Справа № 127/16661/25
Провадження №11-кп/801/844/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
17 липня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
засудженого - ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької адвоката області від 24 червня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні подання начальника ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» ОСОБА_9 стосовно засудженого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк,
Короткий зміст вимог
Начальник ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» ОСОБА_10 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з поданням про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засудженого ОСОБА_8 .
Подання мотивоване тим, що на дату звернення до суду засуджений відбув тридцять років три місяці шість днів призначеного строку покарання. За весь період відбування покарання має сім заохочень, п'ять разів притягувався до дисциплінарної відповідальності, які зняті та погашені, на виробництві установи не працевлаштований, неконфліктний, у скоєному злочині розкаюється, висловлює позитивні наміри на життя, став на шлях виправлення, тому рішенням комісії з розгляду питань щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, вирішено звернутися з цим поданням.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2025 відмовлено в задоволенні подання начальника ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» ОСОБА_9 стосовно засудженого ОСОБА_8 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Ухвала мотивована тим, що колегія суддів не вбачає такого ступеня позитивних змін у поведінці засудженого, які могли б слугувати підставою для пом'якшення покарання, оскільки засуджений, на час розгляду подання, не довів своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці, що став на шлях виправлення; засуджений притягувався до дисциплінарної відповідальності, а кількість заохочень за весь час відбування покарання незначна.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою задовольнити подання начальника ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» ОСОБА_9 та замінити покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі суперечить засадам гуманізму, визначеним як національним законодавством, так і міжнародно-правовими актами, зокрема ст. 28 Конституції України та ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує заборону катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;
у контексті довічного позбавлення волі ці положення мають тлумачитись як такі, що передбачають необхідність перегляду такого виду покарання після певного строку його відбування, оскільки лише наявність перспективи звільнення може відповідати вимогам Конвенції;
на час розгляду справи ним фактично відбуто понад тридцять років призначеного покарання;
за час відбування покарання він неодноразово заохочувався, має лише незначну кількість дисциплінарних стягнень, сумлінно ставився до праці та не проявляв агресивної поведінки, що, на його переконання, свідчить про наявність ознак виправлення.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу місцевого суду та постановити нову ухвалу, якою задовільнити подання начальника ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» ОСОБА_9 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання на певний строк;
судом не було надано належної оцінки як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, зокрема щодо оцінки ступеня виправлення засудженого;
відповідно до Методики визначення ступеня виправлення засуджених, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 19 січня 2023 року № 294/5, у справі наявний висновок комісії установи виконання покарань, згідно з яким ОСОБА_8 став на шлях виправлення;
місцевий суд не навів обґрунтувань, чому цей висновок був проігнорований чи поставлений під сумнів.
наявність раніше застосованих дисциплінарних стягнень, які були погашені, не може бути підставою для негативної оцінки поведінки засудженого;
погашення стягнення, відповідно до ч. 14 ст. 134 КВК України, анулює його загальноправові наслідки, а отже, не може використовуватись як обґрунтування для відмови у заміні покарання;
на думку сторони захисту, порушено принцип юридичної визначеності, а висновки суду першої інстанції суперечать правовим позиціям Конституційного Суду України та практиці ЄСПЛ, де чітко вказано на неприпустимість використання юридично нечинних обставин для обґрунтування рішень, які суттєво впливають на права особи;
висновок суду першої інстанції про те, що засуджений визнає свою вину частково, є помилковим, оскільки у судовому засіданні ОСОБА_8 не лише повністю визнав вину, а не заперечував проти встановлених обставин вчиненого злочину;
засуджений не має постійного доступу до праці, що пов'язано з відсутністю відповідних умов у місці відбування покарання, зокрема, неможливістю працевлаштування на підставі договорів цивільно-правового характеру, а відтак, висновок про відсутність трудової адаптації є об'єктивно необґрунтованим;
ОСОБА_8 брав участь у бойових діях в Афганістані, він готовий захищати Батьківщину в умовах збройної агресії, а також патріотично налаштований; засуджений готовий виконувати свій обов'язок захисника Вітчизни, навіть попри те, що відбуває покарання;
понад 30 років тримання засудженого в умовах, які за оцінкою ЄСПЛ у справі «Пак проти України» визнані такими, що порушують Конвенцію, є самостійною підставою для перегляду покарання, оскільки йдеться про тривале утримання у неналежних умовах;
подальше тримання ОСОБА_8 у формі довічного позбавлення волі без реальної перспективи звільнення є таким, що суперечить рішенню ЄСПЛ у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства», де Суд наголосив на обов'язковості перегляду довічного покарання з урахуванням пенологічної доцільності.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційних скарг, з підстав, викладених у них, та просили їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_11 заперечував щодо задоволення апеляційних скарг засудженого та його захисника, оскільки, оскаржувана ухвала є законною, обґрунтованою, доводи апеляційних скарг висновки суду не спростовують.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала суду не відповідає.
У пунктах 2 та 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» №2 від 26 квітня 2002 року роз'яснено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. Матеріали про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, які подають органи, що відають виконанням покарання мають відображати процес виправлення засудженого на протязі всього періоду відбування ним покарання, у зв'язку з чим орган має надати дані про попередні судимості, відшкодування матеріальних збитків та витяг із рішення спостережної комісії.
У пункті 17 цієї постанови роз'яснено, що суду слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребі у наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.
Частинами 12, 13 статті 154 КВК України визначено обставини, які враховуються під час вирішення питання про заміну більш м'яким (позбавлення волі на строк від 15 до 20 років) покарання у виді довічного позбавлення волі.
Зазначені норми зобов'язують приймати таке рішення з урахуванням висновку адміністрації установи щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі, складання якого здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації. Метою подання такого висновку є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.
Міністерством юстиції України, відповідно до наказу №294/5 від 19 січня 2023 року було затверджено «Порядок визначення ступеня виправлення засудженого» (далі - Порядок).
У частині першій Порядку визначено, що цей Порядок визначає обсяг, механізм оформлення персоналом установи виконання покарань матеріалів стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (далі - заміна покарання) відповідно до статей 81,82 Кримінального кодексу України, а також інших випадках, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, для визначення ступеня виправлення засудженого.
Відповідно до ч. 3 Порядку адміністрація установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого статтями 81, 82 Кримінального кодексу України строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання та надіслати клопотання до суду щодо можливості представлення засудженого до заміни покарання у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Разом з поданням до суду надаються документи, перелік яких встановлений пунктом 9 розділу VI Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 червня 2012 року № 847/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 14 червня 2012 року за № 957/21269 (далі - Інструкція), та висновок щодо ступеня виправлення засудженого (далі - висновок), форма якого наведена в додатку до Методики визначення ступеня виправлення засудженого.
Частиною восьмою Порядку визначено, що засуджений до довічного позбавлення волі додатково до подання щодо можливості представлення його до заміни покарання у виді позбавлення волі на певний строк повинен подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації (далі - індивідуальний план), форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Індивідуальний план має містити заходи, здійснення яких у період відбування більш м'якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженому усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженого після звільнення. Індивідуальний план складається засудженим до довічного позбавлення волі разом з начальником відділення СПС у термін не більше ніж 15 календарних днів після завершення проведення оцінки ризиків вчинення повторного правопорушення у двох примірниках. Один примірник зберігається у засудженого, другий - у начальника відділення СПС. Стан його виконання перевіряється заступником начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи кожні шість місяців, про що робиться відповідна відмітка.
Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції не надав належної оцінки, як висновку комісії установи виконання покарань, так і обставинам, що свідчать про наявність ознак виправлення засудженого, відповідно до положень статей 81, 82 КК України, зокрема положень Методики визначення ступеня виправлення засуджених, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 19 січня 2023 року №?294/5.
Згідно з цим висновком, ОСОБА_8 характеризується позитивно, має низький ризик агресії, схильності до насильства, дотримується режимних вимог, виконує індивідуальний план ресоціалізації, сумлінно ставиться до праці, прагне уникати конфліктів, має низький рівень психоемоційної нестійкості та загалом демонструє ознаки виправлення.
Суд першої інстанції, всупереч принципу юридичної визначеності, надав правову оцінку попереднім дисциплінарним стягненням, які вже були погашені, як чиннику, що нібито ставить під сумнів факт становлення на шлях виправлення засудженого ОСОБА_8 та виключає можливість застосування заміни покарання.
Такий підхід суперечить положенням ч. 14 ст. 134 КВК України, а також усталеній практиці Касаційного кримінального суду, викладеній зокрема, у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №?739/1140/18, де суд сформулював важливу правову позицію щодо оцінки поведінки засудженого при розгляді питань, пов'язаних із реалізацією його прав, зокрема щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або умовно-дострокового звільнення. Суд дійшов висновку, що погашені дисциплінарні стягнення не мають правових наслідків і, відповідно, не можуть бути використані для формування негативної оцінки особи засудженого. Їх урахування при вирішенні питань, що стосуються зміни виду покарання чи дострокового звільнення, є неприпустимим.
Таким чином, суд наголосив, що врахування погашених стягнень порушує принцип правової визначеності та суперечить змісту статей 134 та 81 Кримінально-виконавчого кодексу України, які регламентують порядок обліку стягнень та умови застосування заохочень і пільг до засуджених осіб.
Сторона захисту та засуджений обґрунтовано посилаються на положення статті 28 Конституції України, статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також на рішення Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства», рішення від 09 липня 2013 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 3 Конвенції вимагає наявності реального механізму перегляду довічного покарання з урахуванням перспективи звільнення, що ґрунтується на пенологічній доцільності його подальшого виконання.
Суд апеляційної інстанції також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сукачов проти України» (заява №?14057/17, рішення від 30.01.2020), у якому Суд визнав наявність системної проблеми в Україні щодо тривалого утримання осіб у неналежних умовах позбавлення волі, що порушують статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини встановив, що відсутність в Україні ефективного превентивного та компенсаційного механізму щодо таких порушень не лише не запобігає їх виникненню, а й унеможливлює ефективне поновлення прав потерпілих осіб.
Засуджений ОСОБА_8 перебуває в місцях позбавлення волі понад 30 років. Протягом більшої частини цього строку, особливо у 1990-х та 2000-х роках, умови тримання в установах, де він відбував покарання, відповідали критеріям, які неодноразово визнавалися такими, що становлять нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, - зокрема, перенаселеність камер, брак доступу до природного світла, вентиляції, санітарно-гігієнічних засобів, а також обмеженість у контактах із зовнішнім світом. При цьому в матеріалах провадження відсутні докази того, що державою було вжито заходів для усунення наслідків такого тривалого перебування особи у подібних умовах або що засуджений мав реальну можливість отримати ефективний юридичний захист чи компенсацію за порушення його прав.
За таких обставин, тривале утримання ОСОБА_8 у неналежних умовах, які визнаються ЄСПЛ такими, що суперечать Конвенції, набуває самостійного значення при оцінці доцільності подальшого застосування до нього найсуворішого виду покарання - довічного позбавлення волі.
Відповідно до принципів, сформульованих у рішенні «Сукачов проти України», держава зобов'язана не лише утримуватись від порушення прав людини, а й вживати активних заходів для їх ефективного поновлення, у тому числі шляхом перегляду умов тримання та оцінки можливості пом'якшення покарання. Враховуючи тривалість перебування засудженого у таких умовах, це має враховуватись як обставина, що знижує пенологічну доцільність подальшої ізоляції засудженого від суспільства.
Суд апеляційної інстанції враховує особу засудженого, його життєвий шлях, соціальні заслуги та загальну поведінку, що має істотне значення при оцінці ступеня виправлення.
Установлено, що ОСОБА_8 має бойовий досвід, зокрема є учасником військових дій в Республіці Афганістан, що підтверджується відповідними документами.
Засуджений неодноразово висловлював свою чітку патріотичну позицію, заявляв про готовність і надалі виконувати обов'язок захисника держави у будь-якій доступній формі, навіть в умовах відбування покарання. Така позиція свідчить про наявність сформованої ціннісної орієнтації, внутрішнього перегляду вчиненого та мотивації до ресоціалізації.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 24 квітня 2018 року
№?3-р/2018 наголосив, що повага до гідності людини є невід'ємною складовою права на життя, а держава повинна утримуватись від застосування будь-яких форм поводження, що принижує гідність, зокрема у сфері кримінального провадження та виконання покарань.
Відповідно, за умов, коли особа, що відбула понад 30 років позбавлення волі, виявляє стійку позитивну поведінку, демонструє патріотизм, відповідальність і готовність діяти на благо суспільства, зберігає соціальні зв'язки та чітко орієнтується на правомірну модель поведінки, продовження її утримання у формі довічного позбавлення волі втрачає не лише пенологічну, а й конституційну доцільність.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що процедура заміни довічного покарання на покарання на певний строк є не проявом гуманності чи поблажливості, а чітко врегульованим механізмом, закріпленим у кримінальному, кримінально-виконавчому та процесуальному законодавстві, а також нормативно-правових актах, які визначають порядок оцінки ступеня виправлення засудженого.
Ця процедура передбачає обов'язкову наявність об'єктивних і системних критеріїв - таких як позитивна поведінка засудженого протягом усього строку відбування покарання, виконання індивідуального плану виправлення і ресоціалізації, наявність відповідного висновку адміністрації установи, відсутність ознак соціальної небезпеки особи та фактичне відбуття не менше 15 років покарання. Таким чином, заміна покарання ґрунтується на правовій доцільності, підтвердженій відповідними фактичними та нормативними даними, а не є виключною прерогативою суду на власний розсуд.
Судом першої інстанції, всупереч вказаним вимогам, не було забезпечено всебічної оцінки усіх необхідних факторів, що мають бути враховані при вирішенні питання про заміну покарання. Рішення було зведено до формального аналізу лише одного аспекту - наявності у засудженого в минулому дисциплінарних стягнень, які на момент розгляду вже були погашені.
Такий підхід суперечить законодавчим приписам, зокрема положенням ч. 14 ст. 134 КВК України, і не відповідає стандарту комплексної оцінки процесу виправлення засудженого за весь період відбування ним покарання.
Натомість наданий суду висновок установи виконання покарань, підтверджений виконанням індивідуального плану ресоціалізації, позитивною характеристикою та низьким ризиком рецидиву, свідчить про відповідність засудженого встановленим критеріям для застосування заміни покарання.
Оцінивши в сукупності наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що засуджений ОСОБА_8 став на шлях виправлення, має позитивну характеристику, відбув понад 30 років покарання, що перевищує мінімальний строк, необхідний для заміни покарання відповідно до чинної редакції ст. 82 КК України, і що його подальше утримання у формі довічного позбавлення волі втрачає пенологічну доцільність.
У зв'язку з цим, відмова суду першої інстанції у заміні покарання є необґрунтованою, а тому апеляційній скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_8 підлягають задоволенню.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів уважає, що ухвалу місцевого суду слід скасувати, а подання начальника ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» ОСОБА_9 стосовно засудженого ОСОБА_8 про заміну йому покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк задовольнити.
Відповідно до ч. 5 ст. 82 КК України замінити засудженому ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі, призначеного вироком Дніпропетровського обласного суду від 16 травня 2000 року, на покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 у виді 15 років позбавлення волі рахувати з моменту постановлення ухвали про заміну покарання.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, суд
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_8 задовольнити.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2025 року скасувати.
Подання начальника ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» ОСОБА_9 стосовно засудженого ОСОБА_8 про заміну йому покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк задовольнити.
Відповідно до ч. 5 ст. 82 КК України замінити засудженому ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі, призначеного вироком Дніпропетровського обласного суду від 16 травня 2000 року, на покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі рахувати з моменту постановлення ухвали про заміну покарання, тобто з 17 липня 2025 року.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_12 ОСОБА_4