Дата документу 09.07.2025 Справа № 333/4038/23
Єдиний унікальний №333/4038/23 Головуючий у 1 інстанції Ковальова Ю.В.
Провадження № 22-ц/807/1229/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
09 липня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Подліянової Г.С.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртелеком» про відшкодування моральної шкоди,-
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укртелеком» про відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що 06.06.2017 року, приблизно о 15 годині 10 хвилин водій ОСОБА_2 , керуючи службовим автомобілем «Opel Astra» реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух по автодорозі проспекту Соборного, м. Запоріжжя, з боку вулиці М. Ласточкіна в напрямку вулиці Привокзальної, на перехресті з круговим рухом проспекту Соборного та вулиці Сергія Серікова, різко змінив напрямок руху вліво, у результаті чого скоїв зіткнення з автобусом «Mersedes Benz 312D», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 . У результаті ДТП пасажир автомобіля «Opel Astra» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав смертельні тілесні ушкодження, від яких помер у медичному закладі 06.06.2017 року.
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.05.2023 року у справі № 333/4247/18, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України за вказаних вище обставин, та призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
У зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_1 втратив єдиного сина, який був його гордістю, та надією на роки похилого віку, після його втрати погіршився стан здоров'я позивача, йому встановлено діагноз: ішемічна хвороба серця, кардіосклероз атеросклеротичний 2 ступеню, невроз, хронічний гастрит, правобічний гонартроз 3-4 ступеню.
Просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 500 000 гривень 00 копійок спричиненої моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Укртелеком» судовий збір на користь держави у сумі 5000 гривень 00 копійок.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі відповідач АТ «УКРТЕЛЕКОМ» подало апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду скасувати та прийняти нове, яким за наявності підстав визначених в статті 256 ЦПК України провадження у справі закрити або зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 61 600 гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправомірно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі на підставі частини 1 статті 255 ЦПК України; судом порушено принцип справедливості та розумності при визначенні розміру моральної шкоди, який було призначено до стягнення з відповідача; окрім цього, не взято до уваги знаходження позивача в зоні активних бойових дій, вплив інфляційних процесів в країні на розмір відшкодування, ступеню провини водія та обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, порушення порядку надання домедичної та медичної допомоги потерпілому, проблеми зі здоров'ям в результаті травм, отриманих потерпілим до ДТП.
30 червня 2025 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено та підтверджено достатніми, належними доказами спричинення йому моральної шкоди, пов'язаної зі смертю його сина.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Встановлено та підтверджується матеріалами справи, вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2023 року, який набрав законної сили 21.08.2024, 6 червня 2017 року близько 15 годин 10 хвилин, ОСОБА_2 , перебуваючи на робочому місці в АТ «Укртелеком», керуючи службовим автомобілем «Opel Astra» реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух по автодорозі проспекту Соборного, м. Запоріжжя, з боку вулиці М. Ласточкіна в напрямку вулиці Привокзальної, на перехресті з круговим рухом проспекту Соборного та вулиці Сергія Серікова, різко змінив напрямок руху вліво, у результаті чого скоїв зіткнення з автобусом «Mersedes Benz 312D», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 . У результаті ДТП пасажир автомобіля «Opel Astra» ОСОБА_4 , який також працював в АТ «Укртелеком», та пересувався за службовою необхідністю, отримав смертельні тілесні ушкодження, від яких помер у медичному закладі 06.06.2017 року, що підтверджується також копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 13.06.2017 року.
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2023 року ОСОБА_2 визнаний винуватим в скоєнні злочину, передбаченого ч.2ст.286 КК України і засуджений на 3 роки позбавлення волі без позбавленням права керувати транспортними засобами. Закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» Запорізька філія, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 15.11.1980 року вбачається, що позивач у справі ОСОБА_1 є батьком загиблого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно довідки з ПАТ «Укртелеком» Запорізька філія, ОСОБА_4 працював в ЗФ ПАТ «Укртелеком» з 15.07.2015 року по 06.06.2017 року на посаді провідного механіка.
Як вбачається з характеристики та трудової книжки ОСОБА_2 , на момент ДТП водій ОСОБА_2 знаходився на своєму робочому місці - за кермом автомобіля «Opel Astra» реєстраційний номер НОМЕР_1 , та разом із пасажиром - ОСОБА_4 виконував свої трудові обов'язки перед ПАТ «Укртелеком».
Згідно відповіді Головного сервісного центру МВС, власником транспортного засобу «Opel Astra» реєстраційний номер НОМЕР_1 є Публічне АТ «УКРТЕЛЕКОМ», що розташоване за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка,18.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
У свою чергу п.1 частини другої ст.1167 ЦК України унормовано, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
За правилами частини другої ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі №426/16825/16-ц зроблено висновок, що аналізуючи норми ст.1172 та 1187 ЦК України можна дійти висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності, передбаченої ст.1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Отже, головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність яких є джерелом підвищеної небезпеки.
Як зазначив суд першої інстанції, в результаті смерті ОСОБА_4 батько (позивач) втратив єдиного сина, йому було спричинено душевні страждання у зв'язку із втратою близької людини, з якою вони мали тісний соціальний зв'язок, порушено їх нормальний спосіб життя, що потребує додаткових зусиль для організації життя і побуту, що є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню.
Факт загибелі сина позивача є безумовним свідченням спричинення позивачу глибоких моральних страждань.
ЦК України не встановлює мінімального та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки вирішення питання щодо відшкодування моральної шкоди та її розміру у кожному конкретному випадку вирішується судом на підставі наданих доказів.
Суд першої інстанції звернув увагу, що у справі не встановлено наявності умислу потерпілої особи або існування обставин непереборної сили при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.
У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах.
Особливо примітним і, безперечно, слушним, зважаючи на важливість закріплення однакового розуміння принципів дії механізму захисту особистих немайнових прав потерпілих осіб, є прагнення ЄСПЛ додержуватися послідовної лінії у визначенні розмірів компенсацій, що присуджуються у зв'язку з вчиненням однотипних порушень.
У своїй сталій багаточисленній практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що моральні збитки характеризуються тим, що точно обчислити їх розмір неможливо. Якщо наявність такої шкоди встановлена і суд уважає, що необхідно надати грошову компенсацію, він зробить оцінку на справедливій основі, зважаючи на стандарти, які випливають, у тому числі з його попередньої практики.
Суд першої інстанції, враховуючи наведені обставини та норми матеріального права, приймаючи до уваги те, що смерть ОСОБА_4 сталася внаслідок ненавмисних дій ОСОБА_2 , шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, суд погоджується з тим, що позивачу завдано моральну шкоду, яка пов'язана з хвилюваннями та моральними стражданнями через передчасну смерть сина, неможливість поновити попереднє становище внаслідок його загибелі, а також істотність вимушених змін у житті позивача і наслідків, що настали та негативно позначилися на його моральному стані, порушенням укладу його життя, погіршенням стану його здоров'я, йому встановлено діагноз: ішемічна хвороба серця, кардіосклероз атеросклеротичний 2 ступеню, невроз, хронічний гастрит, правобічний гонартроз 3-4 ступеню, що підтверджується наданми суду медичними довідками, позбавлення батька можливості дочекатися онуків, та радіти успіхам свого дорослого сина у майбутньому, дійшов висновку, що саме сума відшкодування моральної шкоди у 500000 гривень відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості, з чим погоджуєтьтся колегія суддів апеляційного суду.
Не заслуговують на увагу, доводи апеляційної скарги щодо неправомірної відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 255 ЦПК УКраїни, оскільки вироком Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 10.05.2023 заяву представника потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_1 - адвоката Тихоліз С.П. про відмову потерпілих від позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» Запорізька філія, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково. Закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» Запорізька філія, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Із копії заяви представника потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_1 - адвоката Тихоліза С.П. від 02.03.2023, яка міститься в матеріалах кримінального провадження і копія якої додано до даного позову, вбачається, що саме з підстав подання позову в кримінальному провадженні до неналежного відповідача позивачами подано заяву про залишення без розгляду позовної заяви, втім, посилаючись на норми ч. 1 ст. 206 ЦПК України. Таким чином, відсутні підстави вважати, що в цивільній справі, що розглядається, подано позов з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги щодо використання позивачем втрачених процесуальних правомочностей та зловживання процесуальними правами, а також щодо проблем зі здоров'ям в результаті травм, отриманих потерпілим до ДТП та порушення порядку надання домедичної та медичної допомоги потерпілому оскільки зазначене не підтверджується жодними доказами, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 82 ЦПК України, згідно якої доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги щодо знаходження позивача в зоні бойових дій не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не стосується предмету доказування у справі.
Безпідставними є доводи скаржника щодо неможливості остаточного встановлення того, що саме дії водія АТ «Укртелеком» ОСОБА_2 призвели до смерті ОСОБА_4 . Так, фактично такі доводи відповідача зводяться до незгоди з обставинами, встановленими вироком, що набрав законної сили, що прямо протирічить нормам ч. 6 ст. 82 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до самостійного тлумачення норм законодавства, переоцінки доказів та незгоди в рішенням суду першої інстанції по суті.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Таким чином, можна дійти висновку, що судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права та справа розглянута з повним з'ясуванням фактичних обставин справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Укртелеком» залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2025 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком» залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 липня 2025 року.
Головуючий
Судді: