Справа №766/18437/19
н/п 1-кп/766/533/25
про відмову у задоволенні клопотання про
застосування запобіжного заходу
16.07.2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області колегіально у складі суддів:
головуючого судді: ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2
ОСОБА_3 ,
за участю секретаря: ОСОБА_4
прокурора: ОСОБА_5
обвинуваченої (в режимі відеоконференції): ОСОБА_6
захисника (в режимі відеоконференції): ОСОБА_7
під час розгляду кримінального провадження, проведеного в режимі відеоконференції зі Стрийським міськрайонним судом Львівської області, відомості про яке внесено до ЄРДР 30.01.2019 під №12018230000000049, за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 149 КК України, -
На розгляді Херсонського міського суду Херсонської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 149 КК України.
Ухвалою слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 07.06.2019 відносно ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави, який востаннє було продовжено ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.05.2022 строком до 10.07.2022. у подальшому питання щодо запобіжного заходу судом не вирішувалось.
І. Доводи клопотання сторони обвинувачення
Прокурор під час судового розгляду заявив клопотання щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , посилаючись на ту обставину, що обвинувачена немає міцних соціальних зв'язків (не одружена, утриманців не має, офіційно не працевлаштована), окрім цього обвинувачена усвідомлює, що в разі доведення її вини, суд може призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої, оскільки вона обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.Вказані обставини можуть спонукати обвинувачену залишити місце проживання та переховуватися від суду, у тому числі шляхом виїзду за межі України.Крім цього, встановлено наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки на сьогоднішній день ще не допитано свідків по кримінальному провадженню, зокрема свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а перебуваючи на свободі обвинувачена може на них незаконно впливати з метою змінити раніше надані свідчення на стадії безпосереднього отримання судом показань від свідків.Даних, які б вказували на неможливість застосування стосовно ОСОБА_6 вказаного запобіжного заходу, не встановлено. Отже, у кримінальному провадженні наявні підстави для застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.Беручи до уваги те, що обвинувачена ОСОБА_6 може переховуватися від суду, оскільки у останньої відсутні міцні соціальні зв'язки, крім того вона усвідомлює, що в разі доведення її вини, суд може призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років, оскільки вона обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 149 КК України, окрім цього, ОСОБА_6 може вплинути на свідків у провадженні, з метою схилити їх до надання неправдивих свідчень, у зв'язку із чим виникла необхідність щодо вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_6 .Застосування до обвинуваченої ОСОБА_6 особистого зобов'язання чи домашнього арешту буде недостатнім для запобігання зазначених ризиків, оскільки в останньої буде можливість покинути місце проживання та переховуватись, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
ІІ. Доводи сторони захисту
Захисник та обвинувачена заперечили проти клопотання прокурора, просили суд відмовити у його задоволенні. Захисник зазначила, що ОСОБА_6 має зареєстроване місце проживання та зареєстрована як внутрішньо переміщена особа в с. Межиброди Стрийського району Львівської області. Обвинувачена заміжня, оскільки перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13 . За весь час судового розгляду після відновлення роботи суду з'являлась у всі призначені судом засідання, не допускаючи покладених на неї процесуальних обов'язків, за межі України не виїжджає, хоча об'єктивно не позбавлена такої можливості.
ІІІ. Оцінка та висновки суду
Заслухавши сторони кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінальної справи, суд дійшов висновку, що клопотання задоволенню не підлягає з таких підстав.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканість, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Статтею 178 КПК України передбачено, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Вирішуючи питання щодо наявності передбачених ст. 177 КПК України ризиків, суд враховує наступне.
Хоча ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 семи до 12 років з конфіскацією майна або без такої, проте вважається особою раніше не судимою, матеріали провадження не містять жодних доказів того, що обвинувачена характеризується негативно, обвинувачена має постійне місце проживання, про що надала суду відповідні докази, від суду не переховується, приймаючи участь у всіх призначених судових засіданнях в режимі відеоконференції, заміжня, що спростовує твердження сторони обвинувачення про відсутність соціальних зв'язків за місцем проживання. За час, що пройшов після закінчення строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, порушень не допускала, нового злочину не вчинила.
Оцінивши на підставі наданих матеріалів всі обставини в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав вважати, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України й наведені в клопотанні ризики об'єктивно існують, оскільки заявлені стороною обвинувачення свідки не заявляли про факти тиску або погроз з боку обвинуваченої або іншого впливу з метою зміни ними показань, тоді як навіть у розпорядженні суду немає жодних актуальних відомостей щодо місця їх перебування.
Таким чином, судом хоча і встановлено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченою інкримінованого їй кримінального правопорушення, а існування ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, проте враховуючи процесуальну поведінку ОСОБА_6 після закінчення строку дії раніше застосованого запобіжного заходу, суд вважає, що на даному етапі відсутні підстави вважати, що обвинувачена схильна вчинити дії, заявлені як ризики у ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім викладеного суд звертає увагу на таке. Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м?яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується лише тоді, коли є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов?язків і належної поведінки.
У справі «Амбрушкевич проти Польщі» ЄСПЛ зазначив, що перед застосуванням до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою національний судовий орган повинен обов'язково розглянути можливість застосування інших, альтернативних триманню під вартою, заходів. Позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається.
У справі «Хайредінов проти України» ЄСПЛ вказав, що ст. 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Тобто суд повинен розглядати питання, чи взяття особи під варту є конче необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.
У справах «Лабіта проти Італії» та «Харченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув?язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
При цьому висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м?яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ особиста свобода повинна бути правилом, а позбавлення свободи до рішення суду - суворим винятком. При цьому сама лише тяжкість вчиненого злочину, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
З огляду на викладене, враховуючи дані про особу обвинуваченої, а саме: її вік, стан здоров?я, соціальні зв'язки, спосіб життя, зокрема те, що остання має зареєстроване місце проживання, де мешкає тривалий час, не ухиляється від судового розгляду та не чинить інших перешкод будь-якого характеру, заміжня, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для тримання ОСОБА_6 під вартою, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у «тримання під вартою».
Керуючись п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 176-178, 183, 194, 331, 350, 369, 372, 376 КПК України, колегія суддів, -
У задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді «тримання під вартою» щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 149 КК України- відмовити.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: ОСОБА_14
Судді: ОСОБА_15
ОСОБА_16