15 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/2415/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Булгакової І. В., Власова Ю. Л.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Ракітін С. П. (адвокат),
відповідача - Данилов К. О. (самопредставництво),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Ракітін С. П. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Антимонопольного комітету України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газова будівельна компанія"
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 19.12.2023 № 78-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції України",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест".
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газова будівельна компанія" (далі - ТОВ "Газова будівельна компанія", позивач) звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) про визнання недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" від 19.12.2023 № 78-р/тк (далі - рішення АМК).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення є незаконним та необґрунтованим внаслідок неповного з'ясування та доведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 (суддя Щербаков С. О.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 (колегія суддів: Яценко О. В., Хрипун О. О., Гончаров С. А.) рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано недійсним рішення АМК в частині, що стосується ТОВ "Газова будівельна компанія".
Стягнуто з АМК на користь ТОВ "Газова будівельна компанія" витрати по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 4 542 (чотири тисячі п'ятсот сорок дві) грн 00 коп.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
АМК, не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АМК подана на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права, а саме, статей 35, 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210-III) згідно з якими, розгляд антимонопольної справи та прийняття органом Комітету відповідного рішення повинні бути реалізовані в межах розумних строків і Комітет не може розглядати справи або продовжувати розслідування невиправдано довго, у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21, від 03.12.2024 у справі № 916/5677/23, від 29.02.2024 у справі № 910/19061/21.
Скаржник зазначає, що в цій справі наявні підстави для відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21, від 03.12.2024 у справі № 916/5677/23, від 29.02.2024 у справі № 910/19061/21 про граничність строків розслідування АМК антимонопольних справ, а саме: "що проведення розслідування у строк понад 9 років за процедурами закупівель з двома учасниками, ураховуючи встановлені у статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" строки притягнення до відповідальності (п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13- 16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення) має бути обґрунтовано об'єктивними та поважними причинами, що пов'язані безпосередньо із розглядом справи АМК, як-то складністю справи, поведінкою сторін (відповідачів антимонопольної справи), діями / бездіяльністю відповідних державних органів, у тому числі АМК, тощо. Однак зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не з'ясували означених питань, які мають істотне та важливе значення для встановлення обставин. З'ясуванню також підлягає питання, чи вплинуло розслідування у такий строк та прийняття рішення АМК після 9 років з початку розслідування на права Товариства, у тому числі майнові. До того ж оцінка доводів має відбуватися, зокрема, в контексті реалізації Товариством права на захист у межах антимонопольної справи з урахуванням того, чи не було надмірним тягарем для Товариства реалізація цього права у такий строк (9 років)".
Комітет зазначає про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду у названих вище постановах з тих мотивів, що кожна із справ за участю органів Комітету є індивідуальною, з притаманною лише цій справі специфікою та особливостями, а також з огляду на Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 09.08.2023 № 3295-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України" (далі - Закон № 3295-IX), те що розгляд антимонопольної справи та прийняття оспорюваного рішення у ній відбулося до 01.01.2024, відповідно Закон № 2210-III у редакції, чинній до 01.01.2024 не встановлював часових обмежень та граничних строків розгляду органами АМК або притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість у частині другій статті 42 визначив, що перебіг строку давності запиняється на час розгляду антимонопольної справи, а отже оспорюване рішення АМК ухвалив відповідно до закону.
4. Доводи інших учасників справи
До Верховного Суду 20.05.2025 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просив Суд залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судом норм матеріального та процесуального права. Крім того, позивач звернув увагу на висновки у постанові Верховного Суду в аналогічній справі (предметом розгляду було визнання недійсним рішення АМК від 19.12.2023 № 78-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції України") від 20.02.2025 № 910/2206/24, в які судові рішення попередніх інстанцій скасовані, а справа передана на новий розгляд саме з підстав неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду у постановах від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21, від 03.12.2024 у справі № 916/5677/23, від 29.02.2024 у справі № 910/19061/21, яку апеляційний господарський суд застосував при вирішенні цієї справи
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, відзив на касаційну скаргу до Суду не надійшов.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено таке.
З матеріалів справи вбачається, що Державне підприємство "Український державний центр радіочастот" провело торги із закупівлі: "ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 (45300000-0 Будівельно-монтажні роботи (Будівельні роботи з реконструкції системи вентиляції та кондиціювання будівлі адміністративно-технічного корпусу)", ідентифікатор закупівлі в системі "Prozorro" UA-2017-01-27-002568-b. Очікувана вартість закупівлі - 4 469 900,00 грн із ПДВ.
Згідно з умовами тендерної документації замовника кінцевий строк подання тендерних пропозицій було встановлено до 17:30 год. 13.02.2017, а оцінка тендерних пропозицій здійснюється на основі єдиного критерію "ціни" тендерної пропозиції.
Як вбачається з даних форми реєстру отриманих тендерних пропозицій, для участі в торгах свої тендерні пропозиції надали такі суб'єкти господарювання: ТОВ "БК "Міськбудінвест" - 13.02.2017 о 15:23 год; ТОВ "Газова будівельна компанія" - 13.02.2017 о 16:23 год.
Проведення Торгів (електронного аукціону) розпочалося 14.02.2017 о 15:16 год., та завершилося 14.02.2017 о 15:38 год.
За результатами проведення електронного аукціону учасники торгів запропонували такі ціни на будівельні роботи:
- ТОВ "БК "Міськбудінвест", початкова ціна - 4 430 304,45 грн., кінцева - 3 815 000,00 грн., відсоток зниження ціни - 13,89 %;
- ТОВ "Газова будівельна компанія", початкова ціна - 4 469 834,34 грн., кінцева - 3 840 000,00 грн., відсоток зниження ціни - 14,09 %.
Отже, найбільш економічно вигідною пропозицією визнано тендерну пропозицію ТОВ "БК "Міськбудінвест".
Відповідно до протоколу засідання тендерного комітету замовника від 21.02.2017 № 65 через невідповідність умовам тендерної документації і ненадання учасником документів, що підтверджують відсутність підстав, передбачених статтею 17 Закону України "Про публічні закупівлі", згідно з абзацом третім пункту 2 частини першої статті 30 і пунктом 4 частини першої статті 30 Закону України "Про публічні закупівлі" тендерну пропозицію ТОВ "БК "Міськбудінвест" відхилено.
У зв'язку з наведеним тендерний комітет прийняв рішення розглянути наступну тендерну пропозицію з переліку учасників, що вважається найбільш економічно вигідною, - пропозицію ТОВ "Газова будівельна компанія".
Згідно з протоколом засідання від 24.02.2017 № 68 тендерний комітет замовника тендерну пропозицію ТОВ "Газова будівельна компанія" відхилив через невідповідність умовам тендерної документації, кваліфікаційному критерію, встановленому згідно зі статтею 16 Закону України «Про публічні закупівлі".
Замовник, розглянувши вказані тендерні пропозиції ТОВ "БК "Міськбудінвест" та ТОВ "Газова будівельна компанія" відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі", відмінив торги у зв'язку з відхиленням всіх тендерних пропозицій.
Згідно з розпорядженням від 22.08.2017 № 41-р тимчасова адміністративна колегія Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України розпочала розгляд справи № 38/41-р-02-05-17 за ознаками вчинення ТОВ "БК "Міськбудінвест" та ТОВ "Газова будівельна компанія" порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210-III, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, про що 22.08.2017 у листах № 02-05/2818 та № 02-05/2819 повідомила ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест", відповідно, й надіслала копії розпорядження.
Відповідно до розпорядження АМК від 28.11.2019 № 23-рп "Про реорганізацію територіальних відділень Антимонопольного комітету України" найменування адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України з 02.06.2020 року змінено на Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі Відділення, Комітет, АМК).
АМК 25.07.2023 направив ТОВ "Газова будівельна компанія" лист № 60-02/3219 з витягом з подання про попередні висновки в антимонопольній справі № 38/41-р-02-05-17 від 25.07.2023 № 60-03/164п. Зазначений лист вручений позивачу 08.08.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення № 0303515119240. Письмових зауважень або заперечень ТОВ "Газова будівельна компанія" до АМК не направляло, натомість його представник під час засідання Тимчасової адміністративної колегії АМК надав усні заперечення.
АМК в оскаржуваному рішенні, аналізуючи інформацію та матеріали, отримані під час розгляду справи № 38/41-р-02-05-17, дійшов висновку, що ТОВ "БК "Міськбудінвест" та ТОВ "Газова будівельна компанія" узгоджували свої дії під час підготовки та участі у торгах. Доводи Комітету щодо наявності у діях позивача та іншого учасника торгів антиконкурентних узгоджених дій ґрунтуються на:
1) пов'язаності між учасниками торгів (ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "Енвіл" є пов'язаними відносинами контролю юридичними особами в розумінні норм Закону через особу ОСОБА_1 , який був директором ТОВ "Газова будівельна компанія" та одночасно одним із засновників ТОВ "Енвіл"; пов'язаність ТОВ "БК "Міськбудінвест", ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "Енвіл" наведена у схемі 1 оскаржуваного Рішення АМК);
2) спільному фактичному місцезнаходженні (протягом другого півріччя 2016 та першого півріччя 2017, а також під час спільної участі у торгах, ТОВ "БК "Міськбудінвест" та ТОВ "Газова будівельна компанія", що були зареєстровані за різними адресами, фактично знаходилися та здійснювали свою господарську діяльність у приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Семена Скляренка, 17, що орендували у ТОВ "Енвіл");
3) використанні учасниками торгів спільних засобів зв'язку (під час здійснення господарської діяльності ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест" використовували номери телефонів, наданих оператором телекомункацій ПрАТ "Фарлеп-Інвест" у користування ТОВ "Енвіл", яке АМК визнав таким, що пов'язане з відповідачами в антимонопольній справі, підключеними за адресою, яку не зазначили учасники торгів, проте використовували під час здійснення господарської діяльності);
4) використанні суб'єктами господарювання однакової ІР-адреси (АМК встановив, що для дистанційного керування рахунками за період з 01.07.2016 до 30.06.2017, а також в день оголошення торгів (27.01.2017), подання учасниками торгів власних тендерних пропозицій для участі в торгах (13.02.2017); входу в аукціон під час участі в торгах (14.02.2017) учасники торгів неодноразово входили до своїх особистих кабінетів системи інтернет-банкінгу з однієї ІР-адреси НОМЕР_1 , що була надана ТОВ "Сільвер Телеком" у користування ТОВ "Енвіл", в наближені проміжки часу з метою керування власними рахунками, здійснення платежів, подання податкової звітності до органів ДПС тощо);
5) господарських відносинах учасників торгів стосовно оренди приміщень та купівлі-продажу товару (АМК встановив наявність договорів оренди нежитлових приміщень та постачання кабельної продукції, що були укладені між ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест" й були чинними до, під час, та після проведення торгів);
6) наданні фінансової допомоги (відповідно до банківських виписок, наданих ТОВ "Газова будівельна компанія" у листі № 01-11-1867, ТОВ "БК "Міськбудінвест" у листі № 01-11-1764 та АТ "Ощадбанк" у листі від 22.05.2017 № 46-07/603/821БТ у період перед проведенням торгів відповідачі надавали та повертали фінансову допомогу (таблиця № 6 Рішенням АМК - інформація з обмеженим доступом);
7) укладенні учасниками торгів договорів купівлі-продажу цінних паперів векселів (АМК встановив, що на момент укладення ТОВ "Газова будівельна компанія» та ТОВ "БК "Міськбудінвест" 18.07.2016 та 22.07.2016 договорів купівлі-продажу цінних паперів векселів, векселедавцем яких було ТОВ "Укрхотелінвест компані", кінцевими бенефіціарними власниками якого у зазначений період були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , директором - ОСОБА_4 , які водночас обіймали посади менеджерів служби комплектації та перевезень ТОВ "БК "Міськбудінвест"; засновниками ТОВ "Укрхотелінвест компані" були ТОВ "Інвестпроект" - 99 % та ОСОБА_5 - 1 %, останній одночасно обіймав посаду такелажника ТОВ "Газова будівельна компанія", що свідчить про перебування вказаних осіб у трудових відносинах з відповідачами та отримання ними доходу у вигляді заробітної плати);
8) наявності господарських відносин (Комітет встановив, що між ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест", а також ТОВ "Енвіл", пов'язаним з суб'єктами господарювання через фізичних осіб відносинами контролю, були пов'язані господарськими відносинами, що, зокрема, підтверджується укладеними між ними численними договорами оренди автомобілів, транспортних засобів, нежитлових приміщень, про технічне обслуговування та ремонту обладнання, на виконання ремонтних робіт тощо);
9) синхронності дій ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест" (Комітет встановив, що суб'єкти господарювання подали свої тендерні пропозиції в один день 13.02.2017 з різницею в часі в одну годину, ТОВ "БК "Міськбудінвест" о 15:23 год, а ТОВ "Газова будівельна компанія" о 16:23 год.
Отже, АМК в оскаржуваному рішенні, дослідивши та встановивши обставини вказаної антимонопольної справи, дійшов висновку, що дії відповідачів в антимонопольній справі свідчать про системний погоджений характер поведінки відповідачів у господарській діяльності, обмін інформацією та узгодженість їх дій, у тому числі під час участі в Торгах.
Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 78-р/тк від 19.12.2023 у справі № 38/41-р-02-05-17:
- визнано, що ТОВ "Газова будівельна компанія" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" вчинили порушення, передбачене п. 1 ч. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю за предметом: "ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 (45300000-0 Будівельно-монтажні роботи (Будівельні роботи з реконструкції системи вентиляції та кондиціювання будівлі адміністративно-технічного корпусу)", проведених Державним підприємством "Український державний центр радіочастот" за допомогою електронної системи "Prozorro", ідентифікатор закупівлі в системі UA-2017-01-27-002568-b (п. 1 резолютивної частини Рішення);
- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, на ТОВ "Газова будівельна компанія" накладено штраф у розмірі 1 710 930,00 гривень (пункт 2 резолютивної частини Рішення);
- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, на Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" накладено штраф у розмірі 8 309 200, 00 гривень (пункт 3 резолютивної частини Рішення).
Оцінивши надані позивачем та відповідачем докази, апеляційний господарський суд зазначив про те, що:
- розгляд антимонольної справи здійснювався протягом тривалого строку (понад 6 років) з 2017 22.08.2027 по 19.12.2023 року;
- збір доказів в антимонопольній справі, які лягли в основу оскаржуваного рішення, відбувався саме у 2017 - 2019 роках. Починаючи з 2019 року, відповідач перестав надсилати запити і збирати докази та інформацію по справі, які стосувались інкримінованого порушення;
- інформація, яка була запитувана пізніше здебільшого стосувалося майна відповідачів у антимонопольній справі та доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за вказані роки, що не стосується безпосередньо доказів вчинення інкримінованого порушення. Виключенням з вказаного є вимоги № 60-02/22-14 від 17.05.2023 до ТОВ "Енвіл" з проханням надати перелік номерів відповідачів у антимонопольній справі, № 60-02/219 від 18.01.2023 до ТОВ "Сільвер Телеком" та № 60-02/218 від 19.01.2023 до ПрАТ "Фарлеп" з проханням надати пояснення яким чином відбувалось надання послуг доступу до мережі Інтернет за визначеною у запиті адресою. Зі змісту вказаних вимог слідує, що вони направлені з огляду на інформацію, отриману Комітетом у 2017 році, проте жодних пояснень щодо об'єктивної неможливості направити вказані запити у період з 2017 року до 2023 року, тобто протягом 6 років Комітетом не надано.
З огляду на встановлені обставини, апеляційний господарський суд дійшов таких висновків:
- фактично збір доказів у антимонопольній справі мав був завершений у 2019 році, проте саме через дії Комітету відповідні запити були направлені у 2023 році, тобто через 4 роки після отримання більшої частини доказів;
- відповідачем не доведено об'єктивної складності антимонопольної справи. У цьому контексті слід врахувати що: антимонопольна справа стосується лише однієї закупівлі, кількість учасників якої невелика (відповідачі у антимонопольній справі - примітка суду); позивач не ухилявся від надання запитуваної інформації, натомість вчиняв дії щодо об'єктивного розгляду справи шляхом подачі своїх пояснень;
- розгляд Комітетом антимонопольної справи протягом 6 років став надмірним тягарем для позивача, з огляду на відсутність юридичної визначеності і остаточності щодо вирішення питання відповідності дій останнього положенням Закону № 2210-ІІІ;
- розгляд органами АМК антимонопольної справи протягом тривалого часу позбавляє учасника такої справи належного захисту, з огляду на втрату можливості надавати докази, які можуть втратити достовірність і повноту з плином часу, тощо. За висновками судів, у цьому спорі під час тривалого розслідування антимонопольної справи позивач знаходився в стані правової невизначеності;
- загальна тривалість розгляду антимонопольної справи майже понад 6 років не відповідає принципу верховенства права, як одному з основних принципів демократичного суспільства.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено наявність встановлених законодавством умов для часткового задоволення позовних вимог, а саме визнання рішення АМК в частині, що стосується ТОВ "Газова будівельна компанія", у задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено.
Колегія суддів апеляційної інстанції також зауважила на тому, що окрім цієї справи № 910/2415/24 у провадженні господарських судів перебуває справа № 910/2206/24 за позовом ТОВ "Будівельна компанія "Міськбудінвест" до Антимонопольного комітету України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ТОВ "Газова будівельна компанія", предметом розгляду у якій є вимоги про визнання недійсним рішення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/2206/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Водночас постановою Верховного Суду від 20.02.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі № 910/2206/24 скасовано, справу № 910/2206/24 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Направляючи справу № 910/2206/24, суд касаційної інстанції зазначив про таке:
- з рішення вбачається, що Відділення отримувало, збирало та досліджувало докази у вказаній антимонопольній справі протягом строку, що перевищує встановлений у статті 42 Закону №2210-ІІІ п'ятирічний строк, а суди попередніх інстанцій вказали, що відповідач прийняв спірне Рішення в межах повноважень та у спосіб, визначених відповідно до норм чинного законодавства;
- у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не дослідили та не оцінили наявності / відсутності об'єктивних та поважних причин з якими закон пов'язує тривалість розгляду справ органами АМК (понад 6 років), що суперечить принципу правової визначеності, зокрема, які дії вчиняли органи АМК (їх достатність та необхідність з метою дотримання вимог статті 42 Закону №2210-ІІІ) протягом всього періоду розгляду антимонопольної справи, з моменту винесення розпорядження Відділенням від 22.08.2017 щодо початку розгляду антимонопольної справи № 38/41-р-02-05-17 відносно позивача та третьої особи, направлення Відділенням АМК листів та вимог, зокрема й до позивача, та винесення остаточного рішення. Крім того, не дослідили та не оцінили складність справи, поведінку сторін (відповідачів антимонопольної справи), дії / бездіяльність відповідних державних органів (органів АМК), тривалість розгляду антимонопольної справи. Не встановили як саме розслідування в антимонопольній справі у такий тривалий строк (майже понад шість років) та прийняття рішення про накладення штрафу на позивача вплинуло на права позивача, у тому числі майнові. Натомість суди обмежилися посиланням на недоведеність позивачем, як саме тривале розслідування в антимонопольній справі з моменту його початку і до винесення спірного Рішення вплинуло на права, обов'язки та інтереси позивача, чи обмежило його права у здійсненні ним господарської діяльності, та вказали на можливість позивача здійснювати подальшу участь у торгах;
- зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не з'ясували означених питань, які мають істотне та важливе значення для встановлення обставин у справі.
- ураховуючи що суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21, від 03.12.2024 у справі № 916/5677/23 та від 29.02.2024 у справі № 910/19061/21, що стало наслідком порушення норм процесуального права, зокрема, статті 316 ГПК України, та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, неправильне тлумачення статті 42 Закону №2210-ІІІ, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу позивача задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції;
- під час нового розгляду суду слід надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, зокрема, у повній мірі дослідити:
1) питання наявності / відсутності об'єктивних і поважних причин, що пов'язані безпосередньо із розглядом справи органом АМК, зокрема, складність справи, поведінка сторін (відповідачів антимонопольної справи), дії / бездіяльність відповідних державних органів, у тому числі й органів АМК, зокрема щодо обґрунтованості розгляду антимонопольної справи у розумний строк;
2) питання чи вплинуло розслідування антимонопольної справи у такий строк та прийняття Рішення АМК після 6 років з початку розслідування на права позивача, у тому числі, майнові;
3) оцінити доводи, у тому числі, в контексті реалізації позивачем права на ефективний захист у межах антимонопольної справи з урахуванням того, чи не було надмірним тягарем для позивача реалізація такого права у такий строк (понад 6 років); і залежно від встановленого вирішити спір відповідно до вимог закону.
Суд апеляційної інстанцій, у справі, що розглядається дійшов висновків про те, що оспорюване рішення АМК в антимонопольній справі, розгляд якої невиправдано тривав понад 6 років, підлягає визнанню недійсним в частині, що стосується позивача, відповідно до статті 59 Закону № 2210-ІІІ, оскільки прийняте поза межами п'ятирічного строку давності притягнення особи до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, встановленого частиною першою статті 42 Закону № 2210-ІІІ.
6. Касаційне провадження
У зв'язку з відпусткою судді Малашенкової Т. М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2025, який наявний в матеріалах справи.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним рішення АМК.
Як вбачається із з'ясованого попередніми судовими інстанціями змісту рішення АМК, згідно з яким:
- визнано, що ТОВ "Газова будівельна компанія" і ТОВ "Будівельна компанія "Міськбудінвест" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 частини першої статті 50 та пункту 4 частини другої статті 6 Закону № 2210-III, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю за предметом: "ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 (45300000-0 Будівельно-монтажні роботи (Будівельні роботи з реконструкції системи вентиляції та кондиціювання будівлі адміністративно-технічного корпусу)", проведених Державним підприємством "Український державний центр радіочастот" за допомогою електронної системи "Prozorro", ідентифікатор закупівлі в системі UA-2017-01-27-002568-b (пункт 1 резолютивної частини рішення);
- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, на ТОВ "Газова будівельна компанія" накладено штраф у розмірі 1 710 930,00 гривень (пункт 2 резолютивної частини рішення);
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21, від 03.12.2024 у справі № 916/5677/23, від 29.02.2024 у справі № 910/19061/21 щодо застосування статті 35 та 42 Закону №2210-III.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що на відміну від суду першої інстанції, апеляційний господарський суд застосував до спірних правовідносин приписи статті 42 Закону №2210-III з урахуванням правових висновків Верховного Суду у постановах від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21, від 03.12.2024 у справі № 916/5677/23, від 29.02.2024 у справі № 910/19061/21 щодо питання комплексного застосування статті 35, частин першої, другої статті 42 Закону №2210-III, підтриманих судом касаційної інстанції, зокрема у аналогічній справі (за позовом ТОВ "Будівельна компанія "Міськбудінвест" до АМК, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ТОВ "Газова будівельна компанія") у постанові від 20.02.2025 № 910/2206/24, яку апеляційний господарський суд також врахував і яка полягає у такому.
У розділі VII "Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" Закону №2210-III регламентовано порядок, послідовність та строки вчинення органом АМК у межах своїх повноважень дій щодо розгляду антимонопольної справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції .
Відповідно до вимог статті 35 Закону №2210-III розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМК збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Розгляд справи може бути зупинено з власної ініціативи відповідного органу АМК чи за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом АМК; господарським судом пов'язаної з цією справою іншої справи або до вирішення державним органом пов'язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення приймається розпорядження (частина друга статті 38 Закону).
Згідно з частиною першою статті 42 Закону №2210-III суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
У частині другій зазначеної статті встановлено, що перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Зі змісту статті 35 Закону № 2210-ІІІ вбачається, що діями, які підпадають під поняття визначення "розгляд справи", законодавець визначає збір та аналіз доказів (документів, висновків експертів, пояснень осіб, іншої інформації).
Верховний Суд у справах № 910/19008/21, № 910/19061/21 та № 916/5677/23, перевіривши застосування судами зазначених норм права щодо відсутності у Відділення АМК об'єктивних і поважних причин розгляду антимонопольної справи протягом тривалого часу та недотримання службовцями АМК строків давності, встановлених у частині першій статті 42 Закону № 2210-ІІІ, дійшов висновку про недослідження судами підстав для скасування (визнання недійсним) Рішення АМК щодо недотримання органами АМК строків розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та вказав на загальні критерії, які необхідно досліджувати судами під час тривалості розгляду справ органами АМК.
У касаційній скарзі відповідач просить відступити від висновків Верховного Суду у зазначених справах про граничність строків розслідування АМК антимонопольних справ, посилаючись на пункт 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3295-IX, та пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3295-IX, згідно з якими:
- рішення органів АМК, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, підлягають виконанню відповідно до законодавства, яке діяло на момент прийняття рішення;
- заяви, зокрема, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які подані та розгляд яких не закінчено до дня набрання чинності цим Законом, розглядаються відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання чинності цим Законом;
- справи, зокрема, про узгоджені дії, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розгляд яких розпочато до дня набрання чинності цим Законом, розглядаються відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання чинності цим Законом.
З огляду на зазначені приписи Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3295-IX відповідач вважає, що у цій справі не підлягають дослідженню обставини щодо об'єктивних і поважних причин, що пов'язані безпосередньо з розглядом справи, в контексті застосування до спірних правовідносин частини першої статті 42 Закону № 2210-ІІІ, а також дослідженню питання чи вплинуло розслідування антимонопольної справи у такий строк та прийняття рішення АМК після 6 років на права позивача, оскільки розгляд антимонопольної справи розпочатий, а оспорюване рішення АМК прийняте до 01.01.2024, коли законодавство, яке діяло до дня набрання чинності Законом № 3295-IX та на момент ухвалення АМК рішення, не встановлювало часових обмежень та граничних строків розгляду антимонопольної справи або притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість існували приписи частини другої статті 42 Закону № 2210-ІІІ щодо зупинення перебігу строку давності притягнення до відповідальності на час розгляду справи.
Суд в контексті доводів скаржника зазначає, зокрема, що 01.01.2024 набрав чинності Закон № 3295-IX, яким внесені зміни до Закону № 2210-ІІІ та доповнено його положення статтею 37-1 "Строки розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції". Тобто, до 01.01.2024 у Законі № 2210-ІІІ була відсутня норма, яка чітко визначала строки розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, і така норма (стаття 37-1) вступила в дію з набранням чинності Закону № 3295-IX, тобто з 01.01.2024, який у Прикінцевих та перехідних положеннях не встановлює зворотної дії в часі його норм.
Норма статті 42 Закону № 2210-ІІІ не зазнавала змін з моменту прийняття цього нормативного акта, а отже як на момент початку розгляду антимонопольної справи, так і на момент ухвалення Комітетом оспорюваного рішення, існували визначені строки давності притягнення особи до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції (п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення) та встановлене імперативне правило, за яким суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності поза межами визначених строків давності.
Тобто, хоча чинне до 01.01.2024 законодавство про захист економічної конкуренції не встановлювало конкретних строків розгляду антимонопольної справи, воно у частині першій статті 42 Закону № 2210-ІІІ уже визначало строки давності притягнення до відповідальності, відповідно, розгляд антимонопольної справи мав бути здійснений в такі строки, які б не перевищували строків давності притягнення до відповідальності, недотримання яких має наслідком звільнення особи від відповідальності, і за висновками Верховного Суду у наведених в касаційній скарзі постановах, важливим є дотримання строків давності, встановлених в статті 42 Закону № 2210-ІІІ, і положення частини другої цієї статті не скасовують, підміняють та/або продовжують визначені частиною першою цієї статті строків давності. Також в силу положень статті 19 Конституції України та пункту 1 статті 3 Закону № 3659-XII не наділяють правом органи АМК щодо притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за порушення конкурентного законодавства поза межами, визначеними у частині першій статті 42 Закону № 2210.
У всіх вказаних скаржником постановах висновки щодо правозастосування походять від здійсненням судами тлумачення статті 42 Закону № 2210-ІІІ у взаємозв'язку зі статтею 19 Конституції України, та нормами статті 3 Закону № 3659-XII, а також такими основоположними принципами як правова визначеність, законність, розумність строків розгляду справи, неможливість притягнення особи до відповідальності поза межами строків давності.
Верховний Суд, у визначених скаржником постановах наголошував на тому, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом. Відтак, під час здійснення органом своїх повноважень наявність у нього певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, межі дискреційних повноважень такого органу не можуть бути неоглядними. Міра такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, зокрема, з метою уникнення порушення нормативно-правових приписів та запобіганню зловживання. В силу положень Закону № 3659-XII питання щодо тривалості розслідування в антимонопольній справі з моменту його початку до винесення відповідного рішення АМК, незважаючи на відсутність нормативно запроваджених у Законі № 2210 строків розгляду й прийняття відповідного рішення, не дозволяє сприймати стан розв'язання цього питання безмежним, безкінечним, таким, що може тривати невиправдано довго.
У аспекті доводів скаржника та висновків суду апеляційної інстанції колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що кожна зі справ за участю органів АМКУ є індивідуальною, з притаманною лише цій справі специфікою та особливостями.
Позиція Верховного Суду у застосуванні приписів частини другої статті 42 Закону № 2210-III також є сталою, зокрема, перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
У всіх означених вище постановах Верховного Суду на які містить посилання оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції суд касаційної інстанції зазначав про те, що застосування частини першої статті 42 Закону № 2210-III має бути логічно сумісним із позицією позивача.
У всіх означених справах висновки суду касаційної інстанції ґрунтуються виходячи із характеру спірних правовідносин / юридичної природи заявлених позивачем вимог та кореспондуючих їм підстав (зміст заявлених позовних вимог в аспекті порушення відповідачем принципів належного врядування), у спірних правовідносинах межі фактичної та правової оцінки судом ролі, поведінки та компетенції АМК відносно порушених у позові питань, в силу положень статті 2 ГПК України має відповідати меті господарського судочинства та узгоджуватись з положеннями частин другої, третьої цієї статті (див. пункт 7.46 постанови від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21).
Іншими словами, у всіх означених постановах Верховний Суд викладав свої висновки ґрунтуючись на тому, що оцінка судом доводів позивача має відбуватися, в контексті обраної позивачем стратегією захисту (заперечення наявності / доведеності факту порушення, як такого та/або доводів про надмірний тягар щодо тривалості розслідування в антимонопольній справі, внаслідок порушення відповідачем принципів належного врядування).
Колегія суддів звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у всіх означених вище постановах Верховний Суд вирішуючи питання щодо тривалості розслідування в антимонопольній справі з моменту його початку до винесення відповідного рішення АМК вказував також на те, що відсутність нормативно запроваджених у Законі № 2210 строків розгляду й прийняття відповідного рішення судам означену норму слід застосовувати ретроспективно згідно зі статтею 58 Конституції України, як нормою прямої дії, оскільки таке застосування призводить до закриття справи та звільнення позивача від відповідальності. Суд зазначав, що у вирішенні питання прийнятності / неприйнятності тривалості розгляду антимонопольної справи підлягають з'ясуванню всі істотні обставини спору, зокрема, питання чи вплинув строк від початку розслідування справи та до прийняття рішення АМК на права позивача, у тому числі, майнові, а також інші об'єктивні підстави та чинники, які могли мати вплив на тривалість розслідування.
Однак, у вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що позовна заява ТОВ "Газова будівельна компанія" містила виключно думку позивача щодо прийнятого АМК рішення та не містила посилань на те, що розгляд відповідачем антимонопольної справи протягом тривалого строку розгляду будь-яким чином порушив чи обмежив майнові чи немайнові права та/або законні інтереси позивача.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення також вбачається, що суд апеляційної інстанції хоча і зазначив щодо врахування висновків, які викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 20.02.2025 у справі № 910/2206/24 надавши оцінку наявності / відсутності об'єктивних та поважних причин тривалістю розгляду справи органами АМК (понад 6 років), однак залишив поза увагою дослідження та оцінку тієї обставини, на яку Верховний Суд звертав увагу, а саме яким чином тривалість розслідування в антимонопольній справі з моменту його початку до винесення відповідного рішення АМК вплинуло на права та інтереси позивача (у тому числі майнові), чи обмежило його права у здійсненні ним господарської діяльності, або обмежило у можливості надати відповідні докази на спростування встановлених АМК обставин. Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції не з'ясував означених питань, які мають істотне та важливе значення для встановлення обставин у справі.
Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що поза увагою суду апеляційної інстанції також залишились ті обставини, що розгляд антимонопольної справи № 38/41-р-02-05-17 припав на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), реорганізацію органів АМК, військової агресії проти України та повномасштабного вторгнення на територію України, що, відповідно, також є об'єктивним чинником, який вплинув на тривалість розслідування.
Отже, зміст оскаржуваної постанови свідчить, що посилаючись на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 20.02.2025 у справі № 910/2206/24, від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21 суд апеляційної інстанції не врахував того, що такі висновки суду касаційної інстанції ухвалені за фактично іншої доказової бази (змісту заявлених позовних вимог, обставин справи та зібраних у ній доказів).
Не встановлення судом обставин справи, що мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, унеможливлюють перевірку Верховним Судом здійсненого судом правозастосування (Верховний Суд в силу положень статті 300 ГПК України позбавлений можливості самостійно виправити вказані недоліки).
Звідси, а також ураховуючи викладене, Суд наразі не надає оцінку та не аналізує інші доводи сторін.
Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).
Втім, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права (зокрема, статей 236, 237 та 269 ГПК України), що мало своїм наслідком неповне з'ясування обставин цієї справи.
Відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення і передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд вважає неприйнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору,
ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу АМК задовольнити частково, оскаржуване судове рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
10. Судові витрати
Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 910/2415/24 скасувати.
3. Справу № 910/2415/24 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов