує проти позбавлення його батьківських прав, вказуючи, що не втратив інтересу до дитини, що свідчить про його зацікавленість у прийнятті участі у житті сина.
Колегія суддів враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з батьком сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно не встановив свідомого, "злісного" ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов'язків, абсолютної байдужості до свого сина, фактів заподіяння шкоди дитині або того, що батько становить загрозу для здоров'я та розвитку дитини.
Водночас обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання його малолітньої дитини, та про покладення на Коноплянську сільську раду Березівського району Одеської області, як орган опіки та піклування контролю за виконанням ОСОБА_3 своїх батьківських обов'язків, що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав".
Апеляційний суд зауважує, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).
Оскільки при розгляді даної справи судом не встановлено умисної винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, а відтак колегія суддів вважає про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, передбачених статтею 164 СК України, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, і допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 17.07.2025 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова