79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
09.07.2025 Справа № 914/938/25
Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Зоряни Горецької, при секретарі Зоряні Палюх, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону
в інтересах держави в особі позивача Міністерства оборони України,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд - ЛВ»,
про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів,
представники сторін:
від прокуратури: Желізняк З.Р.;
від позивача: Матяшук В.К.;
від відповідача: Митровка Я.В.
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі позивача Міністерства оборони України до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд - ЛВ» про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів.
Ухвалою від 31.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
09.06.2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 09.07.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.
Позиція прокуратури
Прокуратура просить визнати недійсним п. 3.1 договору підряду та стягнути з відповідача 91 102,45 грн безпідставно сплаченого ПДВ, а також інфляційні втрати та 3% річних.
Позиція позивача
Міністерство оборони України підтримало позовні вимоги прокуратури.
Позиція відповідача
Відповідач вказує на відсутність підстав для визнання недійсними положень договору про включення ПДВ в ціну робіт. Відповідач сформував податкові зобов'язання з оплати спірного ПДВ відповідно до норм чинного законодавства. Відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
21.10.2019 між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням (далі - ЗахТерКЕУ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-ЛВ» (далі - ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ») укладено Договір підряду на виконання додаткових робіт № 202 від 21.10.2019 (далі - Договір).
Пунктом 1.1 Договору визначено, що його предметом є виконання додаткових робіт на об'єкті: «Будівництво гуртожитку с. Старичі Яворівського району Львівської області, б/ш (Коригування)», обов'язок щодо виконання яких покладається на ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ». Власником результату виконання робіт є ЗахТерКЕУ.
Згідно п.п. 2.1, 2.2 Договору, ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» повинен розпочати виконання робіт за Договором з дня укладання останнього або за домовленістю його сторін, а датою закінчення робіт вважається дата їх прийняття ЗахТерКЕУ.
Відповідно до п. 4.2.2 Договору, ЗахТерКЕУ зобов'язане прийняти в установленому порядку та оплатити виконані роботи.
Пунктами 4.4.1, 4.4.7 Договору визначено, що ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» зобов'язане виконати з використанням власних ресурсів та у встановлені строки роботи відповідно до проектної та кошторисної документації, передати ЗахТерКЕУ у порядку, передбаченому законодавством та Договором, закінчені роботи.
Згідно п.п. 10.1-10.4 Договору, роботи і матеріальні ресурси, що використовуються для їх виконання, повинні відповідати вимогам нормативно - правових актів і нормативних документів у галузі будівництва, проектній документації та Договору.
ЗахТерКЕУ здійснює контроль за ходом, якістю, вартістю та обсягами виконаних робіт відповідно до ч. 1 ст. 849 Цивільного кодексу України та у порядку, передбаченому Договором.
З метою контролю за відповідністю робіт проектній документації ЗахТерКЕУ забезпечує здійснення авторського нагляду протягом усього періоду виконання робіт шляхом укладення договору з відповідним розробником проектної документації.
Авторський та технічний нагляд під час виконання робіт по об'єкту здійснюється в порядку, який визначено Законом України «Про архітектурну діяльність» та постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 № 903 «Про авторський та технічний нагляд під час будівництва об'єкта архітектури».
Розділом 12 Договору визначений порядок приймання-передачі закінчених робіт, а розділом 13 Договору - порядок проведення розрахунків за виконані роботи, зокрема, на підставі виконаних і підписаних між сторонами «Актів приймання виконаних будівельних робіт» за формою «КБ-2в» та «Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» за формою «КБ-3».
Пунктом 18.1 Договору визначено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами Договору та діє до 30.12.2019 або до повного виконання його сторонами договірних зобов'язань.
Додатком до Договору затверджена «Договірна ціна на будівництво гуртожитку с. Старичі Яворівського району Львівської області, б/ш, Коригування, що здійснюється в 2019 році», яка включає в себе витрати на проведення будівельних робіт.
Відповідно до умов Договору, підрядник - ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» зобов'язується виконати і здати у визначений Договором строк на об'єкті (гуртожиток в с. Старичі Яворівського району Львівської області) будівельні роботи відповідно до проектно -кошторисної документації, а замовник - ЗахТерКЕУ зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (об'єкт будівництва) та фронт робіт, прийняти закінчені будівельні роботи та оплатити їх, тобто даний Договір, з врахуванням вимог ст. 875 Цивільного кодексу України, є договором будівельного підряду.
Відповідно до п. 3.1 Договору визначено, що договірна ціна Договору складає 546 614,70 грн, в тому числі ПДВ - 91 102,45 грн.
Пунктами 11.1, 13.1 Договору передбачено, що фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та складається на підставі титульного списку, проекту організації будівництва і порядку проведення розрахунків за виконані роботи.
Також додатки до Договору - «Договірна ціна на будівництво гуртожитку с. Старичі Яворівського району Львівської області, б/ш, Коригування, що здійснюється в 2019 році» та «План фінансування робіт по об'єкту «Будівництво гуртожитку с. Старичі Яворівського району Львівської області, б/ш, Коригування» включають у вартість виконання робіт податок на додану вартість, у розмірі 91 102, 45 грн.
Упродовж 2019 року роботи передбачені Договором були виконані ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» та оплачені ЗахТерКЕУ.
Відповідно до накладних від 24.10.2019 до Договору та платіжних доручень №№ 1286, 1287 від 30.10.2019, ЗахТерКЕУ здійснило оплату виконаних робіт згідно Договору двома платежами у розмірі 176 602,53 грн, в тому числі ПДВ - 29 767,09 грн, та 368 012,17 грн, в тому числі ПДВ - 61 335,36 грн.
Загальна оплата виконаних робіт за Договором становила - 546 614,70 грн, в тому числі ПДВ - 91 102, 45 грн.
Згідно реєстрів бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів № 1150, 1151 від 30.10.2019 та № 397 від 24.10.2019, оплата за Договором була здійснена ЗахТерКЕУ коштами виділеними Міністерству оборони України з Державного бюджету України за програмою - КПКВ 2101190 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України».
За результатами виконання Договору Міністерством оборони України в особі ЗахТерКЕУ на користь ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» за рахунок коштів Державного бюджету України сплачено 546 614,70 грн, в тому числі ПДВ - 91 102,45 грн.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зокрема, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити ціну, яка є істотною умовою господарського договору (ст.ст. 628, 638 ЦК України, ст.ст. 180, 189 ГК України).
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
При цьому, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Разом з тим, при застосуванні наведених положень Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зокрема, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити ціну, яка є істотною умовою господарського договору (ст.ст. 628, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 189 Господарського кодексу України).
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Податок на додану вартість визначено у підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України як непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. «а» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Відповідно до п. 197.15 статті 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.
За умовами ст. 217 Цивільного кодексу України, які регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин, передбачено, що закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку, що відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.
Верховний Суд у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору). Також Верховний Суд у постанові від 03.12.2021 зазначив про незгоду із наведеним висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 08.08.2019 у справі № 911/1626/18.
З огляду на те, що предметом договору було виконання робіт з будівництва житла для військовослужбовців (гуртожитку) за державні кошти, які підлягали звільненню від оподаткування податком на додану вартість згідно з положеннями п. 197.15 ст. 197 ПК України, слід дійти висновку про наявність підстав для визнання недійсним пункту 3.1 договору, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, адже таке включення здійснено без дотримання вимог податкового законодавства.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого набуття.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання, однак поза підставами, передбаченими законом, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, суми ПДВ виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Підсумовуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що ТзОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» отримало за рахунок коштів державного бюджету суму ПДВ при тому, що відповідні роботи були звільнені від оподаткування ПДВ. Відтак, безпідставно отримані кошти повинні бути стягнуті з відповідача, оскільки зміст п. 3.1. договору в частині включення ПДВ до ціни договору суперечить положенням Податкового кодексу України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання цього пункту недійсним в оспорюваній частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 524 та ч. 1 ст. 533 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування ст. ст. 524, 533 ЦК України викладено в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/13704/16, від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16, від 20.11.2018 у справі№ 910/23457/17.
За ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, згідно з ч. ч. 2, 3 якої підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Вказану правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16, від 20.11.2018 у справі № 910/23457/17 тощо.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (ч. 1 ст. 1212 ЦК України).
Враховуючи підстави цього позову, у ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» відповідно до ст. 1212 ЦК України виник обов'язок з повернення Міністерству оборони України грошових коштів у сумі 91 102,45 грн, а тому це зобов'язання є грошовим.
Вказана стаття розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Аналогічний правовий висновок щодо її застосування викладено в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, постановах Верховного Суду від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16, від 08.07.2022 у справі № 203/3136/19 тощо.
Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Цього правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в п. 41 постанови від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, а також Верховний Суд у постановах від 20.11.2018 у справі № 910/23457/17, від 23.05.2023 у справі № 910/5932/22.
З огляду на юридичну природу кондикційних правовідносин, які склалися між учасниками Договору, до них підлягають застосуванню правила ст. 625 ЦК України.
За змістом цієї норми ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Правова позиція щодо такої юридичної природи відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № № 703/2718/16-ц і 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 тощо.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи такої відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором), майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до обставин спірних правовідносин, за змістом ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від неповернутих безпідставно отриманих грошових коштів є відповідальністю сторони зобов'язання за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Аналогічний правовий висновок щодо юридичного змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України викладено в п. п. 69- 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Частиною другою ст. 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Отже, у випадку несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму 3 % річних за користування коштами та інфляційні втрати як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України належить право вимоги до боржника щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Таким чином, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
У постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 910/5932/22 суд дійшов висновку, що за наявності тимчасового звільнення законодавцем окремих категорій товарів від оподаткування податком на додану вартість грошові кошти як сума ПДВ набуті відповідачем без достатньої правової підстави та наявні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення повернення відповідачем зазначеної суми грошових коштів.
У цій же постанові Верховного Суду вказано, що для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, тобто нарахування інфляційних та 3% річних від простроченої суми, необхідно встановити не тільки факт прострочення та розмір простроченого боргу, але і чіткі дату початку та дату закінчення прострочення відповідної конкретної суми боргу, оскільки лише саме за цей період прострочення у кредитора є право на нарахування боржнику вищевказаних інфляційних та річних на цю суму боргу.
Частиною другою статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За виконання робіт за Договором ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» отримало грошові кошти в сумі 91 102,45 грн як ПДВ (сума основного боргу).
З постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 вбачається, що, передаючи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави виключної правової проблеми, колегія суддів зазначила, що в судовій практиці склались протилежні підходи щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна. За результатом розгляду вказаної справи для вирішення спору по суті Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку відповідно до якого застосуванню підлягає підхід, коли моментом початку нарахування прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування/отримання безпідставно набутого майна.
Згідно платіжних доручень №№ 1286, 1287 від 30.10.2019, ЗахТерКЕУ здійснило оплату виконаних робіт згідно Договору 30.10.2019, двома платежами у розмірі 176 602,53 грн, в тому числі ПДВ - 29 767,09 грн, та 368012,17 грн, в тому числі ПДВ - 61 335,36 грн, тобто початком нарахування прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна є 31.10.2019.
Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних і встановлено, що такі проведено вірно.
З урахуванням викладених фактичних обставин, інфляційні втрати та 3 % річних у спірних правовідносинах підлягають стягненню з ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» за період з 31.10.2019 по 24.03.2025.
Щодо підставності звернення прокурора із позовною заявою, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».
За положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
24.09.2024 прокуратурою направлено на адресу Міністерства оборони України лист (запит) за № 30.54/02-4510вих-24 з викладенням виявлених фактичних порушень інтересів держави та з проханням надати інформацію про вжиті самостійно заходи. 28.10.2024 Головне управління військової юстиції Міністерства оборони України за № 220/74/вихЗПІ/118 надало відповідь, що Міністерством оборони України самостійно не вживались заходи щодо повернення зайво сплачених коштів ПДВ і Міністерство оборони України не заперечує щодо пред'явлення позову прокурором.
Відтак, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення таких інтересів та правильно встановив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із викладеного вище, суд прийшов до висновку, що прокурором наданими доказами підтверджено обґрунтованість заявлених позовних вимог, відтак позов підлягає до задоволення повністю.
Відшкодування витрат прокурора, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-ЛВ» (вул. Володимира Великого, 2, м. Львів, Львівська область, 79026, код ЄДРПОУ 33667445) на користь держави в особі Міністерства оборони України (пр-т Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) грошові кошти у розмірі 174 511,23 грн, з яких: 91 102,45 грн - сума безпідставно сплаченого ПДВ (сума основного боргу), 68 657,67 грн - інфляційні втрати, 14 751,11 грн - 3 % річних.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-ЛВ» (вул. Володимира Великого, 2, м. Львів, Львівська область, 79026, код ЄДРПОУ 33667445) на користь Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (код 38326057, банк отримувача: Держказначейська служба України м. Київ, МФО 820172, № рах. UA238201720343120001000082783) витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 4 844,80 грн.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Горецька З.В.