Справа № 127/4923/25
Провадження № 33/801/704/2025
Категорія: 156
Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.
Доповідач: Оніщук В. В.
17 липня 2025 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Оніщук В. В., з участю секретаря судового засідання Кашпрук М. Г., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП,
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
У постанові суду зазначено, що 08 лютого 2025 року о 23 год 16 хв по вул. Зодчих, 34 м. Вінниці водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом BMW Х5, р/н НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці, від проходження огляду у встановленому законом порядку водій відмовився на місці зупинки у повному обсязі при відеофіксації на портативні відеореєстратори, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП.
При ухваленні оскаржуваної постанови суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, доведена належними та допустимими доказами.
Не погоджуючись із вказаною постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність постанови суду першої інстанції та винесення її за неповного дослідження обставин справи, просив постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що наявний у справі відеозапис не містить обставин зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , доказів порушення ПДР, які слугували підставою такої зупинки матеріали справи також не містять.
Від проходження огляду він не відмовлявся і працівники поліції не роз'яснили ОСОБА_1 наслідків відмови від проходження огляду на стан сп'яніння.
Сам по собі факт не проходження огляду на стан сп'яніння є недостатнім для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП.
У судове засідання, ОСОБА_1 та його захисник не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, при цьому надано заяви про розгляд справи у їх відсутність, а також додаткові письмові пояснення.
Проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і дослідивши обставини справи, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення в першу чергу зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності, і лише після цього вирішувати питання про можливість накладення адміністративного стягнення.
Положеннями частини сьомої статті 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
Відповідно до положень п. п. 1.1, 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно із пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров'я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов'язки, зокрема, пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку огляд для визначення стану сп'яніння.
Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до змісту статті 266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння відповідно до пункту 3 Розділу І Інструкції є: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів; порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці.
Із аналізу вказаних норм слідує, що підставою для проведення огляду водія транспортного засобу на стан сп'яніння є наявність у поліцейського підстав вважати, що водій перебуває у такому стані на основі виявлених ознак сп'яніння.
Відповідно до пункту 6 Розділу І Інструкції огляд на стан сп'яніння проводиться:
- поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби);
- лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Згідно із вимогами пункту 7 Розділу І Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За частиною 2 статті 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У результаті дослідження матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено такі обставини.
Відповідно до протоколу від 08 лютого 2025 року серії ЕПР1 № 242159, 08 лютого 2025 року о 23 год 16 хв по вул. Зодчих, 34 м. Вінниці водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «BMW Х5», р/н НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці, від проходження огляду у встановленому законом порядку водій відмовився на місці зупинки у повному обсязі при відеофіксації на портативні відеореєстратори, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП (а. с. 2).
У направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції зазначено, що 08 лютого 2025 року о 23 год 30 хв ОСОБА_1 був направлений на огляд до КНП «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» ВОР» (а. с. 4).
До матеріалів справи також долучені відеозаписи з автомобільного реєстратора та з нагрудних камер поліцейських.
На відеозаписі з автомобільного реєстратора зафіксовано о 23 год 16 хв працівники поліції зупиняють автомобіль «BMW Х5», р/н НОМЕР_1 .
На відеозаписі із нагрудних камер поліцейських зафіксовано як працівник поліції о 23 год 37 хв підходить до припаркованого автомобіля «BMW Х5», р/н НОМЕР_1 , за кермом якого перебуває ОСОБА_1 , просить пред'явити документи та перевіряє їх.
О 23 год 38 поліцейський пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або у закладі охорони здоров'я, на що ОСОБА_1 відповідає, що пройде огляд сам. Поліцейський повідомляє, що відмова від проходження огляду є порушенням п. 2.5 ПДР України, після чого складає адміністративні матеріали та о 23 год 54 хв ознайомлює із ними ОСОБА_1 . Від підпису у протоколі ОСОБА_1 відмовляється.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що працівниками поліції було порушено порядок огляду на стан сп'яніння.
Апеляційний суд вважає наведені доводи скаржника такими, що заслуговують на увагу, враховуючи таке.
У протоколі про адміністративне правопорушення вказано номери трьох технічних засобів відеозапису поліцейських: 472285, 472960 та 472799, однак у матеріалах справи наявний лише запис із - 472285.
Судом встановлено, що на долученому до матеріалів справи відеозаписі із нагрудної камери поліцейського зафіксовані події з 23 год 37 хв, а запис подій з 23 год 16 хв до 23 год 37 хв відсутній, тобто відеозапис в порушення Інструкції не є безперервним, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити які події відбувалися у вказаний період, а отже і достовірно встановити обставини відмови особи від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, зокрема і щодо того, чи дійсно мала місце рекомендація інших працівників поліції про можливість пройти огляд самостійно, про що вказано скаржником у письмових поясненнях.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції надсилав до УПП у Вінницькій обл. запит із метою витребування усіх відеозаписів події 08 лютого 2025 року, починаючи з 23 год 15 хв, проте у відповідь на запит суду було надано лише уже наявні у справі відеозаписи із автомобільного реєстратора та нагрудної камери № 472285.
За таких обставин, суд має обґрунтовані сумніви щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення поза розумним сумнівом, зокрема відмови пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Водночас на наявному у справі відеозаписі не зафіксовано оголошення ОСОБА_1 виявлених ознак сп'яніння, роз'яснення наслідків відмови від проходження огляду на стан сп'яніння. Натомість на повідомлення працівнику поліції ОСОБА_1 про намір пройти огляд на стан сп'яніння самостійно, поліцейський роз'яснив ОСОБА_1 , що самостійний огляд має бути проведений у присутності поліцейського. Вказане свідчить про надання працівником поліції неповної інформації про порядок проходження огляду на стан сп'яніння.
Крім того, наявний відеозапис не містить факту чіткої відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння чи запису дій останнього, які б свідчили, що особа відмовляється від проходження такого огляду, при цьому застосовані ОСОБА_1 вислови не можуть бути однозначно розцінені як відмова від проходження огляду.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України», з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини».
У справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючи статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції.
Оцінивши наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та надані в судовому засіданні докази в їх сукупності з урахуванням того, що всі виявлені під час складання протоколу про адміністративне правопорушення недоліки та сумніви мають застосовуватись на користь особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, а апеляційний суд не наділений повноваженням збирати докази винуватості чи невинуватості особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, апеляційний суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 поза розумним сумнівом не вбачається наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, не підтверджується сукупністю належних і допустимих доказів.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За встановлених під час апеляційного розгляду справи обставин, є законні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування оскаржуваної постанови у зв'язку з недоведеністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 245, 247, 280, 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2025 року скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Вінницького
апеляційного суду В. В. Оніщук