Провадження № 11-кп/803/958/25 Справа № 184/1424/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
09 липня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника: ОСОБА_7
(в режимі відеоконференці)
прокурора: ОСОБА_8
(в режимі відеоконференці)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2024 року у кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за № 12021041360000101 від 06.06.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінального правопорушення передбаченого п.2 ч.2 ст. 115,ч.1 ст. 263 КК України, -
Обставини, встановлені судом 1-ї інстанції :
Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2024 року
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Орджонікідзе (Покров) Дніпропетровської області, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не має, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано виним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.2 ч.2 ст. 115, ч.1 ст. 263 КК України та призначено остаточне покарання із застосуванням положень ч.1 ст. 70 КК України у вигляді 14 років позбавлення волі, зараховано у строк відбування покарання термін тримання під вартою з 09.06.2021 року, з моменту фактичного затримання до дня оголошення вироку,вирішено питання по арешту майна, процесуальні витрати та речові докази.
Згідно з вироком суду 02 червня 2021 року, у денний час (точного часу під час досудового розслідування встановити не надалось можливим), ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходився в приміщенні квартири АДРЕСА_2 , де розпивав алкогольні напої разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Під час вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 раптово виникли неприязні стосунки і у нього виник намір помститися ОСОБА_10 , шляхом умисного вбивства її малолітньої дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в цей час також знаходився в приміщенні вказаної квартири.
Реалізуючи свій злочинний намір 02 червня 2021 року, у денний час (точного часу під час досудового розслідування встановити не надалось можливим), ОСОБА_6 під вигаданим приводом привів ОСОБА_11 до покинутої будівлі за адресою АДРЕСА_3 , де усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи достовірно обізнаним, про те, що потерпілий є малолітньою дитиною, діючи умисно, протиправно, з метою заподіяння смерті кистями обох рук з силою здавив шию ОСОБА_11 навколо, тим самим перекривши дихальні шляхи та продовжував свої небезпечні для життя потерпілого дії до тих пір, поки ОСОБА_11 не помер на місці події 02 червня 2021 року. Вказаними навмисними діями ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_11 механічну травму шиї: смугу тиснення переривчастого характеру у верхній третині шиї по передній, лівій бічній, задній і правій передньо-бічній поверхням, крововиливи в товщі м'яких тканин шиї в проекції смуги тиснення; ділянки гострої емфіземи, набряк та субплевральні інтраальвеолярні крововиливи у легенях, що призвели до механічної асфіксії, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті ОСОБА_11 .
Крім того, на початку квітня 2021 року, точної дати часу під час досудового розслідування встановити не надалося можливим, ОСОБА_6 перебуваючи на території міської громадської організації власників гаражів «Акація», розташованої по вул. Зонова у м. Покров Дніпропетровської області, в смітнику побачив розгорнутий пакет в якому знаходились корпус гранати РГД-5 та підривач УЗРГМ. Зрозумівши, що дані предмети є бойовим припасом, у ОСОБА_6 виник злочинний намір, спрямований на незаконне носіння, придбання та зберігання вказаного бойового припасу без передбаченого законом дозволу.
В той же день та час, знаходячись там же ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний намір спрямований на незаконне носіння, придбання та зберігання бойового припасу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, незважаючи на заборону вільного обігу бойових припасів на території України, передбачену пунктом 1 «Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України», затвердженого постановою Верховної Ради України N 2471-XII від 17 червня 1992 року, без передбачених пунктами 2, 9 «Положення про дозвільну систему», затвердженого постановою КМУ № 576 від 12.10.1992 дозволу, умисно дістав зі смітника знайдений ним пакет в якому знаходились корпус гранати РГД-5 та підривач УЗРГМ, які поклав до зовнішньої кишені своєї куртки, чим незаконно придбав бойовий припас без передбаченого законом дозволу.
Після цього, ОСОБА_6 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, спрямований на незаконне носіння, придбання та зберігання бойових припасів, знайдений ним бойовий припас, приніс до місця свого мешкання по АДРЕСА_1 де поклав у відоме лише йому місце, а саме до шафи, розташованій в залі, таким чином почав зберігати бойовий припас без передбаченого законом дозволу.
10.06.2021 року в період з 12 години 20 хвилин до 18 години 08 хвилин на підставі ухвали слідчого судді проведено обшук квартири АДРЕСА_2 в ході якого було виявлено та вилучено корпус гранати РГД-5 та запал УЗРГМ, які є конструктивно оформленим зарядом вибухової речовини, а саме спорядженим корпусом осколкової, наступальної ручної гранати РГД-5,, який відноситься до категорії вибухових речовин та уніфікованим запалом типу УЗРГМ, який відноситься до категорії вибухових пристроїв.
Короткий зміст вимог апеляційних скарги і узагальненні доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок.
На обґрунтування своїх вимог зазначає про неправильність застосуванням судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що в резолютивній частині невірно вказано, що строк покарання необхідно рахувати з моменту проголошення вироку. Вказує, що нормами діючого законодавства передбачено, що якщо у відношенні підозрюваного обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою то строк покарання слід відраховувати з дня затримання.
Суд першої інстанції при винесенні вироку не застосував ч.5 ст. 72 КК України, що порушує права обвинуваченого.
Зазначає про невідповідність покарання особі засудженого, а саме: суд першої інстанції не взяв до уваги обставини передбачені ст.66 та 69 КК України.
Вважає, що на момент проголошення вироку термін перебування під вартою складав 3 роки 5 місяців, тобто фактично покарання за ч.1 ст. 263 відбуто. У зв'язку з цим суд 1-ї інстанції з урахуванням фактичного відбуття покарання повинен був зменшити обсяг висунутого обвинувачення.
В доповненнях до апеляційної скарги зазначає, про порушення працівниками поліції його права на захист, оскільки був затриманий 08.06.2021 р., а захисник з'явився лише наступного дня. Зазначає, що незабезпечення підозрюваному можливості скористатися допомогою захисника є істотним порушенням кримінально процесуального закону.
В другому доповнені до апеляційної скарги зазначає, що після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою.
Звертає увагу, що судом першої інстанції при продовженні строку тримання під вартою обґрунтував своє рішення тими ж підставам, що й слідчий судді під час обрання запобіжного заходу у зв'язку з чим порушив норми матеріального та процесуального права та спричинили незаконне тримання під вартою обвинуваченого, як наслідок незаконність всіх рішень .
Позиції учасників судового провадження:
Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав свою апеляційну скаргу разом з доповненнями та просив її задовольнити з підстав зазначених в ній.
Захисник ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу обвинуваченого та доповнення до неї, просив її задовольнити з підстав зазначених в ній.
Прокурор ОСОБА_8 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Мотиви суду:
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційної скарги та обговоривши їх доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з приписами ст. 409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі обвинуваченим не оспорюються, тому апеляційним судом не перевіряються.
Доводи обвинуваченого в частині невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, внаслідок суворості, є непереконливими, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Зазначене роз'яснення надав Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 716/1224/19.
При вирішенні питання про призначення покарання і його розміру обвинуваченому ОСОБА_6 суд першої інстанції взяв до уваги ступінь тяжкості вчинених злочинів, які є тяжким та особливо тяжким, обставини його скоєння, кваліфікуючу ознаку умисного вбивства, а також те, що він вперше притягуються до кримінальної відповідальності, позитивно характеризуються. Суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування до нього покарання у виді позбавлення волі в межах строку, передбаченого санкціями ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.
Також, суд першої інстанції зазначив, що обставини, які пом'якшують покарання, передбачені ст. 66 КК під час судового розгляду не встановлені, а обставини, які обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України - перебування обвинуваченого в стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання, суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
За змістом ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинуваченого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.
Перевіряючи матеріали кримінального провадження колегія суддів погоджується зі встановленими обставинами, які впливають на вид і розмір покарання та вважає, що суд першої інстанції в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, обставини, при яких вони були вчинені, та дані про особу винного у зв'язку з чим доводи обвинуваченого в цій частині колегія суддів визнає безпідставними .
Щодо визнання обвинуваченим ОСОБА_6 своєї вини за п.2 ч.2 ст. 115 КК України на стадії апеляційного провадження та застосування до останнього норм ст. 69 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, вмотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Частина 1 цього положення надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Таке формулювання призводить до висновку, що застосування статті 69 КК можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця. Суд, посилаючись при призначенні покарання на статтю 69 КК, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.
Колегією суддів встановлено, що дане кримінальне провадження перебувало на розгляді в суді тривалий час і обвинувачений протягом всього часу не визнавав своєї вини за п.2 ч.2 ст. 115 КК України. Визнання обвинуваченим в цій частині своєї вини на стадії апеляційного розгляду не дає підстав колегії суддів знизити розмір покарання обвинуваченому з наступних підстав.
Колегія судів зазначає, що щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Також колегія суддів звертає увагу на обставини вчинення кримінальних правопорушень в тому числі проти життя та здоров'я малолітньої особи, не зважаючи на той факт, що життя людини є найвищою цінністю, обвинувачений жорстоко та безжально позбавив життя малолітню дитину, яка не створювала для нього ніякої небезпеки та приходить до висновку, що в даному випадку відсутні обставин, що пом'якшують його покарання у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування положень ст. 66 КК України та ст. 69 КК України.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що судом першої інстанції не застосовано відносно нього вимоги ч.5 ст. 72 КК України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вироком суду першої інстанції належним чином перевірено та застосовано до обвинуваченого вимоги зазначеної статті.
У зв'язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кілька злочинів, судом першої інстанції при призначені покарання вірно застосовано ст. 70 КК України та призначено покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. Оскільки кримінальні правопорушення, вчинені ОСОБА_6 у сукупності, то покарання за ці дії призначаються шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань, що і зробив суд першої інстанції. У такому випадку виконанню підлягає остаточне покарання, визначене судом першої інстанції.
Твердження обвинуваченого про те, що при здійсненні повідомлення про підозру було порушено його право на захист через відсутність при здійсненні цієї процесуальної дії захисника, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 КПК участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою процесуального статусу підозрюваного.
Досліджуючи матеріали кримінального провадження колегією суддів встановлено, що 09.06.2021 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого п.2 ч.2 ст. 115 КК України. Після набуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного постановою заступника начальника ВП №2 Нікопольського РУП ГУНП НП в Дніпропетровській області від 09.06.2021 року залучено захисника з регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Дніпропетровській області, яка діяла в інтересах обвинуваченого до прийняття остаточно рішення по даному кримінальному провадженню.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні не було допущено порушень права ОСОБА_6 на захист, а тому суд зазначені доводи обвинуваченого вважає необгрунтованими.
Колегія суддів відноситься критично до твердження обвинуваченого про порушення норми матеріального та процесуального права при обранні та продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які спричинили незаконне тримання під вартою обвинуваченого, як наслідок незаконність всіх рішень.
Питання про застосування ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою було вирішено на стадії досудового розслідування, а в подальшому продовжено на стадії судового розгляду. Колегія суддів звертає увагу на те, що судовими інстанціями на стадії досудового розслідування неодноразово визнавалась обґрунтованість підозри, що давало підстави для ухвалення, як рішення про застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так і під час продовження строку тримання під вартою. Відповідні ухвали слідчих суддів не були змінені чи скасовані. Продовження строків тримання під вартою обвинуваченому продовжувались виходячи з заявлених ризиків .
Судом першої інстанції при призначенні міри покарання враховані всі необхідні обставини, зокрема дані, які характеризують обвинуваченого, обставини кримінального правопорушення, будь-яких інших доказів, які можуть спростувати висновки суду першої інстанції щодо особи обвинуваченого, при розгляді кримінального провадження в апеляційній інстанції на підтвердження доводів апеляційної скарги не надано
Враховуючи наведене та вимоги ст. ст. 65, 67 КК України, колегія суддів вважає, що рішенням суду першої інстанції про призначення міри покарання ОСОБА_6 будуть дотримані загальні засади призначення кримінального покарання, зокрема принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, та відповідає ступеню тяжкості вчиненого діяння, буде справедливим за своїм видом і розміром, а також необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження нових злочинів, а тому відсутні обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та з урахуванням особи обвинуваченого, не вбачає підстав для призначення більш м'якого покарання або застосування положень ст. 69 КК України.
Отже, рішення суду першої інстанції є справедливим та достатнім для досягнення мети покарання, таким, що відповідає принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05.12. 2024 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчинені кримінального правопорушення передбаченого п.2 ч.2 ст. 115,ч.1 ст. 263 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: