вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"17" липня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1510/25
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Герафак»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП»
про стягнення 75 980, 21 грн
Без виклику учасників справи;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Герафак» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» про стягнення 75 980, 21 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він поставив відповідачу товар на підставі підписаних видаткових накладних, а відповідач в свою чергу розрахувався за нього лише частково. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 75 980, 21 грн основного боргу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2025 відкрито провадження у справі № 911/1510/25. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.05.2025 була доставлена відповідачу в його електронний кабінет 08.05.2025 о 17:29, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК та те, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету відповідача до 17 години, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 09.05.2025.
Судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 07.05.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
11.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Герафак» (далі - постачальник, позивач) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» (далі - одержувач, відповідач) товар - сіль харчову рафіновану помелу № 0 навал (Єгипет) в кількості 25,5 тонн на суму 132 600, 20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової накладної № РН-0001230 від 11.12.2024 на суму 132 600, 20 грн та товарно-транспортної накладної № 1230 від 11.12.2024.
23.12.2024 позивач поставив відповідачу товар - сіль харчову рафіновану помелу № 0 навал (Єгипет) в кількості 26,15 тонн на суму 135 980, 21 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової накладної № РН-0001290 від 23.12.2024 на суму 135 980, 21 грн та товарно-транспортної накладної № 1290 від 23.12.2024.
Вказані вище видаткові та товарно-транспортні накладні підписані сторонами та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
Отже, на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд встановив, позивач протягом грудня 2024 року поставив відповідачу товар - сіль харчову рафіновану помелу № 0 навал (Єгипет) на загальну суму 268 580, 41 грн.
Проте, як зазначив позивач, відповідач лише частково розрахувався з позивачем за поставлений товар в загальній сумі 192 600, 20 грн, а саме:
11.12.2024 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 66 300, 10 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 7473 від 11.12.2024 із призначенням платежу: «передплата за сіль згідно рах-факт.№СФ-0000939 від 06.12.24, у т.ч. ПДВ 20% - 11050,02 грн».
23.12.2024 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 66 300, 10 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 7594 від 23.12.2024 із призначенням платежу: «передплата за сіль згідно рах-факт.№СФ-0000972 від 18.12.24, у т.ч. ПДВ 20% - 11050,02 грн».
27.12.2024 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 20 000, 00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 7631 від 27.12.2024 із призначенням платежу: «передплата за сіль згідно рах-факт.№СФ-0000939 від 06.12.24, у т.ч. ПДВ 20% - 3333,33 грн».
03.02.2025 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 20 000, 00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 7783 від 03.02.2025 із призначенням платежу: «передплата за сіль згідно рах-факт.№СФ-0000939 від 06.12.24, у т.ч. ПДВ 20% - 3333,33 грн».
04.02.2025 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 20 000, 00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 7788 від 04.02.2025 із призначенням платежу: «передплата за сіль згідно рах-факт.№СФ-0000939 від 06.12.24, у т.ч. ПДВ 20% - 3333,33 грн».
За ствердженням позивача, внаслідок лише часткової оплати поставленого товару, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в загальній сумі 75 980, 21 грн.
Як зазначив позивач, з урахуванням того факту, що між сторонами не був укладений договір поставки в письмовій формі, а були оформлені лише видаткові накладні, в яких не зазначені строки виконання зобов'язань відповідачем по оплаті прийнятого товару, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України була направлена відповідачу вимога з проханням здійснити оплату протягом 7 днів з моменту її отримання.
Суд встановив, що 26.02.2025 позивач направив відповідачу вимогу вих. № 24 від 26.02.2025, в якій повідомив відповідача, що у зв'язку з частковою оплатою відповідачем поставленого товару згідно видаткових накладних № РН-0001230 від 11.12.2024 та № РН-0001290 від 23.12.2024, у відповідача сформувалась заборгованість в сумі 75 980, 21 грн. У зв'язку із цим позивач, керуючись ч. 2 ст. 530 ЦК України, вимагав відповідача виконати зобов'язання з оплати за поставлений товар в сумі 75 980, 21 грн у строк, що складає 7 календарних днів від дня пред'явлення (отримання) вимоги. Разом з вимогою позивач направив відповідачу вказані вище видаткові накладні. На підтвердження направлення вказаної вимоги позивач долучив до позовної заяви копію опису вкладення у цінний лист та поштову накладну за №6504200776984 від 26.02.2025. Відповідно до інформації з трекінгу відправлень офіційного вебпорталу АТ «Укрпошта», вказане поштове відправлення було отримано відповідачем 07.03.2025.
Проте, як зазначив позивач, відповідь на вимогу відповідач не направив, зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 75 980, 21 грн основного боргу.
Отже, предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача частини вартості поставленого, проте не оплаченого відповідачем товару за видатковими накладними № РН-0001230 від 11.12.2024 та № РН-0001290 від 23.12.2024, в розмірі 75 980, 21 грн.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно з положеннями ст. 638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до положень ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Статтею 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), передбачено, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.
Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
До предмета доказування у даній справі входить зокрема факт укладання між сторонами договору про постачання товару та досягнення згоди щодо всіх істотних умов такого договору (предмет договору, його ціну, права та обов'язки сторін).
Дослідивши зміст правовідносин, які виникли між сторонами, суд дійшов висновку, що сторонами фактично було укладено договір поставки товару у спрощений спосіб, шляхом передачі позивачем відповідачу обумовленого товару та прийняття його відповідачем.
Підтвердженням укладання між сторонами договору в спрощений спосіб є видаткові накладні № РН-0001230 від 11.12.2024 на суму 132 600, 20 грн та № РН-0001290 від 23.12.2024 на суму 135 980, 21 грн, товарно-транспортні накладні № 1230 від 11.12.2024 та № 1290 від 23.12.2024, що містять найменування товару, кількість, його ціну, а також реквізити сторін, їх підписи і печатки відповідача на вказаних вище накладних про прийняття саме такого товару і в тій кількості, що були визначені позивачем у видаткових накладних. Вказані вище видаткові та товарно-транспортні накладні підписані сторонами та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.
Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач протягом грудня 2024 року поставив відповідачу товар - сіль харчову рафіновану помелу № 0 навал (Єгипет) на загальну суму 268 580, 41 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та товарно-транспортних накладних, які підписані сторонами та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
Претензій щодо кількості та якості поставленого товару, оформлення видаткових та товарно-транспортних накладних матеріали справи не містять.
Отже, суд встановив, що позивач належним чином виконав зобов'язання за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб.
Відповідно до ст. 691, ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Суд зазначає, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Суд встановив вище, що відповідач лише частково розрахувався з позивачем за поставлений товар в загальній сумі 192 600, 20 грн, а саме:
11.12.2024 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 66 300, 10 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 7473 від 11.12.2024 із призначенням платежу: «передплата за сіль згідно рах-факт.№СФ-0000939 від 06.12.24, у т.ч. ПДВ 20% - 11050,02 грн».
23.12.2024 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 66 300, 10 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 7594 від 23.12.2024 із призначенням платежу: «передплата за сіль згідно рах-факт.№СФ-0000972 від 18.12.24, у т.ч. ПДВ 20% - 11050,02 грн».
27.12.2024 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 20 000, 00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 7631 від 27.12.2024 із призначенням платежу: «передплата за сіль згідно рах-факт.№СФ-0000939 від 06.12.24, у т.ч. ПДВ 20% - 3333,33 грн».
03.02.2025 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 20 000, 00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 7783 від 03.02.2025 із призначенням платежу: «передплата за сіль згідно рах-факт.№СФ-0000939 від 06.12.24, у т.ч. ПДВ 20% - 3333,33 грн».
04.02.2025 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 20 000, 00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 7788 від 04.02.2025 із призначенням платежу: «передплата за сіль згідно рах-факт.№СФ-0000939 від 06.12.24, у т.ч. ПДВ 20% - 3333,33 грн».
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні копії рахунків-фактур № СФ-0000939 від 06.12.2024 та № СФ-0000972 від 18.12.2024, на які міститься посилання у призначеннях платежів вказаних вище платіжних інструкцій.
Водночас, суд враховує, що підписана та скріплена печаткою сторін видаткова накладна № РН-0001230 від 11.12.2024 в графі «замовлення» містить посилання на рахунок-фактуру № СФ-0000939 від 06.12.2024, а також підписана та скріплена печаткою сторін видаткова накладна № РН-0001290 від 23.12.2024 в графі «замовлення» містить посилання на рахунок-фактуру № СФ-0000972 від 18.12.2024.
З огляду на наведене вище та зміст видаткових накладних, які підписані відповідачем без зауважень та заперечень, суд виходить із того, що у спірних правовідносинах були виставлені позивачем та отримані відповідачем рахунки-фактури № СФ-0000939 від 06.12.2024 та № СФ-0000972 від 18.12.2024 на оплату товару, вказаного у видаткових накладних. Заперечень з боку відповідача щодо виставлення вказаних вище рахунків-фактур на оплату товару, вказаного у видаткових накладних, не надходило та в матеріалах справи не містяться.
Отже, суд встановив, що відповідач лише частково оплатив поставлений позивачем за спірними видатковими накладними товар на загальну суму 192 600, 20 грн, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з оплати поставленого товару в загальній сумі 75 980, 21 грн.
Водночас, судом встановлено, що строк оплати отриманого товару за вказаними вище видатковими накладними сторонами визначено не було. З поданих до суду доказів, суд дійшов висновку, що строки оплати сторонами не встановлені.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, оплата поставленого товару мала бути здійснена відповідачем після спливу семиденного строку від дня пред'явлення позивачем вимоги про оплату поставленого товару в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Суд встановив вище, що 26.02.2025 позивач направив відповідачу вимогу вих. № 24 від 26.02.2025, в якій повідомив відповідача, що у зв'язку з частковою оплатою відповідачем за поставлений товар згідно видаткових накладних № РН-0001230 від 11.12.2024 та № РН-0001290 від 23.12.2024, у відповідача сформувалась заборгованість в сумі 75 980, 21 грн. У зв'язку із цим позивач, керуючись ч. 2 ст. 530 ЦК України, вимагав відповідача виконати зобов'язання з оплати за поставлений товар в сумі 75 980, 21 грн у строк 7 календарних днів від дня пред'явлення (отримання) вимоги. Разом з вимогою позивач направив відповідачу вказані вище видаткові накладні. На підтвердження направлення вказаної вимоги позивач долучив до позовної заяви копію опису вкладення у цінний лист та поштову накладну за №6504200776984 від 26.02.2025. Відповідно до інформації з трекінгу відправлень офіційного вебпорталу АТ «Укрпошта», вказане поштове відправлення було отримано відповідачем 07.03.2025.
Отже, враховуючи те, що відповідач отримав вимогу вих. № 24 від 26.02.2025 - 07.03.2025, та з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленого товару є таким, що настав 14.03.2025.
Крім того, суд враховує, що видаткові та товарно-транспортні накладні, а також вимога позивача вих. № 24 від 26.02.2025 були направлені відповідачу разом з позовною заявою, що підтверджується квитанцією № 3340014 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.
Проте, судом встановлено, що відповідач відповідь на вимогу не направив, зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав.
Станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений, проте не оплачений товар, складає 75 980, 21 грн. Протилежно суду не доведено. Доказів повної оплати поставленого товару до суду не надано.
Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 75 980, 21 грн основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.
Суд наголошує на тому, що відповідач був обізнаний про розгляд справи судом, однак відзив на позов не подав, позовних вимог не оспорив, заборгованість шляхом подання відповідних доказів не спростував.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 028, 00 грн.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» (місцезнаходження: вул. Травнева, буд. 1-Б, с. Сухолуччя, Вишгородський р-н, Київська обл., 07320; код ЄДРПОУ 43527454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Герафак» (місцезнаходження: вул. Отамана Головатого, буд. 58, м. Одеса, Одеська обл., 65003; код ЄДРПОУ 13907606) 75 980, 21 грн основного боргу та 3 028, 00 грн судового збору.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 17.07.2025.
Суддя Л.В. Сокуренко